Реферат

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

VІІ. Виконання роботи.

1 – й варіант працюють за комп`ютерами, а другий варіант працюють у зошитах.

VІІІ. Підсумок уроку.

− З якою програмою ви сьогодні працювали?

− Що ви навчилися робити?

− Що потрібно зробити, щоб виділити рядок?

− На цьому наш урок закінчено. До побачення!!!

Конспект затверджено:

Кафедра гістології, цитології та ембріології

на тему:

«СТРУКТУРА СУЧАСНОЇ ЕКОЛОГІЇ»

Виконала:

студентка 1-го курсу 1-ої групи факультету ветеринарної медицини Алексеєнко Олександра

КИЇВ – 2012

ПЛАН

1. Еволюція екологічних знань у XIX – XX століттях.........................................................3

2. Структура сучасної екології.......................................................................................3

ВИСНОВКИ..............................................................................................................8

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................................9

1. Еволюція екологічних знань у XIX – XX століттях.

Сучасна екологія - складна та багатогранна дисципліна. Але екологічні знання не з’явились відразу і, тим більше, не існували завжди. Власне, екологія - це дуже молода наука. Які ж важливі події можна виділити в її житті?

1866 р. - поява терміну “екологія”. Вперше термін “екологія” з’явився у книзі німецького біолога Ернста Геккеля «Загальна морфологія організмів».

1877 р. - створено вчення про біоценоз. Німецький гідробіолог К. Мебіус розробив вчення про біоценоз як спільноту організмів, які через середовище існування тісно пов'язані між собою.

1920 р. - змодельовано популяційний ріст. Американський дослідник Р. Перль створив логістичну модель популяційного росту, за якою при збільшенні щільності популяції швидкість її росту знижується.

1926 р. - створено вчення про біосферу. Український вчений В. І. Вернадський створив вчення про біосферу, як сукупність всіх екосистем.

1930 р. - при Інституті зоології і ботаніки Харківського державного університету створено перший науковий центр екологічних досліджень в Україні.

1935 р. - англійським вченим А. Тенслі було введено поняття екосистеми і її сутність.

1942 р. - створено вчення про біогеоценоз. Російський вчений В. Сукачов висунув систему понять про біогеоценоз.

1979 р. - запропоновано гіпотезу Геї. Дж. Лавлок запропонував теорію про Землю як суперорганізм, який в результаті саморегуляції здатний підтримувати основні параметри середовища на постійному рівні.

1992 р. - Конференція в Ріо-де-Жанейро. Конференція ООН по навколишньому середовищу і розвитку в Ріо-де-Жанейро. Одним із основних доробків стала Рамкова Конвенція про охорону біорізноманіття.

1997 р. - прийняття Кіотського протоколу - міжнародної угоди про обмеження викидів в атмосферу парникових газів. Більшість держав світу визнали важливість вивчення екології в світовому масштабі.

2. Структура сучасної екології

Сучасна екологія - дисципліна, основою якої є біогеографічні знання, але яка поєднує сьогодні всі природничі, точні, гуманітарні і соціальні науки, з метою пошуків шляхів оптимального розвитку людства на максимально далеку перспективу, вироблення нових методів збереження біосфери планети.

Важливу роль у диференціації екологічної науки мав III Ботанічний конгрес, який відбувся у 1910 році в Брюсселі. На ньому було вирішено поділити екологію рослин на екологію особин (аутекологію) та екологію угрупувань (синекологію). У тридцяті роки сформувалася популяційна екологія (демекологія). Цей поділ поширився також на екологію тварин та загальну екологію. З 70-х років XX століття складається соціальна екологія.

Оскільки екологія сформувалася в принципово нову інтегровану дисципліну, то не дивно, що існує кілька класифікацій основних складових частин екології. Одні автори приділяють більше уваги загально-філософським і культурним аспектам, інші - соціальним, треті - еколого-економічним, четверті - біоекологічній деталізації.

До цього часу не вироблена єдина класифікація розділів, які входять в науку про довкілля. Зараз екологія по суті розчленована на п’ять взаємозв’язаних, але до певної міри самостійних розділи, що логічно виходять один із одного. Це факторіальна екологія або аутекологія, що вивчає фактори середовища та їх вплив на окремі живі організми. Вона, головним чином, досліджує межі стійкості виду і його взаємодію з такими екологічними факторами як тепло, світло, вологість, родючість та інші, а також вивчає вплив середовища на морфологію, фізіологію і поведінку організмів, розкриває загальні закономірності дії факторів середовищ на живі організми.

Синекологія аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угрупування, а також між ними і довкіллям.

Демекологія вивчає популяції та їх взаємозв’язок між собою і довкіллям, описує коливання чисельності різних видів і встановлює їх причини. Цей розділ ще називають динамікою популяцій, або популяційною екологією.

Біогеоценологія, або екосистемологія вивчає біогеоценотичний шар Земної кулі і, зокрема, конкретні біогеоценози (суходільні, водні), в яких взаємодіють біоценози і абіотичне середовище.

Біосферологія (глобальна екологія) вивчає біосферу як єдине планетарне ціле, з’ясовує закономірності еволюції біосфери.

Останнім часом в усьому світі започатковують найрізноманітніші напрямки екологічних досліджень з метою забезпечення фахівців необхідною екологічною інформацією з усіх сфер людської діяльності. Нині сформувалося близько ста напрямків екологічних досліджень, які можна об’єднати за принципами галузевої належності, взаємозв’язків, взаємопідпорядкованості, пріоритетності, теоретичного

та практичного значення. Дедалі більші реальні досягнення має прогресуюча техноекологія. Кожний її розділ - екологія енергетики, промисловості, транспорту, військової справи, сільського господарства тощо - має кілька підрозділів. Так екологія енергетики вивчає екологію атомних, теплових і гідроелектростанцій, а також нових нетрадиційних джерел енергії.

