Створення запитів 1 страница

Смоги.

Смоги (англійське смоке – дим, фог – туман) – явище, характерне для певних місць за певних метеорологічних умов і забруднення повітря. За походженням смоги поділяють на три типи: лондонський (чорний смог), лос-анджелеський (білий смог) та льодяний смог.

Причини лондонського смогу:

• низька температура (близько 0⁰ С);
• вологість до 100%;
• підвищений вміст сажі, оксидів карбону, нітрогену, сульфуру, що утворюються при спалюванні палива.

З такими смогами лондонці знайомі здавна, недаремно ще в 1273 р. було видано едикт, який забороняв спалювання вугілля в печах під час засідань парламенту. У 1952 р. такий смог забрав життя 4 тисяч жителів Лондона.

В Україні такі смоги спостерігаються у приморських містах.

Фотохімічний смог лос-анджелеського типу почав з’являтися над цим містом з 30-х років XX ст. Він виникає при дії сонячного світла на вуглеводні і виявляється у вигляді білого туману з неприємним запахом, що подразнює очі, слизові оболонки, органи дихання.

Білий смог формується за умов:

• високої температури (понад 30⁰ С);
• відсутності перемішування шарів повітря у вертикальному напрямі (інверсія);
• значної концентрації викидів автотранспорту: вуглеводнів, оксидів нітрогену, озону, акролеїну;
• утворення складних сполук, що подразнюють слизові оболонки.

В Україні спостерігається в Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку і навіть курортному місті Ялта.

Льодяний смог складається з дрібних кристалів льоду, які утворюють білий туман. Він характерний для північних широт за температур нижче – 30⁰ С, високої вологості та забруднення повітря.

Тривалі смоги призводять до появи задухи, бронхіальної астми, збільшення смертності, пригнічення рослинності, руйнування будівель, прискорення корозії металів та інших негативних наслідків.

24. Гідросфера та її значення

Гідросфера, або водяна оболонка Землі, — це її мо­ря й океани, крижані шапки приполярних районів, річки, озера й підземні води. Запаси води на Землі величезні — 1,46- 10⁹ км³ (0,025 % її маси). Але це переважно гірко-солона морська вода, непридатна для пиття й технологічного вико­ристання. Прісна вода становить усього 2 % її загальної кількості на планеті, причому 85 % її зосереджено в льодовикових щитах Гренландії та Антарктиди, айсбергах і гірських льодовиках. І ли­ше 1 % прісної води містять річки, озера й підземні води; саме ці джерела й використовує людство для своїх потреб.

Космонавти кажуть, що коли дивитися на Землю з висоти космічної орбіти, то око розрізняє переважно два кольори: білий колір хмар і крижаних полярних шапок і блакитний колір Світо­вого океану, що вкриває 71 % поверхні нашої планети; морська вода — найпоширеніша на Землі речовина.

Вода, як елемент глобальної екосистеми, виконує дуже важ­ливі функції:

• вода — це основна складова частина всіх живих організмів (тіло людини, наприклад, на 70 % складається з води, а деякі організми, такі як медуза або огірок, на 98—99 %);

• з участю води здійснюються численні процеси в екосистемах (наприклад, обмін речовин, тепла);

• води Світового океану — основний кліматоутворюючий фак­тор, головний акумулятор сонячної енергії й «кухня» погоди для всієї планети;

• вода — один із найважливіших видів мінеральної сировини, основний природний ресурс, що споживається людством (сьогодні води використовується в тисячі разів більше, ніж нафти чи вугілля).

Величезну роль відіграє гідросфера у формуванні поверхні Землі, її ландшафтів, у розвитку екзогенних процесів (вивітрю­вання гірських порід, ерозія, карст тощо), в перенесенні хімічних речовин, у тому числі й забруднювачів довкілля.

Для багатьох організмів вода — це середовище їхнього життя.

25. Забруднення гідросфери

Забруднення води. В результаті діяльності людей гідросфера змінюється: кількісно (зменшення кількості води, придатної для використання) та якісно (забруднення).

Серед забруднень розрізняють фізичне, хімічне, біологічне й теплове.

Фізичне забруднення води відбувається внаслідок: накопичення в ній нерозчинних домішок — піску, глини, мулу в результаті змивання дощовими водами з розораних ділянок (полів); надход­ження суспензій з підприємств гірничорудної промисловості; по­трапляння пилу, що переноситься вітром за сухої погоди, тощо. Тверді частинки знижують прозорість води, пригнічують роз­виток водяних рослин, забивають зябра риб та інших водяних тварин, погіршують смакові якості води, а іноді роблять її взагалі непридатною для споживання.

Хімічне забруднення відбувається через надходження у водой­ми зі стічними водами різних шкідливих домішок неорганічного (кислоти, луги, мінеральні солі) та органічного (нафта й нафто­продукти, мийні засоби, пестициди тощо) складу. Шкідлива дія токсичних речовин, що потрапляють у водойми, посилюється за рахунок так званого кумулятивного ефекту (прогресуюче збільшення вмісту шкідливих сполук у кожній наступній ланці трофічного ланцюга). Так, у фітопланктоні концентрація шкідли­вої сполуки часто виявляється в десятки разів вищою, ніж у воді, у зоопланктоні (личинки, дрібні рачки тощо) — в десятки разів вищою, ніж у фітопланктоні, в рибі, яка харчується зоопланкто­ном, — ще в десятки разів вищою. А в організмі хижих риб (таких, як щука чи судак) концентрація отрути збільшується ще в десять разів і, отже, буде в десять тисяч разів вищою, ніж у воді.

