Причини виникнення дефіциту бюджету та методи його фінансування 2 страница

Міжнародний державний кредит становить сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку як у ролі позичальника, так і в ролі кредитора. Ці відно­сини набувають форми державних зовнішніх запозичень.

Зовнішні запозичення надаються на тих самих умовах, що й внутрішні, тобто на умовах поворотності, строковості та платності. їх надання здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Сума отриманих зовнішніх позик з нарахованими процентами за ними вклю­чається до державного боргу країни.

Державні зовнішні запозичення можуть надаватись як у грошовій, так і в товарній формі. Як правило, вони є середньо-або довгостроковими.

Грошові запозичення здійснюються:

—у валюті країни-кредитора;

—у валюті країни-позичальника;

—у валюті третьої країни.

Погашення здійснюється товарними поставками або валю­тою за погодженням сторін. Іноді у міжнародних угодах вста­новлюється пільговий період щодо погашення запозичень і сплати процентів за ними, який надає відстрочку погашення позики на три — п'ять років з метою отримання максимально­го ефекту від її використання.

Наочно класифікацію державного кредиту наведено на схемі (рис. 9.1).

Таким чином, державний кредит є сукупністю досить різно­манітних форм і методів фінансових відносин. Такий підхід спрямований на створення сприятливих передумов для залу­чення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різно­манітність форм дає змогу максимально врахувати різнобічні інтереси юридичних та фізичних осіб.

Державний кредит в основній його формі — державних запозичень — є антиципацією податків, тобто авансовим ви лученням податків, їх випередженням. Функціонування дер­жавних позик було б неможливим без податків. Податки за­безпечують державі можливість розплатитися з кредиторами за первісною сумою боргу і виплатити проценти за користу­вання позикою. У свою чергу, державні позики справляють зворотний вплив на зростання податків. З розвитком вироб­ництва, ринкових відносин відбувається дедалі більше нагро­мадження позичкового капіталу, тобто капіталу, позиченого за процент, що дає можливість державі у зростаючих розмірах позичати гроші на певний строк. При розміщенні державних позик відбувається купівля позичкового капіталу як товару. Власники позичкового капіталу одержують від держави плату у вигляді процента, який є часткою позичкового капіталу в національному доході.

Рис. 9.1. Класифікація державного кредиту

Державний кредит, як і будь-яка інша форма кредитних відносин, вимагає особливого контролю. Цей контроль поши­рюється як на залучення позичкових коштів, так і на їх пога­шення.

Залучення позик має ґрунтуватись на двох чинниках:

—мінімізації вартості позики;

—встановленні стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.

Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, за допомогою відповідної процентної політики, по-друге, через установлення відповідних умов випуску і погашення позики. Процентна політика відображає при цьому два протилежні чинники: мінімізацію вартості й максимізацію привабливості позики, яка, у свою чергу, залежить від достатньо високого процента. На фінансовому ринку державні цінні папери ма­ють найнижчий процент, який є своєрідним індикатором цьо­го ринку. Отже, сама ситуація на ринку сприяє мінімізації вартості позик. Тому привабливість державних позик дося­гається насамперед за рахунок високих гарантій держави щодо повернення коштів і виплати доходу.

Стабільність державних цінних паперів досягається через оптимізацію насиченості ними фінансового ринку. Цінних па­перів, з одного боку, має бути достатньо для максимізації над­ходжень від державних позик, а з іншого — не повинно бути їх надлишку, який може спричинити падіння курсової ціни.

Державні запозичення можуть здійснюватись тільки тоді, коли вичерпані інші джерела формування доходів дер­жави або коли доцільно обмежити рівень оподаткування.

При цьому обов'язково має забезпечуватися ефективність і результативність використання позичених коштів.

Випуск державних позик ґрунтується на таких передумо­вах:

—наявність кредиторів, у яких є тимчасово вільні кошти;

—довіра кредиторів до держави;

—зацікавленість кредиторів у наданні позик державі;

—можливість держави своєчасно і повністю повернути борг
і виплатити дохід.

