Рік, грудень. Утворено Українське республіканське відділення Пенсійного фонду. 2 страница

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи держави.

За економічною сутністю фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов’язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів. Об’єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери та фінансові послуги, суб’єктами відносин — держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни. Фінансовий ринок досягає найбільшої ефективності, коли задіяні усі його складові: ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів, ринок фінансових послуг.

передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Фінансовий ринок являє собою механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і нагромаджень населення між суб’єктами господарювання і галузями економіки, «зв’язування» частини грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а також засобом покриття дефіциту державного бюджету.

201. Фінансовий ринок: сутність, функції. Місце і роль держави на фінансовому ринку.

Фінансовий ринок — це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов’язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності.

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб’єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів.

Роль фінансового ринку щодо двох інших суб’єктів фінансових відносин — держави і фізичних осіб — дещо інша. Держава використовує фінансовий ринок переважно для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу. Тобто її місце у ролі покупця значно вагоміше, ніж у ролі продавця. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово вільні кошти, ніж позичають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах також досить поширений.

Функціонування фінансового ринку має забезпечити потреби суб’єктів підприємницької діяльності та фінансових інституцій фінансовими ресурсами. Цей ринок ґрунтується на функціях грошей як засобу нагромадження та платежу. Якщо грошовий ринок та його структура мають сприяти товарообміну, то фінансовий повинен забезпечити концентрацію фінансових ресурсів і вільний доступ до них усіх суб’єктів, керуючись загальними законами ринкової економіки, насамперед конкуренції як між продавцями і між покупцями, так і продавця з покупцем. Товаром на цьому ринку є фінансові ресурси, які після їх придбання (купівлі) надходять у постійне чи тимчасове користування, а ціною — плата за їх використання.

202. Необхідність функціонування і економічна сутність фінансового ринку, його сегментація.

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб’єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. По суті, це інфраструктура фінансової системи, яка забезпечує функціонування насамперед базової сфери — фінансів суб’єктів господарювання. Фінансовий ринок — це сукупність обмінно-перероз­подільних відносин, пов’язаних з процесами купівлі-про­дажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов’язані з переданням одним суб’єк­том іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комер­ційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача — відносинами перерозподілу.

Сегментація фінансового ринку – це класифікація потенційних споживачів фінансових послуг згідно з їхніми вимогами до розвитку фінансового ринку. Вона базується на застосуванні різних критеріїв поділу споживачів на групи, що представляють різний за якістю й обсягом попит на окремі види фінансових активів (послуг). Виділяють 4 основні сегменти фінансового ринку: ринок грошей, ринок капіталів, кредитний ринок, фондовий ринок.

Грошовий ринок – ринок обігу грошей та короткострокових кредитних операцій.

Кредитний ринок – ринок середньо- та довгострокових кредитів.

Фондовий ринок – ринок, на якому відбувається емісія та купівля-продаж цінних паперів.

Валютний ринок – ринок, на якому відбувається купівля-продаж іноземної валюти, а також операції з валютними цінностями.

Також виділяють ринок золота – ринок, де здійснюються операції з купівлі-продажу золота для його промислового використання, придбання іноземної валюти або приватного накопичення.

203. Обґрунтуйте об’єктивну необхідність існування фінансового ринку в ринковій економіці.

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб’єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів.

Роль фінансового ринку щодо двох інших суб’єктів фінансових відносин — держави і фізичних осіб — дещо інша. Держава використовує фінансовий ринок переважно для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу. Тобто її місце у ролі покупця значно вагоміше, ніж у ролі продавця. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово вільні кошти, ніж позичають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах також досить поширений.

204. Доведіть, що повноцінне функціонування фінансового ринку можливе лише в умовах ринкової економіки.

Фінансовий ринок — це сукупність обмінно-перероз­подільних відносин, пов’язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов’язані з переданням одним суб’єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів.

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб’єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи.

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи тільки в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб’єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. По суті, це інфраструктура фінансової системи, яка забезпечує функціонування насамперед базової сфери — фінансів суб’єктів господарювання. В умовах адміністративної економіки фінансового ринку практично не існувало, оскільки формування ресурсів та їх перерозподіл здійснювалися на директивних засадах через бюджет та банківську систему. Навіть кредитні ресурси виділялися згідно з планом, а не на засадах торгівлі ними. За умов централізованого формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів у адміністративному порядку потреби у відповідній інфраструктурі — фінансовому ринку — просто не було.

