Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Скульптура




Читайте также:
  1. Архитектура и скульптура древнего рима
  2. Архитектура и скульптура древней греции
  3. Архитектура и скульптура.
  4. АРХИТЕКТУРА СКУЛЬПТУРА ЖИВОПИСЬ И ГРАФИКА
  5. Архітектура, скульптура
  6. Живопись и скульптура
  7. Культура и быт народов России в ХVIII веке (просвещение и наука, архитектура, скульптура, живопись, театр). (Билет 10)
  8. Мистецтво Стародавньої Греції: архітектура, скульптура, театр
  9. Містобудування та архітектура, малярство, скульптура 1 страница
  10. Містобудування та архітектура, малярство, скульптура 2 страница
  11. Монументальная скульптура периода архаики
  12. Образотворче мистецтво та скульптура України у 20-30-ті рр. ХХ ст.

«Жив колись у Давній Греції скульптор на ім'я Пігмаліон, — так розпо­відає красива легенда. — Він цілодобово на самоті працював у своїй май­стерні і створив статую дівчини, яку назвав Галатеєю. Статуя вийшла такої надзвичайної краси, що скульптор закохався в неї. Він так пристрасно ба­жав, щоб мармурова Галатея ожила, що богиня Афродіта зглянулася й ожи­вила скульптуру».

Можливо, ця легенда виникла тому, що давні греки споглядали пре­красні античні творіння з мармуру довкола себе, і мармур здавався їм жи­вим і теплим.

Розглянемо живописні роботи М. Нестерова: «Портрет скульптора І. Д. Шадра», «Портрет В. Мухіної». Які мудрі й проникливі очі, сильні і чутливі руки, натхненна поза! Так працюють скульптори! Це їхнє життя!

Скульптура (від лат. sculpere — ліпити, вирізувати, висікати) є видом мистецтва, яке відображає, пояснює й оцінює дійсність засобами об'єм них пластичних образів і просторових форм (кольор. вкл., мал. 21—24). Твори скульптури мають реальний, тривимірний об'єм, оточені простором, ство­рені із твердих (дерево, мармур, граніт) або м'яких, пластичних (глина, тісто, віск, пластилін) матеріалів. М'які матеріали вважають тимчасовими. Робота з ними передбачає подальше відливання в чавуні та бронзі. У наш час збільшилася кількість матеріалів, придатних для скульптури: виникли твори зі сталі, бетону, пластмаси. Головними образами у скульп­турі є люди і тварини.

Залежно від матеріалу основними способами виготовлення скульптури є висікання і ліплення. Скульптури вирізують з дерева, каменю, виточу­ють з кістки, відливають з металу, ліплять із глини, пластиліну, воску, тіста. Можна виготовити скульптуру зі снігу, льоду, сконструювати з природно­го (дерево, каміння, мушлі) та викидного (наприклад, із залишків дроту, коробок, флаконів, дерев'яних котушок та ін.) матеріалів.

Спробуйте подивитися на природу очима скульптора, який шукає матеріал для своєї роботи, і ви знайдете його у великій кількості: земля, каміння, ме­тал, дерева тощо ось вона скарбниця скульптора! Попрацюйте з ним, зробіть скульптури.

Із цих матеріалів за допомогою особливих технік обробки (а вони бува­ють досить складними) під руками скульптора виникають об'ємні або рельєфні зображення.

Основні види скульптури — кругла (її можна розглянути з різних боків) та рельєфна (об'ємне зображення, розміщене на площині). Рельєфні скульп­тури мають вигляд скульптурних картин (ікони, рельєфи на архітектур­них спорудах). Залежно від змісту, розмірів та призначення скульптуру поділяють на різні види:

• монументальна (від лат. moneo нагадує), пов'язана з архітектурою чи пейзажем (ск. В. Борисенко, К. Маєвський, арх. А. Консулов, інж. Г. Шевчук. «Пам'ятник бійцям Першої кінної армії» в Одеську Львівської області. Кована мідь, метал, бетон);



• декоративно-паркова, що призначена для прикраси парків, майданів, будинків (1. Кавалерідзе. «Пам'ятник Т. Шевченку в Ромнах». Бетон);

• станкова (від слова «станок»), призначена для встановлення в інтер'єрі (В. Клоков. «Перед стартом». Бронза);

• скульптура малих форм (дрібна пластика). (Статуетки Ранаї і Рахотепа. Давній Єгипет. Дерево).

