Тема 6. СІМ'Я в системі соціальних спільнот

Загальні положення та поняття, 2. Соціальна група та її характеристика, 3. Цільові групи та соціальні організації, 4. Територіальні спільності, 5. Етнічні спільності, 6. Спільності, засновані на схожості поведінки

Соціальний зв’язок об’єднує людей у певні стійкі спільності, які виступають в різних формах і різновидах. Які форми об’єднань ми бачимо, в яких беремо участь?

Сім’я, сусіди, діти, ігрові групи, школа, приятелі – ось далеко не пов­ний перелік спільностей або груп, які виступають фундаментом людського суспільства. Сумарна чисельність людських груп та спільностей на Землі перевищує чисельність населення в 1,5–2 рази. Це можливо у зв’язку з тим, що одна людина здатна одночасно належати до кількох груп.

Соціальний зв’язок настільки багатогранний, що об’єднує людей у «безмежну» кількість спільнос­тей. Умовно, структуруючи, можна ототожнити диференціацію всіх видів спіль­ностей з диференціацією елементів матерії органічного світу, де людина – це атом, сім’я – молекула, група – клітина, організація – організм, окреме суспільство – колонія окремих організмів і т. п. Як бачимо, людина бере участь у найрізноманітніших формах суспільного життя. Завданням соціології є здійснення класифікацій цих форм спільного життя, отже, їх складових частин, будови, процесів, які в них відбуваються.

Існують: - соціальни множини – сукупність індивідів, які мають певну ознаку, виділену зовнішнім спостерігачем, і які не є соціально значимими. Основними ознаками розподілу соціальних множин є: стать, дохід, расова належність, вік, професійні категорії, місце проживання. Вони не поєднані ніяким внутрішнім зв’язком.

- соціальні кола – сукупність осіб, які постійно зустрічаються і підтримують особисті контакти, вільні союзи, які характеризуються слабким неформальним інституційним зв’язком, вони не характеризуються певною організацією, структурою.

§ контактні кола (знайомства в поїзді, автобусі);

§ коло колег, дружні кола;

§ професійні кола, лобіюючі, опозиційні.

Соціальна спільність – (термін, широкий за обсягом) – це об’єднання людей, яке характеризується загальною ознакою (стать, вік, освіта, статус, професія, роль тощо), в котрих створений і збережений протягом певного періоду більш-менш міцний певний соціальний зв’язок, спільний тип поведінки, світогляду, цілеспрямованості.

Основними історичними детермінантами формування соціальних спільностей є:

– спільна територія, яка передбачає можливість міжособистісних стосунків (контактів) – як прямих, так і опосередкованих;

– спільні інтереси значної кількості індивідів;

– умови соціальної дійсності, які вимагають об’єднання людей (захист від зовнішніх ворогів);

– розвиток державності і виникнення при цьому форм організації людей у вигляді різних соціальних інститутів (наприклад, політичних соціальних інститутів, правових, законодавчих – при політичних змінах, економічних – при економічних перетвореннях).

Серед спільностей виділяють насамперед соціальні групи. В широкому розумінні, «соціальна спільність» виступає синонімом «соціальної групи».

2. Соціальна група та її характеристика

Соціальною групою будемо називати відносно сталі спільності людей (певна кількість, але не менше трьох), які мають спільні природні та соціальні ознаки, об’єднані спільними інтересами, цінностями, нормами, традиціями, пов’язані системою відносин, що регулюють соціальні інститути. Спільності, які не володіють внутрішньою організацією, не є групами. Це – більш складний різновид спільностей, де індивіди взаємодіють між собою певним чином, усвідомлюють свою належність до даної групи і прийняті іншими членами групи (згідно з визначенням американського соціолога Р. Мертона). Таким чином, є три риси, притаманні групі: взаємодія, членство і єдність. Отже, група має: внутрішню організацію (тобто інститут), форми контролю, взірці діяльності.

Будь-яка група має свої цінності, центри об’єднання, символи, необхідні для розвитку, злиття, спільності, незалежності (відчуття «ми», своя ідеологія, історія). Соціальні групи формуються на основі
пев­них об’єктивних обставин, а належність до групи пов’язана з об’єктивними потребами кожного індивіда.

