Які типи середовища існування ви знаєте?

Вода

Світло

Температура

Від температури середовища залежить температура організму, вона має також безпосередній вплив на швидкість і характер протікання біохімічних реакцій. Температурні межі існування життя визначаються умовами, при яких зберігаються властивості, будова і функціонування насамперед молекул ферментних білків. В середньому це інтервал температур від 0 до 50°С. Для багатьох організмів діапазон активної життєдіяльності значно ширший і становить на суші - від -70 до +55°С, в морі - від -3,3 до +36°С і в прісних водах - від 0 до 93*С. Джерелами тепла на земній поверхні є променева енергія Сонця, а також тепло надр планети. За відношенням до температури організми поділяють на евритермні (мають широкий діапазон витривалості) та стенотермні1 (здатні існувати лише у вузьких межах значень температури середовища). Серед останніх виділяють теплолюбні (термофільні) та холодолюбні (кріофільні) організми.

Сонячна радіація, що сягає поверхні Землі, є основним джерелом енергії для підтримання теплового балансу планети, водного обміну організмів, створення і перетворення органічної речовини автотрофною ланкою біосфери, що в кінцевому підсумку робить можливим формування середовища, яке здатне задовольняти життєві потреби організмів. Сонячна радіація представляє собою електромагнітне випромінювання в широкому діапазоні хвиль, які складають неперервний спектр від 0,1 нм до 20 - 30 мкм. Випромінювання, яке сягає поверхні Землі, умовно поділяється на ультрафіолетову (А < 390 нм), видиму (А = 390...760 нм), близьку інфрачервону (Я = 760...4000 нм) і довгохвильову радіацію (А>4000 нм). Ультрафіолетові промені з довжиною хвилі менше 290 нм згубні для живих організмів. Вони поглинаються озоновим шаром і до земної поверхні не доходять. В межах видимої ділянки спектру виділяють область ФАР - фотосинтетично активної радіації (А= 380...710 нм), променева енергія якої поглинається пігментами зелених рослин і використовується для фотосинтезу. Екологічне значення мають такі показники світла: тривалість дії (довжина дня), інтенсивність (в енергетичних величинах), якісний склад променевого потоку (спектральний склад). За відношенням до світлового фактору виділяють різні екологічні групи рослин і тварин. Рослини поділяють на світлолюбні (геліофіти) тіньолюбні (сциофіти) та тіньовитривалі. Тварини поділяються на денні, сутінкові і нічні форми.

З екологічної точки зору вода є лімітуючим фактором як у наземному середовищі, де її кількість сильно коливається, так і у водному, де висока соленість спричиняє втрату організмами води через осмос. Головне значення води полягає в тому, що вона є основним внутрішнім середовищем у живих клітинах, а також важливим вихідним, проміжним або кінцевим продуктом біохімічних реакцій. Вода має низку унікальних властивостей, що накладає глибокий відбиток на будову й життєдіяльність організмів.

12 Що такебіотичніфактори середовища?

це фактори, які визначають взаємовплив життєдіяльності одних організмів на інш

Біотичні фактори середовища (фактори живої природи) - це вплив, що надається на рослини іншими організмами. Кожна рослина існує не ізольовано, а у взаємодії з іншими рослинами, мікроорганізмами, грибами, тваринами. Відповідно, виділяють фітогенні, мікробіогенні, мікогенні та зоогенні біотичні екологічні фактори. Взаємовідносини між організмами різних видів, які співіснують на одній території, дуже різноманітні: вони можуть бути корисні всім організмам або тільки одному з них, бути шкідливими, тощо. Відмінність біотичних факторів від абіотичних полягає в тому, що їх вплив проявляється у вигляді взаємного впливу живих організмів різних видів один на одного. Класифікація біотичних факторів: топічні (залежно від зміни середовища), трофічні (по харчовим відносинам між організмами), форичні (згідно з можливостю транспортування одного організму іншим), фабричні (за місцем проживання, наприклад, паразита в організмі господаря). Вплив біотичних факторів навколишнього середовища проявляється у вигляді впливу різних живих організмів на рослини та всіх разом - на навколишній простір. Взаємодії між організмами можуть бути прямими та непрямими.

13 Форми біотичних відносин:

Конкуренція — такий тип міжвидових і внутрішньовидових взаємовідносин, за якого популяція або особини у боротьбі за харчування, місце проживання та інші необхідні для життя умови діють одна на одну від'ємно. Виділяють внутрішньовидову, міжвидову, пряму і непряму конкуренції.

