Рельєф і гідрографія 1 страница

Особливості природи Середньоазійської гірської країни. Середньоазійська гірська країна представляє собою гірське обрамлення пустель Середньої Азії та Казахстану. В її склад входять Копетдаг, Памір, Тянь-Шань, Джунгарський Алатау, Тарбагай. Ці гірські системи різного віку – альпійського, герцинського та каледонського горотворення.

Ріки басейну Індійського океану (Інд, Ганг, Брахмапутра, Іраваді) мають режим, типовий для рік мусонного клімату. У Перську затоку впадають ріки Тигр і Євфрат, що живляться за рахунок танення снігів.

Режим Хуанхе і Янцзи складний. Ріки розливаються не тільки через мусонні дощі і тайфуни (наприкінці літа — початку осені), але і на­прикінці весни — початку літа, коли в горах тануть льодовики і сніг.

Каспійське море за розмірами перевищує будь-яке озеро світу. Гли­бина місцями більше 1000 м. Солоність вод — 12-13 %. Рівень води в озері лежить на 27 м нижче рівня Світового океану, з котрим Каспій колись був з'єднаний через Чорне море. Аналогічне походження й Араль­ського моря — нині водоймища, що швидко висихає.

В Азії багато тектонічних озер. У грабенах лежать Байкал (найглиб­ше озеро світу, його глибина 1620 м) і Мертве море. До тектонічних озер належать Іссик-Куль, Туз, Ван та ін. Є завальні (Сарезьке та ін.), вул­канічні, карстові та ін. за походженням озера.

18.Географічні пояси та природні зони Азії. Висотна поясність.

Азія лежить у межах усіх кліматичних поясів: від арктичного до екваторіального.

1) Арктичний пояс. Характерний для островів Північного Льодовитого океану та його сибірського узбережжя. Тут, у високих широтах, поверхня отримує дуже малу кількість сонячної радіації (60-80 ккал на 1 см2 на рік). Протягом року переважає арктичне повітря з низькими температурами. Узимку, під час полярної ночі, середньо січневі температури становлять до -35 градусів С на узбережжі на сході, а на островах до – 24…-30 градусів С. Улітку чимала частина сонячної радіації відбивається снігом. Багато тепла витрачається на танення снігів та льоду. Літні температури: від 0 градусів до +5 градусів. Переважає похмура погода. Кількість опадів: 200-300 мм на рік (у вигляді снігу) Постійно дмуть північно-східні вітри.

2) Субарктичний пояс. Територія: Східноєвропейська (руська) рівнина, Західносибірська рівнина за Полярним колом, на сході – до 60 градусів пн. Ш. Зима: затяжна і морозна, суровішає із заходу на схід. Літо: холодне, але тепліше, ніж в арктичному поясі.

Виокремлюють два типи клімату:

- Морський

Характерний для західних районів. Велика кількість опадів (500-250 мм). Амплітуда коливань температури незначні (січень: -5….-15 градусів, липень: +5)

- Континентальний

Східні райони. Кількість опадів (до 200 мм). Дуже холодна зима (до – 40 …-45 градусів) та літом (+5 градусів)

Для субарктичного клімату характерні велика хмарність і сильні вітри, пов’язані з проходженням циклонів арктичного фронту.

3) Помірний пояс. Найбільша площа на материку. Простягається до 40 градусної паралелі. Нерівномірність у надходженні сонячної радіації протягом року викликає формування літнього теплого та зимового холодного періодів.

- Континентальний

Поширення: Західний Сибір, Казахстан, Центральна Азія. Переважання протягом року континентальних помірних повітряних мас і посилення меридіональної циркуляції: холодне арктичне повітря проникає далеко на південь, а континентальне тропічне – на північ. Температура: січень (-15…-25) у пн. Регіонах, (-1..-2) у пд.. Липень (+15…+26). Річна кількість опадів: пн. – 600 мм, пд. – менше 200 мм

- Різкоконтинентальний

Поширення: Середньосибірське плоскогір’я. Панування континентальних повітряних мас протягом року. Низькі зимові температури (-25…-45) і відносно високі влітку (+16…+20). Зима: морозна, сонячна, малосніжна. Літо: сонячне й тепле. Середня кількість опадів: менше 500 мм. Полюс холоду Північної півкулі знаходиться в Оймяконській западині (Республіка Саха-Якутія в Росії), де зафіксовано температуру – 71 градус Цельсія.

