Загальна характеристика мистецтва

Українська культура ХІV – ХVІ ст. багатогранна та багатоджерельна, вона відзначається складністю, суперечливістю і різноспрямованістю духовних орієнтирів. Її розвиток відбувався у непростих суспільно-політичних та історичних умовах. Розпад Київської Русі та монголо-татарська навала у середині ХІІІ ст. з подальшим пануванням Золотої Орди призвели до занепаду економічного, політичного і культурного життя на українських землях. Починаючи з ХІV ст. усі державні утворення на українських землях опинилися під іноземною владою. У кінці ХІV ст. більша частина українських земель увійшла до влади Великого князівства Литовського. Цей час виявився більш сприятливим для розвитку української культури, ніж роки татарської навали. У межах Литовського князівства було досягнуто певного культурно-історичного порозуміння між різними етносами.

Дещо інша ситуація склалася на українських землях, які потрапили у ХІV – першій половині ХV ст. у польську залежність (Галичина, Волинь). Тут було скасовано автономію, впроваджено польське право і судочинство. Панівні кола Польщі підтримували експансію католицької церкви, активно проводили політичну асиміляцію українського населення. Зароджувався гострий релігійний, соціальний та національний конфлікт, який згодом поширився на всі сторони життя України і призвів до трагічних наслідків.

У цей же час зміцнюється і Московська держава, володарі якої завершили підпорядкування етнічно російських земель і почали нестримну експансію за її межі. Наприкінці ХІІІ – на початку ХІV ст. угорські феодали встановили свою владу над Закарпаттям. Потрапили під владу молдавських феодалів землі Буковини.

Упродовж ХІV – ХVІ ст. тривала нерівна боротьба з татарською ордою, що панувала на північному узбережжі Чорного моря і завдавала величезних збитків матеріальній і духовній культурі українського народу. Ні литовський, ні польський уряд не спромоглися організувати надійну оборону українських земель перед татарами. Це завдання спромоглося виконати українське козацтво, що не лише відіграло визначальну роль в обороні України перед татарами та іншими поневолювачами, а й упродовж століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку нашого народу.

Усі ці зміни безпосередньо позначились на особливостях формування та розвитку української культури. Але не зважаючи на те, що зовнішньо- та внутрішньополітичні обставини того часу були складними, все ж вони не могли спинити суспільного та економічного розвитку України, який у ХІV – ХVІ ст. набирає нових обертів. У цей час активізується розвиток ремесел, цехового виробництва, пожвавлюються зовнішньоекономічні та торгівельні взаємовідносини. Зростає політична та економічна могутність міст, чому сприяло запровадження магдебурзького права. У містах формується численна, економічно заможна міщанська верства, яка стає основою розвитку культури.

Мистецтво розвивалось у складних і несприятливих обставинах. Починаючи з XIV ст., воно пройшло шлях від Середньовіччя до Ренесансу і досягло високих здобутків у різних сферах творчої діяльності. Зрушення в мистецтві пов’язане з піднесенням національної самосвідомості, зростанням патріотизму. Важливий чинник суспільного прогресу становила активізація ролі міст як осередків торгівлі й ремісництва. Більшість з них здобули впродовж XIV—XV ст. магдебурзьке право (Львів, Луцьк, Кременець, Житомир, Київ та ін.), яке дало їм низку привілеїв. У містах визрівали нові суспільні сили. Культурний рух, що зародився в Італії, захопив і Східну Європу. Культура України того часу також розвивалася під його дією. Одним з найважливіших стимулів культурного процвітання був антифеодальний і національно-визвольний рух.