Соціоекологія об'єднує щораз більше здобутків соціальних та гуманітарних наук, використовуючи методи й засоби точних наук. Особливо важливими стали на сучасному етапі психоекологія, екологія міст, екологія народонаселення, природоохоронне законодавство та ін. Відбувається подрібнення великих напрямів на вужчі підрозділи, які глибоко вивчають нагальні проблеми взаємодії суспільства і довкілля.

Важливі завдання вирішуватиме у майбутньому молода космічна екологія, адже в "околицях Землі" рівень забруднення подекуди перевищив усі допустимі межі.

Екологію за розмірами об’єктів вивчення поділяють на географічну або ландшафтну, об’єктами вивчення якої є великі геосистеми, географічні процеси, та на глобальну екологію - вчення про біосферу Землі.

Щодо предметів вивчення екологія поділяється на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, прикладну, інженерну та загальну екологію - теоретичну й узагальнюючу дисципліну. За середовищем та компонентами розрізняють екологію суші, прісних водоймищ, морську, високогірну тощо. За підходами до предмета вивчення виділять аналітичну та динамічну екологію. У часовому аспекті розрізнять історичну та еволюційну екології.

Існують й інші способи розділу екології. К.М. Ситник та М.І.Будико (1990 - 1992) розділяють екологію на три частини:

· загальна екологія, що вивчає основні закономірності функціонування екологічних систем;

· глобальна екологія, що вивчає біосферу в цілому;

· прикладна екологія, об’єктом вивчення якої є взаємовідносини живих організмів із середовищем.

Г. Білявський та Н. Падун (1991) виділяють в екології п’ять основних блоків:

· біоекологія;

· геоекологія;

· техноекологія;

· соціоекологія;

· космічна екологія.

М.Ф.Реймерс (1990) вважає, що до складу сучасної екології входять 39 основних розділів, а сама вона тісно пов’язана з 70 великими науковими дисциплінами.

Рис. 3. Структурна схема науки про довкілля

Отже, сучасне тлумачення терміну «екологія» як галузі полягає в розгляді та розкритті закономірностей розвитку організмів, предметів, компонентів спільнот

та спільнот загалом у взаємодіях у системах біогеоценозів, нообіогеоценозів та біосфері. Використовуючи методи і досягнення майже всіх природничих наук, сучасна екологія вийшла далеко за межі своєї «біологічної» колиски. Відкликаючись на потреби життя, вона вже стала найінтегральнішою з усіх інших наук, об’єднуючи точні, соціальні та гуманітарні науки.

ВИСНОВКИ

Отже, в структурі сучасної екології виділяють такі основні напрямки:

· загальну;

· спеціальну;

· прикладну екологію.

Загальнаекологія вивчає фундаментальні проблеми структурно-функціональної організації екосистем, а також досліджує взаємодію біосистем різних рівнів інтеграції між собою та довкіллям.

Спеціальнаекологія досліджує закономірності функціонування конкретних екосистем або особливості пристосування популяцій різних видів організмів чи їх угруповань до умов навколишнього середовища.

Прикладнаекологія з'ясовує різні аспекти дії чинників довкілля на біосистеми і спрямована на розв'язання головним чином практичних питань.

· аутоекологія (екологія організмів);

· популяційна екологія (демекологія);

· синекологія (екологія угруповань);

· системна екологія (екологія екосистем);

· екологія людини із такими підрозділами, як соціоекологія, антропоекологія;

· еволюційна екологія - вивчає історичні зміни екосистем і біосфери у зв'язку зі змінами умов довкілля.

Системна екологія поділяється на розділи, які досліджують окремі види екосистем (екологія лісів, боліт тощо, а також урбоекологія, агроекологія і т. ін.).

Ще одна класифікація екологічних дисциплін, за принципом теоретичності і застосування знань на практиці включає екологію теоретичну і практичну:

Теоретична екологія (біоекологія) - екологія живих організмів: людини, тварин, рослин, мікроорганізмів. Цей розділ виник першим і є фундаментом екології.

Практична:

а) геоекологія - вивчає охорону і раціональне використання природних ресурсів, ділиться на атмо-, гідро-, літо- та ландшафтну екологію;

б) соціоекологія - вивчає вплив соціально-економічних факторів на довкілля;

в) техноекологічна - вивчає техногенні фактори забруднення довкілля. Поділяється на екологію промисловості, с/г, транспорту.

Таким чином сьогодні є підстави говорити про складно організовану систему — екологічне знання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. — К.: Либідь, 1995 — 368 с.

2. Корсак К. В., Плахотнік О. В. Основи екології: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 296с.

3. Міськевич С. В., Мазуркевич Т. А. Навч. видання. Ветеринарна екологія. Методичні вказівки до лабораторних занять для студентів факультету ветеринарної медицини. — К.: НАУ, 2006. — 40 с.

4. В.В.Прежко та ін. Екологічний словник: Навч. посібник. — Харків: ХДАМГ, 1999. — 416 с.

5. Тлумачний словник із сільськогосподарської екології/ Укладачі: Л. Л. Товажнянський, Г. І. Гринь, А. А. Лісняк та інші. — Харків: НТУ «ХПІ». — 2009. — 220 с.

6. Джигерей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. — К.: Знання, 2002.-203 с.

7. http://www.eco-live.com.ua — Екологія життя.

8. http://proeco.visti.net/ — Український екологічний сервер.

Дата добавления: 2015-05-24