205. Передумови виникнення фінансового ринку, його роль у ринковій економіці. Охарактеризуйте сучасний стан фінансового ринку в Україні.

Категорія фінансовий ринок з’явилася з появою фінансів і в умовах подальшого розвитку товарно-грошових відносин перетворилася в особливу сферу економічних відносин. Розвиток товарного виробництва на певному етапі призвів до появи у його учасників гострої потреби у додатковому капіталі, необхідного для подальшого розширення виробництва. Цей капітал називається інвестиційним капіталом, а в радянській літературі – капітальні вкладення. Використовується інвестиційний капітал на створення робочих місць, придбання знарядь праці, основних фондів, нових технологій та інших елементів виробництва.
Вільні грошові кошти (заощадження) перетворюються на інвестиційний капітал з моменту їх надходження до споживачів. Заощадження прямо перетворюються на інвестиції, коли підприємство використовує свій нерозподілений прибуток для придбання нових технологій, основних фондів або коли уряд здійснює будівництво шляхів за рахунок відповідної статті державного бюджету. Прямо перетворюватись на інвестиції можуть лише власні кошти, а чужі повинні пройти певний опосередкований шлях, який лежить через фінансовий ринок.

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб’єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів.

Роль фінансового ринку щодо двох інших суб’єктів фінансових відносин — держави і фізичних осіб — дещо інша. Держава використовує фінансовий ринок переважно для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу. Тобто її місце у ролі покупця значно вагоміше, ніж у ролі продавця. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово вільні кошти, ніж позичають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах також досить поширений.

Фінансовий ринок України розвивається як ринок фінансових послуг, що є важливою інституціональною особливістю і домінантою трансформацій у фінансовому секторі світової та національної економік.

Створюються нові та розширюються апробо­вані ніші фінансового сервісу. На вітчизняному фінансовому ринку, активно розвивається надання роздрібних послуг для населення, тобто йдеться про персоналізацію фінансових послуг. Поступово зростає роль індивідуального консультування щодо проведення фінансових операцій, а також удосконалюється комунікативна база з використанням інформаційно-технологічних нововведень.

Загалом в Україні існує проблема із залученням зарубіжних інвесторів. За інтегральними показниками в Україні високий показник рівня ризику, тобто зарубіжні експерти негативно оцінюють фінансовий стан нашої держави.

Проте фінансовий ринок України вкрай нерівномірно розвивається за окремими своїми сегментами. Низький рівень довіри між ринковими контр­агентами, а також недостатній захист прав власності та контрактних прав виступають чи не найбільшими перешкодами для формування дійсних, а не їx активнiсть.

Фінансовий ринок України еволюціонує шляхом модифікації кількісних і якісних характеристик свого поступального розвитку. Подальші перспек­тиви його функціонування вимагають вирішення ряду вже перелічених і по­в'язаних з ними проблем. Розширення спектра фінансових послуг (але тільки легітимних і якісних), які надаються фінансовими установами України, од­ночасно є забезпеченням належного рівня їх конкурентоспроможності.

206. Суб’єкти фінансового ринку і їх функції. Місце і роль держави на фінансовому ринку.

Фінансовий ринок — це сукупність обмінно-перероз­подільних відносин, пов’язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності.

Суб'єктами фінансового ринку можуть бути: фізичні особи, не обмежені законом у правосуб'єктності та дієздатності, групи громадян (партнерів), трудові колективи, юридичні особи усіх форм власності, держава.

Найбільш узагальнено суб'єктів фінансового ринку можна класифікувати за формою:

— домогосподарства (населення);

— суб'єкти господарювання (інститути позафінансової сфери);

— держава.

Домогосподарство є одним із надзвичайно важливих суб'єктів фінансового ринку, тому що частина доходу, що не використовується домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і за наявності відповідного фінансового механізму може бути потужним джерелом економічного зростання країни.

нститути поза-фінансової сфери (суб'єкти господарювання) — юридичні особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом товарів та наданням послуг. До інститутів поза фінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, кооперативи, орендні підприємства, фермерські господарства, малі підприємства, корпорації, асоціації, консорціуми, спільні (змішані) підприємства, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або є інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи.

