Співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями

Важлива роль в системі міжнародних фінансів належить залученню фінансових ресурсів інших країн та міжнародних фінансових організацій. Вони використовуються з метою спри­яння підприємницької діяльності, залучення коштів для фі­нансування дефіциту державного бюджету та платіжного ба­лансу, проведення структурних перебудов в економіці, реалі­зації окремих цільових соціально-економічних програм та за­безпечення інших напрямів розвитку. Країна може залучити фінансові ресурси з різних джерел:

- міжнародних фінансових організацій: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Європейського бан­ку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК);

- іноземних держав та міжнародних організацій, напри­клад, Європейського союзу (ЄС);

- юридичних та фізичних осіб-нерезидентів.

Основними програмами співробітництва з іноземними ін­весторами є:

- залучення кредитів на коротко-, середньо- і довгостроко­вий періоди;

- розміщення на міжнародних і внутрішніх фінансових ринках цінних паперів;

- одержання грантів, субсидій, стипендій.

Важливу роль відіграє співпраця України з МВФ. Ця між­народна фінансова організація створена 1944 р., метою засну­вання якої є підтримка розвитку міжнародної торгівлі та ва­лютного співробітництва шляхом встановлення норм регулю­вання валютних курсів і контролю за їх дотриманням, створен­ня багаторівневої системи платежів та усунення валютних об­межень, а також надання кредитних ресурсів своїм членам у разі виникнення валютних ускладнень. З метою забезпеченим країн — членів МВФ додатковою ліквідністю фонд випускне спеціальні права запозичення (СПЗ). Вони здійснюються у виг­ляді записів на рахунках МВФ пропорційно до квот країн-учасниць.

СПЗ використовуються лише через центральні банки і між­народні організації як компонент міжнародних ліквідних та резервних засобів. СПЗ застосовуються для регулювання пла­тіжних балансів, поповнення офіційних резервів, проведення розрахунків, підтримки національних валют. Загальна сума внесків країн-учасниць до фондів МВФ у кінці 1990-х років становила понад 145 млрд. СПЗ. Членами МВФ стали 181 дер­жава. При цьому, частка їх в статутному фонді неоднакова. Приблизно 18 % голосів мають США, Японія — 6,33 %,6,19 — Німеччина, по 5,11 % — Англія і Франція. Україна вступила в МВФ у 1992 р., її квота у МВФ становила 0,64 % від капіталу фонду. Це дає їй можливість претендувати на кредити в сумі до шести млрд. дол. США.

МВФ здійснює активну кредитну діяльність. Використо­вується декілька механізмів кредитування, які можна поділи­ти на три групи: звичайний механізм, спеціальні механізми та пільгове кредитування. Кожна держава — член МВФ має пра­во на одержання кредитів. В окремих випадках фонд може на­давати кредити і державам, які не є його членами. Члени МВФ мають право на одержання кредитів на суму, що не перевищує 25 % їх внесків до фонду. Кредити надаються з використанням таких механізмів, як механізм резервної частки (стенд-бай) та розширеного фінансування. Кредитування за програмами стенд-бай проводиться для забезпечення ресурсами програм макроекономічної стабілізації. Механізм розширеного фінан­сування (ЕГТ) використовується з метою усунення диспропор­цій у платіжному балансі, що спричинені структурними про­блемами. Держава для одержання кредиту має розробити захо­ди, спрямовані на врівноваження платіжного балансу. Креди­ти надаються на строк від 4,5 до 10 років.

Спеціальні режими фінансування запроваджені для надан­ня допомоги у розв'язанні проблем дефіциту платіжного ба­лансу країни. Використовуються такі механізми, як механізм компенсаційного фінансування (СГГ) та надзвичайної кредит­ної лінії. Перша форма кредитування надається тим членам Фонду, які мають фінансові втрати внаслідок непередбачених зовнішніх обставин. Надзвичайні кредитні лінії відкривають­ся для врегулювання проблем платіжного балансу, спричине­них впливом міжнародної фінансової кризи.

Пільгове кредитування здійснюється з метою підтримки платіжного балансу країн, що розвиваються за умов його кри­зового стану. До пільгового режиму кредитування належать: механізм розширеного фінансування структурної перебудови (Е8АР), механізм боротьби з бідністю та економічного зростан­ня. Пільгове кредитування передбачає надання пільгових по­зик і грантів членам фонду з низьким рівнем доходів та хроніч­ним дефіцитом платіжного балансу. Метою надання такого кредиту є підтримка програм структурної перебудови.

