Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Екзамен з політології. 4 страница




На поч. 1919 р. надзвичайно складною для Директорії та її уряду виявилась також зовнішня воєнно-політична ситуація. Почалася 2-га російська інтервенція проти України. В. Ленін, Л. Троцький, ЦК КП(б)У, Тимчасовий робітничо-селянський уряд України зосередився на питанні відкриття Українського фронту. Вони виходили з того, що із втратою України не буде і пролетарської України. На південно-східних кордонах Укр. Були сформовані та розпочали наступ більшовицькі війська. Боротьбу проти них ускладнювало те, що основу їх становили українські частини – Богунська і Таращенська дивізії. Загальна чисельність військ, що наступала в двох напрямах – на Харків – Суми – Білгород та Гомель – Чернігів – Київ, становила близько 75 тис. чол.

Директорія мала:

На Правобережжі – 26 700 бійців; 660 кіннотників; 74 гармати; 4 панцирники.

На Лівобережжі – 39 800 бійців; 1950 кіннотників; 860 гармати; 1 панцирник.

Всього близько 80 тис. чол., але слабо озброєних.

Директорія мала враховувати й то й факт, що на Півд-Сх. Кордоні була зосереджена добровольча армія Денікіна близько 150 тис. чол., озброєних Антантою. Такий великий тиск Антанти на Директорію призвів до першої урядової кризи. На звернення Директорії до Антанти, остання відповіла ультиматумом: димісія Винниченка і Петлюри.

Становище Директорії ускладнилося ще й тим, що великі повстанські сили отаманів Махна, Григорєва тимчасово перейшли на бік більшовиків ( Через процес реалізації земельного законодавства. Закон про націоналізацію землі).

5 лютого 1919 р. більшовицькі війська зайняли Київ, а Директорія та її уряд виїхав до Вінниці і відтоді часто змінювала своє місце прописки. Саме в цей час зявився вираз: «У ВАГОНІ ДИРЕКТОРІЯ, ПІД ВАГОНОМ ТЕРИТОРІЯ».

6 лютого на вимогу Антанти з Директорії виходить Винниченко і забезпечений великою сумою грошей виїздить до Відня. Натомість нікуди не поспішав С. Петлюра. 7 лютого він надіслав телеграму українським послам, де зазначав, що домагання Антанти про відставку є втручанням у внутрішні справи України.

Навесні більшовики розвивають наступ у Півд-Зах. напрямі. В лютому – березні 1919р. більшовики здійснили наступ на Південь. Ними були взяті Бердичів та Вінниця. Протягом лише квітня було захоплено майже все Правобережжя

 

20. Підготовка і проведення Листопадового 1918 р. повстання у Львові.

16 жовтня 1918 року австрійський імператор Карл оголосив у Відні про перетворення Австро-Угорської імперії на федеративну державу. 18 жовтня українські депутати австрійського парламенту і Галицького та Буковинського сеймів сформували у Львові Українську Національну Раду. Наступного дня вона заявила про створення української держави у складі Буковини, Закарпаття і Галичини. Натомість у Кракові польські політики створили Польську ліквідаційну комісію, яка мала 1 листопада перебрати у Львові владу в австрійського намісника Галичини.

30 жовтня намісник відмовився передати владу Українській Національній Раді, і наступного дня Рада та Український військовий комітет розпочали підготовку до повстання. О четвертій годині ранку 1 листопада півтори тисячі вояків і 60 старшин під командуванням сотника Дмитра Вітовського зайняли у Львові ратушу, вокзал, поштамт, банки і казарми, заарештували намісника та коменданта міста.

Говорить львівський історик Микола Литвин:

Повстання виявилося майже безкровним – був поранений один поліцейський. На світанку вояки підняли над будівлями ратуші та намісництва українські прапори.

Повстання у Львові розпочалося 1 листопада 1918 р., коли на ратушевій вежі пробила 4: 00 год. Невдовзі Д. Вітовський приймав перші рапорти. І. Цьокан домовився про нейтралітет німецьких і угорських частин. О 5. 00 старшини Марганець і Сендецький зі своїми підрозділами зайняли намісництво і ратушу, арештували генерала Гуйна. Зв'язковий четаря Г. Труха повідомляв, що захоплено австрійську комендатуру і арештовано генерала Пфефера. Л. Огоновський сповіщав, що зайняв будинок поліції. Український підрозділ з 15-го полку піхоти оволодів головним вокзалом, будинком головної пошти, а 150-й вартовий курінь — станцією Підзамче і військовими складами на Янівській (нині вул. Т. Шевченка). Таким чином, протягом кількох годин вдалося роззброїти або блокувати австрійські частини, захопити найважливіші об'єкти міста. На ранок Львів повністю контролювали українці, а на міській ратуші майорів двометровий синьо-жовтий прапор, встановлений юним стрільцем Степаном Паньківським. На жаль, цей хлопець загинув у бою з поляками під Вовчухами в березні 1919 р.