5.2. Архітектура України періоду Відродження. Архітектура ХІV – ХVІ ст. базувалася переважно на традиціях давньоруської епохи, водночас використовуючи досягнення західноєвропейських стилів: романського, готичного та ренесансного. Помітного розвитку досягла українська архітектура на галицьких і волинських землях, оскільки після монголо-татарської навали монументальне будівництво в Наддніпрянській Україні на деякий час призупинилось. Пам’ятки того періоду можна поділити на дві групи: оборонні споруди і культові. Оборонне будівництво в умовах постійної воєнної небезпеки стало нагальною життєвою потребою. Упродовж ХІV – ХV ст. зростала кількість міст і фортець. Замки будувалися у важкому фортечному стилі, з грубими мурами, бійницями та високими спостережними вежами. Замки-фортеці були споруджені у Кам’янці-Подільському, Львові, Луцьку, Острозі, Хотині, Білгород-Дністровському та інших містах. Далі на схід, де населення міст було значно меншим і не було великих покладів каменю, укріплення міст були здебільшого дерев’яними, посиленими земляними насипами, валами і ровами (Житомир, Умань, Черкаси, Канів, Чернігів, Путивль тощо). Оборонну роль виконували також численні храми: монастирі, церкви, костьоли, синагоги. Великі монастирі мали вигляд фортець, захищених міцними мурами з вежами-бастіонами: Троїцький монастир у Межиріччі під Острогом, Дерманський монастир на Волині, Успенський Почаївський монастир. У церковному будівництві основним архітектурним типом були дерев’яні так звані зрубні храми, побудовані без цвяхів. До нашого часу збереглося дуже мало таких споруд. До найдавніших дерев’яних пам’яток належить церква Святого Духа в с. Потеличі на Львівщині (1555 р.) та церква Святого Миколая у Чернівцях (1607 р.). Характерною ознакою забудови міст стає стильова різноманітність, зумовлена наявністю різних релігіях конфесій, а відтак впливом на українську архітектуру східної та західної культури. У панорамі міст сусідують православні u1094 церкви та готичні католицькі собори. Найбільш виразні споруди готичного стилю того часу – кафедральний собор у Львові ХІV – ХV ст. та костьол у Дрогобичі ХV ст. Однак готичний стиль мало характерний для української архітектури, оскільки у період інтенсивної забудови міст (ХV ст.) готика в європейських країнах вже стала історією. Розвиток української архітектури другої половини ХVІ – початку ХVІІ ст. нерозривно пов’язаний з розбудовою міст. Розгортанню будівництва сприяло надання містам магдебурзького права. У містах, що здобули його, дозволялося ставити ратуші для виборних органів влади. Навколо ратуші та торгівельної площі зводилися храми, громадські та житлові будови. Церковне і світське будівництво у цей час зазнало сильних впливів ренесансного стилю. Спорудам, виконаним у цьому стилі, притаманні витонченість і урівноваженість композиції, декоративне оздоблення, великі вікна, наявність скульптур тощо. Ренесансний стиль був дуже поширений у Львові, який може служити зразком архітектурного мистецтва того часу. Розквіт Ренесансу у Львові припадає на 70 – 90-ті рр.. ХVІ ст. До найстаріших будівель «золотого віку» львівського Ренесансу належать будинки на площі Ринок: «Чорна кам’яниця», будинок Бандінеллі – флорентійського різьбяра. Найбільшим досягненням українського Ренесансу у Львові є церковні споруди, зокрема Успенська церква, складовою частиною ансамбля якої є каплиця Трьох Святителів та найцінніша пам’ятка українського Ренесансу – Вежа Корнякта.