- Мусонний

На крайньому сході материка. В умовах сезонної мусонної циркуляції. Тепле вологе літо (+10…+20) і суха холодна зима (-15..-35). Влітку панує морське тихоокеанське повітря з Алеутського мінімуму (область низького тиску, центр формування циклонів), узимку – континентальне помірне повітря, що поступає з Азійського максимуму (область високого тиску, центр формування антициклонів). Опади (до 600-800 мм) випадають улітку.

4) Субтропічний пояс. Південні райони Закавказзя, Центральна та Східна Азія. Особливості: позитивні зимові температури та формування мас за допомогою двох типів кліматичних мас: улітку – тропічних, узимку – помірних.

- Континентальний

Межі Малої Азії, Ірану, Вірменії. Відносно холодна зима (температура нижче 0) і спекотне сухе літо (+26…+30). Кількість опадів: 500 мм. Опади випадають взимку (часто у вигляді снігу, але снігового покриву не створюють)

- Мусонний

Літній максимум опадів (до 1000 мм). Зима, в порівнянні з іншими типами клімату цього поясу, холодна і суха (0…+6),літо – спекотне і вологе (+24…+25)

5) Тропічний пояс. Охоплює Аравійський півострів, Месопотамію, південь Іранського нагір’я, басейн нижнього Інду. Панують сухі і спекотні континентальні повітряні маси. Літо (+30…+35), зима (+18…+24). Кількість опадів6 не більше 200, а місцями менше 50 мм. Часто трапляються піщані бурі – самуми.

6) Субекваторіальний пояс. Характеризується мусонним кліматом, який переважає на півостровах Індокитай, Індостан, на більшій частині Індо-Гангської низовини, півдні Китаю. Температура: січень (+16…+24), липень (+24…+28). Чітке чергування вологого і сухого сезонів. Вологий літній період формується під впливом пасатної циркуляції, яка, проходячи над Індійським океаном, насичується вологою.

7) Екваторіальний пояс. Територія поширення: півострів Малакка й острови Малайського архіпелагу. Температура близько + 25 градусів без помітних сезонних коливань, низький тиск. Велика кількість опадів протягом року (2000 мм), які приносять з Тихого океану пн-сх та пд.-сх пасати.

Природні зони Азії різноманітніші, ніж в інших частинах світу. На південь від тайги вони не утворюють суцільної смуги. Це зумовлено насамперед великою протяжністю з півночі на південь, а також атмосферною циркуляцією. Вельми поширені області з висотною поясністю.

На півночі Азії — зона арктичних пустель.

Клімат надзвичайно суворий, зима довга, а літо коротке; майже чотири місяці триває полярна ніч. Рослинність дуже бідна. Термін її росту і розвитку незначний. Де-не-де ростуть мохи й лишайники, невибагливий ломикамінь, яскраві полярні маки. Тонкі стебла рослин стеляться по землі, піднімаючись тільки на 2—3 см. Значні ділянки поверхні не вкриті рослинністю.

Великих тварин небагато: песець, білий ведмідь, північний олень. На короткий літній період сюди прилітає багато водоплавних птахів, які селяться на високих скелястих берегах, утворюючи пташині базари.

Тундра і лісотундра Азії: Для тундри характерна багаторічна мерзлота. Її шар розмерзається влітку на невелику глибину, тільки на 0,5—1 м. Опадів мало, але через низьку температуру випаровування незначне. Крім того, багаторічна мерзлота не пропускає вологу вглибину. Тому тут багато боліт, порослих осокою. Подекуди трапляються карликові берізки та ягідні кущі.

