Національний банк: його місце та роль в процесі державного регулювання економіки

Головною ланкою банківської та кредитної системи будь-якої держави є центральний банк.

Центральні банки в їх сучасному вигляді існують порівняно недавно. На ранніх стадіях розвитку капіталізму чітке розмежовування між центральними (емісійними) та комерційними банками було відсутнє. Комерційні банки активно вдавались до випуску банкнот з метою залучення капіталу. У міру розвитку кредитної системи проходив процес централізації банківської емісії в деяких великих комерційних банках. Підсумком цього процесу стало закріплення за одним з банків монопольного права на випуск банкнот. Спочатку такий банк називався емісійним, або національним, а в подальшому — центральним, що відповідало його зверхньому положенню в кредитній системі.

Перший національний банк — шведський "Ріксбанк" — був заснований у 1668 р. на межі переходу від феодалізму до капіталізму. В 1694 р. був заснований Банк Англії. Але ці банки не володіли правом на емісію грошових знаків і їх функції відрізнялись від функцій сучасних центральних банків. Так, наприклад, Банк Англії спочатку повинен був фінансувати торгівлю та промисловість, а Банк Нідерландів — внутрішню і зовнішню торгівлю. Центральні банки в їх сучасному вигляді виникли в XIX ст. У сучасних умовах практично в усіх країнах світу існують центральні банки, але між ними є вагомі відмінності, обумовлені особливостями політичного та фінансово-економічного розвитку країн.

Серед різноманітних функцій центральних банків потрібно виділити основні, без яких неможливе виконання головної мети центрального банку – збереження стабільності національної грошової одиниці, та додаткові, що відповідають рішенню цього завдання.

Основні функції, що здійснюються всіма без винятку центральними банками, поділяються на регулюючі, контрольні та обслуговуючі. До регулюючих функцій відносять: управління сукупним грошовим оборотом;регулювання грошово-кредитної сфери;регулювання попиту та пропозиції на кредит. Під контрольними функціями розуміють: здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи;проведення валютного контролю. Обслуговуючі функції здій-снюються при: організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків;кредитуванні банківських установ та уряду;виконані центральним банком ролі фінансовою агента уряду.

Не менш важливою регулюючою функцією центрального банку є регулювання попиту і пропозиції на кредит та іноземну валюту, що здійснюється за допомогою проведення інтервенцій на грошовому й валютному ринках. З метою кредитної експансії центральні банки застосовують заходи щодо зниження рівня ліквідності кредитно-банківських інститутів, а при кредитній експансії застосовують протилежні дії. Аналогічне значення мають валютні інтервенції.

Контроль за функціонуванням кредитно-банківської системи – одна з основних функцій центрального банку, яка обумовлена необхідністю підтримання стабільності цієї системи, оскільки довіра до національної грошової одиниці припускає наявність стійких та ефективно працюючих кредитно-банківських інститутів.

Не менш важливою контрольною функцією центрального банку є здійснення валютного контролю та валютного регулювання.

Ступінь жорсткості валютного контролю та валютного регулювання залежить передусім від загального валютно-економічного стану в країні. Так, у країнах, що розвиваються, контролю, як правило, підлягає дуже широке коло операцій за зовнішніми платежами та розрахунками, що обумовлено необхідністю регламентації витрачання іноземної валюти. Навпаки, найбільш розвинуті в економічному відношенні країни в даний час ідуть шляхом лібералізації валютного контролю.

Забезпечення безперебійного функціонування системи готівкових та безготівкових розрахунків – одна з обслуговуючих функцій цент-рального банку.

Першочергово діяльність центрального банку в цій сфері обме-жувалась випуском в обіг паперово-грошових знаків. Грошова емісія і зараз складає основу діяльності всіх центральних банків. У подальшому в міру розвитку безготівкових розрахунків центральний банк почав виступати в ролі організатора й учасника платіжно-розрахункових відносин. Знаходячись у центрі потоку грошових коштів, центральні банки повинні забезпечувати швидке та безперебійне функціонування механізму безготівкових розрахунків і платежів. Разом з тим безпосередня участь центральних банків у платіжних системах не є обов'язковою; деякі центральні банки обмежуються контролем за діяльністю цих систем.

Інша обслуговуюча функція центрального банку — кредитування кредитно-фінансових інститутів та уряду. Будучи кредитором останньої інстанції, центральні банки надають позики кредитно-фінансовим установам, які зазнають тимчасових труднощів, пов'язаних з недо-статністю фінансових ресурсів.

За допомогою кредитування уряду центральні банки здійснюють фінансування державного боргу та дефіциту державного бюджету. Це особливо широко використовується в країнах, що розвиваються, де позики центрального банку уряду складають значну частину їх активів. Навпаки, розвинуті держави уникають подібної практики. У зв'язку з цим дана функція відноситься не до основних, а до додаткових.

Ще одна обслуговуюча функція центрального банку – здійснення ним ролі фінансового агента уряду, тобто ведення урядових рахунків та управління активами різних урядових відомств. У деяких країнах, наприклад у США, центральні банки здійснюють цю функцію разом з комерційними банками. В інших державах, наприклад в Італії, цент-ральний банк є практично бухгалтером урядових установ.

Додаткові функції центрального банку не пов'язані безпосередньо з його головним завданням (збереження стабільності національної гро-шової одиниці), але сприяють його реалізації. До числа цих функцій відносять: керування державним боргом, проведення аналітичних розслідувань, ведення статистичної бази даних та виготовлення банкнот тощо. Функції проведення аналітичних і статистичних досліджень за своїм характером можуть бути досить неоднаковими та нерівнозначними в центральних банках різних країн. Аналіз в області грошово-кредитної та валютної політики в основному базується на даних платіжних балансів. Це обумовлено в деяких країнах (Бельгія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Японія) делегуванням центральному банку функції збору та аналізу такого роду даних.

Завдання всіх центральних банків – випуск в обіг банкнот та забезпечення їх циркуляції на території країни. При цьому лише у деяких центральних банків (Італії, Великобританії, Бельгії, Іспанії) є спеціальні структурні підрозділи з випуску банкнот.

Деякі центральні банки мають відносини з небанківською клієнтурою та надають загальні послуги. Всі центральні банки підтримують кореспондентські відносини з фінансовими установами своєї країни, іншими центральними банками та міжнародними фінансовими організаціями. Але комерційні відносини з небанківською клієнтурою завжди є другорядними.

Центральні банки можуть надавати певний набір послуг колективного використання. З метою поліпшення функціонування банківської системи і відносин між комерційними банками та їх клієнтурою деякі центральні банки, як уже було сказано, створюють централізовані служби з банківських ризиків, контролюють неоплачені векселі тощо.

Таким чином, центральні банки – це органи державного регу-лювання економіки, яким надано монопольне право випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту, валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є "банком банків", фінансовим агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету.

Дата добавления: 2015-05-24