Хотинська фортеця. Хотин – фортеця нерегулярного трикутного планування, розміщена на правому, підвищеному березі Дністра. Вона має високі стіни і вежі заввишки 30-40 м – чотири прямокутні та дві круглі, що трохи виступають об’ємами за лінію мурів і майже рівні з ними за висотою. На мурах прокладено бойовий обхід у вигляді критих галерей. Перед південним муром з в’їзною брамою утворено глибокий рів, через який перекидався підйомний міст. Другий міст наводився в бік двору через рів довжиною 7 м. Тут внутрішній простір був розділений на дві частини: підгороддя, або військовий двір і дитинець – внутрішній княжий двір. У першому розміщалися замкова каплиця, житловий корпус для гарнізону та колодязь, у другому – палац. В архітектурі двоповерхового палацу і каплиці, прорізах вікон і порталах, декорованих білокам’яною різьбою, помітні готичні стильові ознаки. Хотинська фортеця зазнала двох серйозних перебудов: наприкінці XV ст. і в 40-х роках XVI ст., внаслідок чого стала повним архітектурно-художнім комплексом, збереженим дотепер.

Фортецю Судак у Криму збудували 1345 р. генуезці на високій, неприступній з моря скелі. Генуезькі купці, конкуренти Венеції, впродовж XIV-XV ст. володіли частиною узбережжя Криму. Оборонний комплекс фортеці (нині має назву Генуезької) становили стіни, завтовшки до 2 м і заввишки 8-10 м, та прямокутні, вдвоє вищі від стін башти, завершені зубчастим парапетом. Перед стінами — глибокий рів. Цитадель (дитинець) зведена на вершині скелі й за оборонною міццю була найнеприступнішою. її середня башта прикрашена подвійним аркатурним фризом, що, по суті, становить єдину художню деталь у всьому ансамблі.

У XV ст. замок в Острозі почали перебудовувати з дерев’яного на кам’яний, зберігаючи давнє нерегулярне планування. Комплекс споруд, що поступово створився, об’єднував найстарішу частину замку: квадратну вежу з глухими стінами, готичним порталом і густим рядом могутніх контрфорсів, Круглу, або Нову башту й укріплення міста, з яких збереглися Луцька і Татарська брами.

Місто оточували три пояси укріплень. Кругла башта раніше мала форму суворого моноліту. В ній вирішили декорувати лише завершення у вигляді глухої аркади півциркульних арок, що високою короною нависає на консолях-кронштейнах. Вирішення Луцької брами було складнішим. У ній відтворено мотив тріумфального в’їзду, як у класичному зодчестві. В конструктивні та декоративні форми брами внесені нові елементи, характерні для Відродження. Браму завершив фігурний аттик, у білокам’яній різьбі якого є мотиви пальмет, волют і розеток. Острозький замок поступався могутністю оборонному комплексу Луцька, але вигідно вирізнявся стильовою єдністю.

Порівняно з Луцьком, в Острозі з глибшим розумінням засад ренесансного мистецтва оновлено середньовічні форми замку. В цьому була органічна потреба, оскільки Острог у другій половині XVI ст. славився як центр освіти, книгодрукування, діяльності видатних представників науки та культури і заслужено називався “волинськими Афінами”.

З активізацією турецько-татарських нападів на Україну важливого стратегічного значення набувають землі південно-західного Поділля. Тут тривалий час не було надійного захисту від ворогів, населення використовувало з цією метою печери в басейнах Дністра та Смотрича. Згодом з’явилося чимало дрібних опорних пунктів, для будівництва яких використовувався місцевий будівельний матеріал – камінь.

Найважливішою і найбільшою в тому краї стала Кам’янецька фортеця, в яку входили замок та міські укріплення. У ній використано винятково сприятливі природні умови, створені глибоким і достатньо широким річищем Смотрича. Місто, розташоване на невеликому плато, утвореному закрутом річки, з’єднувалось із замком вузькою смугою скелі. На цьому перешийку ще наприкінці XV ст. збудовано міст, названий пізніше Турецьким після його реконструкції турками в другій половині XVII ст.

В оборонний комплекс входили муровані круглі башти з боку фортеці, Міська брама та Вірменський бастіон – з протилежного (вони захищали в’їзд на п’ятиарочний кам’яний міст), а також фортифікаційні споруди старого міста. Хоч місто й стояло на прямовисних кам’яних берегах, його оточували мури, що на заході та сході з’єднувалися з могутніми бастіонами. Такими бастіонами були Руська і Польська брами.