О 7.00 Д. Вітовський доповів голові УНРади К. Левицькому, що влада у Львові повністю перейшла до рук Української національної ради.

Того ж дня, подолавши розгубленість, поляки почали готувати повстання проти української влади... Боротьба за Львів перетворилася на справжню війну...

Формальна передача влади від австрійського намісника відбулася 1 листопада 1918 p. Вранці 1 листопада у Львові з'явилися відозви Української Національної Ради до мешканців столиці і до українського населення всієї Галичини, де, зокрема, відмічалось: "Волею українського народу утворилася на українських землях Австро-Угорської монархії Українська держава... Найвищою властю Української держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обіймає власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української держави". Подібною за змістом була й відозва до українського народу. Крім того, вона інформувала про деякі заходи щодо збереження новоствореної держави. Так, усі вояки української національності мали підлягати тільки Українській Національній Раді і наказам створених нею військових властей.

9 листопада 1918 р. УНРада утворила свій тимчасовий виконавчий орган, який був 13 листопада 1918 р. перетворений на уряд – Державний Секретаріат ЗУНР-ЗОУНР.

13 листопада 1918 р. на сесії Української Національної Ради було прийнято Основний тимчасовий закон, у якому, зокрема, говорилось:

1) держава, проголошена Українською Національною Радою 19 жовтня 1918 p., має назву Західна Українська Народна Республіка;

2) до неї входять всі українські етнографічні території, що знаходяться під управлінням Австрії;

3) ця територія утворює самостійну ЗУНР;

4) її сувереном є увесь народ, що обирає своїх представників до Установчих зборів ЗУНР, а Українська Національна Рада і державний Секретаріат здійснюють владу;

5) гербом ЗУНР є золотий лев на синьому полі.

 

21. Боротьба уряду ЗУНР проти агресії Польщі.

Із самого початку ЗУНР опинилася у надзвичайно складних політичних та міжнародних умовах. Польський заколот 1 листопада 1918 р. означав початок кровопролитної польсько-української війни, яка тривала спочатку з перемінним успіхом. У ніч з 19 на 20 листопада під польським тиском війська ЗУНР залишили Львів. Державний секретаріат переїхав до м. Тернополя. Для вигнання інтервентів за межі української етнічної території уряд ЗУНР приступив до організації регулярної Галицької армії - УГА. До весни 1919 р. вона нараховувала понад 100 тис. чоловік. Проте Польща збільшувала свої сили значно швидше. Вирішальне значення мала військово-економічна і дипломатична підтримка Польщі державами Антанти.

Сподівання українців на безсторонність і справедливість країн Антанти, її підтримку в справедливому задоволенні прагнень українства Галичини, бажання припинити кровопролитний конфлікт з поляками були важливим чинником відходу українських військ зі Львова і ряду інших міст. Але ці надії виявилися марними. Польща не збиралася відмовлятись від своїх претензій на Галичину, польські війська вели себе брутально. Якщо українську владу у Львові було встановлено без жодного і пострілу, то прихід польських військ супроводжувався кровопролиттям, бандитизмом, погромами.

У першій половині 1919 р. відбувались бої військ ЗУНР з польськими. УГА здобула низку перемог. В районі м. Чортків 25 тис. українських вояків примусили відступити 100-тис. польську армію. Успішно діяли українські загони на Волині, загрожуючи от-от перервати залізничне сполучення єдиного острівця польського урядування - м. Львова з Польщею.Становище різко змінилося навесні 1919 p. після прибуття з Франції декількох польських дивізій під командуванням генерала Галлера. Навчені й озброєні державами Антанти, зокрема Францією, дивізії розпочали великомасштабний наступ на ЗУНР. Попри відчайдушний опір УГА, українських партизанських загонів в середині липня польські війська окупували Галичину, Західну Волинь, змусивши УГА та уряд ЗУНР відступити за р. Збруч. Було ліквідовано структуру української державності, будь-який опір польській адміністрації придушувався. Керівники Антанти і США схвалили рішення, згідно з яким польському урядові надавалася свобода дій, аж до застосування збройних сил у Східній Галичині.

