Вікова періодизація та система шкіл Я. Коменського

Б. Я.А.КОМЕНСЬКИЙ ПРО ШКОЛУ, ВЧИТЕЛЯ ТА МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

У "Великій дидактиці" та в "Законах добре організованої школи" Я.Коменського закладені ідеї виховання особистості, ви­ховання людяності в людині. В основі вчення про виховання осо­бистості лежить ідея виховуючого навчання і природовідповід-ності. Говорячи про виховання людяності в людині, Коменський виділяє чотири основних доброчесності: мудрість, поміркова­ність, мужність і справедливість. Педагог підкреслює, що лю­дина не народжується з моральними якостями - вони у неї вихо­вуються на протязі всього життя; моральність пов'язана з вихо­ванням мудрості І любові до неї в учнів.

Я.Коменський, поряд з головними доброчесностями, рекоме­ндував розвивати в дітях скромність, слухняність, охайність, до­брозичливість до інших людей, повагу до старших, працелюб­ність. Великого значення він надавав у моральному вихованні позитивному прикладу вчителів, батьків, товаришів, бесідам з дітьми на морально-етичні теми.

Основним у шкільному вихованні дітей Я.Коменський вважав дисципліну. Тут вн керувався чеською говіркою: "Школа без ди­сципліни, що млин без води". Природно, що вчений заперечував фізичне покарання дітей, котре на той час широко використову­валося в західноєвропейській школі. Лише, як крайній випадок, він рекомендував використовувати зазначені вище щодо поруш­ників християнської традиції.

Загалом, Я.Коменський вважав, що цінність нації визначаєть­ся тим, як вона ставиться до школи, до вчителя. Останнього ж він порівнював із сонцем. Педагог мріяв про тей час, коли розумні вчителі будть випромінювати "мудрість", а вчені напишуть такі навчальні книги, які дозволять перетворити справу навчання з важкої на легку, таку, що діти з великим бажанням, легкістю бу­дуть спішити до школи, як на свято.

У своїй "Пансофії" вчений мріяв про ті часи, коли війни і во­рожба між людьми і людськими спільнотами стануть неможли­вими. Самі ж взаємини між людьми стануть гуманними, такими, що дозволять у повній мірі реалізувати визначальну християнсь­ку чесноту "Возлюби ближнього".

Період особи-стісного розвитку	Вік	Тип школи
Зрілість	18-24рр.	Академія і подорожі
Юність	12-18рр.	Латинська школа (гімна­зія)
Отроцтво	6 ~ 12рр.	Школа рідної мови (еле­ментарна)
Дитинство	0 - 6 рр.	Материнська школа (опіка матір'ю)

