Декоративне мистецтво 1 страница

Декоративне мистецтво (фр. decor від лат. decoro — прикрашаю) в ес­тетиці визначають як естетичне освоєння середовища, художнє оформ­лення створеної людиною «другої природи»: будівель та споруд (архітек­турний декор), приміщень (інтер'єр, побутові речі), вулиць і доріг. Деко­ративне мистецтво є галуззю, яка поєднує різні його види: монументальне декоративне мистецтво (прикрашає твори архітектури та садово-парково­го мистецтва); декоративно-ужиткове мистецтво (створює художні пред­мети для суспільного та приватного побуту); оформлювальне мистецтво (ху­дожньо оформлює свята, видовища, експозиції та ін.), дизайн (художнє конструювання). Декоративне мистецтво найповніше розкриває свій зміст і ансамблі, для естетичної організації якого воно створене (інтер'єр по­мешкання). Це мистецтво супроводжує людину в повсякденному житті, створюючи для неї красу, зручність усередині та навколо житлових і гро­мадських споруд. Воно прикрашає побутові речі (наприклад, посуд, меблі та ін.) та й саму людину, створюючи для неї одяг, прикраси, аксесуари тощо. Твори декоративного мистецтва — живі записи діянь людини, і прагнень і почуттів, задумів. Вони відображають стиль епохи.

Декоративне мистецтво пройшло величезний шлях розвитку — від еле­ментарних, примітивних прикрашань первісною людиною різних знарядь, глиняного посуду, одягу до складного комплексу численних виробів у су­часному інтер'єрі, місті (хатнє начиння, прикраси та оздоби тощо). Здав­на людина, майструючи різні вироби, не лише задовольняла свої утилі­тарні потреби,а й творила «за законами краси».

Краса виробів декоративного мистецтва досягається завдяки декоратив­ності форми.

Декоративність є якісною особливістю твору мистецтва. Вона визна­чається його композиційно-пластичним складом, колористичною систе­мою і виступає формою вираження краси. Предмет стає декоративним через показ своїх зовнішніх зв'язків, які водночас стосуються його влас­них структурних характеристик. Декоративність виступає у двох іпоста­сях: як внутрішня (притаманна конструкції, композиції, формі) [зовнішня («декор» — додаткове прикрашання, «вторинне світло краси»). Так, у юве­лірному мистецтві майстер не лише будує форму як прикрасу, а й досягає її довершеності, додаючи нові елементи (інкрустація, гравірування, шліфу­вання тощо). Завдяки цьому внутрішня і зовнішня декоративність синте­зуються, доповнюють одна одну і створюють красивий предмет — оздобу, яка прикрашає людину, дає їй радість.

Якість декоративності потребує особливих прийомів і типу художньо-образного мислення, міфо-поетичного ставлення до дійсності. У цьому розумінні декор (як важлива складова виразності твору декоративного мис­тецтва) може визначатись як простий (однорідна фактурна обробка по­верхні), наприклад фарбування, шліфування, та складний (з додаванням орнаменту).

· Розгляньте предмети навколо себе. Знайдіть у них ознаки декоративності. Внесіть цей термін до своїх робочих словничків. Розгляньте також і ди­тячі малюнки, їхньою головною ознакою є саме декоративність. Спробуйте визначити, в чому вона полягає.

Орнамент (від лат. ornamentum — прикраса) — візерунок, утворений ритмічною упорядкованістю елементів. В основі елемента проглядається предметна форма, яка набуває значення символу. Символ виступає як де­коративний мотив (сонячне коло, лінія хвилі, кінь, птах, листя, квітка тощо). Як правило, це стилізоване (узагальнене, спрощене, нереалістич­не) зображення рослин, тварин, природних явищ, людей.