Вихідною передумовою є наявність кредиторів — без цього випуск позик просто безглуздий. Довіра кредиторів до держа­ви може бути високою чи низькою, однак феномен держави полягає в тому, що вона практично ніколи не може повністю втратити довіру. При цьому довіра до неї завжди дещо вища, ніж до емітентів — юридичних осіб. Саме цей чинник надій­ності становить основу зацікавленості кредиторів.

Найважливішим чинником державних запозичень є мож­ливість своєчасного і повного повернення боргів і виплати доходу. Це забезпечує в майбутньому і довіру до держави, і зацікавленість у наданні їй позик. Головне при цьому — ре­альне забезпечення боргів, що, у свою чергу, досягається за рахунок зароблених на залучених коштах доходів.

Джерелами погашення державних запозичень можуть бути:

—доходи від інвестування позичених коштів у високоефек­
тивні проекти;

—додаткові надходження від податків;

—економія коштів від зменшення видатків;

—емісія грошей;

—залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найбільш реальним джерелом є доходи, отримані від інве­стування позичених коштів. Вони найповніше відображають сутність і принципи кредиту та забезпечують фінансову ста­більність. Надходження від збільшення податків чи економія від зменшення видатків також реальні джерела, однак тут є певні обмеження. Якщо збільшення податкових надходжень досягається за рахунок розширення податкової бази внаслідок використання позик, то це цілком прийнятно. Однак якщо є необхідність введення для покриття заборгованості нових по­датків чи збільшення ставок діючих (аналогічно — зменшен­ня видатків для економії коштів), то краще це зробити відра­зу, а не випускати позику. Адже за позикою треба сплачувати дохід, тобто збільшення податків при поверненні боргу буде більшим, ніж у момент випуску позики. Аналогічно скорочен­ня видатків у майбутньому має бути більшим, ніж тепер.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення боргу, оскільки веде до інфляції, яка знецінить повернені державою кредиторам кошти. Тому за відсутності реальних джерел по­гашення боргу доцільніше відразу використати грошову емі­сію для покриття бюджетного дефіциту, ніж випускати пози­ки, для погашення яких у майбутньому доведеться друкувати більше грошей, тобто рівень інфляції тепер буде менший, ніж у майбутньому.

Погашення старих боргів за рахунок випуску нових позик веде до зростання державного боргу. Таке джерело може вико­ристовуватись тільки як разове. Якщо воно використовується постійно, то це не що інше, як так звана фінансова піраміда. Подібна фінансова політика є необгрунтованою і веде до фінан­сового краху, оскільки держава рано чи пізно стає неплатоспро­можною.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залу­чення коштів на кредитній основі зумовлює формування дер­жавного боргу, а отже, необхідність чіткої системи управління ним.

9.3. Державний борг, його економічні наслідки. і Управління державним боргом

Державний борг — це сума заборгованості держави за ви­пущеними і непогашеними внутрішніми державними запози­ченнями, а також сума фінансових зобов'язань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за кре­дитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам.

Державний борг країни поділяють на внутрішній і зов­нішній борг. Внутрішній державний борг — це заборгованість держави всім утримувачам облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) та інших державних цінних паперів, тобто громадянам та підприємствам своєї країни, які є кредиторами держави. Зовнішній державний борг — це заборгованість дер­жави іноземним кредиторам, тобто громадянам та організаці­ям інших країн.

Розрізняють також капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг — це загальна сума заборгованості мину­лих років і процентів, що мають бути сплачені за позиками. Поточний борг — це видатки держави, пов'язані з погашен­ням у поточному році боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період процентів за всіма випущеними на даний момент позиками.

Загальна сума внутрішнього державного боргу поділяється на дві частини.

1. Монетизований борг, який складається із боргів держа­ви комерційним банкам як основним утримувачам державних цінних паперів. Він фіксується у балансах банків, і тому аналізйого динаміки перебуває під пильним контролем. Сума монетизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами.

2. Немонетизований борг, який складається: а) з невико­ наних державою фінансових зобов'язань перед населенням за соціальними виплатами, передбаченими чинним законодав­ством (заборгованість з виплати пенсій, стипендій, допомог, заробітної плати та ін.); б) заборгованості з господарських
відносин із реальним сектором економіки (заборгованість за державними замовленнями, з надання послуг державними установами та ін.). Його динаміку спостерігати значно склад­ніше, особливо відносини держави з реальним сектором еко­номіки.