У скульптурі вирізняють статую — значну за розміром фігуру, яка зоб­ражує людину в повний зріст; скульптурну групу, що поєднує кілька фігур, пов'язаних одним художнім задумом, спільністю сюжету й пластики; пор­трет — зображення будь-якої певної конкретної людини. Портрет може відтворювати одного, двох чи кількох людей — тоді він називається пар­ним чи груповим. Портрет може бути виконаний на повний зріст, по пояс або зображено лише голову. Найчастіше трапляється погрудне зображен­ня, воно називається погруддям. Жанр, присвячений зображенню тварин, називається анімалістичним (від лат. animal — тварина). Одним із за­сновників цього жанру є В. Ватагін. Задовгі роки своєї діяльності видат­ний майстер створив сотні скульптур, зворушливо зображуючи тварин­ний світ. Він володів даром бачення природи очима мудрого і доброго ху­дожника. Звірі у скульптурах В. Ватагіна завжди пластичні. Однаково го­стро й переконливо скульптор передає м'яку ходу хижого тигра, могутній рух ведмедя, грацію маленького козеняти («Кішка із зеленими очима», «Сумна мавпа»).

У рельєфній (від італ. relievo — виступ, підйом) скульптурі виокремлю­ють такі види: поглиблений рельєф (контррельєф) із врізаними вглиб конту­рами; барельєф (від фр. bas-relief— низький рельєф), де зображення ви­ступає не більше ніж наполовину свого об'єму над площиною фону; го­рельєф (від фр. haufrelief — високий рельєф), де зображення виступає більше ніж наполовину об'єму. Рельєф був поширений в мистецтві Дав­нього Сходу, Єгипту та в античному різьбленні по каменю.

Виражальні засоби скульптури — об'єм, розмір, колір і фактура матеріа­лу, гра світла й тіні, ритм, динаміка (символіка пози, руху, жесту, виразу обличчя), деталізація, форма(контур, силует), композиція.

Фактурності скульптурі додає необроблена, шерехата поверхня каме­ню, дерева тощо. У роботі скульптора часто використовується природна фактурність матеріалу або спеціально додається як засіб виразності (ху­дожній прийом). Оброблена, згладжена поверхня утворює текстуру, яка відкриває у всій красі і неповторності структуру каменю, дерева, мушлі (рисунчасте поєднання строкатих вкраплень інших порід); у дереві це ви­гадливі сплетіння деревних волокон, які прикрашають собою оброблену поверхню.

· Придивіться до зрізів на деревах, розгляньте меблі, дерев'яну скульптуру, навчіться розуміти цей виражальний засіб як художній прийом. Такі вправи-тренінги розвивають чуттєвість, сприяють розвиткові вміння бачити світ, як художник, підказують способи використання краси природи для самовідновлення, збереження здоров'я, гармонізації стосунків із природою.

У процесі роботи над скульптурою художник-скульптор поступово «визволяє» задумане зображення (з каменю), формує його з пластичного матеріалу і створює форму, об'єм, силует. Він прибирає зайве і виводить свого героя з кам'яного полону або додає, нарощує його.

· Ознайомтеся з книжкою: Макарова Е. Г. Освободите слона. Воспитание средствами искусства. М., 1985. Вам стануть зрозумілі не лише принци­пи створення образу в скульптурі, а й способи залучення цього мистецтва до освітньої роботи з дошкільнятами.

Зображальні та виражальні засоби скульптури використовуються так, щоб скульптура проглядалася з усіх боків, а силует чітко вирисовувався у просторі та був органічно з ним пов'язаний.

Рух у скульптурі є стриманішим порівняно з живописом: статуя має бути стійкою, але об'ємність скульптури дає змогу представити ди­намічність дуже виразно. Ця динамічність є найважливішим засобом ха­рактеристики людини (В. І. Мухіна. «Робітник і колгоспниця»; Е. Фальконе. «Пам'ятник Петру І»; Янсон-Манізер. «Майя Плісецька»; Невідо­мий скульптор. «Ніка Самофракійська»).

Суттєвим елементом виразності скульптури є світло, що спадає на неї. Скульптор так обробляє матеріал, щоб плоскості та грані скульптури по-різному відбивали світло. Він розраховує, як скульптура буде освітлюва­тися протягом дня. Значення освітлення як засобу виразності таке вели­ке, що скульптори навіть вважають, що світло може вбити або відродити скульптуру.

