Новоутворення і включення в грунтах

ЗАБАРВЛЕННЯ ГРУНТУ

Забарвлення горизонтів грунту також важлива
морфологічна ознака, яка залежить від фізичних властивостей і
хімічного складу. Недаремно багато типів грунтів названо за їх
забарвленням. Забарвлення грунту — перша морфологічна ознака,
за якою виділяють генетичні горизонти. Всі зміни забарвлення
відбивають зміни властивостей окремих горизонтів профілю грун-
ту. Отже, за забарвленням можна характеризувати як профіль
грунту в цілому, так і окремі його горизонти.

Забарвлення грунту частково успадковується від забарвлення
грунтоутворюючої породи, а частково (інколи значною мірою) на-
бувається в процесі грунтоутворення.

Чорне забарвлення грунту зумовлене, як правило, накопиченням
гумусу і, зокрема, гумінових кислот. Фульвокислоти надають грун-
там світлого забарвлення. Крім гумусу чорного забарвлення грун-
там надають деякі хімічні сполуки: оксид марганцю, деревне ву-
гілля, залізний монтморилоніт, магнетит та ін.

Біле забарвлення грунту залежить від наявності кварцу, као-
лініту, вапна, водорозчинних солей, вівіаніту, гіпсу тощо.

Червоне і жовте забарвлення зумовлюють оксиди заліза; чер-
воне — негідратований гематит і тур’їт; жовте — гідратований ли-
моніт.

Буре забарвлення характерне для грунтів з високим вмістом
іліту, слюди та суміші різних оксидів заліза. Це забарвлення влас-
тиве більшості глинистих мінералів. Крім того, буре забарвлення
формується в результаті змішування чорного, червоного, білого і
жовтого кольорів.

Синє забарвлення мають глейові горизонти, які містять вівіа-
ніт (болотні грунти північних регіонів), інші грунти мають забарв-
лення похідне від синього — сизе різних відтінків. Воно зумовлене
наявністю оксиду заліза (ІІ).

Пурпурове забарвлення вказує на високий вміст оксидів мар-
ганцю. Трапляється дуже рідко.

Оливкове (зелене) забарвлення характерне для грунтів з над-
мірним зволоженням, які містять зеленуваті глинисті мінерали з
увібраним залізом.

Зазначені забарвлення в чистому вигляді в грунтах існують
рідко. Частіше вони зміщуються і утворюють перехідні кольори,
що свідчить про змішаний склад грунтової маси.

У процесі грунтоутворення в грунтовому профілі
з’являються специфічні вторинні мінерали, які прийнято називати
новоутвореннями. Вони утворюють скупчення, які чітко відрізня-
ються від оточуючого їх грунтового матеріалу. Новоутворення
формуються всередині грунтових агрегатів, на їх поверхні та між
ними в порах і тріщинах грунту. Характеристику новоутворень
грунту вперше розробив С. О. Захаров (1930). Пізніше вона була
доповнена працями інших вчених (Р. Брюєр, В. А. Ковда, Б. Г. Ро-
занов).

Новоутворення класифікують за складом, формою і походжен-
ням. За походженням новоутворення бувають хімічні і біологічні
За формою В. А. Ковда виділяє такі новоутворення: присипки, на-
льоти, вицвіти, псевдоміцелій, плями, прожилки, трубочки, конкре-
ції, стяжіння, плитки, горизонти цементації. За хімічним складом
новоутворення дуже різноманітні. Найпоширеними є залізо-мар-
ганцеві, карбонатні, гіпсові, кремнеземисті.

Новоутворення заліза і марганцю характерні для грунтів тай-
гово-лісової зони. В їх утворенні беруть участь живі організми
(вищі рослини і мікроорганізми) та фульвокислоти. В зв’язку з
цим в грунтах поширені гумусно-залізисті та гумусно-марганцеві
новоутворення. Типовими формами залізистих новоутворень є орт-
штейни (округлі стяжіння), конкреції, трубчасті стяжіння, про-
жилки, плями. Марганцеві новоутворення мають вигляд чорних
плям або дрібних конкрецій. Цей вид новоутворень трапляється
також в гідроморфних грунтах інших зон.

Новоутворення кремнезему трапляється в грунтах як аридних,
так і гумідних ландшафтів. Вони є в тундрових, підзолистих, сі-
рих лісових і опідзолених чорноземах у вигляді білястої дрібно-
кристалічної або аморфної присипки.

Карбонатні новоутворення — найпоширеніші новоутворення в
грунтах різних природних зон. Особливо їх багато в грунтах, сфор-
мованих на лесах та лесовидних породах. В чорноземах України
вони трапляються в різноманітних формах: білозірка (пухкі ско-
пичення), журавчики, дутики, погремки (тверді стяжіння), псев-
ломіцелій тощо.

В основному вони характерні для грунтів лісостепу, степу, су-
хих саван, напівпустинь і пустинь.

Гіпсові новоутворення — також характерні для грунтів посуш-
ливих і пустинних територій. Специфічними формами їх є крупні
кристалічні утворення у вигляді поодиноких кристалів, двійників,
«ластів’яного хвоста», «гіпсових роз», друз тощо. Вони накопичу-
ються в нижніх горизонтах сухостепових грунтів (південні чорно-
земи, солончаки, солонці). Основною умовою акумуляції гіпсу в
грунтах є інтенсивне випаровування грунтових вод.

Отже, конкретні новоутворення приурочені до певних типів грун-
тів. Вони є індикаторами певних типів грунтоутворення.

Включеннями називають органічні рештки або мінеральні ті-
ла, які не пов’язані безпосередньо з грунтом і грунтоутворенням.
До включень В. А. Ковда (1973) відносить уламки гірських порід,
панцирі молюсок, рештки коренів і стовбурів дерев, кістки тварин,
сліди минулих культур (антропогенні включення).

Включення дають змогу розшифрувати генезис грунтоутворю-
ючих порід і тих умов, в яких починалося і відбувалося грунтоут-
ворення. Наприклад, черепашки прісноводних молюсків, які зуст-
річаються в грунтах Нижнього Поволжя, свідчать про те, що тут
в минулому існували прісні озера і болота. Наявність валунів вка-
зує на льодовикове походження грунтоутворюючої породи.

Дата добавления: 2015-05-24