Держава також є активним учасником фінансового ринку. Оскільки державні витрати, як правило, перевищують доходи, то виникає бюджетний дефіцит, який може покриватися за рахунок позик, що здійснюються на фінансовому ринку. Ці позики реалізуються шляхом продажу урядових облігацій те інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо підприємствам і домогосподарствам. Держава на фінансовому ринку є, в основному, позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому і внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання; вона також виконує специфічну і дуже важливу функцію — регулювання фінансового ринку. За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі. Іноді держава може бути на фінансовому ринку інвестором, здійснюючи фінансову підтримку певних суб'єктів господарювання. Це відбувається у тому випадку, коли в держави виникає надлишок фінансових ресурсів. Тоді уряд стає постачальником грошових коштів на фінансовий ринок.

207. Поясніть, чому необхідне державне регулювання фінансового ринку і як воно здійснюється?

Основні причини виникнення мегарегуляторів на фінансових ринках. Першою є зростання кількості та ролі фінансових конгломератів, у яких єдиний власник володіє кількома фінансовими установами. Ці установи надають послуги, які належать до різних сегментів фінансового ринку. Другою причиною є перехресні пропозиції фінансових послуг: банки пропонують послуги щодо колективного інвестування, брокерсько-дилерські компанії – послуги інвес-тиційного банку, страхові компанії надають пенсійні послуги тощо. Третя причина полягає в сек’юритизації фінансових продуктів.

Крім того, не останню роль у створенні фінансових мегарегуляторів відіграє ряд таких чинників: надання фінансовими установами тих послуг, які раніше надавались ви-ключно організаторами торгівлі на фондовому ринку; вихід на фінансовий ринок крупних підприємств реального сектора і торгівлі; диверсифікація фінансових інструментів та засобів їх продажу, які виникають внаслідок розвитку електронної торгівлі, у тому числі використання Інтернет-мережі. У зв’язку із цими тенденціями відбувається поступова консолідація регулювання сегментів фінансового ринку, які раніше розвивались окремо.

Слід зазначити, що механізми регулювання фінансових ринків різняться між собою залежно від того, за яким принципом здійснюється регулювання – інституційним чи цільовим. Так, інституційний (або секторальний) підхід передбачає спрямованість регулювання на діяльність певних фінансових установ. У той час, як при цільовому (або функціональному) підході один регулятор здійснює контроль за плато-спроможністю фінансової установи, інший наглядає за її взаємовідносинами із клієнтами, інший регулятор – за розвитком конкуренції тощо.

208. Ринок грошей і ринок капіталів, їх призначення і характеристика.

Ринок грошей являє собою ринок, дездійснюється короткострокове інвестування коштів(до 1 року): короткострокові казначейські зобов'язання, ощадні та депозитні сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо. На ринку грошей корпорації за­лучають кошти для підтримки обігового капіталу в разі виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Фінан­сові інститути, зокрема комерційні банки, залучають кошти на тако­му ринку для надання позичок іншим суб'єктам ринку та для під­тримки ліквідності на належному рівні. Короткострокові цінні па­пери на ринку грошей більш ліквідні і характеризуються меншим коливанням цін, ніж на ринку капіталів, тому здійснення інвестицій на грошовому ринку менш ризикове, ніж на ринку капіталів.

Ринок капіталів призначений для довгострокового інвестування коштів в основний капітал. На ринку капіталів надаються середньо- та довгострокові кредити, перебувають в обігу середньо- та довгостро­кові боргові цінні папери, а також інструменти власності — акції, для яких термін обігу не встановлюється. Емітуючи акції та облігації, залучаючи банківські кредити, корпорації формують на ринку капі­талів фінансові ресурси, необхідні для модернізації і розширення виробництва, впровадження нових технологій, освоєння виробницт­ва нових видів продукції. Фізичні особи та будівельні організації за­лучають кошти для придбання та будівництва нерухомості. Фінан­сові інститути формують власні фінансові ресурси, які перебувають у їх використанні протягом усього періоду функціонування і забез­печують економічне зростання та економічну стабільність фінансо­вому інституту.

В цілому на ринку довгострокових запозичень держава, підприєм­ницькі структури і населення отримують за визначену плату в дов­гострокове або безстрокове користування фінансові ресурси інших учасників ринку. Ринок капіталів розвивається більшою мірою в країнах з досить визначеними та сприятливими економічними пер­спективами. Становлення ринку капіталів передбачає невисокі тем­пи інфляції, а також стабільність політичної та економічної ситу­ації в країні.