Хижацтво — відносини між хижаком і жертвою. Хижаки — це тварини або рослини, які ловлять і поїдають одне одного як об'єкт харчування. По суті, хижаками є консументи всіх порядків — як травоїдні, так і ті, котрі споживають тваринну їжу.

Паразитизм — форма біотичних зв'язків організмів різних видів, за якої один живе за рахунок іншого, знаходячись у середині або на поверхні його тіла. При цьому організм-споживач використовує живого господаря не тільки як джерело харчування, а й як місце постійного або тимчасового проживання. До них належать паразитичні комахи (оводи, кліщі, комари), паразитичні рослини, паразитичні черв'яки (аскариди).

Аменсалізм — форма біотичної взаємодії двох видів, за якої один із них чинить шкоду іншому і не дістає при цьому відчутної користі для себе (деревні рослини і трав'яниста рослинність під їх кронами).

Симбіоз (мутуалізм) — тривале, нероздільне і взаємовигідне співжиття двох або більше видів організмів (мікориза деяких грибів і коренів дерев).

Коменсалізм — тип біотичних взаємовідносин між двома видами — коменсалами, коли діяльність одного з них постачає харчування або притулок (коменсалу). (Рибка-прилипало пересувається на великі відстані, прилипаючи до акул).

Алелопатія — хімічний взаємовплив одних видів рослин на інші за допомогою продуктів метаболізму (ефірних масел, фітонцидів). Сюди можна віднести "цвітіння води" за участю синьо-зелених водоростей, явище "червоного моря" — виділення гігантськими скупченнями мікроорганізмів токсичних речовин, які викликають загибель риби.

14 Дайте визначення поняття екологічний фактор:

це окремі елементи чи властивості середовища, які діють на організм;

Екологі́чні фа́ктори, екологічні чинники або фа́ктори середо́вища — сукупність усіх чинників середовища (температура, вологість, світло, гравітація, субстрат, живі організми тощо), що діють на живий організм або надорганізмову систему (моноцен, демоцен, плейоцен, біом, біосфера). Не всі вони однакові за своїм значенням, вплив окремих компонентів взагалі незначний. Всю різноманітність екологічних факторів ділять за походженням і характером дії на три великі групи — абіотичні (гр. а — заперечна частка і bios — життя), біотичні та антропогенні. До абіотичних відносять фактори неорганічної, або неживої, природи, до біотичних — вплив живої природи, а також людини. Антропогенні фактори зумовлені діяльністю людини, вплив її на природу може бути як свідомим, так і стихійним, випадковим. Такий поділ певною мірою є умовним, бо кожен з факторів існує і проявляється лише як результат загальної дії середовища.

15 В чому полягає суть “закону мінімуму” Лібіха?

стійкість організму визначається найслабшою ланкою в ланцюзі його екологічних потреб;

Закон мінімуму Лібіха, встановлений Ю. Лібіхом (1840) — закон, згідно з яким відносна дія окремого екологічного фактора тим сильніша, чим більше він наближається у порівнянні з іншими екологічними факторами до мінімуму. За цим законом, від речовини, концентрація якої є мінімальною, залежить ріст рослин, величина і сталість їх урожаю. З.м.Л. (закон щодо ролі екол. факторів в розповсюдженні і кількісному розвитку організмів) не стосується систем з нестійким станом, коли надходження в них різних речовин змінюється незакономірно і лімітуючими поперемінно або одночасно стають декілька факторів. Багато в чому З.м.Л. уточнюється законом толерантності Шелфорда.

16 В чому полягає суть “закону толерантності” Шелфорда?

діапазон між мінімальним та максимальним екологічним впливом визначає величину толерантності організму до даного чинника;

Правило Шелфорда — закон толерантності, один з основних принципів екології, згідно з яким присутність або процвітання популяції будь-яких організмів у даному місцезнаходженні залежить від комплексу екологічних факторів, до кожного з яких в організмі існує певний діапазон толерантності (витривалості). Діапазон толерантності по кожному фактору обмежений його мінімальним і максимальним значеннями, в межах яких тільки і може існувати організм («екологічний стандарт» виду). Ступінь процвітання популяції (або виду) в залежності від інтенсивності впливаючого на неї фактора зображують у вигляді так званої кривої толерантності, яка звичайно має дзвоноподібну форму з максимумом, який відповідає оптимальному значенню даного чинника.

