Податки на власність

Серед податків на власність в Україні стягується земельний податок і податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Переваги: сталість надходжень, незначні можливості для ухилення і приховання, простота стягнення, соціальна справедливість. Недоліки: обмежена регулююча функція, а також нееластичність надходжень.

Отже, прямі податки є однією з найважливіших фінансових категорій і основним видом державного доходу. Податкові заходи впливають на економічну діяльність суб’єктів і стимулюють економічну та інвестиційну активність. За допомогою цих податків поповнюється державний бюджет України

86. Сутність непрямого оподаткування. В чому переваги і недоліки непрямих податків? Яка роль непрямих податків в доходах Державного бюджету України?

За формою оподаткування розрязняють: прямі податки та непрямі податки.

Прямі – встановлюються безпосередньо щодо платників ї їх розмір залежить від масштабів об’єктів оподаткування:особові;реальні.При особовому – об’єктом оподаткування виступає доход.(з/п) При реальному - об’єктом оподаткування виступає майно:плата на землю;нерухомого майна;транспорт тошо.

Непрямі – встановлюються в ціні товарів і послуг ї їх розмір для окремого платника не залежить від розміру його доходів.Непрямі податки:

акцизи;

універсальні;специфічні.фіскальна монополія (Державна монополія);

Мито:ввізне (імпортне);вивізне (експортне).

Зараз переважають прямі податки.

Переваги непрямих податків:

1.Організаційні – непрямі податки прості з точки зору їх сплати і не потребують розширення податкового апарату.

2.Бюджетні переваги непрямих податків – вони забезпечують регулярні надходження до бюджету.

3.Непрямі податки впливають на сукупне споживання шляхом збільшення ціни на продукцію і тому держава може впливати на структуру споживання.

Первага прямих податків: сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи.

Недоліки непрямого оподаткування:

1.Соціально-економічні – непрямі податки не залежать від доходів платників і розподіляються непропорційно капіталу доходу.

2.Непрямі податки обмежують розмір прибутку підприємницьких структур

Недолік прямого оподаткування: потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об’єкта оподаткування й ухилення від сплати.

87. Обґрунтуйте переваги прямого і непрямого оподаткування.

Переваги непрямого оподаткування (НО): 1)непрямі податки більш раціональні в умовах унітарних держав. За рахунок непрямих податків (у першу чергу,ПДВ) здійснюється формування державного бюджету, тоді як майнові, прибуткові податки орієнтовані на формування дохідних частин регіональних або місцевих бюджетів.2) сплата непрямих податків більш непомітна для платників, а при вдалому виборі об’єкта оподатковування, ними забезпечується більше надходження коштів у бюджети, ніж від прямих;3) перевагою непрямих податків є стійкість, стабільність надходжень у доходи держави. Певна зручність цих податків пов’язується з тим, що вони сплачуються платниками незначними частками, у міру споживання й у такий час, коли в платників є в наявності кошти для придбання предмета, що підпадає під оподатковування;4) кошти від них надходять у бюджет швидше, ніж від прямих податків

Переваги прямого оподаткування (ПО): 1) при ПО,використанні зборів податкового характеру, створюється реальна можливість чітко простежити зв’язок між зібраними за рахунок цих платежів коштами й профінансованими завданнями й цілями. В цьому випадку виникає можливість побудови моделі відповідальності за нецільове використання коштів (зібраних, приміром, у пенсійний фонд), що, безумовно, виключено в режимі НО.2) при прямих податках обов’язок сплати податку делегується власникові майна або доходів і здійснюється за рахунок його коштів;3) прямі податки орієнтовані й ураховують

платоспроможність населення 4) Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визнається найсправедливішим.

5) ПО дає можливість державі безпосередньо впливати на інвестиційну активність, накопичення капіталу,ділову активність продавців, та виробників товарів, робіт, послуг;6)Застосування ПО дає змогу встановити пряму залежність між доходами платника та його податковими платежами в бюджет, що дозволяє реалізувати принцип справедливості оподаткування за допомогою застосування прогресивних податкових шкал.7) прямі податки розподіляють податковий тягар таким чином, що той, хто має високі доходи сплачує в бюджет більші суми порівняно з тими хто має нижчі доходи.