Будівництво Руської брами, головного в’їзду до міста з півдня, розпочалося 1527 р. До неї входили мури, вісім башт, бастіони, шлюзова система, якою регулювався рівень води у річці, – у випадку небезпеки вона ставала надійною охороною.

Польська брама, споруджена 1548-1561 pp., за аналогією з Руською, контролювала вхід у місто з півночі й також, окрім башт і мурів, мала складну гідротехнічну систему. Продовженням Польської брами в системі укріплень була Кушнірська башта (її ще називали баштою Стефана Баторія), з західного боку до якої прибудований проїзд – Вітряну браму. В міських мурах розміщалися башти цехів: Гончарська, Кравецька, Різницька.

У величезному комплексі оборонних споруд не лише передбачалась утилітарна, а й естетична потреба, що засвідчує різьба на кам’яних у ренесансному стилі одвірках, чорно-білі орнаменти, виконані в техніці графіто, аркатурні фризи деяких башт і найповніше – гармонійна єдність усього ансамблю з довкіллям.

Мукачівський і Хустський замки подібні розташуванням на високих пагорбах серед рівнини і водночас відмінні за історичним значенням. За художнім рівнем вони належали до найкращих серед подібних споруд в українському оборонному зодчестві.

Кам’яний замок у Мукачеві було зведено на верхній терасі зрізаного конуса-пагорба. Складався він з квадратної башти-донжона, оточеної квадратом стін із круглими вежами по кутах. Упродовж кількох століть замок, міняючи власників, змінював вигляд. Цей оборонний об’єкт – приклад постійного вдосконалення. Так, у XVI ст. було побудовано кільцевий бастіон верхнього замку і чатову башту 14 м. На початку XVII ст. оборонна система містила вже 14 башт, поглиблено рів унизу навколо пагорба, що наповнювався водою з Латориці. Всі чотири тераси замкової гори були забудовані, у тому числі нижній замок на другій терасі з двома бастіонами, середній замок третьої тераси та верхній замок, де розташовувався триповерховий палац з аркадою-галереєю.

Остання перебудова наприкінці XVII – початку XVIII ст. змінила попередній вигляд і визначила його нинішній вигляд.

До ранніх зразків оборонної церкви належить Богоявленська церква (XV ст.) в Острозі. Збудовано церкву на території замку, її північна стіна з бійницями повернена до міста, введена в оборонні мури. Західний і південний фасади споруди мають контрфорси. Подібна до неї монастирська Троїцька церква (XV ст.) у Межирічі, такого самого оборонного характеру були Успенська церква (1495) в Зимному, костьол Луцького замку (1545) та П’ятницька церква у Львові. Остання містилася за межами оборонних мурів, її гранчаста апсида, могутні мури з високо розміщеними вікнами, дзвіниця над притвором з бійницями (по дві з кожного боку) відповідали актуальним вимогам оборони. Унікальними зразками оборонного призначення є дві тотожні за конструктивним вирішенням – тридільні муровані з ґонтовим покриттям церкви: Михайлівська (XIV ст.) у с. Чесники Рогатинського району Івано-Франківської області та Різдва Богородиці (XV ст.) у с. Росохи Старосамбірського району на Львівщині. Масивний низ у них зміцнений могутніми контрфорсами і завершений шатровими перекриттями, причому середнє приміщення має два заломи та пірамідальні верхи. Вони вирізняються доцільною простотою, злагодженістю пропорцій, гармонійністю композиційної організації мас.

Оборонний чинник в архітектурі був надзвичайно важливий. Йому підпорядковувалось усе, що будували в Україні впродовж XIV – першої половини XVII ст. Він накладав яскравий відбиток на архітектуру того часу, виражаючи атмосферу постійної тривоги, готовності до відсічі. Однак не лише оборонності належала формуюча риса в становленні українського національного зодчества.