На південь від тундри теплішає, з'являються дерева — низькорослі сосни та ялини з тонкими покривленими стовбурами. Це лісотундра.

Ліси помірного поясу вкривають великі простори Азії. Вони не скрізь однакові, бо на території зони різні кліматичні й ґрунтові умови. У лісовій зоні розрізняють тайгу, мішані й широколистяні ліси.

Тайга. Літо в тайзі тепліше й триваліше, ніж у тундрі, збільшується кількість опадів, з'являються умови для нормального росту дерев. Ґрунти підзолисті. Місцями тайга дуже заболочена, багато торфових та осокових боліт.

У тайзі ростуть ялиця, сибірська сосна, яку називають кедром, а також модрина — єдине хвойне дерево, що на зиму скидає хвою.

Тваринний світ хвойних лісів багатий, особливо на хутрового звіра. Велика кількість різноманітних птахів. У тайгових лісах Азії зосереджені великі запаси деревини. По долинах річок розкинулися заплавні луки, придатні для розведення молочної худоби.

У Східній Азії за мусонного клімату помірного поясу також ростуть мішані ліси. Проте їхня площа менша, ніж у Європі. Склад їх різноманітніший: тут ростуть дуб, липа, а з хвойних — корейський кедр, ялина, сибірська ялиця.

Широколистяні ліси. Як і мішані, вони розміщені окремими ділянками на сході Азії, де багато опадів. Під ними утворилися бурі лісові ґрунти, що містять більше перегною, ніж підзолисті ґрунти тайги. Ліси цієї зони значною мірою вирубані, їх заступили лани пшениці, цукрових буряків, фруктові сади.

Найтиповіші для широколистяних лісів бук і дуб. Ростуть також граб, липа, клен.

Окрім тварин, характерних для тайги, в широколистяних лісах водяться дикі свині, козуля, благородний олень.

Лісостепи і степи. На південь від лісових зон розпросторилися лісостепи й степи. Суцільної смуги вони не утворюють.

Лісостеп і степ утворилися в умовах жаркого й сухого літа, сухої й порівняно холодної зими.

У лісостепу острівці лісів на сірих лісових ґрунтах чергуються зі степовими ділянками. У степах переважає трав'яна рослинність. Величезне багатство степів — родючі чорноземні ґрунти. Свою назву вони дістали за чорне забарвлення, зумовлене значним вмістом перегною.

У лісостепах і степах серед трав найбільше поширені різні злаки. Рослини пристосовані до кліматичних умов: багато з них устигають вирости, зацвісти й дати плоди до настання літнього сухого періоду.

З поміж тварин переважають гризуни — ховрахи, бабаки, які на зиму впадають у сплячку, польові миші. Великі тварини не збереглися.

Лісостепи і степи майже повністю розорані під лани пшениці, кукурудзи, цукрових буряків та інших культурних рослин. Природна рослинність збереглася тільки в заповідниках і місцях, непридатних для оранки.

На сході Азії, у східній частині плоскогір'я Гобі, лежать сухі степи. Тут суворі малосніжні зими, незначні опади. Тому рослинність бідніша, ніж у європейських степах. Трави низькі, багато ділянок взагалі не мають трав'яного покриву; трапляються засолені ділянки. Каштанові ґрунти сухих степів містять менше перегною, ніж чорноземи.

Напівпустелі й пустелі помірного поясу. Ці зони в Азії обіймають значно більші простори, ніж у Північній Америці. Вони тягнуться від Прикаспійської низовини рівнинами Середньої та Центральної Азії.

У бурих ґрунтах напівпустель і сіро-бурих ґрунтах пустель мало перегною, але вистачає потрібних рослинам солей, тому в багатьох місцях ґрунти засолені, а подекуди сіль навіть виступає на поверхню.