88. Обґрунтуйте, чому непрямі податки вважаються найбільш важкими в соціальному плані.

Податки – обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі особи, так і підприємства різних форм власності.

Залежно від форми оподаткування податки бувають прямі (податок на прибуток підприємств та інші) непрямі (ПДВ, акцизний збір, державне мито, плата за землю). Податок на додану вартість (ПДВ) – непрямий податок на додану вартість, яка створюється на всіх стадіях виробництва та обігу. Він включається в ціну у вигляді надбавки до ціни товару, робіт, послуг і повністю оплачується кінцевим споживачем товарів, робіт та послуг.
Акцизний збір – один із непрямих податків, що включається до ціни товарів. Встановлюється, як правило, на високорентабельні товари і стягується за ставками, диференційованими за окремими групами товарів.
Мито – це непрямий податок, який стягується з товарів (інших предметів), які переміщуються через митний кордон України, тобто ввозяться, вивозяться чи прямують транзитом. Платниками мита є фізичні та юридичні особи, які здійснюють переміщення товарів через митний кордон. Об`єктом оподаткування виступає митна вартість товарів, або їх кількісна оцінка, що залежить від виду встановлених ставок. При непрямому оподаткуванні суб`єктом податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою і платником (споживачем товару чи послуги).

Переваги непрямих податків: надійне джерело доходів державного бюджету; широка база оподаткування; рівномірний розподіл податків по всій території країни; продуктивність; простота розрахунку і контролю. Недоліки непрямих податків: несправедливі, бо прямо не залежать від доходу.

89. Яка різниця між загальнодержавними та місцевими податками і зборами? Наведіть приклади загальнодержавних та місцевих податків.

Об'єднання податків у систему передбачає можливість класифікувати їх згідно з чинним законодавством на такі види:

- загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі;

- місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

До загальнодержавних податків та інших обов'язкових платежів належать: податок на додану вартість; акцизний збір; податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; мито; державне мито; податок на нерухоме майно (нерухомість); плата (податок) за землю; рентні платежі; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на промисел; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за ра-хунок державного бюджету; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього природного се-редовища; збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захи-сту населення; збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір до Державного інноваційного фонду; плата за торговий патент на деякі види підприєм-ницької діяльності.

Загальнодержавні податки та збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Види місцевих податків та зборів визначаються статтею 15 «Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі)» Закону України від 25.06.1991 р. «Про систему оподаткування» в редакції Закону від 18.02.1997 p. Порядок обчислення місцевих податків визначається Декретом Кабінету Міні-стрів України від 20.05.1993 р. «Про місцеві податки і збори».

І. До місцевих податків належать: податок з реклами; комунальний податок.

II. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать: готельний збір; збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збір з власників собак.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізми справляння та порядок сплати їх встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до пере-ліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території при-кордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. При цьому збір за припарковку автотранспорту, ринковий збір, збір за ви-дачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на роз-міщення об'єктів торгівлі та сфери послуг і збір з власників собак є обов'язковими для встановлення сільськими, селищ-ними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткуван-ня або умов, з якими пов'язано запровадження цих податків і зборів. Суми місцевих податків та зборів (обов'язкових платежів) зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами.

90. Назвіть і охарактеризуйте елементи системи оподаткування.

Елементи системи оподаткування: суб’єкт і носій податку, об’єкт і одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова ставка і квота.

Суб’єкт, або платник податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установлення платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов’язання перед державою.Він не стільки сплачує податок, скільки перераховує до бюджету частину отриманих доходів. Реальним платником, або носієм, кожного податку є кінцевий споживач.

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Об’єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, безпосередньо стосуватися платника, відображати саме його (а не сторонніх юридичних чи фізичних осіб) вплив на даний об’єкт.

Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта оподаткування. Чим більші розміри об’єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосереднім — при оцінці доходів, і опосередкованим — при оцінці тієї ж земельної ділянки (за ринковою чи нормативною ціною), майна та ін.

Джерело сплати податку — це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не стосуватися об’єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу їх власникам).

Податкова ставка — це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. При універсальному підході встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому — кілька. Диференціація ставок може відбуватись у двох напрямах. Перший — відповідно до платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників. Другий — відповідно до різних характеристик і оцінок об’єкта оподаткування.