Отже, європейське готичне мистецтво торкнулося Закарпаття, Галичини і певною мірою Волині. На Закарпатті будувались численні костели, скромні, суворі на вигляд, близькі до оборонних споруд. Це однонефні храми, зміцнені контрфорсами, зі стрілчастими вікнами на південній стіні (з півночі зазвичай вікна відсутні) та профільованими порталами. Деякі з них мають із західного боку вежу (костели сіл Зміївка, Мужієве, Добросілля в районі Берегового, Виноградового, Хуста і с. Вишкове). Найбільший з-поміж них собор у м. Берегове, тринефний, з чудовим південним порталом і складним за рисунком нервюрним склепінням. У декоративному оформленні собору відчувається вплив пам’яток готики Східної Словаччини.

Готика в українській архітектурі не мала значного поширення. Готичні елементи в українській архітектурі XIV-XV ст. присутні в багатьох пам’ятках оборонного призначення, в низці житлових будинків на площі Ринок у Львові та інших містах. Проте ці елементи мають підпорядковане значення.

Тогочасне храмове будівництво не знало масштабних споруд, оскільки був вироблений спрощений вид храму невеликих розмірів зі скромним оформленням, але різноманітний за планом і об’ємно-просторовою композицією. З’явилося тридільне членування, тетраконхові однозальні храми та ротонди. У їх будівництві простежується зв’язок з давньоруським зодчеством. Як продовження традицій можна розглядати побудову в XIV ст. собору Іоанна Богослова в Луцьку і церкви св. Юра у Львові – тринефних храмів, які не збереглися. Церква св. Юра за стильовим характером споруди була близькою до іншої львівської пам’ятки – Вірменської церкви.

Побудова Острозького та Межиріцького храмів була одним із свідчень зростання національної свідомості українського народу, його прагнення до згуртованості, утвердження православ’я перед розгулом контрреформації. Для української архітектури – це час появи перших великомасштабних споруд високого художнього рівня.

Унікальними пам’ятками української архітектури є дві церкви-ротонди: св. Василія у Володимирі-Волинському і Горянська в Ужгороді. Хоч час спорудження їх відносять до кінця ХІІІ – початку XIV ст., але є підстави вважати, що вони пов’язані з попереднім періодом розвитку. Це засвідчують два портали в церкві св. Василія, врізані в товщу стіни півциркульні в плані конхи, прорізи вузьких вікон у циліндричному об’ємі Горянської ротонди. Достеменно невідоме їх призначення: чи мавзолеї-усипальниці, чи церкви-фортеці. Обидві церкви відбивають характер романського мистецтва, і в подальшій практиці української архітектури такий вид споруд не поширювався.

Архітектура України мала своєрідні ознаки, зберігаючи в основі давні традиції, а під впливом історичних умов та культури Європи збагачуючись новими художньо-конструктивними елементами. За цей період вироблені види оборонних споруд-фортець та магнатських замків, що постійно вдосконалювалися внаслідок зміцнення стін і збільшення башт. Це будівництво вплинуло на спорудження мурованих церков та монастирів, оборонних міст і навіть сіл. З’явилися нові архітектурно-конструктивні вирішення у храмовій та цивільній архітектурі, що виявилися в наступному етапі — ренесансному.

5.3. Архітектурно-декоративна та статуарна пластика.

Традиції візантійського мистецтва в українському культурно-мистецькому середовищі постійно модифікуються, адаптуючи романські форми переважно в оборонному та сакральному будівництві.