Надання кредитів фондом проводиться за умов виконання країною певних вимог. Основними умовами надання кредитів є розширення меж відкритості економіки країни-реципієнта і зменшення державного регулювання. Та це не завжди вигідно позичальникові. Послаблення митних бар'єрів нерідко приз­водить до пригнічення внутрішнього товаровиробника зару­біжними конкурентами. Тому часто експерти зауважують, що кредити МВФ — це один із інструментів відкриття внутрішніх ринків для поширення товарів із більш розвинутих країн. А кредити, які надаються міжнародними фінансовими організа­ціями, є чинниками перетворення країни на "придаток" (сиро­винний, з розвитком шкідливих виробництв, високим рівнем фінансової небезпеки) промислово розвинутих держав.

Разом з тим, в умовах перехідної економіки відмова від ви­користання кредитів міжнародних фінансових організацій не є обґрунтованою. За умов проведення виваженої політики їх залучення та ефективного використання кредитування країн зарубіжними інвесторами перетворюється на важливий фак­тор економічного зростання. Зокрема, таке кредитування сприяє вирішенню багатьох важливих проблем, таких як:

- проведення фінансування дефіциту державного бюдже­ту і платіжного балансу;

- фінансування залучення критичного імпорту;

- підтримка національної валюти;

- проведення трансформації економіки;

- підтримка розвитку малого і середнього підприємниц­тва;

- вирішення інших проблем.

Надання кредитів Україні міжнародними фінансовими ор­ганізаціями передбачає виконання значної кількості умов. На­приклад, МВФ вимагає проведення адміністративної реформи, укрупнення комерційних банків, стримування інфляційних процесів за допомогою підвищення процентних ставок, забез­печення дохідної частини державного бюджету, зниження (для певних груп товарів) експортних ставок, прискорення прива­тизаційних процесів, проведення активної монетарної політи­ки центральним банком та ін. Світовий банк наполягає на по­кращенні законодавчого регулювання банківської діяльності, підвищенні рівня надійності інформації, що надходить від ко­мерційних банків, удосконалення системи банківського нагля­ду та ліцензування, забезпечення страхування депозитів та ін.

Світовий банк поєднує дві організації: Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та Міжнародну асоціацію розвитку. До складу Світового банку входять також такі філії, як Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок. Діяльність МБРР сприяє створенню інституційних, структурних та соціальних основ для забезпе­чення стабілізації розвитку глобальної економіки та окремих країн. Програми МБРР спрямовані на підвищення ефектив­ності державного управління, формування правової та судової систем, регульованої фінансової системи, підтримку соціаль­ної політики, метою якої є забезпечення соціальної та політич­ної стабільності.

МБРР надає позики країнам за двома напрямами: інвести­ційні позики та кредити на проведення структурної перебудо­ви економіки. Об'єктами фінансування є інфраструктура (транс­порт, зв'язок, енергопостачання), окремі галузі господарського комплексу (промисловість, сільське господарство, будівниц­тво, комунально-побутове обслуговування, водопостачання, розвиток малого бізнесу, освіти та ін.). У проведенні таких опе­рацій використовують механізми стабілізаційного кредиту­вання та надання технічної допомоги.

Стабілізаційне кредитування використовують з метою фі­нансування програм структурної перебудови економіки і галу­зевої адаптації. Зокрема, програми галузевих реформ спрямо­вані на проведення оптимізації організаційної структури секторів економіки, формування тарифів, ціноутворення, оподат­кування тощо. Технічну допомогу застосовують для фінансо­вого забезпечення консультування урядів з питань державної політики у сферах структурної перебудови економіки, розвит­ку освіти, захисту приватного сектору, проведення адміністра­тивної реформи та ін.

Прикладом може бути надання кредитів Україні з 1998 до 2000 р. з метою проведення структурної перебудови фінансово­го сектору на загальну суму в 300 млн. дол. США. Позику було надано на 20 років з використанням п'ятирічного пільгового періоду під піврічну ставку процента, що становить ЛІБОР + + 0,75%. Отримання кредиту було обумовлено виконанням певних зобов'язань Україною, найважливішими з яких були: покращання законодавчого регулювання банківської діяль­ності, підвищення рівня надійності інформації, що надходить віл комерційних банків, удосконалення системи банківського нагляду та ліцензування, страхування депозитів.

Дата добавления: 2015-05-23