Незначна кількість опадів, сухість повітря в пустелях створюють несприятливі умови для життя рослин. Найбільш безживними є глинясті й кам'янисті ділянки, де немає ґрунтового покриву й рослинності; особливо багато їх у пустелі Гобі. А от піщані пустелі зберігають вологу атмосферних опадів, яку використовують рослини. Там, де цієї вологи бракує, піски теж позбавлені рослинності. Сухістю та безживністю вирізняється пустеля Такла-Макан. Типові рослини пустель помірного поясу Євразії — саксаул, полин, курай, астрагал, гілочки якого вкриті товстим восковим нальотом, що уберігає рослину від випаровування. Саксаул — одне з небагатьох дерев, яке може рости в пустелі. Пустеля — батьківщина полину. Його сіро-зелені кущики ростуть один від одного на відстані до 1,5 м.

У Монголії в напівпустелях і пустелі Гобі ще збереглися кінь Пржевальського, дикі осли кулани, верблюди, яких охороняють від знищення. Ці тварини в пошуках води й корму можуть пробігати великі відстані. Багато в пустелях і різноманітних гризунів.

Населення пустель живе переважно в оазисах і по долинах річок, де на зрошуваних землях вирощує різні сільськогосподарські рослини — рис, пшеницю, ячмінь, бавовник, плодові дерева, овочі.

На південному сході Азії — зона перемінно-вологих (мусонних) лісів. Вона охоплює південну частину Китаю та Японських островів. На відміну від Середземномор'я, літо тут вологе, а зима порівняно суха й прохолодна.

У цих лісах ростуть вічнозелені дерева — магнолія, камелія, камфорний лавр. У них тверде листя, що іноді, як у камфорного лавра, виділяє запашні ефірні олії, завдяки чому зменшується випаровування. Часто трапляється бамбук. Диких тварин тут мало, бо ця зона добре освоєна людиною.

На місці винищених лісів населення вирощує рис, чайний кущ, цитрусові.

Субтропічні й тропічні напівпустелі та пустелі. На відміну від пустель помірного поясу, середня температура січня тут перевищує 0 °С, а літо ще жаркіше. У тропічних пустелях, розташованих усередині материка, найжаркіший і найсухіший клімат у всій Азії. Середня температура липня в окремих місцях досягає +30 °С. Такі високі температури бувають лише в Сахарі. Дощі випадають рідко, іноді лише два-три рази на рік. Тільки після коротких весняних дощів на сіроземах з'являється рослинність, яка швидко проходить весь цикл розвитку. Рослини в цих зонах такі самі, як у пустелях помірного поясу, подекуди ґрунту взагалі немає. Так, пустеля Руб-ель-Халі на Аравійському півострові являє собою величезний простір сипких пісків. Зовсім неродючі кам'янисті пустелі — розсипи щебеню та гальки. По сухих річищах ростуть акації, а в оазисах, де ґрунтові води підступають близько до поверхні, вирощують фінікову пальму.

Тваринний світ пустель порівняно бідний. В Аравії трапляються швидконогі антилопи, дикий осел онагр. Є й хижаки — смугаста гієна, шакал. Багато гризунів — тушканчиків, піщанок.

У пошуках пасовищ для овець і верблюдів напівпустелями й пустелями пересуваються кочівники — скотарі.

Савани і субекваторіальні ліси. У саванах Азії серед високих трав (переважно злаків) ростуть пальми, акації, тикове дерево, де-не-де трапляються ділянки рідкостійних лісів. У сухий період року деякі дерева, в тому числі тикове й салове, на 3—4 місяці скидають листя. Тик має тверду деревину, яка не гниє у воді.

Субекваторіальні перемінно-вологі ліси вкривають західне узбережжя Індостану, область у нижній течії Гангу і Брахмапутри, узбережжя півострова Індокитай та північну частину Філіппінських островів. У цих місцях опадів значно більше, ніж у саванах, сухий період нетривалий. Тому рослинність зони нагадує розташовані на південь вологі екваторіальні ліси, але деякі дерева в сухий період скидають листя.

Тваринний світ саван і субекваторіальних лісів різноманітний і має багато спільного. У саванах водяться тварини як відкритих просторів, так і лісів. Багато копитних, особливо прудконогих антилоп. У густих заростях уздовж річок Індостану полюють тигри й леопарди. На Індостані та на острові Шрі-Ланка досі водяться дикі слони. Приручених слонів населення використовує на різних тяжких роботах. Всюди багато мавп.