Стиль готики поширився у XIII-XV ст. на теренах Русі, де серед віруючих паралельно із традиційним православ’ям існував католицизм. Відповідно набула розвитку й сакральна скульптура, яка поступово з’являється і в православних храмах. У регіонах, де православ’я склалося як єдина релігійна конфесія (Київ, Кам’янець-Подільський, Крим), сакральна скульптура розвивалися в стильових традиціях візантійського іконопису. Переважно використовувалися традиційні іконографічні мотиви. їм були властиві духовність, величавість, своєрідний монументалізм стильового вирішення, незважаючи іноді на невеликий формат творів. Скульптурі того часу властиві такі самі стильові трансформації, як й іншим видам образотворчого мистецтва.

Визначною пам’яткою сюжетної пластики є оклад Галицького Євангелія XIV ст.

Архітектура в Україні ХІІ – ХІІІ ст. розвивалася в руслі романських форм, на які переважно орієнтована й архітектурно-декоративна пластика. Тут домінував площинний рельєф, реалізований на принципі поглибленого тла, що підкреслює площинність стіни споруди. Ці засади домінували ще XII ст. у скульптурах Галича, Чернігова, ймовірно, Холма. Готичні форми у XII ст. з’явилися у Галичі.

Землі Галицько-Волинського князівства у XIV ст. захопили Польща й Угорщина. Відтак паралельно з існуючим православ’ям впроваджувався латинський обряд, здійснювалося будівництво відповідних цій конфесії сакральних готичних споруд. Готичний стиль поширився на оборонно-замкове, міське адміністративне (ратуші) та житлове будівництво. Поступово формувалися міські готичні комплекси (Львів, Дрогобич, Самбір, Белз, Добромиль, Мукачеве, Ужгород та ін.). Готичних рис набули тодішні храми, наприклад, церква у Посаді Риботицькій, св. Юра у Львові (розібрана у XVIII ст.), замкова церква у і Зимному поблизу Володимира-Волинського, замкова каплиця у Хотині тощо. Більшість тогочасних готичних міських ансамблів були побудовані з дерева. Внаслідок частих пожеж вони перестали існувати, що також стосується готичної дерев’яної та кам’яної скульптури.

Збережені пам’ятки готичної скульптури були вилучені з архітектурного контексту, існуючи як окремі експонати станкового (переносного) характеру або фрагменти декору архітектурних споруд.

Скульптури із зображенням жертвоприношення Христа своєї крові поширені в готичному мистецтві. В сценах розп’яття Христа один або більше ангелів тримають чаші, куди стікає кров Христа (чаша може зображатися і біля хреста).

До рідкісних пам’яток готичної архітектурно-декоративної пластики належить декілька відносно збережених уламків сакральної готичної споруди із с. Нижанковичі поблизу Добромиля Львівської області. Уламки використані для повторного декорування новозбудованого у цій місцевості храму XIX ст. Тут вмурована у стіну скульптурна “стопа” – опорник готичного склепіння. Опорник становить закомпоноване схематичне зображення біблійної сцени – Даниїл у левовій ямі. Сцена є ніби символ невсипної опіки Господа над людиною у хвилини небезпеки. Даниїл – один із чотирьох головних біблійних пророків (Даниїл, Єзекіїл, Ісайя, Єремія).

Консоль з Даниїлом становить укладену на геральдичний манер онтологічну групу. Традиція таких умовних композицій поширена в період візантійського та романського стилів у капітелях в архітектурі, декоративних мотивах в ужитковому мистецтві, коли весь уклад зображення зумовлювався формою самого елемента, декором якого він має стати. Тут не виконують жодної ролі взаємні пропорції компонентів, їх відбір та індивідуальні характеристики. Композиція згаданої консолі вміщує величинні зіставлення голови Даниїла посередині та двох лев’ячих фігур з обох боків.