Для підсилення образу використовуються додаткові деталі: книжка у руках, музичний інструмент, сніп пшениці та інше. Вони виступають як знаки, символи, що допомагають зрозуміти внутрішній світ, інтереси об­разу (П. Клодт. «Пам'ятник І. А. Крилову»),

До виражальних засобів належать складки одягу, якими скульптор під­креслює форми тіла, рух. Вони надають фігурі стрімкості або, навпаки, спо­кійності, мрійливості, мудрості, величі (О. Роден. «Громадяни Кале»).

Скульптура відображає конкретний момент дії, але сприймання і ро­зуміння цього моменту передбачає поринання думкою в попередні та на­ступні елементи дії. Це надає скульптурі динамічної виразності. Сприй­мання скульптури завжди послідовно розгортається в часі, що викорис­товується у скульптурній композиції і допомагає передати рух. Круговий огляд, зміна позиції, ракурсу оглядання розкриває в об'ємному зображенні різні його боки.

Спробуйте оглянути монументальну скульптуру на площі або вулиці вашого міста з різних ракурсів, зробіть фотознімки. Огляд скульптури з різних боків забезпечує цілісність сприйняття.

Монументальність — одна з можливостей скульптури для синтезу з архітектурою. У створенні монументальних скульптур беруть участь скуль­птор, архітектор, інженер.

Інструменти скульптора можна класифікувати залежно від матеріалу, виду та способу виготовлення скульптури. Наприклад, для вирізування з дерева потрібні теслярські інструменти: пилки, ножі, різці, стамеска та інше. Для висікання з каменю, льоду та ін. використовуються молотки, гострі металеві знаряддя (скарпель, шпунт, напилок, рашпіль тощо). Для ліплення скульптор має різні стеки, дерев'яні молотки, «петлі», лопатки.

Головним інструментом скульптора є його руки, які створюють справжні скульптурні шедеври без допоміжних знарядь. Це великий труд! Навіть глина потребує енергії та сили, напруження від майстра, особливо, коли скульптура велика. З давнини скульптори працюють з різними матеріала­ми, сьогодні всіх і не перелічити. їх класифікують на дві групи: «важкі» й «легкі». У роботі з важкими матеріалами скульптор користується інстру­ментами, спеціальними муфельними печами для обпалювання скульптур з глини, горном для плавлення металу.

Техніка скульптури це матеріал і спосіб його обробки.

Твори скульптури переважно важкі, тому станок скульптора міцний, стійкий і надійний, на відміну від витонченого мольберта живописця. Верхня дошка станка може обертатися для зручності під час виготовлення об'ємної форми. Такий пристрій дає змогу скульптору бачити майбутню скульптуру з усіх боків.

Матеріал і техніка його обробки набувають у скульптурі великого зна­чення. Правильне відчуття матеріалу, вміння винайти відповідну ідею і тему або, навпаки, втілити в підходящому матеріалі — важливий елемент обдаровання скульптора. Вибір матеріалу залежить від творчого завдан­ня, яке визначив для себе майстер, від призначення скульптурного твору та його змісту. Наприклад, скульптура народного майстра-різьбяра Ю. Шкрібляка виконана В. Одрехівським з дерева.

Скульптура є найдавнішим видом мистецтва. Понад дві тисячі років тому у Давній Греції — батьківщині скульптури — слово «ліплений» звуча­ло як «пластос». Так виникла ще одна назва скульптури — «пластика».

Скульптура і пластика позначають один вид мистецтва, продукт якого має назву «скульптура» та «дрібна пластика».

Зліплені вами фігурки мають таку ж назву; так само будемо називати і дитячі роботи, виконані в техніці ліплення: «скульптурки», «дрібна пластика», «зліпки».

Прагнення давніх людей до відтворення навколишнього світу привело до створення ними перших скульптур. Фігурки людей, тварин з'явилися ще в добу палеоліту (давнє кам'яне століття). В добу неоліту (нове кам'яне століття) люди ліпили із глини посуд. Є думка, що спостереження люди­ни за тваринним світом сприяли виникненню та вдосконаленню процесу ліплення (бджола ліпить з воску, ластівка — з глини).