209. Інструменти фінансового ринку, їх склад і характеристика.

Виконуючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти — фінансові документи, що обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.

За окремими видами фінансових ринків розрізняють:

- Інструменти ринку позичкових капіталів (гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку)

- Інструменти ринку цінних паперів (різноманітні цінні папери, що обертаються на ньому ринку)

- Інструменти валютного ринку (іноземна валюту, розрахункові валюті документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок).

- Інструменти страхового ринку (страхові послуги, розрахункові документи та окремі види цінних паперів).

- Ринок золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння (вказані види цінних металів та каменів, які купуються з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також розрахункові документи і цінні папери).

- До інструментів ринку нерухомості відносять цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.

За термінами обігу виділяють:

- Короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року).

-Довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу більше одного року).

За характером фінансових зобов'язань фін. інстр. Поділяються:

- Інструменти, наступні фінансові зобов 'язання за якими не виникають (інструменти без наступних фінансових зобов'язань).

- Боргові фінансові інструменти. Ці інструменти, характеризуючи кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо вона не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається).

- Дольові (пайові) фінансові інструменти. Вони підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду, відсотка і т.п.).

Залежно від пріоритетної значимості розрізняють:

- Первинні фінансові інструменти (фінансові інструменти першого порядку).

- Вторинні фінансові інструменти або деривативи (фінансові інструменти другого порядку) характеризують виключно цінні папери, що підтверджуючі, право або зобов'язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, які обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах у майбутньому періоді.

Залежно від складу первинних фінансових інструментів деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові, товарні і т. п. Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти.

За гарантованістю рівня дохідності:

- Фінансові інструменти з фіксованим доходом. (привілейовані акції)

- Фінансові інструменти з невпзначеним доходом. (прості акції)

- За рівнем ризику виділяють:

- Безризикові фінансові інструменти (державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків тощо)

- Фінансові інструменти з низьким рівнем ризику (короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей тощо)

- Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику.

- Фінансові інструменти з високим рівнем ризику.

- Фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику ("спекулятивні ") (акції "венчурних" (ризикових) підприємств; облігації з високим рівнем відсотка).

210. Обґрунтуйте, яким чином ринок цінних паперів поєднує державні, інституційні та індивідуальні інтереси.

Ринок цінних паперів поєднує держані, інституційні та індивідуальні інтереси, виконуючи такі завдання:

1. Акумуляція коштів населення та підприємств (заощаджень, нагромаджень, тимчасово вільного капіталу).

2. Концентрація коштів, створення умов для формування великого капіталу, здатного вирішувати складні економічні завдання.

3. Збільшення частки капітальних вкладень у валовому національному продукті та національному доході, що сприяє оздоровленню й зміцненню фінансової системи держави і створенню необхідних резервів капіталу.

4. Залучення вітчизняного та іноземного капіталу в економіку України в результаті створення механізму інвестування й розширення сфери впливу капіталу на економічні процеси.

5. Оптимізація галузевої, виробничої та регіональної структури з допомогою:

а) міграції капіталу - відтоку з галузей, де є його надлишок, у галузі, де його бракує;

б) переливання капіталу з малорентабельних галузей і регіонів у високорентабельні;

в) вирівнювання норми прибутку на вкладений капітал.

6. Баланс попиту і пропонування капіталу, а відтак і баланс виробництва та споживання матеріальних цінностей.

7. Сприяння приватизації на її завершальному етапі, формування інституту власників і менеджерів, здатних найефективніше розпоряджатися власністю акціонерних товариств.

8. Узгодження майнових державних, інституціональних та індивідуальних інтересів у процесі обігу цінних паперів.

9. Стимулювання виникнення нових господарських інститутів, що відповідають новим економічним відносинам.

10. Стабілізація курсу національної валюти через стримування інфляції, захист інтересів населення і підприємств.

11. Створення конкуренції системі банківського кредиту, що забезпечує поліпшення якості обслуговування клієнтів.

12. Економія суспільних витрат обігу, поліпшення системи взаєморозрахунків підприємств, зниження їх заборгованості, розвиток товарообороту.

13. Сприяння реалізації науково-технічних досягнень через створення акціонерних венчурних фірм і впровадження інших заходів для заохочення використання нової технології.