Вологі екваторіальні ліси. Ці ліси в Азії обіймають досить великі території. Кліматичні умови та ґрунти тут загалом такі самі, як і у вологих екваторіальних лісах інших частин світу.

Екваторіальні ліси Азії характеризуються великою різноманітністю рослин і тварин. Самих тільки пальм налічується не менш як 300 видів. Довжина виткої пальми ротанг досягає 200—300 м. Ця тонка ліана з колючками обвиває дерева, утворюючи непролазні хащі. На узбережжі Філіппінських островів і Малайського архіпелагу росте кокосова пальма. В екваторіальних лісах багато різних видів бамбука. Населення використовує його для будівництва жител, виготовлення меблів, паперу, молоді пагони бамбука вживають у їжу.

Серед лісових тварин є такі, яких немає на інших материках. Це деякі види носорогів, диких биків. На великих і малонаселених островах Малайського архіпелагу трапляється людиноподібна мавпа орангутанг (у перекладі означає «лісова людина»).

Висотні пояси в горах Азії. Кількість поясів у горах завжди залежить від того, яка природна зона розташована на рівнині біля підніжжя гір, і від висоти.

Розгляньмо зміну природних поясів на південних схилах Східних Гімалаїв. Завдяки рясним мусонним дощам і неоднаковій температурі на різній висоті Гімалаї відзначаються великим розмаїттям природи. За своїм складом висотні пояси тут нагадують природні зони на рівнинах східної частини Азії.

Біля підніжжя Східних Гімалаїв випадає дуже багато дощів. Тут розташовані тераї — непросихаючі низовини, де ґрунти дуже заболочені. На них ростуть високий бамбук, різні пальми, що утворюють густі зарості, перевиті ліанами. У цих заростях водяться дикі слони, носороги, буйволи; з хижаків — тигри, плямисті й чорні леопарди; багато мавп, змій.

З висотою природа змінюється. Заболоченість зменшується, ростуть густі вологі ліси в основному з таких самих дерев, як у розташованих нижче тераях.

Вище від 1500 і до 2000 м. простягається пояс вічнозелених субтропічних лісів із дуба, каштана, клена, магнолії. На висоті 2000 м. ці ліси поступаються місцем лісам із листопадних порід з домішкою хвойних. Через велику вологість на ґрунті й деревах дуже багато мохів і лишайників.

Біля верхньої межі лісу тягнеться пояс хвойних лісів, який складається переважно з гімалайської сосни, ялиці, ялівцю. Взимку тут довго лежить сніг і тримаються морози.

Вище від 3500 м. опадів буває багато, але температури невисокі. Тут починається пояс чагарників і високогірних лук. Серед чагарників ростуть рододендрони з різнобарвними квітками. Влітку луки вкриті яскравим килимом квітучих трав — маків, примул, тирличу. Поступово й трави стають нижчими. Приблизно з висоти 4500 м починається пояс багаторічних снігів і льодовиків. Кліматичні умови тут украй суворі.

Підніжжя та вологі схили гір у багатьох місцях розчищені від лісу під посіви рису, посадки чайного куща. На високогірних луках випасають худобу — овець, яків — невибагливих тварин, добре пристосованих до життя в горах.

19.Фізико-географічне районування Азії. Поділ території Азії на фізико-географічні країни.

В Азії прийнято виділяти наступні фізико-географічні райони:

· Східна Азія (Корейській півострів, Японські острови, східна частина Китаю)

Має вихід до Тихого океану в помірному, субтропічному і тропічному поясах. Рельєф: співіснування гір та рівнин. Більша частина Східної Азії знаходиться в зоні Західно-Тихоокеанського геосинклінального поясу. Наявний вулканізм та сейсмічна активність. Клімат: мусонний, дуже часто проходять тайфуни. Рослинність представлена лісами, а в районах з низькою вологістю – лісо степами і степами.