Усе те, що сприймається нами просто як декор, здавна наповнювалося глибоким смислом. Елементи (знаки) орнаментів мали значення символів, а їхньому сполученню надавалася певна роль (сповіщати, пояснювати, застерігати, вітати). У цьому виражалася утилітарна функція орнаменту (бути формою спілкування між людьми, позначати власника речі). Есте­тична функція виникла пізніше. Це добре ілюструє народна іграшка, яка спочатку слугувала атрибутом релігійних обрядів. На іграшках часто трап­ляється знак сонця — предмет особливого шанування наших пращурів. Хвилясті лінії означають небесну вологу (вода, дощ); чорні крапки — на­сіння в землі. Смисл орнаменту зрозумілий: зігріте сонцем і напоєне не­бесною вологою зерно проросте — і почнеться нове життя.

Орнамент має не лише утилітарне та естетичне значення. Він є само­стійним, дуже мудрим мистецтвом — символічного осягання реальності. -¥ Спробуйте скористатися таким способом пізнання дійсності!До речі, він є дуже близький дітям дошкільного віку. Виконайте нескладні вправи-тренінги «на кодування» і «розкодування» предметів та явищ дійсності (на­приклад, створіть календар погоди, природи). Що таке символ і які його функції?

Світ символів — це світ відповідностей (correspondense). Символ (від грец. symbolon — розпізнавальна прикмета) є категорією художнього об­разу в мистецтві і водночас знаком. Будь-який символ — це образ з прита­манним йому певним смислом. Смисл символу не можна розшифрувати простим зусиллям розуму, з ним треба «зжитися», «ужитися» в нього. Сим­вол є багатозначним і змістовним, він пов'язаний з багатозначністю та цільністю світу. Структура символу спрямована на те, щоб занурити кож­не окреме явище у стихію «започаткування» і дати через нього цілісний образ світу.

Орнамент, як і картина, скульптура, архітектурний твір, є естетичним знаком, так само складним, оскільки містить певну інформацію в художній формі. Для її розуміння також потрібна комунікація. Успішність цієї кому­нікації залежить від особливого творчого обдаровання (вміння побачити, відчути прихований смисл у знаках, символах, сигналах, які посилає гля­дачеві автор). Особливий символічний досвід народжує новий орган сприй­мання, в якому зір, слух, нюх і дотик ніби зливаються в одне, породжуючи явище сінестезії, котра є ще однією спробою описати те, що не підлягає описанню — природу символічного пізнання. Таким є погляд на символ засновників європейського художнього символізму (Платон, і. Кант, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, Е. Гартман, В.Соловйовта ін.).

Осмислення орнаменту з позиції теорії символів відкриває його нові можливості для розвитку особистості. Крім утилітарної, естетичної функції, йому притаманні і виховна, просвітницька, гедоністична, соціалізацїйна, комунікативна, сугестивна, евристична, компенсаторна та інші, які є характерними для мистецтва загалом.

Функціонально-символічна природа орнаменту дає підстави для того, щоб ввести орнамент до інформаційного простору дитини, тобто до інтег­рованих освітніх програм. Робота з орнаментом може становити зміст пар­ціальної програми декоративної діяльності у структурі загальної інтегро­ваної програми для дошкілля. Завдання педагога полягає в набутті тих професійних умінь, які дадуть змогу оптимально реалізувати особистісно-розвивальний потенціал орнаменту.

♦ Розгляньте окремі орнаменти, визначте елементи, які утворюють орна­мент. Скористайтеся довідниками: Карр-Гомм С. Словарь символов в ис­кусстве. — М., 2003; Энциклопедия символов, знаков, емблем / Авт.-сост. В. Андреева и др. — М., 2001 — і знайдіть символічне значення зображених в орнаментах предметів (найчастіше це квітка, птах, гілля певного дере­ва, ягоди). Складіть робочу таблицю з символіки кольору та орнаменталь­ного мотиву.

