Населення світу. Кількість та типи відтворення населення

У 1900 р. кількість населення становила 1,6 млрд. осіб, у 1960 р. — уже 3 млрд., а у 1999 р. — 6 млрд. На липень 2009 р. кількість населення світу досягла 6,8 млрд. осіб. За прогнозами у 2012 р. вона дорівнюватиме 7 млрд. осіб, у 2025 р. — 8 млрд., у 2045 р. — 9 млрд.

Швидкі темпи зростання приросту населення дістали назву демографічного вибуху й перетворилися на одну з глобальних проблем людства. Вирішення цієї проблеми насамперед передбачає проведення відповідної демографічної політики — цілеспрямованої діяльності державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення. Вона являє собою комплекс заходів: економічних (оплачувані відпустки і різні види допомоги при народженні дітей, допомога на дітей залежно від їх кількості, віку, типу сім’ї тощо), адміністративно-правових (законодавчі акти, які регламентують шлюби, розлучення, положення дітей у сім’ях, аліментні обов’язки тощо), а також виховних і пропагандистських, спрямованих на зміну процесу відтворення населення.

Відтворення — сукупність процесів народжуваності і смертності, співвідношення яких визначає величину природного приросту. Природний приріст — це перевищення народжених над померлими за певний період (як правило, обчислюється в проміле за рік).

Існують два основні типи відтворення населення:

• перший тип: невисокі та низькі показники народжуваності та смертності, уповільнені темпи природного приросту (до 12 осіб на 1000 жителів). Цей тип відтворення, властивий розвиненим державам і країнам Східної Європи. У деяких країнах (Україна, Росія, Білорусь, Угорщина, Німеччина та ін.) смертність перевищує народжуваність, зменшується загальна кількість населення. Це явище демографи називають демографічною кризою;

• другий тип: дуже високі показники народжуваності і відносно низькі — смертності, прискорені темпи зростання населення (природний приріст понад 12 осіб на 1000 жителів). Цей тип відтворення, властивий країнам Азії, Африки, Латинської Америки, часто називають «демографічною весною».

Країни з найбільшою кількістю населення, млн. осіб (за даними ООН на 2007 р.)

№ з/п	Кількість населення	Назва країни	№ з/п	Кількість населення	Назва країни
		Китай		166,9	Пакистан
		Індія		149,4	Бангладеш
	299,4	США		142,0	Росія
	245,5	Індонезія		133,9	Нігерія
	189,1	Бразилія		127,5	Японія

 Вікова та статева структура населення

Залежно від типу відтворення виділяють різну вікову структуру населення. У країнах із першим типом частка молоді є незначною, а частка людей похилого віку постійно збільшується — відбувається процес «старіння» нації. Другий тип, навпаки, характеризується значною кількістю молодих людей. Вікова структура населення пов’язана також із показниками тривалості життя. За даними ООН, у 2008 р. середня тривалість життя становила 63,9 року для чоловіків та 68,1 року для жінок. У розвинених країнах ці показники становлять 71,9 року та 79,3 року відповідно. Найдовше живуть люди в Японії (81,4 року). У країнах, що розвиваються, чоловіки живуть у середньому 62,5 року, а жінки — 65,7 року. Найменшою є тривалість життя в Ботсвані (36 років) та Сьєрра-Леоне (40,5 року).

Загалом у світі переважають чоловіки — на 100 жінок припадає приблизно 102 чоловіки. Особливості статево-вікового складу населення відображають статево-вікові піраміди.

 Розселення населення

Процес розподілу й перерозподілу населення та форми його територіальної організації називають розселенням. Населення світу розміщується дуже нерівномірно. Понад 2/3 його сконцентровано на 8 % суходолу, близько 85 % проживає в Східній півкулі, 60 % — у помірному поясі північної півкулі, понад 50 % на низовинах і майже 1/3 в приморській смузі. На розміщення населення впливають природні умови і ступінь розвитку та зосередження виробництва.

Окремі регіони Землі відрізняються найвищою густотою населення:

1) Східно-Азіатський (Китай, Японія, Корея) — густота населення становить 200—400 осіб/км²;

2) Південно-Азіатський (Індія, Бангладеш, Шрі-Ланка, Пакистан) — 300—800 осіб/км²;

3) Європейський — понад 100 осіб/км²;

4) Південно-Східно-Азіатський (Індонезія, Таїланд, Філіппіни та ін.) — 400—500 осіб/км².

За місцем проживання населення світу поділяється на міське та сільське. Нині в світі міське населення становить трохи менше половини, але його кількість невпинно зростає, тобто відбувається процес урбанізації. Головною ознакою урбанізації є зростання міст, збільшення їх впливу на розселення та відповідне ускладнення функцій. Найбільшою є частка міського населення в Австралії (85 %), країнах Західної Європи, Північної Америки (близько 75 %), Латинської Америки (понад 60 %). Найбільш урбанізованими країнами світу є Велика Британія, Німеччина, Швеція, Ісландія, Австралія, Уруґвай, Ізраїль, Кувейт, Японія.

Урбанізація може приймати різні види. Так, наприклад, виділяють тенденцію до субурбанізації (підвищення ролі передмість, які «відтягають» на себе частину населення і перебирають функції міст) і псевдоурбанізації (зростання кількості населення міст відбувається за рахунок неконтрольованого притоку безробітних, що створює соціально-економічні проблеми), рурбанізації (процес поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість).

Зростання міст і посилення зв’язків між ними приводить до виникнення такої форми розселення, як міська агломерація. Міська агломерація — це компактне просторове угруповання поселень (головним чином міських), об’єднаних у єдине ціле інтенсивними виробничими, трудовими, культурно-побутовими і рекреаційними зв’язками. Найбільші міські агломерації світу сформувалися навколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Ріо-де-Жанейро та деяких інших міст.

Якщо зона урбанізована повністю, то міські агломерації на цій території зливаються, утворюючи мегаполіс — найбільшу форму розселення. Найбільшим вважають мегаполіс Токкайдо в Японії, де проживають понад 60 млн. осіб. У США сформувалися три мегаполіси: Бос-Ваш, Приозерний (або Чи-Піттс), Каліфорнійський (або Сан-Сан). У Західній Європі сформувалися Англійський та Прирейнський (Рандстад) мегаполіси.

Близько половини населення Землі живе в сільській місцевості, причому передусім у країнах з невисоким або низьким рівнем розвитку економіки — Бангладеш, Індії, Пакистані, Індонезії. Сільське населення Африки становить 78 % загальної кількості.

Дата добавления: 2015-05-24