14. Сприяння збільшенню ефективності управління підприємством, передовсім акціонерним.

15. Сприяння розвиткові самоуправління, зокрема з допомогою випуску муніципальних облігацій.

16. Створення умов для інтеграції у світову економічну систему, завдяки репродукуванню загальноосвітніх принципів і стандартів функціонування фондового ринку. Забезпечення участі у процесі інтернаціоналізації світового фондового ринку.

211. Класифікація фондового ринку за характером руху інструментів і за формою його організації. Суб’єкти фондового ринку.

Функціонування ринку цінних паперів забезпечується його суб’єктами: емітентами, інвесторами, посередниками, фондовою біржою. Емітент — це юридична особа, чи уповноважений державою орган, який здійснює випуск цінних паперів в обіг. Інвестор — це юридична чи фізична особа, а в окремих випадках держава, яка, купуючи цінні папери певного емітента, вкладає (інвестує) кошти в його діяльність.

Посередники виконують роль сполучної ланки між емітентом та інвестором. З одного боку, вони виконують посередницькі функції стосовно емітента, проводячи операції з випуску і розміщення цінних паперів на ринку, їх реєстрації і зберігання.

За характером руху фінансових інструментів фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний (тут мова йде виключно про фондові інструменти).

Первинний ринок характеризує ринок цінних паперів, на якому здійснюється первинне розміщення їх емісії. Це розміщення, як правило, організовує андерайтер (інвестиційний дилер), який самостійно або з групою інших андерайтерів купує весь (або основний) обсяг емітованих акцій, облігацій і т. п. з метою їх наступного продажу інвесторам більш дрібними партіями.

Вторинний ринок характеризує ринок, де постійно обертаються цінні папери, які раніше були продані на первинному ринку. Вторинний ринок охоплює переважну частину біржового і позабіржового обороту цінних паперів. Без розвиненого вторинного фондового ринку, який забезпечує постійну ліквідність і розподіл фінансових ризиків, не може ефективно існувати первинний ринок цінних паперів. Однією із основних функцій вторинного ринку є встановлення реальної ринкової ціни (курсової вартості) на окремі цінні папери, що відображає всю інформацію про фінансовий стан їх емітентів і умови емісії. за формою організації фінансові ринки поділяються на організаційні та розподільні. Прикладом організаційного ринку є біржі.

212. Обґрунтуйте, в чому полягає роль брокерів, дилерів та андеррайтерів на ринку цінних паперів.

У класичному розумінні посередник в особі брокера або дилера виконує роль фахівця, який здійснює консультації і виконує доручення свого клієнта відповідно до його мети.

Брокер — це посередник, який сприяє здійсненню угод між заінтересованими сторонами — клієнтами фондової біржі. Брокери укладають угоди з доручення клієнта і його коштом, одержуючи за ці послуги від нього комісійну винагороду. Брокерами можуть бути як приватні особи, так і цілі організації (компанії, фірми). І ті, і ті, як правило, є членами фондової біржі. Дилерська діяльність — здійснення цивільно-правових угод щодо купівлі-продажу цінних паперів від свого імені й за власний рахунок шляхом публічного оголошення цін купівлі та/або продажу із зобов’язанням виконання угод за цими цінними паперами за оголошеними цінами. Дилер як інвестиційний посередник виступає у двох ролях: на первинному ринку він здійснює операції з випуску цінних паперів і стає їхнім власником для подальшого перепродажу; на вторинному — здійснює підтримку фондового ринку, покладаючи на себе зобов’язання з котирування цінних паперів, формує рівень цін на організованому ринку цінних паперів. Роль андеррайтерів полягає у первинному розміщенні цінних паперів на ринку. Функції андеррайтерів на розвинутих ринках виконують, як правило, великі інвестиційні банки, інвестиційні компанії, брокерські фірми, у багатьох країнах також і комерційні банки. Андеррайтер викуповує весь обсяг емітуємих цінних паперів чи його частину з метою подальшого розміщення серед інвесторів. Основна перевага андеррайтингу перед прямим розміщенням полягає в тому, що емітент практично відразу одержує необхідний йому обсяг фінансування. Крім того, тому що андеррайтер, як правило, є відомим фінансовим інститутом зі сформованою і стійкою репутацією, сам факт його участі у випуску цінних паперів служить для інвесторів сигналом про якість і надійність емітуємих фінансових інструментів

Дата добавления: 2015-05-24