1. Ідея народності та природовідповідності виховання Г. Сковороди
Григорій Савич Сковорода (1722—1794 ), видатний український філософ, просвітитель-гуманіст, письменник, народився в сім'ї малоземельного козака в с. Чорнухи на Полтавщині. Початкову освіту здобув у школі-дяківці. Після сільської школи в 1738 році вступив до Києво-Могилянської Академії. В 1742 р. як вдалого співака його відібрали для навчання та співу у придворній хоровій капелі. Проте інтерес до життя та навчання у Києво-Могилянській Академії переважили, і, симулюючи хворобу горла, у 1744 році він повертається до Києва. Загалом юнак виявився здібним до наук і особливо до мов. Його формування як студента здійснювалося під впливом професорів академії, зокрема Симона Тедорського, Варлаама Лащевського, Георгія Кониського та інших. Отже, до 1750 року юний Г.Сковорода закінчив клас піїтики, риторики, філософії й прослухав дворічний курс богослов'я. У 1750р. як церковний служитель у складі Токайської комісії для заготівлі вин для царського двору (на чолі з генералом Г. Вишневським) він відбув до Угорщини.
Г. Сковорода залишив експедицію і вирушив мандрувати Європою. Він без усяких коштів відвідав Угорщину, Італію, Німеччину, Польщу. Майбутній вчений прослухав курс наук у Віденському, Тарнівському, Краківському університетах [17, 22].
З 1752 р. Г. Сковорода розпочав педагогічну діяльність у Переяславському колегіумі як викладач поезії. Він вніс до власного підручника «Рассуждение о поэзии й руководство к искусству» чимало новацій. Це, звичайно, не сподобалося Переяславському єпископу, який звільнив Г. Сковороду з посади викладача.
Після звільнення Г.Сковорода працював домашнім вчителем, навчаючи сина поміщика В. Тамари. Деякий час педагог працював в архівах Києво-Печерської лаври, а також у Сергіївській лаврі (Підмосков'я).
З 1759 по 1769 роки Г.Сковорода працював викладачем Харківського колегіуму. Він викладав поетику, синтаксис, грецьку мову і курс «благонравності». Останній курс Г.Сковорода читав принципово по-новому. Для цього він створив підручник «Начальная дверь ко христианскому добронравию». Зміст не був підтриманий церковниками, і педагог був звільнений за вільнодумство.
З цього часу Г.Сковорода деякий час працював з найкращими студентами Харківського колегіуму у позанавчальний час у монастирських садах (на околиці м. Харкова). Пізніше, майже чверть віку, він мандрував Лівобережною Україною, навчаючи при цьому простих українських людей.
Першу збірку «Сад божественних пісень» він написав у 50-ті роки. Пізніше, мандруючи Слобожанщиною, зібрав багатий матеріал для власної творчості. Саме в цей час були створені його основні філософські, педагогічні та літературні твори — трактати, діалоги та притчі. Створені у різні роки байки були об'єднані у 1774 році в збірник «Басни Харковськія».
Вже немічним, останні роки свого життя Г.Сковорода провів у маєтку свого єдиного і вірного друга, екс-віце-генерал-губернатора Харківської губернії М. Ковалевского у с. Іванівці. Він, як засвідчують матеріали листування з М. Ковалинським, розмірковував над «Біблією». Саме люди, такі як Г.Сковорода, завдяки поміркованому життю, передбачали навіть час відходу у потойбічний світ. Помер він 9 листопада 1794 р. і похований в селі Іванівці на Харківщині (нині с. Сковородинівка Золочівського району). У наші дні там знаходиться музей Г.С. Сковороди.
Науково-педагогічні погляди українського мислителя формувалися під впливом історичної епохи XVIII століття, яку європейські культурологи називають епохою Просвітництва.
Вирішальну роль в розвитку поглядів Г.Сковороди зіграли професори Києво-Могилянської Академії. Позитивними були також наступні обставини: викладацький досвід у Переяславському та Харківському колегіумах, приватна практика виховання дітей з багатих українських родин, а також просвітницько-педагогічна діяльність протягом останніх 25 років серед простого народу.
Проблеми виховання особистості розкривались вченим у його притчі «Благодарний Еродій», вірші «Убогий жайворонок», збірці «Сад божественных песней», байках та численних листах. Заслугою мислителя є передусім обґрунтування ним принципів гуманізму, народності та природовідповідності у вихованні.
Заслугою Г. Сковороди є те, що він розкрив принцип гуманізму як розуміння вихователем думок, переживань та прагнень дитини, віру у благородне особистісне начало та в силу виховання. За Г. Сковородою цей принцип реалізується лише за умови, коли вихователь виявлятиме високу чуйність і повагу до вихованця. Підтвердженням реалізації цього принципу самим Г. Сковородою можна вважати той факт, що коли в 1764—1769 рр. він вже не працював у Харківському колегіумі, то в монастирських угіддях передмістя Харкова згуртував навколо себе найздібніших вихованців згаданого колегіуму. Вони вивчали з ним різні науки, співали чотирьохголосі кантати Г. Сковороди.
Принцип народності в педагогіці, як відомо, вперше обґрунтував Я.А. Коменський. Останній, на противагу середньовічній схоластиці, обстоював ідею навчання дітей рідною мовою. Однак Г.Сковорода значно ширше трактував поняття «народності». Вона, на думку педагога, зумовлюється всім укладом життя, історичними умовами, мовою, культурою. Природовідповідність як педагогічний принцип обстоювали у свій час Я.А. Коменський, Й.Г. Песталоцці та Ж.-Ж. Руссо. На відміну від своїх попередників, Г. Сковорода висував ідею «сродного», тобто природовідповідного виховання. Природні задатки у людей — не однакові, але кожна людина, на його думку, має можливість, спираючись на них, розгорнути успішну діяльність у тій чи іншій галузі. Мислитель вдається до такого образу: природа, писав він, подібна до багатого фонтана, що наповнює різні посудини до повної місткості.
За Г. Сковородою, головним для педагога є пізнання і вдосконалення природних здібностей кожної людини. Оскільки доля суспільства залежить від вдалого вибору кожним його членом спорідненої діяльності відповідно до природних здібностей та покликання, то, готуючи дітей до тієї чи іншої діяльності, насамперед доцільно враховувати їхні нахили та уподобання.
Виходячи з власних принципів, Г.Сковорода у притчі «Благодарний Еродій» писав: «Главизна воспитания есть: 1) благо родить; 2) сохранить младое здравие; 3) научить благодарности».
У вірші «Убогий жайворонок» та ін. творах він поставив завдання виховання особистості. До них вчений насамперед відносить: розумове виховання дітей, становлення їх як майбутніх трудівників (підготовка до праці), моральне виховання.

