У чому полягають головні особливості моделей бюджетного федералізму?

Які існують основоположні принципи бюджетного федералізму?

Що розуміється під бюджетним федералізмом?

Під бюджетним федералізмом слід розуміти форму бюджетного устрою у федеральній державі, яка припускає облік фінансових інтересів всіх його суб’єктів на основі досягнення компромісу і самостійне функціонування бюджетних систем суб’єктів федерації.

Бюджетний федералізм припускає самостійність в пошуку коштів для фінансування рішень які ухвалюються децентралізовано та регіональних програм суб’єктів федерації.

Держава на всіх стадіях бюджетного процесу, використовуючи встановлені принципи, методи і способи формування бюджетних доходів і витрат, формує бюджетні взаємозв’язки, визначає пропорції розподілу централізованих ресурсів і методів їх використання.

Федералізм припускає наявність відособлених регіональних ланок бюджетної системи і системи міжбюджетних відносин, покликаних максимально задовольнити потреби населення в державних послугах, незалежно від того, на якому рівні вони знаходяться.

Федеральні принципи побудови бюджетної системи направлені на поєднання самостійного і спільного управління бюджетним процесом.

Політичний принцип федералізму полягає в конституційному розподілі між сторонами федерального утворення владних повноважень в реалізації єдиної політики, що належать їм по праву, при забезпеченні цілісності складових одиниць федерації.

Економічний принцип федералізму полягає в розподілі повноважень у відносинах власності, в розробці і реалізації грошово-кредитної, бюджетно-податкової, структурної, інвестиційної політик між федерацією і її суб’єктами.

Федеральні системи характеризуються рядом ознак; наявністю ієрархії; чітко сформульованими повноваженнями кожного з рівнів управління; встановленою автономією і регламентованим суверенітетом кожного з рівнів.

Американська модель будується на відносно великій самостійності окремих штатів. У США відсутня система горизонтального пайового розподілу доходів. Більшість федеральних субсидій штатам залежить від об’ємів пайового фінансування штатними і місцевими органами влади. Така політика не направлена на вирівнювання соціально-економічних умов життєдіяльності регіонів. Більш того, вона сприяє перш за все розвитку багатих штатів.

Окремі штати, місцеві органи влади мають право здійснювати власну податкову політику. Федерація, штати, муніципалітети мають власні „непересічні” податки. Регіони значно відрізняються один від одного по податках і витратах. Така істотна регіональна диспропорція по-різному оцінюється фахівцями з позиції її впливу на алакаційну ефективність та економічне зростання.

Для німецької моделі бюджетного федералізму характерним є прогресивно зростаюча тенденція до одноманітного розподілу ресурсів між землями. Бюджетна система базується на „загальних” податках, надходження від яких розподіляються між всіма її рівнями. До них відносяться: податок на заробітну плату, прямий прибутковий податок, податок з доходів корпорацій, посередній прибутковий податок з дивідендів і процентних доходів, податок на додану вартість.

Проте є і такі податки, які застосовує тільки один рівень влади. Зокрема, до федерального бюджету надходять всі акцизи. До регіональних відносяться транспортний податок, податок на спадок; до місцевих податків відносяться податок на нерухомість, місцевий підприємницький податок і ряд інших.

Для вирівнювання умов між окремими землями (багатими і бідними) використовується механізм диференціації нормативів відрахувань від загальних податків. Проте слід підкреслити, що основні фінансові ресурси для вирівнювання соціально-економічних умов життєдіяльності земель надходять через федеральні і спільні програми регіонального розвитку.

Не дивлячись на таку систему фінансового вирівнювання можливостей, окремі землі все ж таки продовжують залишатися відносно „слабкими”. Для них існує система фінансової допомоги у вигляді федеральних субсидій, за допомогою яких податковий потенціал доводиться до 99,5 % податкового потенціалу на душу населення в цілому по країні.

Канадська модель бюджетного федералізму багато в чому схожа на американську. Провінції мають право приймати закони з усіх регіональних і місцевих питань. Вони самостійно визначають власну податкову політику. У Канаді є як загальні, так і індивідуальні податки для кожного рівня влади. На федеральному рівні найважливішими канадськими податками є особистий прибутковий податок, податок з доходів корпорацій, а також податок на додану вартість.

Провінції і муніципалітети мають право додавати свої ставки до базової федеральної ставки.

У Канаді відсутня єдина система збору податків. Це відноситься перш за все до особистого прибуткового податку, податку на доходи корпорацій. Так, провінція Квебек самостійно збирає і розпоряджається своєю частиною особистого прибуткового податку.

В той же час в канадській моделі бюджетного федералізму на відміну від американської важливу роль виконують процеси постійного вирівнювання соціально-економічних умов життєдіяльності населення. Це завдання як загальнонаціональних, так і провінційних органів влади Канади. Проте розміри трансфертів на вирівнювання фінансових можливостей бюджетно слабким провінціям менше, ніж в Німеччині. Критерієм виділення трансфертів в Канаді служить ступінь відставання фінансової забезпеченості провінцій від средньонаціонального розрахункового рівня.

Російська модель бюджетного федералізму тяжіє до централізованого типу бюджетного устрою. В даний час в Росії є наступні види взаємостосунків в рамках бюджетного федералізму:

ü „роздільні” податки (федеральні, регіональні і місцеві);

ü „наскрізні” федеральні податки, які поділяються по твердих нормативах між федеральним бюджетом і бюджетами суб’єктів Федерації;

ü фінансові трансферти суб’єктам з федерального бюджету, що не мають конкретного цільового призначення і виконують функцію фінансової допомоги регіонам які в цьому потребують;

ü дотації, субсидії і субвенції;

ü цільові федеральні програми в їх територіальному аспекті;

ü взаємні розрахунки;

ü бюджетні позики;

ü відособлені системи фінансових взаємостосунків усередині регіонів.

У механізмі міжбюджетних відносин в Росії одночасно діють два принципи: з одного боку, уніфікований підхід до регіонів при формуванні бюджетних доходів (на основі твердого закріплення єдиного для всіх суб’єктів нормативу відрахувань податку на додану вартість і законодавчо встановленої граничної ставки податку на прибуток, зараховуваного до федерального бюджету); з іншого — диференційований підхід на стадії формування видаткової частини бюджету. Це приводить до виникнення зустрічних фінансовий потоків, негативні наслідки яких більшою мірою випробовують ті регіони, яким призначені бюджетний трансферти.

Дата добавления: 2015-05-24