Кожна група тією чи іншою мірою визначає: фізичний взірець (зовнішній вигляд) (армія, міліція, учні, медики), духовний (комплекс моральних рис, що характеризує належність до групи), функції,які мусить виконувати член групи).

Наступний складовий елемент групи центри і об’єднання. Це – всі цінності, предмети, символи, які характеризують групу (тобто ідентифікують), станов­лять її матеріальну та ідейну основу, її існування. Це також і органи управління групою, лідери. Центри забезпечують механізм зміцнення і функціонування групи.

Завдання групи – це третій компонент (з якою метою утворена група, які її завдання, функції). Звідси випливають і засоби здійснення, функції, методи. Завдання групи – це смисл її існування в очах інших груп те, що різнить від інших груп. Звідси випливає традиція групи, її історія. Це і фактор виховання, і згуртованості, моралі, стійкості групи. Всі ці складові елементи групи можна класифікувати так:

§ члени групи;

§ їх риси, принципи;

§ завдання групи, засоби їх здійснення, психосоціальні механізми для реалізації цих завдань;

§ фактори, які підтримують внутрішню згуртованість (інститути, система соціального контролю, взірці взаємоповедінки, норм);

§ інститути та засоби регулювання зовнішньої діяльності (контакти та відносини з іншими групами).

Як вже зазначалося, для виникнення групи необхідна внутрішня її організація, мета, зразки діяльності, певні форми соціального контролю. Залежно від цілей та завдань організація групи може мати формальний або неформальний характер.

Формальною (офіційною) групою називають об’єднання людей, існування та діяльність яких юридично закріплена в нормах, правилах, законах тощо. Члени такої групи націлені на виконання певного виду діяльності і перебувають у ієрархічній структурі підпорядкування (виробничий колектив, студентська група, військовий підрозділ тощо).

Неформальна група складається стихійно, її діяльність не підкріп­лена законодавчою базою (юридичними нормами, циркулярами). Такі групи утворюються на основі спільних інтересів, прагнень, що об’єд­нують людей в більш або менш стійкі структури (компанії друзів, касти, клани, злочинні групи, тимчасові ситуативні групи). Поведінка членів таких груп регламентується особливими, «неписаними» правилами, і відносини між ними мають тісний, залежний характер.

У соціологічній літературі існує багато класифікацій груп, але
основні з них (зокрема, за матеріалами американського соціолога Юбен­ка) будується за ознаками, точніше, на основі:

§ етнічної або расової належності;

§ рівня культурного розвитку;

§ завдань та функцій;

§ основних типів контактів між членами групи;

§ видів зв’язку;

§ інших принципів.

Від кількості членів і умов внутріш­ньогрупової взаємодії, соціальні групи, які ідентифікуються як макро- чи мікросередовище, поділяються на малі та великі. Іноді виділяють ще середні групи.

§ Малі – це, як правило, нечисленні (2 – 15–20 чол.), і особи в них пов’язані дружніми, особистими контактами (стійке особистісне спіл­кування), об’єднані спільною діяльністю, і відносини регулюються неформальними інститутами. Прикладом можуть служити: сім’я, спор­тивна команда, шкіль­ний клас, виробнича бригада.

Описуючи великі групи, ми, як правило, уявляємо масові об’єд­нання. Це – сталі сукупності значної кількості людей, які діють разом у соціально значимих ситуаціях і функціонують у масштабах країни або об’єднань (класи, соціаль­ні верстви, професійні групи, етнічні спільності: нації, народність; демографічні об’єднання: молодь, пенсіонери). Іноді поняття соціальна група, соціальна множина, соціальне коло ототожнюються.

Представники соціальних груп середніх масштабів утворюють сталі спільності людей, що діють в одній організації, підприємстві, установі або проживають на одній досить немалій, але обмеженій території (селище, місто, район).

Мала група набуває безлічі форм. Але найбільш простими є діада (пара) і тріада.