Ці вправи допоможуть вам розвинути власну уяву і фантазію, асоціа­тивне мислення, збагатять інтелектуально-емоційну сферу особистості тощо. Усе це дасть змогу розгорнути цікаве й корисне для дітей спілкування на матеріалі орнаменту, грамотно визначити мету і зміст декоративної діяльності дошкільнят, форми її організації та ін.

Робота з орнаментом — багатоструктурний процес, спрямований на розвиток усіх сфер особистості (інтелектуально-естетичної, соціально-комунікативної, креативної тощо).

♦ Визначте потенціал орнаменту для кожної сфери особистості.

Для успішної професійної діяльності педагог мусить бути компетент­ний у галузі теорії і практики орнаменту: знання про орнамент (розумін­ня його законів), принципи декорування, образотворчі вміння.

♦ Знайдіть якнайбільше відомостей про орнамент, скористайтеся міфами, ле­гендами, казками; намалюйте орнаменти, оволодійте прийомами стилізації (тобто трансформування реальних природних форм в орнаментальні мотиви). У довідковій та мистецтвознавчій літературі орнамент визначено як

прикрасу, візерунок, який створюють для прикрашання різних предметів, або як самостійний артефакт: знак та символ культури, перша форма мистецтва.

Орнамент оперує відстороненими абстрактними формами, або стилі­зованими реальними природними формами. Вони становлять орнамен­тальний мотив. За мотивами орнамент може бути геометричним, рослин­ним, зооморфним, антропоморфним.

Геометричний орнамент складається з геометричних форм: геометричні фігури (трикутник, овал, коло, хвиляста лінія, меандр, ромб, хрест та інше). Своїм походженням вони пов'язані із солярними (сонячними) знаками і символізують Всесвіт.

Рослинний орнамент складається зі стилізованих (спрощених, узагаль­нених) зображень рослинного світу. За формою вони нагадують, наприклад, кипи, ягоди, листя, гілки, пуп'янки, і символізують висловлення різних почуттів, станів душі тощо (троянда — кохання, вишня — добрі справи, лавр — перемога, плющ — безсмертя).

Зооморфний орнамент складається зі стилізованого зображення представників тваринного світу (птахи, риби, земноводні, комахи, плазуни тощо). Вони також можуть розглядатись як символи (метелик — відро­дження, безтурботність; голуб — знамення, любов, мир, злагода; жура­вель — пильність).

Антропоморфний орнамент містить стилізоване зображення людини (жінка — берегиня, мати).

За характером групування елементів розрізняють: стрічкові, центричні, сітчасті, замкнені, геральдичні орнаменти. У стрічковому орнаменті смуга простягається як стрічка, по всьому виробу. У сітчастому кожен елемент розміщений ніби в окремій чарунці сітки і в кожній повторюється. Замк­нений, центричний орнамент складається з одного великого мотиву, не поєднаного з іншими елементами (наприклад, як в орнаментиці кили­ма), або пов'язаного з формою предмета (повторює обрис виробу, який прикрашається). Геральдичний орнамент (від лат. heraldica, heraldus — оповісник, глашатай) пов'язаний з гербознавством. Герб (пол. herb; нім. erbe — спадщина) — емблема, спадковий знак, який містить фігури та пред­мети із символічним значенням. Найчастіше геральдичні орнаменти утво­рюють тотемні зображення тварин — «предків» роду. Цими зображеннями почали користуватися для позначання території, яка належить роду (герб міста, герб країни). Герб може мати також і приватна особа. У такому разі він відображає особистісні риси людини, рід занять, соціальний стан.

♦ Намалюйте різні орнаменти. Скористайтеся символікою рослин, кольо­рів, тварин, предметів і спробуйте розробити власний герб, емблему своєї родини. Проаналізуйте герб нашої держави. Сформулюйте і «закодуйте» зображальними символами девіз вашого життя.