Керамічні вироби — найпоширеніші знахідки археологів. Найдавніші зразки знайдено серед предметів II тис. до нашої ери. Це глиняні сокири, посуд, брязкальця, іграшки, культові статуетки. Славилася керамікою і Давня Русь-Україна. Особливого значення серед виробів з глини набули іграшки. У слов'янських похованнях XI—XIII ст. знайдено фігурки ко­ників та брязкальця; X—XII ст. датуються різні свищики (пташки, баранці, коники), які знайдено на території Києва. їх виробляли там, де були по­клади глини, де займалися гончарством. Глиняна іграшка завжди була популярною. У XVIII—XIX ст. остаточно склалися основні центри з виго­товлення іграшки: в Івано-Франківській області — косівська іграшка, у Полтавській — опішнянська, у Київській — Васильківська.

У православному релігійному мистецтві скульптура не набула розвит­ку, православна церква визнавала скульптурне зображення святих відго­лоском язичництва. Майстри віддавали перевагу пласкому рельєфу. Рельєфні ікони та хрестики невеликих розмірів носили на грудях, на лан­цюжках чи поворозках або підвішували до окладів шанованих живопис­них ікон. їх виготовляли з кістки, дерева, кераміки, скла, різноманітних смол, каменю. Враховуючи властивості матеріалу застосовували різні спо­соби виготовлення: лиття, карбування, різьблення, тиснення. Вони сприй­малися як обереги й охороняли власника від біди та хвороб.

У Львові й Києві багато церков і будинків прикрашає декоративно-пар­кова та рельєфна скульптура. Це роботи видатних скульпторів Я. Пфістера, Я, Шольця, Я. Глуського, Я. Білого, С. Кодлецького, Я. Оброцькогота інших.

Релігійне скульптурне зображення не сприймається однозначно, адже воно символічне.

Акцентування морально-естетичного аспекту під час розглядання торів релігійного мистецтва є запорукою оптимального використання його потенціалу у виховній роботі з дошкільнятами, якщо в цьому вини­кає потреба.

Народна скульптура — прообраз скульптури малих форм. У ЗО—60-ті роки XX ст. дрібна пластика розглядалася як різновид декоративно-ужит­кового мистецтва. Період осмислення цього виду скульптури як худож­нього явища датується 70-ми роками XX ст. У ці роки дрібна пластика з'я­вилась у виставкових залах. Але критеріїв у підході до термінологічного визначення поняття «скульптура малих форм» немає. Визначено лише параметри — висота й довжина твору не повинні перевищувати одного метра. Дрібна пластика може тиражуватися.

Сучасна скульптура збагачує свої зображальні можливості, вона звер­гається до прямого відтворення таких явищ та аспектів життя, до яких у минулому скульптори не зверталися. Не тільки сама людина, а й навко­лишнє середовище стають безпосереднім об'єктом інтересів скульптора.

Ще зовсім недавно, у 1952 р. видатний скульптор В. Мухіна стверджу­вала, що скульптура не може зображати неістоти (машини, матеріальні атрибути середовища). Але в наш час саме ці сторони дійсності дедалі ча­стіше скульптори вводять у свої композиції (ск. В. Зноба, арх. Є. Пиль­ник. «Пам'ятник екіпажу бронепоїзда "Тарашанець" у Києві». Бронза, граніт; ск. В. Бородай, арх. М. Фещенко. «Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь». Пам'ятний знак на честь 1500-річчя заснування Києва. Кована мідь, граніт).

Інтерес до сучасної скульптури малих форм зумовлений увагою до внут­рішнього, духовного світу людини. «Якщо сьогодні ми зацікавилися роз­витком скульптури малих форм, то це результат нової смислової та есте­тичної орієнтації. З'явився новий глядач. Звідси нова форма споживання самого твору мистецтва. Я назвав би її «особистісною», — зазначає скуль­птор О. Бурганов (Бабурина Н. М. Скульптура малых форм: Альбом. — М.: Сов. художник, 1982. — С 16).

Сучасна українська скульптура розвивається в різних напрямах. Серед творів малої пластики відомі роботи І.Бродві, О. Князик, Л. Муравіна, О. Рапай-Маркіш, В. Трегубова, В. Щербіна. Станкову скульптуру пред­ставляють роботи українських скульпторів: І.Воропая («Офелія», «Моло­дий Тарас Шевченко», «Леся Українка»), Б. Протаса («Народження Афродіти»), М. Грицюка («Артемій Ведель»., «Микола Кондратюк»), А. Забой («Єва», «Стара, зовсім стара баба», «Покров», «Втеча дружини Лота»), М. Степанова («Сон», «Оберіг Чорного моря», «Роксолана»), М.Гаврилка («Дідусь з онуком», «Прощання»), С Куцого («Мелодія мого дитинства», «Два ангели», «Ліричний мотив», «Жінка зі снопом»), А. Куща («Миру нам, весні та пісням», «Благовіщення», «Галатея»), І. Франка («Пробу­дження весни»).