Пара, або двійка (діада) – найелементарніша спільність, це –
форма спільного життя чи діяльності з найменшим числом елементів. Відносини, контакти між двома партнерами – найбільш елементарний, поширений компонент суспільного життя і береться за основу в багатьох відносинах. При цьому найбільш виразно знаходить свою сутність закон міжособистісних стосунків – еквівалентність обміну та взаємини. Діада – це свого роду царство суб’єк­тивних пристрастей, де соціальні засади тільки ще зароджуються. Соціальні зв’язки в діаді поділяються на кілька типів:

§ статеві зв’язки (шлюбні, позашлюбні, дошлюбні, гомосексуальні);

§ відносини між рідними (батько – син, брат – брат, дорослий –дитина);

§ пари друзів;

§ пари, пов’язані відносинами керівництва;

§ відносини допомоги;

§ відносини виховання;

§ відносини перехідних обставин.

Це стійкі зв’язки, які виникають на основі особистісних контактів або речових. Але, як правило, особисті риси відіграють вирішальну роль (розвиток почуття інтимності, його друзі – мої друзі).

3. Цільові групи та соціальні організації

Виходячи з різноманітного характеру виникнення груп, прийнято виділяти так звані цільові групи. Назва цільові говорить сама за себе.

Цільові групи – це групи, створені із певним задумом, прагнутимуть до досягнення певної мети або до здійснення певних замислів організаторів. Ц ільова група – соціальна група, наділена статусом (формаль­но юридично, або ні), і є частиною соціального інституту, організації, має мету в досягненні певних результатів у рамках даного інституту, організації. Дуже часто цільова група ототожнюється із поняттям організація.

1. Із соціальними інститутами тісно пов’язані і соціальні організації. Суспільство неможливе без організацій – банків, підприємств, університетів, магазинів, транспортної системи тощо. Ми починаємо наше життя в організації і всюди з ними пов’язана наша діяльність: пологовий будинок, дитячий садок, школа, інститут, армія, служба і т. п. Всі вони – різновиди організацій і часто ототожнюються із соціальними інститутами. В широкому розумінні, соціальна організація – це така форма і такий спосіб спільної діяльності людей, за яких вона виглядає чітко впорядкованою, скоординованою, налагодженою.

Синтезуючи вищеподані вектори розуміння категорії «організація», можна дати таке визначення: соціальна організація – це велика соціальна група (цільова група), котра створена для реалізації певних цілей за допомогою раціональних засобів, економії зусиль, раціонального поділу праці між членами групи, координації керівних органів

У суспільстві виникають такі організаційні форми та цільові групи:

2. ділові організації (фірми, установи);

3. суспільні союзи, масові організації;

4. проміжні форми організацій (артілі, ланки, бригади);

5. сім’я, наукова школа, неформальна група.

4. Територіальні спільності

До такого типу спільностей відносять ті, члени яких пов’язані відношенням до загальної території, на якій вони проживають, і тими відносинами, що витікають із факту прожиття на спільній території. Територіальними спільностями є: місто, містечко, село, хутір, окремий район міста, а в деяких аспектах – і держава. Перш за все, вони виникали під впливом географічного середовища. Головним у соціологічній теорії розселення є вияв суспільної суті різних типів поселення. Такий підхід вимагає розкриття соціальної обумовленості виникнення розселення (поселення), його функціонування та розвитку з врахуванням різних соціально-історичних укладів суспільства, основної його ролі та функції. З’ясування впливу соціально-виробничої
діяльності населення на навколишнє середовище – також актуальне питання.

Більш детальний аналіз дають спеціальні соціологічні теорії: «регіональна соціологія», «соціологія міста» та «соціологія села» або зведена «соціологія розселення», яка вивчає генезу (процес виникнення), сутність та загальні закономірності функціонування міста, села, певного регіону – як цілісних систем.