Композиція орнаменту зумовлена формою предмета, для якого він призначений. Характерні ознаки орнаменту — симетрія, повторення, чер­гування елементів (ритм). Орнаментальний ритм буває простий і склад­ний. Простий ритм характеризується повторенням одного елемента. Склад­ний ритм передбачає чергування елементів за кольором та формою. Звідси можна виокремити прості та складні орнаменти. Прості складаються з одного-двох елементів, складні — з кількох (серед них виокремлюють го­ловні й додаткові — зв'язки). Кольорова гармонія (барвистість, контраст) у поєднанні з ритмом та симетрією виступають елементами у структурі декоративності орнаменту і пов'язані з його естетичною оцінкою.

Як засіб передавання настрою та емоційної виразності зображення, орнамент відіграє певну роль у декоративно-ужитковому мистецтві. Тут орнамент виступає як виражальний засіб, елемент, який збагачує предмет тим, що надає йому виразності, якої не було раніше. Завдяки орнаменту побутові речі іноді стають витворами мистецтва (ремесла), здатними збу­дити естетичні почуття.

Вміле володіння орнаментом народжує у предметі цілісний та краси­вий декоративний образ, пов'язаний з функціональністю предмета в соці­умі, його призначенням (утилітарністю). Оскільки орнамент є носієм художньої інформації, він не механічно наноситься на предмет. Орнамент виявляє та підкреслює тектоніку (будову, форму, конструкцію) предмета (хатнє начиння, одяг, знаряддя праці, кераміка, зброя, тканини, архітек­турні споруди та ін.). Він сприймається у зв'язку з предметом, який при­крашає. При цьому орнамент втрачає самостійне значення як твір стан­кового мистецтва.

Від орнаменту походить розпис — орнаментальна або сюжетна компо­зиція, створена засобами живопису на різних частинах архітектурних спо­руд, а також на виробах декоративно-ужиткового мистецтва. Декоратив­ним розписом прикрашають вироби з кераміки, пап'є-маше, металу, тка­нин та іншого. Розпис складається з таких елементів, які утворюють і ор­намент. Для нього також характерні геометричні, рослинні, зооморфні, антропоморфні мотиви. Колір, ритм, композиція становлять систему ви­ражальних засобів розпису. Серед елементів розпису можна класифікува­ти головні та додаткові (зв'язки). Основні види композиційного ритму в розпису — центричний, геральдичний, сітчастий, замкнений.

Завданням розпису є виявлення пластичної форми та утилітарного при­значення виробу, підкреслення його зв'язку із середовищем, інтер'єром.

Декоративний розпис тяжіє до народного мистецтва. Часто характер декору, виражальні засоби мають народне, навіть язичницьке походжен­ня і містять зашифровану систему образів (дерево, птах, кінь, жінка та інше).

Орнамент може додавати предмету емоційності, краси, підкреслити форму, збагатити численними варіантами й відтінками поетичного на­строю, акцентувати буденність чи святковість призначення.

· Розгляньте для прикладу посуд: святковий та повсякденний сервізи (набори посуду).

Стосовно походження орнаменту існує низка теорій, але всі вони так чи так пов'язані з обґрунтуванням його функціональної природи, знаково-символічної основи. Орнамент є результатом спілкування людини з дійсністю, пізнання цієї дійсності та визначення себе в ній. Смисл знаків і символів в орнаменті пов'язаний з осмисленням природи й космосу. Кольорове рішення пов'язане зі станом душі, настроєм, емоціями (жов­тий — щастя, зелений — надія, синій — мудрість, червоний — життя, лю­бов). Прикрашання предметів виникло у процесі праці як прагнення лю­дини позначити свою індивідуальність (власність), виразити своє естетич­не ставлення до предметів та речей, бажання краси та самовираження.