ґрунтове, водне, повітряне;

. Типологія (класифікація) поняття “навколишнє середовище”

Хоча дослівний переклад терміну “екологія” означає “наука про середовище існування”, в більш конкретному, біологічному значенні, вона займається вивченням взаємовідносин між організмами та навколишнім середовищем. Це не вступає у протиріччя із сучасним більш широким трактуванням екології, як комплексної науки, яка досліджує середовище існування живих істот (включно з людиною, як біологічною істотою).
У будь-якому випадку, поняття “середовище”, в усьому різноманітті його форм і видів, є провідним при розгляді проблем взаємодії живої природи та її оточення. Ось чому, в широкому спектрі сучасних екологічних досліджень, вчені-екологи змушені застосовувати багато різновидів поняття “середовище” в залежності від специфіки та напрямків своєї наукової діяльності. Зокрема, в соціальній екології при розгляді проблем “суспільно-природної взаємодії”, часто використовують згадки про наступні види (типи) середовища: зовнішнє, навколишнє, природне, антропогенне, географічне та інші. В зв’язку з цим виникає необхідність типології або класифікації (структуризації) поняття “середовища” з метою правильного вживання назв його різноманітних форм.
В біології під поняттям “середовище” розуміють природні тіла та явища, з якими організм знаходиться в безпосередніх або опосередкованих взаємовідносинах. В більш широкому соціально-екологічному контексті це поняття трактується як сукупність природних (фізичних, хімічних, біологічних), природно-антропогенних (культурних ландшафтів) і соціальних чинників життя людини. В цьому значенні ми і будемо використовувати поняття “навколишнє середовище”, як синонім українського аналога англомовного поняття “environment” – довкілля.
Поширене в літературі (переважно публіцистичній) поняття “оточуюче середовище”, яке дехто вважає синонімом поняття “навколишнє середовище”, слід використовувати з доповненням кого або що воно оточує. Наприклад, “оточуюче людину середовище”, “оточуюче підприємство середовище” або “оточуюче нас житлове середовище”, що буде більш правильним з точки зору семантики української мови.
Надалі ми будемо розглядати провідне соціоекологічне поняття “оточуюче людину середовище” як аналог середовища існування (життєдіяльності) людини, розуміючи під ним цілісну систему взаємопов’язаних природних і антропогенних об’єктів і явищ, в яких проходять праця, побут і відпочинок людей. Вона включає в свій склад різноманітні природні, соціальні та штучно створені (антропогенні) чинники фізичного, хімічного та біологічного походження, що прямо чи опосередковано впливають на життя і діяльність людини. Виходячи з цього, ми пропонуємо розглядати наступні типи середовища (як навколишнього, так і оточуючого людину): природне, соціальне та антропогенне (мал.6).
В структурі природного середовища, яке включає в себе усю сукупність навколишніх для людини (або іншої живої істоти) об’єктів живої та неживої природи ми пропонуємо розглядати наступні підтипи: абіотичне, біогенне та географічне. Усі їх складові, як ті, що не зазнали впливу людської діяльності, так і ті, що підпали під вплив антропогенних перетворень, але змогли зберегти здатність до саморозвитку (наприклад, лісові вирубки, перелогові землі, лише частково знищені популяції диких тварин тощо), слід охороняти від техногенного впливу, тому що саме вони виконують важливу екостабілізуючу функцію у довкіллі. Деякі елементи штучно перетвореного антропогенного середовища – докорінно перетвореної людиною в результаті процесу техногенезу природи – з часом також можуть стати частиною природного

Мал.6. Типологія поняття “навколишнє середовище”

середовища, якщо їх подальший розвиток буде відбуватись без втручання людини (наприклад, парки, закинуті меліоративні канали, гірничо-промислові розробки тощо).
Важливе місце в цій ієрархічній структурі навколишнього середовища займає поняття “географічне середовище”, під яким розуміється природа Землі, включена на даному історичному етапі в сферу людської діяльності, що є необхідною умовою існування і розвитку суспільства. У макромасштабі це поняття близьке до поняття “оточуюче людину середовище” або “середовище існування людини”, а в менших масштабах під ним слід розуміти такий різновид довкілля як середовище суспільного розвитку (або природне середовище суспільного виробництва). Складовими природного середовища є також геологічне, геохімічне, водне, повітряне, біологічне та інші види середовищ натурального походження.
В структурі соціального середовища пропонуємо виділяти такі підтипи: соціально-психологічне, культурне, наукове, політичне, рекреаційне та інші. Серед яких особливе місце відводиться соціально-економічному середовищу, тому що воно є перехідним до природно-антропогенного розвинутого середовища, яке таким чином поєднує в собі окремі елементи усіх типів навколишнього середовища. Останнім часом в літературі розглядаються такі специфічні види соціаль

Дата добавления: 2015-05-24