Дослідники міст розподіляють їх структуру за кількома структур­ними типами: концентрична структура та структура секторів. Перша виділяє 5 поясів:

1-й – центральний адміністративно-торговий пояс (залізнична станція, готелі, великі магазини, банки, контори, адміністрація, центри транспорту, видавництва, театри). Як правило, тут багатолюдно, але в ньому мало житлових будинків;

2-й – проміжний пояс (заселений біднотою, дешеві житлові
будинки, дешеві розважальні заклади, магазини, лавки, концентрація злочинності, проституції, азартних ігор, низькопробних закла-
дів) – тут проживають переважно емігранти, маловлаштовані, малодохідні;

3-й пояс – заселений постійними робітниками, нижчими прошарками середнього класу;

4-й – район або ряд районів, де проживають вищі прошарки се-
ред­нього класу, клас багатіїв; наявність розкішних апартаментів,
резиденцій;

5-й – розташований за межами міста (приміський) – заселений людьми, які їздять в місто на роботу або, щоб задовольняти різні потреби.

Інша схема – це секторна, де елементами є районування, а не концентричні пояси:

§ центральний сектор (business);

§ сектор обслуговування, малих підприємств;

§ сектор бідноти;

§ сектор середнього класу;

§ сектор багатих.

Соціологія розглядає територіальну спільність (місто, село) як єдиний організм, як цілісну відносно самостійну соціально-еконо­мічну та культурну систему. Виділяються та вивчаються такі елементи міста (села): господарська сфера, соціально-побутова інфраструктура, природне середовище, керування містом.

У сільському типі поселення специфіка інша. Специфічність сільського способу життя зумовлюється перш за все:

§ поділом праці, пов’язаним із землеробством;

§ меншим соціальним розшаруванням;

§ меншою густотою населення, більшою внутрішньою згуртованістю, перевагою особистих контактів, дією неформального соціального контролю.

Структура сільськогосподарського населення включає: сім’ю, сусідство, групу сімей, сільську спільність. Тут панують дружні відносини, взаємодопомога. Зв’язок із землею відбивається не тільки на економічному аспекті життя, а й на психології, культурі, системі цінностей, ставленні один до одного.

Під впливом вторгнення у відносно замкнену сільську спільність нових «інс­титутів»: цільові об’єднання, нові введення, технології виробництва, школи, транспорт, комунікації, преса, радіо, кіно, телебачення, індустріалізація і політичні зміни,– сільська спільність починає урбанізуватися. Урбанізація – це соціально-економічний процес, який виражається у розростанні міст, розвитку міського типу життя.

Між містом та селом існують взаємовідносини, які мають явно суперечливий характер, який проявляється у перерозподілі робочої сили, у соціально-психологічних процесах переселенців із села в місто і навпаки. Перш за все місто поглинає сільське населення, і село звичайно виступає джерелом робочої сили для міста в результаті економічного його зростання, а також появи ринкових зв’язків та відносин, що сприяють розвитку нових видів діяльності. Крім того, зосередження в місті основних функціональних джерел науки, культури, мистецтва, освіти і т. ін. (соціальна інфраструктура) є великою притягальною, приваблюючою силою для сільського населення. Таким чином, місто все більша стає тією силою, яка «викачує» робочу силу із села і активізує процес вимивання із села молоді і його старіння. Сьогоденні реалії є тому підтверд­женням.

Соціологічні теорії, які вивчають взаємодії соціально-територіаль­них спільностей, визначаються як «соціологія міста» та «соціологія села». Соціологія міста досліджує формування, сутність і закономірності розвитку та функціонування міста як системи, вивчає:

§ значимість міста в системі розселення,

§ основні чинники появи, розвитку та занепаду міста,

§ вивчення основних підсистем міста,

§ соціальна структура поселення,

§ особливості міського типу життя та міської культури,

§ навколишнє середовище,

§ специфіка урбанізації,

§ проблеми управління,

§ міграційні процеси,

§ планування інфраструктури та розвиток міст.

Предметом соціології села стали проблеми села в суспільстві, соціальна та професійна структура поселення, специфічний сільський спосіб життя, особливості сільської культури та роль масової комунікації в розвитку села, специфіка розвитку сільської місцевості в умовах формування ринкових відносин та ін.

Місто і село як безпосереднє середовище життєдіяльності людини, в широкому сенсі, виконує найбільш важливу інтегруючу функцію – функцію соціального розвитку людини, населення.

Дата добавления: 2015-05-23