22. «Злука» УНР і ЗУНР і її вплив на обороноздатність України.

Кульмінацією національно-визвольних змагань українців стало 22 січня 1919 р. — День злуки УНР і ЗУНР. Уже практично з першого дня утворення Західноукраїнської Народної Республіки між урядами УНР і ЗУНР проводились переговори про втілення ідеї соборності.

1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір між Радою державних секретарів ЗУНР та Директорією УНР про "злуку обох українських держав в одну державну одиницю". На засіданні З січня 1919 р. УНРада в Станіславі, куди переїхав весь апарат уряду, одностайно прийняла ухвалу про об'єднання ЗУНР та УНР, в якій, зокрема, зазначалося: "Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення українського народу, проголошує торжественно з'єднання ЗУНР і УНР в одну одноцільну суверенну Народну Республіку".

Невдовзі 36 галицьких делегатів виїхали до Києва на урочистий Акт злуки, приурочений до першої річниці проголошення самостійності Наддніпрянської України. Погожого морозного дня 22 січня 1919 р. святково прибраний Софіївський майдан у Києві заповнили десятки тисяч жителів столиці, численні гості, військо. О 12 год. над колонами пролунало "Слава", прозвучав національний гімн. Міністр закордонних справ ЗУНР Л. Цегельський оголосив грамоту — ухвалу УНРади і передав її голові Директорії В. Винниченку. У відповідь член Директорії Ф. Швець зачитав Універсал уряду УНР, в якому, зокрема, зазначалося: "Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка...".

Після цього відбувся урочистий молебень. Свято під давніми стінами Софії закінчилося парадом українських військ. З особливим захопленням присутні вітали колони Січових стрільців під командуванням полковника Є. Коновальця. Наступного дня Трудовий Конгрес майже одностайно (проти проголосувало кілька лівих есерів і представників компартії) ухвалив Універсал про Злуку. ЗУНР було перейменовано в Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Державним гербом Соборної України став тризуб.

День 22 січня 1919 р. був одним із найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії, назавжди залишившись у пам'яті українського народу як свято Соборності України. Але до справжнього об'єднання справа так і не дійшла. Вже через кілька днів після проголошення злуки Директорія під тиском більшовицьких орд змушена була покинути Київ. Тому західним українцям годі було! чекати якоїсь реальної допомоги з Наддніпрянщини. Справа боротьби з польськими агресорами цілком лягала на їхні плечі..

Значення:

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.

Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним неконтроверсійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.

Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.

Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.

Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР «не має й думки забрати під свою власть чужі землі».

Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху — Українська Національна Рада та Директорія УНР — ще 1 грудня 1918 року уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.

У січні 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: «По лінії з'єдинення не було між нами двох думок». І нарешті завершеного оформлення Акт Злуки дістав після ухвали Трудовим конгресом. Безперечно, сучасні правники і політики повинні робити певні поправки на складні й динамічні процеси української революції, які чимало державних рішень змушували ухвалювати за спрощеною процедурою.

Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1939 року у Карпатській Україні - перше офіційне святкування свята Соборності, а також січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.

23. Поразка військ УНР восени 1919., її причини та наслідки.

Війна на два фронти. Війська С. Петлюри не могли чинити опір Червоній армії. Уряд УНР змушений був залишити спочатку Вінницю, потім Жмеринку і Проскурів. Близько місяця Петлюра тримався в Рівному. Фронт руйнувався, і на початку травня Петлюра зі своїм штабом і уряд УНР змушені були евакуюватися в Радзивилів, на територію ЗУНР.

Смертельна небезпека, що нависла над українськими землями, зблизила керівників ЗУНР і УНР. Вони змушені були розв'язувати питання, який фронт ліквідувати: проти більшовиків чи проти Польщі?

Ліквідація одного з фронтів була воєнною необхідністю. По суті вона означала, що діячам українського національно-визвольного руху доведеться вибирати, на захисті якої української території зосереджувати сили. Вони повинні були розв'язати трагічну проблему: чи віддати денікінцям або більшовикам Наддніпрянську Україну і об'єднати військові сили у боротьбі з Польщею Й. Пілсудського, чи залишити західноукраїнські землі з тим, щоб здобути Київ.