В Україні величина державного боргу регулюється законо­давчо з 1992 р. Законом "Про державний внутрішній борг України". Умови і порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їх обігу визначаються Законом України "Про цінні папери і фондову біржу*'⁶.

Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державного боргу визначається за ст. 18 Бюджетного кодексу України: величина основної суми боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного ВВП України. У разі перевищення гра­ничної величини боргу Кабінет Міністрів зобов'язаний вжити термінових заходів для зменшення суми державного боргу до встановленої величини і нижче.

Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Щодо поточного боргу, то необхідно забезпечити реальні дже­рела його погашення. Для капітального боргу важливо вста­новити такі строки його погашення, коли будуть наявні від­повідні для цього джерела.

Проблеми державного боргу не у його величині — в абсо­лютних сумах та відносно ВВП і обсягу бюджету, а в забез печенні платоспроможності держави, яка визначається трьо­ма головними чинниками:

—наявністю ресурсів, тобто потенційних джерел доходів та всіх видів самофінансування;

—динамікою видатків, які залежать від рівня соціально-
економічного розвитку країни;

—бажанням кредиторів купувати боргові зобов'язання.

В управлінні внутрішнім і зовнішнім боргом є певна специфі­ка. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечуєть­ся, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспро­можність за зовнішнім боргом залежить насамперед від валют­них надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визнача­ються станом торговельного балансу. Позитивне сальдо харак­теризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність дер­жави і дають змогу врегулювати платіжний баланс.

В окремих випадках у результаті зміни ситуації в економіці та на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану дер­жави вона не може забезпечити достатню платоспроможність. Тоді держава змушена вносити певні корективи у свою позико­ву політику. Такі корективи, як правило, не бажані, оскільки підривають довіру до держави. Але краще своєчасно внести певні корективи і забезпечити реальну платоспроможність дер­жави, ніж допустити її фінансовий крах, що призведе до дефол-ту — визнання державою своєї неплатоспроможності.

Державний борг оцінюють за такими показниками.

1. Борг на душу населення показує, яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни.

2. Співвідношення між державним боргом та індивіду­альними доходами визначається як частка загального несплаченого боргу, яка припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу. Цей показник дає змогу визначити обтяжливість боргу для населення країни. В сучасних умовах
важливо відстежувати його динаміку — зростає, зменшується чи залишається стабільним це співвідношення. У більшості розвинутих країн світу цей показник протягом останніх 30 років не змінюється.

3. Відносна величина боргу (державний борг / ВВП) залежить від таких факторів:

—темпів зростання ВВП;

—рівня реальної процентної ставки, яка впливає на розмір виплат за боргом;

—обсягів бюджетного дефіциту.

Зменшення відносної заборгованості можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП будуть вищими за тем­пи зростання реальної процентної ставки.

Динаміку державного боргу України наведено в табл. 9.1.

Таблиця 9.1.

Динаміка державного боргу України, млрд. дол. CШA.

Показники	1993 р.	1995 р.	1997 р.	1999 р.	2001 р.	2003 р.	2004 р.
Державний
борг, усього	0,4	4,8	10,9	15,4	14Д	14,3	16,0
У тому числі:
— внутрішній	—	—	2Д	3,9	4,0	4,0	4,1
— зовнішній	0,4	4,8	8,8	11,5	10,1	10,3	11,9

Обслуговування державного боргу — це комплекс заходів держави з розміщення облігацій та інших цінних паперів, по­гашення позик, виплати процентів за ними, а також уточнення і зміни умов погашення раніше випущених позик і визначення умов і порядку здійснення нових державних запозичень.

Обслуговування державного боргу здійснюється Міністер­ством фінансів України через банківську систему шляхом:

—розміщення облігацій внутрішніх державних позик (06ДП) та інших цінних паперів;

—погашення їх;

—виплати доходів за ними.

Для цього у складі Державного бюджету України створюєть­ся фонд обслуговування державного внутрішнього боргу.