· Західна Азія (Пд. Кавказ, Передньоазіатські нагір’я)

Багато пустель та напівпустель, сухих степів. Краще зволожені береги Середземного0 Чорного та пд.. Каспійських морів, також, пл.-зх Аравійського півострова та деякі гірські регіони. Багато нафти.

· Північна Азія (Сибір, пн-сх Євразії). Протягується від Уральських гір до Тихого океану. Та від Північного Льодовитого океану до південного кордону. Майже вся територія покрита тайгою.

· Середня Азія (Памір, Тянь-Шань, Туранська низовина); Природа Середньої Азії визначається насамперед посушливістю клімату. Велика частина території зайнята пустелями і напівпустелями.

З точки зору кліматології в Середній Азії можна виділити три пояси:

Північний (центр Актюбінської області-Тургай-Жезказган-Балхаш) з суворими сніжними зимами (висота сніжного покриву в кінці зими 30-40 см) і теплим, але досить дощовим літом (в порівнянні з більш південними районами Середньої Азії); максимум опадів випадає влітку (часті дощі і грози). У рослинному плані це сухі степи і напівпустелі.

Середній (Актау-південь Актюбінської області-Аральськ-Байконур-Кизилорда-Тараз) з досить морозними, але малосніжними взимку (висота сніжного покриву в кінці зими 5-10 см) і сухим жарким літом (трапляються зливи і грози, але нечасто, всього 2 -3 дні на місяць). Максимум опадів випадає в лютому-березні. Рослинність: північні і середні (полинно-бояличовие) пустелі, на півдні поясу масиви черносаксаулових лісів.

Південний (Туркменія і Узбекистан, Південно-Казахстанська область) з теплою м'якою субтропічної взимку (сніг випадає рідко і лежить зазвичай всього декілька днів), дощової навесні і дуже жарким сухим літом (з червня по вересень опадів практично не випадає). Максимум опадів у квітні-травні. Рослинність: південні ефемероідним пустелі, в пісках місцями масиви белосаксаулових лісів.

Гірський Таджикистан, Киргизія.

Багато опадів випадає тільки в горах. Стікають з гір річки дозволяють зрошувати значні території (Ферганська долина, Голодний степ, зона Каракумського каналу). У той же час великий забір води для зрошення привів до майже повного зникнення Аральського моря.

Головні річки в Середній Азії - Амудар'я і Сирдар'я, що впадають в Аральське море, а також Або, що впадає в озеро Балхаш.

· Південно-Східна Азія (півострів Індокитай і Малайський архіпелаг);

· Південно-Західна Азія (Аравійський півострів і Левант);

· Південна Азія (півострів Індостан і острів Шрі-Ланка (архіпелаг Мальдиви).

20.Фізико-географічна характеристика Західно-Сибірської низовинної країни. Західно-сибірська низовина країна, одна з найбільших низовинних акумулятивних рівнин земної кулі. Розташовується від рівнини Казахстану і гір Алтая, між Уралом на і Середньосибірським плоскогір'ям. Простягається з пн на пд. до 2500 км., із зх. на сх від 1000 до 1900 км.; площа близько 2,6 млн. км 2. Поверхня рівнинна, з невеликими амплітудами висот. Висоти низовин північних і центральних районів не перевищують 50—150 м, невисокі піднесеності (до 220—300 м) характерні головним чином для західних, південних і східних околиць рівнини. Смуга возвишеностей утворює також т.з. Сибірські Ували, що тягнуться в середній частині З.-С. р. від Обу майже до Єнісею. Всюди переважають широкі плоскі простори межирічь з незначними ухилами поверхні, сильно заболочені і місцями ускладнені моренними горбами і грядами або невисокими піщаними гривами. Значні площі займають плоскі древньо-озерні улоговини — полісся. Річкові долини утворюють порівняно негусту мережу і у верхів'ях найчастіше є неглибокими улоговинами з погано вираженими схилами. Лише небагато найбільш крупних річок протікають в добре розроблених, глибоких (до 50—80 м) долинах, з крутим правим берегом і системою терас в лівобережжі.