Податкова квота — це частка податку в доході платника. Вона може бути визначена в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування. З погляду соціальної справедливості механізм оподаткування обов’язково має включати податкову квоту. Однак річ у тім, що тоді значно зменшуються податковий вплив і можливості використання податків як фінансових регуляторів. Тому в практиці оподаткування податкові квоти законодавчо не встановлюються.

91. Обґрунтуйте взаємозв’язки між суб’єктом оподаткування, об’єктом оподаткування і джерелом сплати податків.

суб’єкт ® хто сплачує; об’єкт ® що оподатковується; джерело ® ® з чого сплачується

Суб’єкт, або платник, податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установлення платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов’язання перед державою.

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це другий за черговістю елемент оподаткування, бо, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується. Нормальна податкова робота можлива тільки у разі чітко визначеного об’єкта оподаткування. Об’єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, безпосередньо стосуватися платника, відображати саме його (а не сторонніх юридичних чи фізичних осіб) вплив на даний об’єкт.

Джерело сплати податку — це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом. Загалом правомірним є пов’язування джерела сплати податку з об’єктом оподаткування. Таке оподаткування є досить справедливим, оскільки тільки дохід є джерелом сплати. Крім того, у підприємства джерело сплати може розглядатись з позицій віднесення того чи іншого податку на валові витрати (собівартість продукції), отриманий прибуток чи цінову надбавку. Загальним джерелом сплати є виручка від реалізації. Однак залежно від того, з якого її елемента сплачується податок, визначається його вплив на фінансові інтереси підприємства.

92. Доведіть, що об’єкт оподаткування та база оподаткування – це не тотожні поняття.

Поняття «об'єкт оподаткування» передбачає два підходи: правовий (розширений) і законодавчий (більш вузький). Як правова категорія об'єкт оподаткування являє собою родове визначення об'єкта (доходи чи їхня частина; майно; вартість тощо), з яким пов'язане виникнення обов’язку платника по­датків сплатити податок. У більш вузькому значенні (яке в ос­новному закріплюється в законодавчих актах) об’єкти оподаткування можна визначити як видові форми родового поняття об'єкта оподаткування (доходи фізичних осіб; майно юридич­них осіб тощо), що і закріплюються спеціальними податкови­ми законодавчими актами

Об'єктом оподаткування може бути вартість товарів (робіт, послуг), доход чи його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), використання природних ресурсів. При цьому один об'єкт не може виступати об'єктом оподаткування по кількох податках одного виду. Це, однак, не забороняє вико­ристовувати об'єкт при оподаткуванні податками різного виду. Тому один об'єкт (наприклад прибуток) може використовува­тися як об'єкт оподаткування у кількох випадках. Наприклад, використання доходу як об'єкта при загальнодержавних подат­ках не є перешкодою для введення податку з аналогічних об'єктів на місцевому рівні.

Базою оподаткування є конкретна (кількісна, фізична чи інша) характеристика певного об'єкта оподаткування. Для ви­значення суми податку, яку необхідно перерахувати в бюджет, об'єкта оподаткування недостатньо. Для цього необхідно скоригувати відповідно до законодавства кількісні характеристи­ки об'єкта оподаткування. На підставі цього податкова база істотно відрізнятиметься від кількісних ознак самого об'єкта оподаткування. Вона за своїм змістом є об'єктом оподаткуван­ня, скоригованим і підготовленим до застосування завдаткової ставки, нарахування суми податку, що підлягає сплаті до бю­джету.

Податкова база необхідна саме для нарахування податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов'я­зок сплатити податок, тобто об'єктом оподаткування. Наприк­лад, наявність у підакцизних товарах вартості не є фактом, що зумовлював би зобов'язання сплатити акциз. Реалізація підак­цизних товарів у роздрібній торгівлі не породжує податкових правовідносин. Такі відносини виникають у зв'язку з визначе­ними в законі діями платників податків: реалізацією підакциз­ного товару виробниками підакцизних товарів на внутрішньо­му ринку, ввозом товару на митну територію.

93. Покажіть на прикладах різницю між суб’єктом, платником та носієм податку.