Фундаментальну стильову готичну композицію становить достатньо велика за розміром плоскорізьба у камені-вапняку – “Благовіщення” XV ст. Художній твір має високий мистецький і технічний рівень виконання. Для твору використано сірий, твердий (так званий густий) вапняк, тобто вапняк із нижніх шарів породи, що дало змогу різьбяреві досягти значної деталізації і технічної досконалості. Зображено дві особи – Богородиця й Архангел Гавриїл. Постаті виділені рельєфом і вирізняються винятково старанним виконанням рисунку і пластики. Архітектурне тло вирішене переважно у вертикальних лініях, що асоціюється з архітектурним готичним середовищем. На цьому тлі тонкий грайливий рисунок двох постатей сприймається особливо граціозно завдяки традиційно витонченим рухам, тонкій пластиці паперово-ломаних, сухуватих і м’яких тканин одягу, що розвіваються внизу під легким подувом вітру.

Серед дрібних металопластикових художніх виробів упродовж історії розвинулось мистецтво виготовлення печаток з образно-сюжетним рельєфним вирішенням. Це також різновид дрібної вжиткової пластики. Історія зберегла для нас три печатки, виконані у стилі готики. Всі вони виявлені на теренах Галицько-Волинського князівства.

Найдавніша з них – печатка міської громади м. Львова з гербом князя Лева Даниловича (його іменем названо Львів). За композицією печатка має дві кругові зображувальні зони. В середині у готичному стилі зображено герб міста; тут стрільчаста готична брама завершена однією баштою з трьома бійницями і трьома мерлонами. Край муру, що творить стрільчасту браму, прикрашений пластичним рослинним орнаментом; простір входу до брами заповнено профільним геральдичним зображенням лева. Тло середини печатки і кругове завершення декоровано шнурковим орнаментом.

Друга печатка магістрату м. Львова, датована 1353 p., подібна за характером до першої, але високохудожніша. Центральне коло становить зображення брами із трьома баштами, кожна прикрашена мерлонами й однією бійницею. У двох проміжках, утворених на карнизі в’їздової брами, поміщено по одному мерлону, відповідно до тих, що декорують три башти; показана декоративна кладка міського муру, в якому пробита стрільчаста готична брама. Увесь простір брами займає зображення геральдичного лева, котрий ступає. Простір заповнений, як і в попередній печатці, зображенням стилізованого зоряного неба − у вигляді малих хрестиків. Такі самі прикрашення центрального і обрамлювального написного кола у вигляді шнуркового орнаменту; відсутні розетки між буквами, повторено зображення хреста у центрі зверху. Печатка скомпонована краще від попередньої, оскільки тут присутня градація рельєфності зображення архітектури міської брами, зоряного неба, фігури лева та напису.

Третя печатка королівського зразка належить королеві Юрію Львовичу, що засвідчує латинський напис: “Печать Пана Юрія, Короля Руси”. Тут простежується подібність із високохудожніми готичними печатками королів європейських країн Угорщини, Чехії, Німеччини, Польщі (XII – XIV ст.). На аверсі печатки зображена постать короля Юрія Львовича, який сидить на престолі з усіма королівськими регаліями, короною на голові та берлом у правій руці.

В образі короля втілено володаря-мудреця. Тло престолу тут також становить зоряне небо. Тонка рельєфна градація центрального кола печатки виділяє фігуру короля, надаючи тендітнішого рельєфу елементові тла. Чіткістю рельєфу, якою виділена постать короля, вирішена і високорельєфна подача готичного напису, що обрамлює композицію печатки.