У травні — червні 1919 р. головний отаман спочатку в Радзивилові, а потім у Тернополі доклав багато зусиль, щоб реформувати армію, перетворити її з партизанської на справді регулярну. Реформа піднесла боєздатність армії, і Петлюра вирішив скористатися послабленням більшовицької влади, щоб повернутися в Україну. На початку червня петлюрівські війська просунулися до лінії Старокостянтинів — Кам'янець-Подільський.

Тим часом Українську Галицьку армію (УГА) тіснили польські війська. Щоб запобігти занепаду дисципліни в її лавах, Є. Петрушевичу було надано права диктатора. На початку червня він підготував наступ, і в районі Чорткова УГА розгромила зосереджені там польські частини. Цю звістку українське населення Галичини зустріло з великою радістю. З'явилося близько 90 тис. добровольців з вимогою зарахувати їх в армію. Але вдалося прийняти лише їх шосту частину, бо не вистачало зброї. Через брак набоїв довелося припинити й наступ.

Об'єднання петлюрівської і галицької армій. Проти військ С. Петлюри, які наступали, В. Антонов-Овсієнко кинув резервні частини, призначені для допомоги радянській Угорщині

З липня 1919 р. (якраз цього дня Денікін оголосив похід на Москву) на проскурівському напрямку радянські війська дістали перевагу, захопили Проскурів і створили загрозу Кам'янцю-Подільському. Але війська Петлюри успішно наступали на сході і захопили Могилів-Подільський, а потім Жмеринку. Маючи можливість підтягнути резерви, радянське командування відбило Жмеринку у виснаженої й цілком відірваної від джерел постачання зброєю петлюрівської армії. Над нею нависла загроза знищення: відступати було нікуди — територію ЗУНР повністю зайняла Польща.

Якраз у цей час керівники Польщі дістали дозвіл Антанти продовжити воєнні операції аж до Збруча, тобто на території, що належала царській Росії. Виникла ситуація, коли армії Є. Петрушевича також нікуди було податися. Є. Петрушевич погодився передати армію Петлюрі. Об'єднання обох українських армій відбулося у вимушеній ситуації.

Бійці УГА і навіть її керівництво прагнули такого об'єднання. Перша бригада галичан перейшла Збруч з власної ініціативи. Завдяки цьому радянське командування зупинило свої війська перед Кам'янцем, щоб не потрапити в мішок між українськими арміями.

Київська операція. Об'єднання різко змінило стратегічну ситуацію на Правобережжі. Польська армія залишилася за державним кордоном і перестала існувати як противник. Попереду були два інші противники — радянські і денікінські війська. Хоч армія була об'єднана, галицькі командири зберігали певну самостійність. Командуючий УГА генерал М. Тарнавський запропонував похід на Одесу, щоб встановити контроль над чорноморським узбережжям і налагодити зв'язок з Антантою, а потім рушити на Київ. Командування армії УНР, навпаки, хотіло спочатку утвердитися в Києві. Ілюзій щодо позиції Антанти у нього вже не було. Було прийнято компромісний варіант трьох напрямків — київського, житомирського й одеського.

30 серпня 1919 р. передові частини УГА вступили в Київ. Радянські війська залишили столицю без бою. На наступний день призначався парад українських частин на Думській площі (нині — майдан Незалежності). Однак 31 серпня з лівого берега Дніпра у місто несподівано увірвалися кавалерійські частини білогвардійського генерала М. Бредова. Незважаючи на нечисленність, денікінці діяли рішуче й добилися від галицького генерала А. Кравса згоди на встановлення вигідної їм лінії розмежування збройних сил. Київ залишався за ними, а українська армія відступала аж до Василькова. Керівники УГА не вбачали у білогвардійцях ворогів і легко поступилися столицею України. Трагічна помилка Петлюри полягала в тому, що він сформував групу військ київського напрямку, в якій переважали галицькі частини, і довірив командування людям, які слабо орієнтувалися в особливостях війни на Наддніпрянщині. Вкрай безглузда втрата вже здобутої столиці катастрофічно позначилася на моральному і матеріальному становищі збройних сил УНР.

