Науково-технічна революція

Міжнародний географічний поділ праці

Світове господарство та його формування

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

Світове господарство — історично сформована сукупність національних господарств усіх країн світу, пов’язаних між собою економічними зв’язками, в основі яких лежить міжнародний поділ праці. Світове господарство пройшло у своєму розвитку три етапи: аграрний (до середини XIX ст.), індустріальний (друга половина ХІХ — середина ХХ ст.) та постіндустріальний (із кінця XX ст.).

Основні умови формування світового господарства:

• утворення світового ринку — системи обміну товарами та послугами між національними господарствами;

• розвиток промисловості (заміна ручної праці на машинну привела до підвищення продуктивності праці і збільшення обсягів продукції, що виробляється);

• розвиток транспорту та сучасних засобів комунікації.

Світове господарство — складна система, у якій розрізняють галузеву та територіальну структури. Галузева структура — це сукупність споріднених груп галузей, які виробляють однорідну продукцію, надають різноманітні послуги і здійснюють суспільно корисну діяльність різних видів.

Територіальна структура — це розміщення і розподіл галузей господарства по країнах, регіонах, континентах. У сучасному світовому господарстві виділяють три головних економічних ядра: Європейський (на чолі з Німеччиною), Американський (з провідною роллю США), Азіатсько-Тихоокеанський (з провідною роллю Японії).

Організуючою основою світового господарства є міжнародний географічний поділ праці (МГПП) — вища форма суспільного поділу праці. МГПП виражається в спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції, послуг і подальшому обміні ними.

Наприклад, Саудівська Аравія є постачальником на світовий ринок нафти, Канада — зернових, Замбія — міді, Японія — робототехніки, радіоелектроніки, автомобілів, капіталу.

Найвищою формою МГПП є міжнародна економічна інтеграція — процес установлення глибоких та стійких взаємозв’язків між групами країн та проведення ними злагодженої міждержавної економічної політики. Результатом міжнародної економічної інтеграції є формування міжнародних економічних угруповань, таких як, наприклад, Європейський Союз, Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), Ліга арабських держав (ЛАГ), Африканський Союз та ін.

Науково-технічна революція (НТР) — це корінний якісний переворот продуктивних сил на основі перетворення науки на провідний чинник розвитку суспільного виробництва, безпосередню продуктивну силу. НТР почалася в середині ХХ ст. під впливом найбільших науково-технічних відкриттів, зрослої взаємодії науки і техніки і різко прискорила науково-технічний прогрес, змінивши всі сфери життя суспільства. Завдяки НТР із середині ХХ ст. відбуваються якісні зміни в розвитку і розміщенні світового господарства. Вони пов’язані зі створенням нових джерел енергії, новітніх знарядь праці, нових матеріалів і впровадженням принципово нових технологічних процесів — біотехнологій і робототехніки.

 Географія основних галузей промисловості світу

Промисловість є провідною галуззю виробничої сфери. Промисловість поділяють на добувну (розробка корисних копалин) та обробну (переробка сировини на готову продукцію). Провідними галузями світової промисловості є енергетика, металургія, машинобудування, хімічна, лісова,легка, харчова. Галузями «авангардної трійки», що забезпечують економічний розвиток країни, вважають енергетику, машинобудування і хімічну промисловість.

Енергетика — сукупність галузей паливної промисловості, електроенергетики, засобів доставкипалива та енергії. Основними первинними джерелами енергії є природний газ, нафта, вугілля, гідроенергія, енергія атомного ядра.

У сучасному світовому господарстві склалася ситуація, за якої країни, що розвиваються, виступають як постачальники енергоносіїв, а розвинені держави — як основні споживачі енергії.

Нафтова промисловість — провідна галузь енергетики, яка розвивається дуже високимитемпами. Нафту добувають у 75 країнах світу, але географію цієї галузі визначають країни, для яких вона є галуззю міжнародної спеціалізації. Найбільше нафти експортують країни Перської затоки, Росія, країни Північної та Західної Африки, Латинської Америки, Індонезія, Бруней. Великими імпортерами нафти є Японія, країни Європи, США.

Газова промисловість. Розвідані запаси природного газу становлять 142 трлн м³. Найбільші запаси природного газу зосереджені в Росії (39,2 %), на Близькому і Середньому Сході (30 %), у Північній Америці (5 %) і Західній Європі (насамперед у Нідерландах — 4 %). Основна частина видобутку природного газу ведеться у промислово розвинених країнах. Щорічний добуток газу у світі постійно зростає. Понад 40 % всього об’єму видобувають в СНД (80 % цієї кількості припадає на Росію), 25 % — у США, менші об’єми — у Канаді, Нідерландах, Норвегії, Індонезії, Алжирі, які не входять до числа найбільших світових експортерів природного газу.