Орнамент у філософсько-мистецтвознавчих дослідженнях визначається як елемент культури народу, нації, «документ епохи», особливе мистецт­во, форма мистецтва. Орнамент є також однією з найхарактерніших оз­нак художнього стилю, оскільки вбирає в себе особливості мистецтва сво­го часу: меандр (геометричний орнамент, утворений неперервною прямою лінією, зламаною під прямим кутом) своєю шляхетною простотою і рит­мом є типовим для античної класики; крабби (рослинні елементи) тахрес-тоцвіти (стилізовані квіти) відповідають складному ритму готичного сти­лю; химерність рокайлів (стилізовані мушлі) відповідає примхливим фор­мам рококо; лікторські зв'язки і трофеї (декоративно згрупована зброя) підтримують урочистість ампіру.

Орнамент може бути нанесений на предмет різними способами (техніками): малювання, карбування, ліплення, вишивка, аплікація, інкрустація, гравірування та ін. Його можна плести (мереживоплетіння), в'язати з кольорових ниток (в'язання), викласти мозаїкою, пазлами тощо.

· Створіть орнамент різними способами, з різних матеріалів.

Перші орнаментальні зразки не можна назвати національними, адже вони були скрізь поширені й належали всьому світові. Український орна­мент споріднений з орнаментами інших слов'янських народів. Характер­ною особливістю української орнаментики дослідники (О. Пчілка, К. Широцький, М. Білашевський, К. Плівачукта ін.) вважають її надзви­чайну невимушеність, майстер ніби і не задумує візерунка, а, розпочавши роботу, виконує все, що спаде на думку, аби не було вільного місця, по­єднуючи цю свободу з високим відчуттям композиції, зберіганням прин­ципу відносної рівноваги.

В Україні існує безліч візерунків, красивих і неповторних, які створю­вались упродовж віків. Найпоширенішими є геометричні, рослинні, тва­ринні, пташині орнаменти. Наприклад, на вишиванках візерунки укла­далися так, щоби була змога побачити передусім спільнокореневість, спо­рідненість символіки всієї України, єдність світосприйняття, що втілило­ся в магічних візерунках — оберегах. Окремі знаки-символи, що їх наносили на предмети побуту й одяг, мали охороняти, захищати житло, худобу і людей від злої сили, незрозумілих природних явищ і приносити щастя. Тому і називались оберегами. Прадавніми духовними захисника­ми українців були: вишивана сорочка, плахта, тканий рушник, ліжник, килим, доріжка, писанка, різні орнаменти на глиняному посуді.

Можливо, комусь із вас буде цікаво дізнатися про український орнамент більше.

Українськими дослідниками орнаменту помічено, що так званий грець­кий меандр у Трипіллі (територія України) побутував за кілька тисяч років до появи самої Греції. Отже, можливо, всесвітньо відома трипільська куль­тура з її орнаментованим керамічним посудом є давнішою за грецьку. Пе­реживання нескінченності простору було закладено в орнаментальний знак, безконечник — безперервна хвиляста чи кутаста лінія. Найчастіше вона трапляється на писанках. Безкінечних символізує союз Землі і Води — по­чатки виникнення Всесвіту, Життя та Землі. У цьому полягає космогонічне значення трипільського орнаменту. Деякі елементи українського орнамен­ту мають не прикрашальне чи ужиткове значення, асакральне, священне і космогонічне. У них заховано виникнення (Різдво) нашого Всесвіту.

♦ За допомогою додаткової мистецтвознавчої, етнографічної літератури ви можете провести невеличке самостійне дослідження орнаменту. Зверніть увагу на відомий «звірячий» стиль у культурі скіфів. Підготуйте виступ.

Улюбленими орнаментальними мотивами українців є калина — дере­во нашого народу; дуб — священне дерево; виноград — символ радості й краси, створення сім'ї; мак — ніжна тремтлива квітка, яка захищає від уся­кого зла; квітка лілеї — таємниця життя, символ дівочих чарів, дівочої чис­тоти; ружа (мальва), яка нагадує сонце; барвінок — знак щастя, чебрець — сила, дух; зозуля — ненька, матінка, голубка, символ добра; соловейко — продовження роду, павич — жар-птиця, що несе сонячну енергію.