Війна армії УНР з Денікіним. У вересні 1919 р. петлюрівці перехопили наказ денікінського командування про оволодіння територією, яку контролювала армія УНР, і знищення цієї армії. Навчені київською катастрофою, керівники УНР передбачали такий хід подій. Вони перебували у «трикутнику смерті», тобто між Польщею, що окупувала західні райони Волині, радянською Росією і денікінцями. Наближалися холоди, а в української армії не було зимового одягу. Вичерпувалися боєприпаси, не вистачало медикаментів і медперсоналу для боротьби з епідеміями. Треба було будь-що обмежити кількість фронтів.У цей час випадково до Кам'янця потрапив швейцарський комуніст, керівний діяч Комінтерну Ф. Платтен. Він взявся передати керівництву Росії пропозицію С. Петлюри укласти з більшовиками конвенцію про спільну боротьбу з А. Денікіним.. Головний отаман розпочав переговори з Польщею. 1 вересня було укладено тимчасове перемир'я, а пізніше до Варшави виїхала дипломатична місія, яка мала насамперед подбати про те, щоб Й. Пілсудський не вступив у союз з Денікіним. У дальший перебіг подій втрутився Н. Махно. У середині вересня він підійшов до Умані і вступив у контакт з С. Петлюрою.Останній уклав з ним угоду про спільні дії проти А. Денікіна. Коли ж білогвардійці розгорнули наступ проти петлюрівців, Махно прорвався на тачанках через фронт і почав руйнувати тили Денікіна, знищувати його гарнізони на Півдні України. У результаті наступ денікінців проти армії УHP захлинувся. Обопільна незаінтересованість петлюрівців і більшовиків продовжувати воєнні дії в умовах війни кожної сторони з денікінськими арміями привела до фактичної ліквідації фронту. У середині жовтня січові стрільці і два корпуси УГА, що утримували цей фронт, перебазувалися на південний фронт і виступили проти Денікіна. Петлюра дав наказ розпочати наступ, але він тривав лише кілька днів. Білогвардійці прорвали фронт і зайняли Брацлав, Гайсин, Тульчин. Знову дався взнаки брак боєприпасів. Виявилося й те, що галицькі частини відступали перед нечисленним ворогом, уникаючи бою. У жовтні, коли з Москви повернувся Платтен, він повідомив уряд УНР про згоду Раднаркому на спільну боротьбу проти Денікіна і його готовність вивільнити для петлюрівської армії певну територію. Конкретні деталі угоди мали обговорити делегації армії УНР і 12-ї радянської армії. Після цього член реввійськради 12-ї армії М. Муралов, якому доручалося з радянської сторони проводити переговори на місці, повинен був згідно з письмовим наказом Л. Троцького видати С. Петлюрі 20 тис. рушниць з тисячею набоїв до кожної, гармати, кулемети, амуніцію. Того самого дня, коли в Кам'янці-Подільському з'явився Платтен, командуючий УГА генерал Тарнавський таємно направив посланців до білогвардійського командування. 6 листопада було укладено угоду про перехід Галицької армії на бік Денікіна. Це означало, що фронт ліквідується. Денікінці розпочали новий наступ, не зустрічаючи опору.

24. Варшавський договір 1920р. та його роль у боротьбі за відновлення УНР.

21 квітня 1920 року міністр закордонних справ Директорії, голова дипломатичної місії УНР у Польщі А. Ливицький та міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський підписали Варшавську угоду, її головні умови такі:

1. Польський уряд визнавав право УНР на незалежне існування в межах на північ, схід і південь, які будуть визначені домовленостями із сусідніми державами. Одночасно Польща визнавала Директорію суверенної Української Народної Республіки на чолі з Головним отаманом Петлюрою як верховну владу в УНР.

2. Кордони УНР встановлювалися таким чином, що Річ Посполита в обмін за визнання незалежності України діставала Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, Полісся.

3. Польща визнавала за УНР територію до кордонів 1772 року (тобто першого поділу Польщі).

4. Обидві сторони взаємно зобов'язувалися не укладати міжнародних угод, небезпечних для будь-якої з них.

5. Національно-культурні права мали забезпечуватися громадянам української і польської національностей на територіях обох держав.

6. Аграрна реформа в Україні здійснюватиметься конститу-антою (установчими зборами, які скликаються з метою розробки конституції). А до її скликання юридично забезпечувалися права землевласників польської національності в Україні.

7. Укладалася військова конвенція, що становила інтегральну частину цього договору.

8. Умова залишалася таємною і без згоди обох сторін не могла бути опублікована, за винятком параграфа 1, який оголошувався відразу ж після підписання угоди.

9. Умова вступала в силу негайно по її підписанню. Як таємний, договір не підлягав ратифікації.

24 квітня представники УНР та Польщі підписали воєнну конвенцію (причому з українського боку генерал і підполковник, а з польського майор і капітан), за якою бойові дії обох сторін могли вестися тільки під польським командуванням. Економічне життя України переходило під контроль Польщі. Валюта мала бути спільною. Польському управлінню підпорядковувалися залізниці. Україна зобов'язувалася постачати польському війську харчування, коней, волів, підводи тощо.