5.4. Станкове та монументальне малярство. Високого рівня розвитку в Україні ХІV − ХVІ ст. досяг як релігійний (ікони, фрески), так і світський (портрети) живопис. Домінуючим видом малярства залишається іконопис. Відомими іконами кінця ХІІІ – початку ХІV ст. є ікона «Волинської Божої матері», образ якої вражає своєю емоційною наповненістю та духовністю; Красівська Богоматір Одигітрія. Іконопис зберіг традиційні риси попереднього періоду (монументальність, величавість, витончений колорит, професійна майстерність), але починають розвиватися й реалістичні риси, відчувається віра в людину, прагнення барвистості, життєрадісності, релігійні образи втрачають колишню нерухомість, набувають людських рис. Святі на іконах дедалі більше нагадують простих людей, а не аскетів-мучеників, набувають певних індивідуальних рис. У релігійних сюжетах відтворювалися сцени навколишнього життя. Відбиття народних смаків відчувається і в доборі святих – Св.Георгій – воїн і охоронець, Св. Миколай – покровитель теслярів і мандрівників, Богоматір з дитиною – покровителька знедолених. Серед фрескового живопису поширені цикли страстей Христових, сюжети про Богородицю, зображення Змієборця і «Страшного суду». На багатьох із них зображені римські папи, королі, пани, блудниці з обстриженими головами. До кращих зразків тогочасного фрескового живопису відносяться сюжети-композиції «Різдва Христового» і «Успіння Богородиці» стінопису Кирилівської церкви у Києві (ХІV ст.), розписи Онуфріївської церкви в с. Лаврові на Львівщині (ХV ст..), Вірменської церква у Львові (ХІV – ХV ст..). Наприкінці ХVІ ст., поряд з традиційним іконописом, з’являються світські жанри живопису: портрет, історичний живопис, зростає інтерес до пейзажу. Найпопулярнішим був портрет світського призначення, спочатку погрудний, згодом – у повний зріст. Під впливом гуманістичних ідей художники того часу звертають увагу на обличчя людини, прагнуть передати характер, силу волі, почуття власної гідності. Саме такі риси характеру відображають портрети письменника Яна Гербурта, польського короля Стефана Баторія, львівського купця Костянтина Корнякта та ін..

Естетичні уявлення, смаки, відчуття гармонії і краси українського народу знайшли своє відображення і у декоративно-прикладному мистецтві – гончарстві, вишивці, килимарстві, різьбленні по дереву і камені, обробці металу.

В іконопису зберігалися давні традиції з їх визначальною ознакою – тісним зв’язком із монументальним живописом у техніці виконання та композиційному ладі – чіткість контуру, узагальнення цілісності.

Помітно проявилися зміни, закладені в іконографічній основі з виникненням нових сюжетів. У іконі збільшилася кількість дійових осіб, постаті зображувалися в русі, отже, розв’язувалася проблема розповідальності та динаміки, що призвело до емоційної загостреності у сюжетах і образах через ускладнення, насамперед, кольорового вирішення. Колористичне збагачення неминуче викликало зміни в живописній манері.

Житійні ікони. Нові сюжети переважно з’явилися у житійних іконах, що присвячувалися святому, життя якого розкривалося у дрібних сценах, частіше однакового розміру. Ці сцени-клейма не піддавалися канонічним вимогам – вони були результатом колективної творчості кількох поколінь іконописців. Оповідь у клеймах подібна до апокрифів із введенням реальних об’єктів, трагічних видовищ мук, сутичок зі звірями, що вирізнялися особливою поетичністю і барвистою декоративністю.

Дві житійні ікони розгорнутим змістом розкривають важливі прагнення епохи – це “Св.Микола” та “Борис і Гліб”. У першій широко охоплювалися людські цінності, підняті епохою на противагу руїні та насильству, в другій – сподівання міцної князівської влади.

Зміни в українському малярстві XIV-XV ст., що яскраво виявилися у Київському Псалтирі, відображали нові художні тенденції, поширені в усьому слов’янському світі. Вони складались на константинопольському ґрунті й становили єдиний за суттю стиль. У ній значнішого розгортання набули історичні цикли – празники, житія різних святих, пасійні цикли.

Змінювався характер ікони, в якій все замітніше ослаблювалися візантійські монументальні тенденції, наближаючись до ілюзіоністських картин. Людська постать зазнавала динамічнішої подачі, поглиблювався простір, продумувався архітектурний стафаж і декоративно збагачувалася цілість. У програмі кольору накреслилась тенденція до вільнішого живописного рішення.

Дата добавления: 2015-05-23