Монументальну скульптуру представляють М. Лисенко («Пам'ятник М. А. Щорсу»), М. Лисенко, А. Вітрік («Пам'ятник жертвам фашизму». Бабин яр), М. Манізер («Пам'ятник Т. Г. Шевченку» в Києві та Харкові), В.Чепелик («Пам'ятник М. Грушевському» в Києві).

Скульптура не завжди є реалістичною, вона буває умовною, абстракт­ною, стилізованою. Зразки такої скульптури збільшують «ступінь свобо­ди» в її сприйманні, потребують уяви і фантазії, асоціативного мислення. Іноді скульптура виступає як знак, символ, алегорія (І. Кавалерідзе. «Ф. І. Шаляпін в ролі Дон-Кіхота». Бронза; А. Міленський, В. Бакланов, Л. Нови­ков, І. Першудчев. «Обеліск Вічної Слави на могилі Невідомого солдата в Києві». Граніт, бронза; «Цербер». Бронзова статуетка. XVI ст.).

Мистецтво скульптури, представлене різними видами та жанрами, ви­конує різні функції в суспільстві. У скульптурі з великою силою виявляє себе гуманістична природа мистецтва. Глибокий смисл утому, що це мис­тецтво хоча й зазнавало періодів спаду, однак вони завжди спостерігались в епохи панування тиранії та пригнічування людської особистості. Дореч­ними тут є слова Мікеланджело, сказані ним ніби від імені своєї славетної скульптури «Ніч»: «Для мене втіха спати, і ще більша втіха - залишатися мармуровою доки триває царство вульгарщини і тиранії, не бачити і не відчувати — найвище щастя для мене. Тому не пробуджуй мене. Прошу тебе, говори тихіше». Великий майстер дуже правильно підмітив глибоку ворожість «царства вульгарщини і тиранії» істинно людському мистецтву скульптури. Воно розвиває здатність до обміну думками, почуттями, стає рушійною силою розвитку людини. Розвивальний ефект треба шукати у спілкуванні з нею, в активному спогляданні. Педагогічний вплив скульп­тури визначають функції художнього образу як таємниці творчого проце­су скульптора, які можна відкрити лише в діалозі з ним. Сутність розкри­вається через пізнання результату, способу вирішення та характеру твор­чих завдань. Спілкування у середовищі мистецтва скульптури дає змогу особистості виразити свій характер, внутрішній світ, осмислити і пережи­ти цінності.

Скульптура — вид мистецтва, художній образ якого існує у тривимір­ному світі. Дошкільнята сприймають об'єм швидше, ніж плоскісне зобра­ження. Під час обстеження скульптур, діти не обмежуються зоровим роз­гляданням, а переходять до дотикового. Вони хочуть взяти скульптуру в руки, оглядають її, обстежують пальцями, намагаються включити її у дійство осягнення. У такий спосіб дошкільнята потрапляють у світ скуль­птури. Його чарівність та красу має донести до дітей педагог. Досвід розвивального спілкування педагога з дитиною на матеріалі мистецтва скуль­птури викладено в роботах Н. Халезової, О. Гончарової, Г. Вишневої, С Огурцової, М. Мацкевич, Г. Тростянської.

Пластичний об'єм є саме тим засобом, який приваблює дітей і спону­кає до образотворчої діяльності. Активний естетичний і художній розви­ток зумовлений культурою мануального і зорового сприйняття. Мануальні навички, закладені в дитинстві, відіграють значну роль впродовж усього життя людини. Обстежувальні та образостворювальні рухи долоньками, пальчиками під час розглядання і ліплення скульптур сприяють розвит­кові тактильної чутливості. За допомогою бімануального (двома руками одночасно) дослідження дитина може вивчати форму, об'єм як особливі характеристики скульптури на шляху до її цілісного художньо-естетично­го сприйняття.

Ознайомлення зі скульптурою як видом мистецтва і способом худож­ньої практики зумовлює зміст і структуру педагогічної технології супро­водження дитячого ліплення.

 





Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 2249; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.004 сек.