суб’єкт ® хто сплачує; об’єкт ® що оподатковується; джерело ®
® з чого сплачується

платник податку — юридична чи фізична особа, яка володіє певним майном або отримує відповідні доходи і безпосередньо зобов'язана сплачувати податки до бюджетів різних рівнів. Платник здебільшого є транзитною, посередницькою ланкою під час проходження доходів. Він не стільки сплачує податки до бюджету, скільки перераховує туди частину отриманих коштів від покупця;

Суб'єкт оподаткування — один із учасників податкового процесу, який в межах своєї компетенції здійснює певні податкові процедури: держава в особі парламенту приймає податкові закони з питань оподаткування; органи податкової служби впроваджують це законодавство у фіскальну практику; платники податків виконують покладені на них податкові зобов'язання;

Носій податку — кінцевий споживач матеріальних благ; особа, яка виступила реальним платником нагромаджених на всіх стадіях товаропросування податків.

Суб’єктами податку на додану вартість є фізичні та юридичні особи, які ведуть підприємницьку діяльність у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.

На прикладі непрямих податків ми бачимо:

Платник податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реа­лізованого товару чи надання послуг.

Носій податку — це фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи това­ри, споживач фактично стає платником податку. Таким чином, відбувається перекладення податків із суб'єкта на носія податку.я:

Субєкт оподаткуван- податковий орган. До непрямих податків належать: податок на додану вартість, акцизний збір, мито, державне мито тощо.

94. Елементи податків. Характеристика податкових ставок.

Елементи податків: суб’єкт, об’єкт, ставка, одиниця оподаткування, база оподаткування, джерело сплати і квота. Суб’єкт, або платник податку, — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Критеріями вибору платників під час проведення податкової політики є швидкість надходження податку, наявність можливостей контролю за своєчасністю і повнотою його сплати, відсутність шляхів ухилення від оподаткування. Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується: які операції, товари, доходи, яка власність тощо. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта. Фізичний вимір, наприклад оцінка земельної ділянки для сплати податку на землю проводиться в гектарах, сотих гектара тощо. Грошовий вимір — у разі оцінки доходів (одиницею оподаткування в даному випадку виступає грошова) — і опосередкованим — під час оцінки кількісних показників у грошовій формі (наприклад у процесі оцінки земельної ділянки в грошовому виразі). База оподаткування — це розмір об’єкта оподаткування в грошовому чи фізичному вимірі. Саме до бази оподаткування застосовуються ставки для визначення суми податку. Ставка — це розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від обсягу оподатковуваних операцій ставки можуть бути універсальні (єдині) або диференційовані. Універсальні, або єдині, ставки передбачають створення рівних умов для всіх платників податків. Диференціація податкових ставок може проводитись щодо розміру або виду об’єкта оподаткування (наприклад різні підакцизні товари оподатковуються акцизним збором за різними ставками) та стосовно статусу і місцезнаходження платників. За будовою ставки поділяються на тверді й процентні. Тверді ставки встановлюються для податків, щодо яких база оподаткування визначена у фізичному вимірі. У свою чергу тверді ставки поділяються на фіксовані, тобто в грошовому виразі на одиницю оподаткування, виражену кількісно, і відносні, тобто в частках до встановленої державою величини в грошовому виразі на одиницю оподаткування. Процентні ставки встановлюються щодо податків, база оподаткування яких визначена у вартісному вимірі (обсяг доходів, обсяг продажів тощо). Вони поділяються на пропорційні, тобто став­ка не змінюється в разі зміни обсягів бази оподаткування, прогресивні — ставка збільшується при збільшенні бази оподаткування — та регресивні — ставки зменшуються в разі збільшення бази оподаткування.

Джерело сплати — це дохід платника, з якого він сплачує податок. Квота — це частка податку в доходах платника.

95. Охарактеризуйте податкові ставки, наведіть конкретні приклади.

Податкова ставка — це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. При універсальному підході встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому — кілька. Диференціація ставок може відбуватись у двох напрямах. Перший — відповідно до платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників. Другий — відповідно до різних характеристик і оцінок об’єкта оподаткування.

Установлення податкових ставок є найважливішою і найскладнішою проблемою оподаткування. Саме недосконалість ставок може порушити як фіскальну значущість, так і регулюючу дію того чи іншого податку. Установлення ставок податків може базуватись на емпіричному методі й економіко-математичному моделюванні.

