Теоретичні та емпіричні методи політологічних досліджень

Сучасний правий радикалізм. Прояви, витоки, перспективи розвитку.

Радикалізм (від лат. radikalis - докорінний) - політична течія, яка обстоює розрив з визнаною традицією, виступає за рішучі методи у вирішенні питань політичної теорії і політичної практики, не змінюючи соціально-економічних основ суспільного ладу.Як політична течія радикалізм виник у XIX ст. Його представники вимагали проведення демократичних реформ при збереженні соціально-економічних основ самого ладу.Соціального опорок радикалів – це дрібні і середні власники, що дотримуються республіканських і антиклерикальних поглядів, частина ліберальної інтелігенції, заможне селянство, середнє чиновництво.Радикалізм як політичну течію характеризують: стійке надання переваги рішучим методам перетворень, динамічні зміни поглядів і дій; звернення до простих форм вирішення складаних проблем, прагнення до форсування подій; забезпечення диктаторських методів; обстоювання демократичних перетворень без врахування меж підтримкиїх масами; прагнення поліпшити соціальне законодавство; розширення інтеграції, насамперед західноєвропейської; розвиток міждержавних відносин без дискримінації тощо. У країнах Східної Європи організаційні структури радикалізму не склалися, однак як позиція, напрям суспільно-політичної думки, методи дій, політичної діяльності він має свої особливості. Радикалізму політики сьогодні властиві пошук простих способів розв’язання складаних проблем; прагнення твердо запрограмувати зміни; абсолютизація можливостей раціонального управління; намагання форсувати події, що призводять до розриву між засобами і цілями політичної дії (цілі можуть бути шляхетними, засоби реалізації — безчесними); стійке тяжіння до використання крайніх засобів політичної дії, що породжує імпульси до насильства, віру в ефективне розв’язання за його допомогою будь-яких політичних проблем прояви правового нігілізму, що розглядається як вияв свободи, політичний запас та і й.

Серед методів теоретичного пізнання, тобто прийомів дослідження, способів узагальнення і формування системи знання, як правило, виділяють такі: інституціональний метод, який передбачає, що в центрі дослідження повинні знаходитися політичні структури, їхні властивості і взаємозв'язки, а також фіксовані норми, на основі яких функціонують ці інститути; соціологічний метод орієнтований на виявлення соціальної обумовленості політики, вплив на неї економіки, культури, ідеології та соціальної структури; історичний метод, який розглядає політичні явища в процесі їх становлення в минулому і розвитку в теперішньому; системний метод, котрий застосовується при дослідженні складних багаторівневих об'єктів (політичні системи, інститути); об'єкт розглядається як цілісність, що формується взаємодією елементів і знаходиться в багатогранних зв'язках із зовнішнім середовищем; порівняльний метод передбачає співставлення однотипних об'єктів (політичних систем або їх окремих структурних компонентів, моделей політичних режимів у різних країнах) у різних народів з метою виявлення подібностей і відмінностей; структурно-порівняльний метод, який полягає у розгляді внутрішньої структури системи з позиції функціонального призначення кожного її елементу; антропологічний метод, котрий пояснює політику, виходячи з природи і універсальності родових якостей людини; психологічний метод спрямований на вивчення психологічних механізмів політичної поведінки; біхевіоралістський метод, який розглядає політику як поведінку індивідів і груп, що мають певну мотивацію та установки; як уже зазначалося, цей підхід вимагає емпіричної перевірки всіх висновків; нормативно-ціннісний метод оцінює політичні процеси з погляду оптимального варіанту, ідеалу.Поряд з теоретичними в політології застосовуються численні емпіричні методи збору і аналізу інформації, запозичені з природничих наук, кібернетики і соціології. До них відносять: опитування - один з найпоширеніших методів збору політичної інформації; воно може проводитися у формі розмов, інтерв'ю, анкетування, що дозволяє виявити стан суспільної думки з того чи іншого питання; спостереження, яке дозволяє безпосередньо відслідковувати політичні факти; спостереження буває двох типів: невключеним і включеним; у першому випадку події і факти відслідковуються зі сторони, у другому - передбачається безпосередня участь спостерігача в якій-небудь події або діяльності організації; статистичні методи, за допомогою яких здійснюється накопичення і систематизоване узагальнення різнобічних емпіричних даних, що характеризують різні стани об'єкта; математичні методи, які відкривають можливість для моделювання політичних процесів; метод моделювання: модель - це схематичний зразок об'єкта, що вивчається, який відображає його сутнісні якості. Моделювання дозволяє перевірити гіпотези, скласти прогнози, пояснити чи описати які-небудь політичні явища і процеси.

Дата добавления: 2015-05-24