Вугільна промисловість — «найстаріша» галузь паливно-енергетичного комплексу. Сумарні світові запаси вугілля (52 % — кам’яного, 48 % — бурого) оцінюються приблизно в 13—14 трлн тонн, причому найбільші родовища розташовані в Росії, Китаї, США, Південній Африці (ПАР), Україні, Казахстані, менш значущі — у Німеччині, Великій Британії, Польщі, Австралії, Канаді, Індії, Індонезії, Ботсвані, Зімбабве, Мозамбіку, Колумбії, Венесуелі.

Електроенергетика в період НТР є однією з галузей авангардної трійки, що розвивається найбільш динамічно. Понад 60 % усього об’єму електроенергії виробляється в промислово розвинених країнах, насамперед у США, Японії, Німеччині, Китаї, Канаді і Росії. Електроенергію виробляють на теплових (ТЕС), водних (ГЕС), атомних (АЕС) та інших станціях. Співвідношення часток отриманої на різних станціях електроенергії визначає енергобаланс країни. Обмеженість енергетичних ресурсів призвела до пошуків та використання альтернативних джерел енергії: сонячної, вітрової, геотермальної, припливів, хвильової, морських течій тощо.

Металургійна промисловість. Металургія — це галузь господарства, що виробляє метали та сплави із залізної та марганцевої руд, скрапу (відходів виробництва і брухту).

Розрізняють дві галузі металургії — чорну та кольорову. Чорна металургія виробляє чавун, сталь, прокат, феросплави. У другій половині ХХ ст. найбільшим виробником чорних металів у світі були США. Від 1982 р. на перше місце вийшла Японія, а з 1996 р. — Китай (понад 100 млн. тонн щорічно). До великих виробників чорних металів належать Росія, Україна, Німеччина, Італія, Франція. Серед країн, що розвиваються, — Індія, Бразилія, Мексика, Південна Корея та ін. Останні десятиліття темпи виробництва чорних металів у розвинених країнах знижуються. Це пов’язано зі зниженням матеріаломісткості продукції, а також витісненням чорних металів більш сучасними матеріалами. Особливістю виробництва чорних металів на сучасному етапі є їх розташування не в районах залягання залізних руд або палива, а поблизу великих транспортних вузлів.

Кольорова металургія в епоху НТР зазнала певних змін. Виплавка важких металів (міді, свинцю, цинку, олова) знижується, а виробництво легких (алюміній, титан, магній) та рідкісних (ітрій, лютецій, лактат) нарощується. Повний набір підгалузей кольорової металургії мають такі країни, як США, Канада, Японія, Росія, Німеччина, Франція, Бельгія, Австралія. Останнім часом у виробництві кольорових металів зростає частка країн, що розвиваються. Найширше застосування серед кольорових металів має алюміній. Провідними виробниками металевого алюмінію є Китай, Росія, США, Канада, Австралія, Бразилія, Норвегія.

Машинобудування є найважливішою галуззю промисловості, оскільки забезпечує автоматизацію, механізацію та електрифікацію виробництва, підвищуючи продуктивність праці. На машинобудування припадає 37 % від вартості світового промислового виробництва. Сучасне машинобудування складається із понад 70 галузей і поділяється на три основні групи: загальне, транспортне та точне.

Точне машинобудування розвивається у великих наукових центрах.

Основними машинобудівними районами світу є Північна Америка (провідна роль США), Західна Європа (провідна роль Німеччини), Східна та Південно-Східна Азія (провідна роль Японії).

Хімічна промисловість забезпечує світове господарство новітніми матеріалами. Рівень розвитку хімічної промисловості свідчить про ступінь модернізації господарства країни. Найбільшими виробниками хімічної продукції в світі є США, Японія, Росія, Німеччина, Китай, Велика Британія, Франція, Італія, Бразилія, Індія, Південна Корея, Україна.

Лісова промисловість охоплює лісозаготівлю, лісопиляння та обробку деревини. Розвиток галузей залежить переважно від розміщення та запасів лісових ресурсів. Високорозвинені держави спеціалізуються на виробництві паперу та продукції деревообробної промисловості, країни, що розвиваються, займаються лісозаготівлею. Основними виробниками пиломатеріалів у світі є США, Канада, Японія, Швеція, Німеччина, Фінляндія; картону та паперу — США, Японія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Канада.

Легка промисловість складається з текстильної (50 % вартості), швейної, шкіряно-взуттєвої, хутрової та галантерейної галузей. Провідними виробниками тканин є Китай, Росія, США, Індія, Японія, Німеччина.

Дата добавления: 2015-05-24