Податкові ставки бувають:

Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Вони можуть бути двох видів: фіксовані — установлені в конкретних сумах, відносні — визначені відносно певної величини (наприклад, у процентах до мінімальної заробітної плати). Приклад — ставки земельного податку.

Процентні ставки встановлюються тільки щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз (адже сума податку має тільки грошовий вираз, за винятком натуральних податків). Вони поділяються на три види: пропорційні, прогресивні й регресивні.

Пропорційні — це єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу, найбільшою мірою відповідають принципу рівності платників. Приклад — ставка податку з доходів фізичних осіб.

Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об’єкта оподаткування. Приклад — ставки прибуткового податку з громадян, який діяв до 2003 року.

Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об’єкта оподаткування. Вони необхідні тоді, коли держава намагається стимулювати подібне зростання.

96. Податкові пільги, їх види та регулюючий вплив.

Згідно з діючим податковим законодавством України передбачені наступні форми надання податкових пільг:– встановлення мінімуму, який не оподатковується;– вилучення з оподаткування певних елементів об’єкта оподаткування;– звільнення від оподаткування окремих осіб або категорій платників податків;

– зменшення податкових ставок;– застосування цільових податкових пільг, у т. ч. податкових кредитів.Крім вищезазначеної класифікації податкових пільг, існує ще наступний їх поділ на основі віднесення пільг на прибуток або витрати платника, впливу на елементи податкового механізму. Відповідно до цього пільги поділяються на три основні види: вилучення, знижка, податковий кредит.

Вилучення (відрахування) – вид податкової пільги, при якій відбувається вилучення окремих складових частин із загальної бази оподаткування з метою її зменшення. Механізм надання такого виду пільг безпосередньо проектується на об’єкт оподаткування, який зменшується. Подібні зменшення можна класифікувати наступним чином:– за видами платників: повні (надаються всім платникам) або часткові (надаються визначеним категоріям платників);– за термінами дії: постійні (які діють постійно протягом тривалого часу) або тимчасові (які діють протягом визначеного заздалегідь, обмеженого періоду);– за видами об’єкта: майнові (відрахування визначеної частини майна, що оподатковується) та прибуткові відрахування (застосовуються до частини прибутку платника);– за видами діяльності. Знижка – це вид податкової пільги, яка зменшує податкову базу або суму податку на визначені розміри. Величина цієї знижки визначається сумою витрат платника, які законодавчо виводяться з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну величину податкової бази. Шляхом надання такого виду пільг держава стимулює розвиток пріоритетних для суспільства напрямів діяльності господарюючих суб’єктів. Виділяються такі види знижок:– лімітовані, розмір яких прямо обмежений;– нелімітовані, при яких підсумкова база оподаткування може зменшуватися на всю суму витрат платника податків. Податковий кредит – вид пільг, при якому звільнення стосується загальної суми податкового платежу, нарахованого для сплати. За формами надання податкові кредити поділяються на:– зниження ставки податку;

– скорочення оподатковуваної суми;– перенесення терміну сплати або сплата податку частинами;

– повернення раніше сплаченого податку (частини податку);– зарахування раніше сплаченого податку в рахунок майбутніх платежів. В Україні податковий кредит застосовується у вигляді перенесення терміну сплати податкового платежу суб’єкта господарювання до бюджету відповідного рівня, наданого органом податкової служби у формі кредитної угоди, за умови використання платником податків звільнених коштів на законодавчо визначені цілі. Податкові пільги є дієвим інструментом реалізації регулюючої (стимулюючої) функції податкової політики держави, який застосовується урядами багатьох країн світу з метою стимулювання накопичення капіталу, інвестиційної активності, інноваційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності національної продукції, розвитку окремих галузей економіки, розширення експорту, збільшення зайнятості та для вирішення багатьох інших проблем.

Слід наголосити, що надання податкових пільг без їх системного обґрунтування призводить до негативних наслідків для економіки держави, а саме: викривлення конкурентного середовища, збереження неефективних та неприбуткових суб’єктів у структурі народного господарства, отримання збитків, пов’язаних із демпінговою політикою, нерівномірний розподіл податкового тягаря між господарюючими суб’єктами.

Дата добавления: 2015-05-24