З.-С. р. сформувалась в межах Західно-сибірської плити, фундамент якої складний інтенсивно дислокованими палеозойськими відкладеннями. Вони всюди покриті чохлом рихлих морських і континентальних мезо-кайнозойських порід (глин, піщаників, мергелів і ін.) загальною потужністю понад 1000 м (у западинах фундаменту до 3000—4000 м). Наймолодші, антропогенні відкладення на півдні — алювіальні і озерні, нерідко прикриті лесами і лесоподібними суглинками; на півночі — льодовикові, морські і льодовиково-морські (потужність місцями до 200 м). В чохлі рихлих відкладень поміщені горизонти підземних вод — прісних і мінералізованих, зустрічаються також гарячі (до 100—150°С) води. В надрах З.-С. р. поміщені багатющі промислові родовища нафти і природного газу.

Клімат континентальний, досить суворий. Взимку над рівниною переважають маси холодного континентального повітря помірних широт, а в теплу пору року формується область зниженого тиску і сюди частіше поступають вологі маси повітря з Північної Атлантики. Середні річні температури від —10,5°C на пн. до 1—2°c на пд., середні температури січня від —28 до —16°C, липня від 4 до 22°c. Тривалість вегетаційного періоду на крайньому пд. досягає 175—180 днів. Основна маса опадів приноситься повітряними масами із заходу, головним чином в липні і серпні. Річна сума опадів від 200—250 мм в тундровій і степовій зонах до 500—600 мм в лісовій зоні. Потужність снігового покриву від 20—30 см в степу до 70—100 см в тайзі при єнісейських районів.

Територія рівнини дренує більше 2000 річок, загальна довжина яких перевищує 250 тис. км. Найбільш великі з них — Об, Єнісей, Іртиш. Основні джерелами живлення річок служать талі снігові води і літньо-осінні дощі; до 70—80% річного стоку доводиться на весну і літо. Багато озер, найбільші — Чани, Убинське і ін. Частина озер південних районів заповнена солоною і гірко-солоною водою. Крупні річки є важливими судноплавними і сплавними магістралями, що пов'язують південні райони з північними; Єнісей, Об, Іртиш володіють, крім того, великими запасами гідроенергетичних ресурсів.

Рівнинність рельєфу З.- С. р. обумовлює виразно виражену широтну географічну зональність. Специфічною особливістю більшості зон Західного Сибіру є надлишкове ґрунтове зволоження і як наслідок цього — широке поширення болотяних ландшафтів, що змінюються на пд.. солонцями і солончаками. Північ рівнини — тундрова зона, в якій на тундрових арктичних і тундрових глеєвих ґрунтах формуються ландшафти арктичною, моховою, лишайниковою, а на пд. — чагарникової тундри. Південніше йде неширока смуга лісотундри, де на торф’янисто-глеєвих, глеєво-підзолистих і болотяних грунтах розвинені складні комплекси ландшафтів чагарникової тундри ялиново-модринових рідколісь, сфагнових і низовинних боліт. Велика частина З.-С. р. відноситься до лісової зони, в межах якої на підзолистих ґрунтах переважає хвойна тайга, що складається з ялини, ялиці, кедра, сосни, сибірської модрини; лише на крайньому пд. зони тайгові масиви замінюються смугою дрібнолистих лісів з берези і осики. Загальна площа лісів перевищує 60 млн. га, запаси деревини 9 млрд. м 3, а щорічний її приріст 100 млн. м3. З тварин лісової зони типові: бурий ведмідь, рись, росомаха, куниця, видра, колонок, соболь, лось, сибірська косуля, білка, бурундук, ондатра і ін. представники фауни Європейсько-сибірської підобласті.