^ 2. Г. Сковорода про розумове, моральне та трудове виховання дітей
Розумовий розвиток людини, за Г. Сковородою, необхідний і для пізнання навколишнього світу і самої себе — щоб дійти до істини. Джерелом усіх знань він вважав досвід, практику, життя. Вчений обстоював необхідність навчання всіх дітей, незалежно від їх соціального стану. Школи мають бути доступними для навчання та рідномовними. Крім рідномовності вчений обґрунтовував необхідність таких навчальних принципів, як доступність, зв'язок навчання з практикою, врахування інтересів кожної особистості [7].
До змісту освіти педагог включав граматику, математику, фізику, механіку, музику, філософію, медицину, юриспруденцію, географію, іноземні мови, хімію, астрономію, землеробство, мораль. Чим глибше і повніше оволодіває людина знаннями, тим більшу потребу вона відчуває у них.
Певний інтерес становлять поради Г. Сковороди щодо роботи над книгою. Основою навчання Г. Сковорода вважав наявність інтересу, бажання пізнати нове, до чого має спонукати вчитель. Серед засобів та методів навчання педагог виділяв лекції, доповіді, бесіди, розмови, диспути. В процесі навчання треба, на його думку, враховувати нахили і здібності дітей, вікові та індивідуальні особливості.
Заслуговують на увагу нетрадиційні форми навчання, які використовував педагог-просвітитель. Це — уроки серед природи з вихованцями Харківського колегіуму, просвітницькі уроки серед людей. Щодо останніх, то саме під час проведення таких педагог розмірковував про право люди на свободу, щастя та гідний її спосіб життя. Дещо по-новому Г.Сковорода вперше використовував листування як метод навчання. В численних листах він, враховуючи яскраву самобутність, індивідуальність учнів, надавав їм конкретні поради у роботі з книгою, з питань самоосвіти та самовдосконалення.
Г.Сковорода одним з перших в українській педагогіці звернув увагу на особистість вчителя. На його думку, вчитель має насамперед дбати і сприяти розкриттю та формуванню в процесі навчання природних нахилів та можливостей дитини. Важливими також є його положення про взаємоповагу і дружбу між учителем і учнем. Вчитель, вихователь має бути нерозривно пов'язаним з народом. Учитель — це дбайливий садівник, який, активно втручаючись у природний хід розвитку вихованця, веде його по наміченому шляху. Але для того, щоб педагог добре виконував свої обов'язки, він сам повинен мати «сродность» до вчительської діяльності, до місії наставника молоді.
Г. Сковорода був прекрасним вчителем, чудовим майстром, зокрема, бесід на різноманітні моральні теми. У викладанні в Переяславському та Харківському колегіумах, у бесідах з простими селянами, в листах до учнів і друзів просвітитель показав високі зразки логічного, вдумливого й дійового переконання.
До вчителя мислитель ставив великі вимоги: насамперед глибокі знання, відданість своєму народу, гуманність, повагу до тих, кого він навчає, здатність переконливо володіти словом, терплячість, безкорисливість та ін.
Спираючись на народне розуміння праці, педагог обстоював необхідність підготовки дітей до трудової діяльності. За його переконанням, краще бути талановитим бондарем, ніж бездарним письменником. Природно, що в праці людина з найбільшою повнотою реалізує свої можливості, приносячи найбільшу користь суспільству. Саме через працю, за Г. Сковородою, лежить моральне самовдосконалення людини.

За Г. Сковородою, успіх у діяльності людини зумовлюється не лише її здібностями, а й такими якостями, як працьовитість, терплячість, вміння володіти собою, поміркованість, доброчесність, справедливість, доброзичливість, вдячність, скромність, бадьорість духу («кураж»), а також гуманізм та милосердя.
Запорукою успішного виховання дітей, за Г. Сковородою, мають бути добрі настанови, викорінення поганих звичок. Він рекомендував використовувати такі методи виховання, як бесіда, роз'яснення, приклад, поради та ін. Виховуючи дітей, радив він, необхідно вдаватися до переконань, привчати їх критично аналізувати свої вчинки.
Г. Сковорода надавав великого значення почуттям людини для розвитку в неї мотивації моральної поведінки. Це виявилось у його вченні про «серце» людини. Серце це єдність думок, почуттів і прагнень людини. Ця єдність, очевидно, виявляється в тому, що думки, зумовлюючи почуття особистості, в той же час самі стають глибоко інтимними, задушевними. Вони виходять із глибини душі особистості, вони пов’язані з почуттями, стають переконаннями, визначаючи тим самим її дії. Визначальним у моральному вихованні, за його переконанням, є формування звичок високоморальної поведінки молоді, оскільки «звичка не в знании живет, но в делании».
Загалом виховання, за Г.Сковородою, повинно здійснюватися насамперед через працю, яку він вважав основою суспільного життя, як «начало» і «вінець» щастя, як смисл життя людини.

Дата добавления: 2015-05-24