Птахи в українському орнаменті є символами людських душ.

Дерево — це диво з див: восени воно завмирає, а навесні знову оживає. Тому навколо прикрашених дерев наші пращури водили гагілки-веснянки, на дерева дівчата вішали купальські віночки. Спонукало поклонятися дереву ще й інше — турбота про рід. Абстраговане зображення Дерева жит­тя — тризуб, що згодом став гербом України.

Отже, як бачимо, Україна виробила впродовж віків багатющий за своєю народною символікою орнамент.

· Напишіть реферат: «Український орнамент». Перегляньте дитячі малюн­ки з декоративного малювання.

Декоративне мистецтво пов'язане з оформленням архітектурного інте­р'єру (декоративні розписи, декоративна скульптура, рельєфи, плафони, вази тощо). Тут воно постає у синтезі з іншими мистецтвами, насамперед з монументальним (панно, мозаїка, фреска, вітраж, гобелен, килим, ліп­ний декор).

Термін «декоративне мистецтво» є досить широким й інтегрує декора­тивно-ужиткове, оформлювальне, театрально-декораційне мистецтво та дизайн. Види декоративного (декорувального) мистецтва становлять інфор­маційне поле, звідки педагог добирає зміст для професійної діяльності з до­шкільнятами.

Декоративно-ужиткове мистецтво є галуззю декоративного мистецтва, пов'язаною зі створенням художніх виробів практичного призначення, для суспільного та приватного побуту; художньою обробкою утилітарних (ужит­кових) предметів:хатнє начиння, меблі, тканини, знаряддя праці, засоби пересування, одяг, прикраси, іграшки (кольор. вкл., мал. 31—42). Цей роз­діл декоративного мистецтва інтегрує низку галузей творчості: предметно-побутової, театрально-декораційної,дизайнерської, оформлювальної.

З другої пол. XIX ст. затверджено класифікацію видів декоративно-ужиткового мистецтва:

• за матеріалом — дерево, текстиль, шкіра, метал, кераміка, каміння, скло та інше);

• за технологією обробки матеріалу — різьблення, розпис, вишивання, карбування, вибійка, лиття, ліплення, волонування, ковальство, інтарсія, мозаїка, витинання, вітраж, батік, ткацтво, плетіння, чинбарство і таке інше);

• за призначенням (утилітарністю) — одяг, посуд, меблі, іграшки, оздо­би, сувеніри і т. ін.).

Предмети декоративно-ужиткового мистецтва є частиною предметно­го середовища людини, естетично збагачують його і додають комфорту, вишуканості. У цьому вони невід'ємні від матеріальної культури сучасної їм епохи, побутового укладу, місцевих етнічних та національних особли­востей, смаків кожної конкретної людини (одяг, прикраси, аксесуари).

Декоративно-ужиткове мистецтво одночасно належить до сфер і ма­теріальних, і духовних цінностей.

Виражальність предметів декоративно-ужиткового мистецтва є також своєрідною. Вона часто виявляє себе лише у предметної-просторовому комплексі (ансамблі, середовищі). Архітектоніка (форма, конструкція, будова предмета), зумовлена його призначенням та пластичними властивостями матеріалу, також відіграє провідну роль. Краса матеріалу, пропорційність, ритмічна структура (гармонійність, виваженість, врівноваженість) і наді бувають єдиними засобами втілення емоційно-образного змісту. Предмети і без характерного зовнішнього декору (орнаментації) пишаються красивими. Емоційно-змістовий образ часто активізується образом-асоціацією (порівнянням форми предмета з краплинкою, квіт­кою, фігурою людини, тварини). Декор, з'являючись на виробі, також сут­тєво впливає на його образну структуру. Нерідко саме завдяки декору побу­товий предмет стає витвором декоративно-ужиткового мистецтва. Для створення декору широко застосовуються орнамент та елементи інших видів зображального мистецтва (живопис, скульптура).