Видатки з управління державним боргом складаються із виплати виграшів, річних процентів з погашення запозичень, видатки на виготовлення, переказ і реалізацію цінних паперів держави, а також проведення тиражів виграшів та тиражів погашення тощо. Основну частку видатків становлять випла­ти виграшів та процентів.

Держава має дбати про ефективність державного кредиту. Уявлення про результативність операцій із запозичення коштів можна отримати, проаналізувавши суми щорічних надхо­джень. Але більш повне уявлення про ефективність держав­но-кредитних операцій можна отримати з такого розрахунку:

де Н — надходження за системою державного кредиту; В — видатки за системою державного кредиту.

Визначаючи ефективність державного кредиту, слід врахо­вувати також позитивний вплив його на стан державного бю­джету і грошового обігу, а також на сприятливі тенденції в економічному розвитку суспільства.

При обслуговуванні зовнішнього державного боргу визна­чається коефіцієнт обслуговування. Він обчислюється як відношення всіх платежів із заборгованості до валютних на­дходжень держави, виражене у процентах. Сприятливим рів­нем прийнято вважати значення цього показника до 25 %.

Граничні розміри державного боргу України, його структу­ру, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно з прийняттям закону Про Державний бю­джет України на відповідний рік.

Джерелами погашення внутрішнього боргу є:

—бюджетні кошти;

—кошти, отримані від приватизації державного майна;

—нові запозичення.

Джерелами погашення зовнішнього боргу, крім переліче­них вище, також можуть бути золотовалютні резерви країни.

Є такі методи управління державним боргом: рефінансуван­ня, конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення, реструктуризація, анулювання.

Рефінансування — це випуск нових позик для того, щоб розплатитися з власниками облігацій старої позики. Цей спосіб застосовується у разі зростання державної заборгованості і бюджетних труднощів країни. Активно рефінансування за­стосовується при сплаті процентів і погашень за зовнішньою частиною боргу. Але для того, щоб надали нові запозичення, треба мати гарну репутацію у міжнародних фінансових колах, економічну і політичну стабільність у країні.

Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли остання не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.

Консолідація — це зміна строків дії позик. Частіше за все вона проводиться у формі збільшення строків дії облігацій попередніх позик. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків дії позик.

Уніфікація — це об'єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може про­водитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попе­редніх позик на одну нову зі знижувальним коефіцієнтом про­водиться з метою скорочення державного боргу. Наприклад, кілька облігацій старих позик обмінюють на облігації нової позики у співвідношенні 3: 1. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає не що інше, як часткову відмову держа­ви від своїх боргів.

Відстрочка погашення позики або усіх раніше випущених позик означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому на період перенесення строків погашення боргу виплата доходів також припиняється. Відстрочка погашення застосовується в умовах, коли подальший активний розвиток операцій з випуску нових запозичень стає недоцільним, оскіль­ки не є фінансово ефективним для держави. Це відбувається, коли уряд зробив дуже багато запозичень і умови їх емісії не вигідні для держави, оскільки більшість надходжень від но-вих запозичень іде на сплату процентів і погашення раніше випущених позик.

Реструктуризація — це використання у комплексі по­вністю чи частково зазначених вище методів.

Анулювання (скасування) державного боргу означає по­вну відмову держави від зобов'язань за випущеними позика­ми (внутрішніми, зовнішніми або за всім державним боргом).

Анулювання цінних паперів держави можливе з двох при­чин:

—по-перше, в разі фінансової неспроможності держави (дефолту);

—по-друге, в результаті приходу до влади нових політич­них сил, які відмовляються визнавати фінансові зобов'язання своїх попередників.

Однак анулювання не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, зале­жить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.

Важливою сферою управління державним боргом є випуск нових позик. Держава має визначити умови їх емісії: рівень дохідності, термін дії, спосіб виплати доходів, пільги кредито­рам та ін. При цьому держава повинна керуватися не тільки своїми інтересами, а й інтересами кредиторів.

Економічні наслідки державного боргу такі.

1. Перерозподіл національного доходу на користь власників
державних облігацій та інших державних цінних паперів.

2. Збільшення податків для обслуговування державного бор­гу, що негативно впливає на ділову та економічну активність.

3. Скорочення споживання населенням країни.

Дата добавления: 2015-05-24