На південь від підзони дрібнолистих лісів розташовується лісостепова зона, де під ще не скрізь розораними різнотравними лугами, березово-осиковими перелісками і трав'янистими болотами формуються вилужені і звичайні чорноземи, лугово-чорноземні, темно-сірі лісові і болотяні ґрунти, солонці, солоди. Крайню південну частину З.- С. р. займає степова зона, ковилово-типчакові степи. Тепер ці степи з їх родючими чорноземними і червоно-коричневими грунтами розорані і лише площі із засоленими грунтами місцями зберегли свій цілинний характер.

21. Середньосибірська гірсько-рівнинна країна.Середньосибірська країна займає центральну частину Сибіру. На заході вона межує з Західним Сибіром, на півдні – з горами Південного Сибіру, на сході – з Північно-Східним Сибіром. Її межами на півночі є береги Карського моря і моря Лаптєвих, на заході – правий схил річки Єнісей, на півдні – північно-східне підніжжя Східного Саяну, західні підніжжя Приморського і Байкальського хребтів, західне підніжжя Північно-Байкальського нагір’я, північне підніжжя Патомського нагір’я, на південному сході – північне підніжжя Станового хребта, на сході – західні підніжжя хребтів Верхоянського і Сетте-Дабан. До складу цієї фізико-географічної країни входять Середньосибірське плоскогір’я, Алданське нагір’я, плато Путорана, Анабарське, Приленське, Вілюйське і Лено-Ангарське плато, гори Бирранга, Становий хребет,Єнісейський кряж; Північно-Сибірська або Таймирська і Лено-Вілюйська або Центральноякутська низовини.

Середньосибірське плоскогір’я займає більшу частину країни і у тектонічному відношенні належить до давньої Східносибірської платформи. Докембрійський фундамент платформи, який складений кристалічними породами, в чотирьох місцях виходить на поверхню, утворюючи великі виступи – Анабарський і Алданський щити, Єнісейське підняття. Анабарський щит знаходиться у верхній частині басейну р. Анабара, а на поверхні йому відповідає Анабарське плато. Алданський щит розташований у басейні р. Алдан. На поверхні йому відповідають Алданське нагір’я і Становий хребет. Єнісейському підняттю на поверхні відповідає Єнісейський кряж. Опущені ділянки фундаменту Східно-Сибірської платформи утворюють синеклізи і крайові прогини. Найбільшими з синекліз є Тунгуська і Вілюйська. У межах Тунгуської синеклізи спостерігається незбіг тектонічної і морфологічної структур: найбільш глибокий частині Тунгуської синеклізи відповідає не низовина, як можна було б очікувати, а найбільш висока частина Середньосибірського плоскогір’я – плато Путорана. Проте саме в межах Тунгуської синеклізи, яка розміщується у басейнах річок Ангари, Нижньої і Підкам’яної Тунгуски, внаслідок могутніх ефузій утворились колосальні лавові покриви (трапи). Вілюйська синекліза розміщується між Анабарським і Алданським щитами, а в рельєфі їй відповідає Лено-Вілюйська або Центральноякутська низовина. Вздовж північного краю Східно-Сибірської платформи простягається Хатангський крайовий прогин, до якого приурочена Північно-Сибірська або Таймирська низовина. І, нарешті, центральну частину півострова Таймир займає герцинська складчаста область, якій в рельєфі відповідають низькі складчасто-брилові гори Бирранга. Таким чином, у межах Середнього Сибіру можна виділити наступні основні типи морфоструктури: 1) акумулятивні пластові низовини синекліз і крайових прогинів; 2) денудаційні пластові височини; 3) денудаційні цокольні височини, плато, нагір’я і кряжі; 4) вулканічні трапові плато; 5) низькі відроджені складчасто-брилові гори.

В утворенні морфоскульптури найбільше значення мали водна ерозія, фізичне вивітрювання, мерзлотні процеси і карст. Серед форм фізичного вивітрювання на схилах плато, гір і нагір’їв поширені куруми – крупнобрилові кам’яні потоки, а також осипи. Мерзлотні форми – булгунняхи, гідролаколліти, термокарстові западини – зустрічаються локально. Карстові форми – западини, провалля – характерні для південних районів країни.

Дата добавления: 2015-05-24