Історія декоративно-ужиткового мистецтва розпочалася в ранній пе­ріод розвитку суспільства, тоді це мистецтво було основною галуззю художньої творчості. Найдавніші приклади позначені доісторичною добою. Вони підтверджують широке коло уявлень про світ і людину, їм властиві виключ­на змістовність образів, увага до естетики матеріалу та естетики праці, ра­ціональної будови форми, підкресленої декором. Ця тенденція збереглася в народній творчості (народні художні промисли) навіть до наших часів.

З виникненням класового суспільства провідну роль стала відігравати особлива галузь декоративно-ужиткового мистецтва, яка обслуговувала верхівку суспільства. Дедалі більшого значення набував інтерес до багат­ства матеріалу й декору, до їхньої рідкісності та вишуканості (предмети культових ритуалів), придворних церемоній, прикрашання помешкань знаті). У них заради підвищення емоційного звучання порушувалися прин­ципи побутового призначення.

Становлення, еволюція та зміна художніх стилів у декоративно-ужит­ковому мистецтві відбувалися відповідно до їхньої еволюції в інших видах мистецтва. Тенденції еклектизму (від. грец. eklektikos — здатний вибира­ти), поєднання різнорідних художніх елементів, характерні для періодів спадів мистецтва, пошуків нових форм та засобів, привели у другій поло­вині XIX ст. до поступового зменшення естетичної якості та емоційно-образного змісту декоративно-ужиткового мистецтва. Втрачався зв'язок між декором та формою, художньо вирішений предмет підмінявся при­крашеним. Негативно позначився на цьому мистецтві і розвиток масово­го промислового машинного виробництва. Художники намагалися про­тиставити масовому виробництву тиражованих, часто позбавлених смаку, предметів унікальні, виготовлені за індивідуальними проектами в умовах ремісницької майстерні предмети і відродити емоційно-образну цільність та змістовність художньо осмисленого середовища.

У XX ст. відкрилися нові перспективи створення художньо-змістового середовища для праці та побуту народу. Революційні ідеї сприяли виник­ненню жанру агітаційного фарфору (1918—1925). Це був посуд і скульптура, які нагадували політичний плакат. Систему декору становили яскраві на-писи-агітки, стилізовані зображення людей, революційна символіка. Сьо­годні ця серія є раритетом, як арт-факт історії. Завдання створити комплекс­не оздоблення квартири трударя, гуртожитків, клубів тощо відкривало шля­хи для творчих пошуків конструктивістів, функціоналістів, що багато в чому сприяло появі дизайну. Абсолютизація формально-технологічного аспекту в художній творчості супроводжувалася зменшенням ролі декору у ство­ренні художнього образу в декоративно-ужитковому мистецтві.

З 30-х років XX ст. спостерігається відродження народних промислів та інтересів до художньої спадщини. Декоративно-ужиткове мистецтво повернулося до художніх традицій минулого. З тих часів до сьогодення змінювалися стилі та «мода на мистецтво», але унікальні рукотворні ви­роби залишаються візуальними акцентами в художньоорганізованому се­редовищі. Сьогодні майстрами активно використовуються нові техніки декоративно-ужиткового мистецтва: батік, гобелен, іграшка, інтарсія, флористика, маркетрі, теракота, філігрань, шпалера, тиснення, мережи­во, інкрустація і таке інше.

· Скористайтеся книжкою: Популярная художественная энциклопедия: Ар­хитектура. Живопись. Скульптура. Графика. Декоративное искусство/ Гл. ред. В. М. Полевой. — М., 1990. — Кн. 1—2. Знайдіть визначення цих термінів. Вивчайте можливості використання технік декоративно-ужит­кового мистецтва у професійній діяльності.

Декоративно-ужиткове мистецтво — одна з важливих галузей культу­ри українського народу. Історія українського народу є водночас історією його творчості, майстерності, мистецтва художньої обробки природних мате­ріалів.