Отже, згідно з Варшавським договором армія УНР мала наступати на Україну разом з польським військом під загальним керівництвом польського командування. Поляки зобов'язалися брати участь у цих операціях лише до Дніпра, в межах Правобережної України, яку вони вважали своєю (кордони до 1772 p.). Тепер же нібито згоджувалися визнати цю територію за УНР. На Лівобережжі поляки відмовлялися допомагати військам УНР.

Варшавський договір викликав величезне незадоволення. До того ж незадоволені були всі: галичани й наддніпрянці, військові й цивільні, члени партій і позапартійні. Галичани вважали його зрадницьким, бо він фактично віддавав Галичину на поталу полякам. Невдоволення викликало й те, що договір підписала дипломатична місія, а уряд був лише поставлений до відома.

Підписання такої несподіваної угоди призвело навіть до урядової кризи. Пішов у відставку соціалістичний уряд І. Мазепи. На чолі нового уряду став соціаліст-федераліст В. Прокопович. Осудила договір та оголосила його незаконним конференція українських есерів у Празі на чолі з М. Грушевським. В. Винниченко виїхав до України, щоб переконати керівництво республіки створити самостійну Радянську Україну, але зазнав невдачі й повернувся назад.

Петлюра про цей договір знав.І. Огієнко згадував, що Петлюра, приїхавши з Варшави до Кам'янця-Поділь-ського, сказав так: «Я знаю, що багато з вас не вірить у наш новий союз. Цим я відповім приказкою. „Тату, он чорт лізе в хату",— кричить переляканий син. А батько спокійно відповідає: „Нехай чорт, аби не москаль». Так Петлюра ставився до Варшавського договору.

Відповідно до Варшавського договору вже 25 квітня почався похід об'єднаних польсько-українських військ на Київ. У цьому поході взяли участь 2 дивізії УНР. Поляки всіляко обмежували спроби розгорнути нові українські військові формування. За військовою конвенцією в процесі походу мали бути сформовані ще 4 українські дивізії, але поляки не дали на це згоди, Не побажали вони використати й частини УГА, що перейшли польський кордон і були інтерновані. А це були найбоєздатніші частини української армії.

Під час походу поляки взагалі поводилися дуже брутально. Реквізиції, пограбування населення, знущання, терор — усе це нагадувало колишні, здавалося б, тепер такі далекі часи.

Червона армія відступала майже без бою. Без бою був залишений і Київ, який об'єднане військо зайняло 6 травня 1920 року. Поводили себе поляки в Києві як давні та упевнені господарі: що хотіли, те й робили, зовсім не зважаючи на своїх союзників. А коли невдовзі довелося відступати, то поляки показали свою справжню сутність. Вони розстріляли заарештованих, висадили в повітря й підпалили багато будинків (серед них губернаторський із цінним архівом), зруйнували мости через Дніпро (зокрема славетний Ланцюговий).

Відступ польських військ скоро перетворився на панічну втечу, яка припинилася аж під Варшавою, де наступ червоних військ згодом також завершився повсюдним відступом.

12 липня від Англії на адресу Раднаркому, Польщі та Врангеля надійшла пропозиція про посередництво в переговорах. Радянський уряд відмовився від такого посередництва. Тоді 22 липня польський уряд звернувся до Радянської Росії з пропозицією розпочати мирні переговори. Але наступ червоних військ тривав. 4 серпня 1920 року Англія висунула вимогу зупинити наступ Червоної армії на польському фронті. В разі відмови вона погрожувала направити англійський флот проти Росії. І 7 серпня Раднарком розпочав у Мінську, а потім у Ризі мирні переговори з Польщею.

Делегація УНР до цих переговорів не була допущена, бо Англія та Франція вперто продовжували обстоювати свої позиції щодо України й диктували своє бачення політичних процесів і Польщі. Не знайшли урядовці УНР порозуміння і в Москві, звідки одержали відповідь Чичеріна, що Росія визнає тільки незалежну Українську радянську республіку, чию делегацію й допущено до переговорів. До того ж лукаво повели себе поляки. Вони також визнали УСРР, чим поставили своїх учорашніх союзників поза ризькими переговорами. Намагалася заявити свій протест проти визначення західними державами долі Галичини делегація ЗУНР, але її також не допустили до участі в переговорах.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 464; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.046 сек.