Декоративно-ужиткове мистецтво України, як і світове, має глибоке народне коріння і пов'язане з тими матеріалами, які видобуваються у кожній конкретній місцевості. Територіальне становище України є уні­кальним: її кліматичні умови забезпечують різнобарвне та багате своїм складом природне середовище — тваринний і рослинний світ, корисні копалини. Усім цим треба вміти користуватися, щоб зберегти та примно­жувати, створюючи водночас «іншу природу», цивілізацію, комфортне існування людини.

Декоративно-ужиткове мистецтво України надзвичайно різноманітне за формами, жанрами, видами, має давню, багатовікову історію. Воно органічно пов'язане із працею та побутом людини. Провідними його ви­дами є ткацтво, килимарство, художня обробка дерева, вишивка, керамі­ка, художнє скло, фарфор, декоративний розпис. Своїм походженням вони зобов'язані народним ремеслам: гончарству, ткацтву, чинбарству, виши­ванню, ковальству тощо, тому це мистецтво Ґрунтується на певних тра­диціях і технологіях підготовки та обробки матеріалів. Сьогодні декоратив­но-ужиткове мистецтво України існує як кустарне (авторське) і промислове. Обробка рослинного волокна (льону, конопель) та вовни започаткува­ли ткацтво — виготовлення тканин на ткацькому верстаті за технологією переплетіння ниток (див. кольор. вкл., мал. 34—35). Сучасна промисло­вість випускає білі, гладко фарбовані та набивні барвисті тканини. Ткацтва поширене по всій території України, особливо в Поліссі, Галичині та в гірських районах Закарпаття і Прикарпаття. У цих регіонах побутує та­кож килимарство, виготовляють килими вручну на верстатах, фарбуючи вовну і різні кольори. Килими з різних областей України вирізняються своїми особливостями. Наприклад, килими Полтавщини мають пишний рослинний орнаменту вигляді гілки або квітки, що кілька разів укладаєть­ся на полі килима. Більш насичені за кольором килими Київщини. В їхніх композиціях присутня кайма, яка також заповнюється квітковим орна­ментом. Подільським килимам притаманний рослинно-геометризований орнамент з введенням стилізованих зображень, птахів, постатей людини. Гуцульським — яскраві геометричні узори (див. кольор. вкл., мал. 36—38). Декоративні тканини: рушники, скатерті, серветки, доріжки; предмети на­родного національного одягу (плахти, запаски, пояси, хустки) — також мають свої характерні мотиви, кольори, прийоми орнаментації і ткання. Наприклад, для виробів Київщини більш характерне поєднання черво­ного, чорного та білого кольорів.

Тканини західних областей України відзначаються пишною багатобарв­ністю.

· Розгляньте приклади цього виду декоративно-ужиткового мистецтва. Спро­буйте визначити способи його залучення до образотворчої діяльності дітей. Попрацюйте за технікою ткацтва, намалюйте візерунки килимів. Розглянь­те національний одяг, його складові, аксесуари. Доповніть словничок про­фесійних термінів.

З XVIІІ ст. відомі численні зразки народної вишивки, яка досягла сво­го розквіту в XIX ст., коли вже вишивати почали по всій Україні (переваж­но жінки).

Вишивка — давній улюблений засіб декорування предметів одягу, руш­ників, скатертин (див. кольор. вкл., мал. 32, 33). Майже кожна область, а часто й окремі села мають свої художні особливості й техніку виконання. На Київщині переважає рослинний орнамент із гронами винограду, ви­конаний у червоно-чорних кольорах. Ніжні й світлі або зовсім білі ви­шивки на Полтавщині. Роботи майстринь із с. Клембівки Вінницької обл. відомі в різних країнах. їхні дрібно членовані орнаменти, з перевагою тем­них кольорів, що виконані на білому полотні, вражають своєю майстер­ністю та витонченістю.

Дата добавления: 2015-05-24