Особливої шкоди водоймам завдають нафта й нафтопродукти, які утворюють на поверхні води плівку, що перешкоджає газо-обмінові між водою та атмосферою й знижує вміст у воді кисню. В результаті розливу 1 т нафти плівкою покриється 12 км² води. Згустки мазуту, осідаючи на дно, вбивають донні мікроорганізми, які беруть участь у процесі самоочищення води. Внаслідок гнит­тя донних осадів, забруднених органічними речовинами, виділя­ються шкідливі сполуки, зокрема сірководень, що отруюють усю воду в річці чи в озері.

До основних забруднювачів води належать хімічні, нафтопере­робні й целюлозно-паперові комбінати, великі тваринницькі комплекси, гірничорудна промисловість. Серед забруднювачів води особливе місце посідають синтетичні мийні засоби. Ці речо­вини надзвичайно стійкі, зберігаються у воді роками.

Забруднення води речовинами, що містять фосфор, сприяє бурхливому розмноженню синьозелених водоростей і «цвітінню» водойм, яке супроводжується різким зниженням у воді вмістукисню, «заморами» риби, загибеллю інших водяних тварин. Під час «цвітіння» Каховського та інших «рукотворних» морів на Дніпрі стоїть сморід, а хвилі викидають на берег трупи риби, що задихнулася.

Біологічне забруднення водойм полягає в надходженні до них зі стічними водами різних мікроорганізмів (бактерій, вірусів), спор грибів, яєць гельмінтів і т. д., багато з яких є хвороботворними для людей, тварин і рослин. Серед біологічних забруднювачів перше місце посідають комунально-побутові стоки (особливо, якщо вони не очищені або очищені недостатньо), а також стоки цукрових заводів, м'ясокомбінатів, підприємств з обробки шкір, деревообробних комбінатів. Особливо небезпечне біологічне за­бруднення водойм у місцях масового відпочинку людей (курортні зони на узбережжях морів). Через поганий стан каналізаційних систем та очисних споруд останніми роками нерідко закривалися пляжі в Одесі, Маріуполі та інших містах на узбережжях Чорно­го й Азовського морів, оскільки в морській воді було виявлено збудників таких небезпечних захворювань, як холера, дизентерія, вірусний гепатит та ін.

Теплове забруднення води відбувається внаслідок спускання у водойми підігрітих вод від ТЕС, АЕС та інших енергетичних об'єктів. Тепла вода змінює термічний і біологічний режими водойм і шкідливо впливає на їхніх мешканців. Як показали дослідження гідробіологів, вода, нагріта до температури 26—30 °С, діє на риб та інших мешканців водойм пригнічувально, а якщо температура води піднімається до 36 °С, риба гине. Найбільшу кількість теплої води скидають у водойми атомні електростанції.

26. Екологічні проблеми Світового океану

Основні забрудники Світового океану.

Нафта і нафтопродукти потрапляють у воду природними і штучними шляхами. Щороку у світі добувають понад 4 млрд. т сирої нафти, з якої приблизно 50 млн. т втрачається під час добування, транспортування та переробки.

У води Світового океану надходить за рік 12-15 млн. т нафти, кожна тонна якої вкриває плівкою 12 км² поверхні океану. За підрахунками вчених, нині 20% поверхні Світового океану вкриті плівкою нафти чи нафтопродуктів, з яких 2/3 надходить із суші.

Нафтове забруднення призводить до

• зміни газо- і водообміну між атмосферою і поверхнею Світового океану;
• зміни температурного режиму вод;
• загибелі ікри та деяких водяних організмів внаслідок отруєння (особливо небезпечне для малорухомих видів, зокрема, молюсків);
• появи неприємного запаху і смаку води: при концентрації нафти
• 0,06 мг/л - погіршуються смакові якості води і риба набуває нафтового присмаку;
• понад 0,5 мг/л – риба гине;
• понад 1,2 мг/л – гине планктон і бентос (донні організми);
• злипання пір’я у водоплавних птахів внаслідок потрапляння нафти і їх загибель;
• розчинення жиру на поверхні шкіри тварин і загибель від переохолодження.

У разі нафтового забруднення масово розмножується одноклітинна золотиста водорість, утворюючи пояс завширшки до 10 км і завтовшки 35 м, що рухається зі швидкістю 25 км на добу, знищуючи на своєму шляху все живе.

Нафтові плями виявляють із суден, літаків, штучних супутників Землі. Всі дистанційні методи виявлення базуються на відмінностях фізичних і хімічних властивостей води і нафти та нафтопродуктів (до складу нафти входять понад 1000 хімічний сполук, хімічних склад нафти кожного родовища своєрідний, що дає змогу останнім часом не лише виявити плями, встановити розмір і площу та основні компоненти, а й ідентифікувати танкер-винуватець).

Навіть при малих концентраціях нафту можна визначити за допомогою ультрафіолетової флуоресцентної спектроскопії, інфрачервоної спектроскопії, газової хроматографії, магнітометрії, хімічного маркування тощо.

Зважаючи на кількість вилитої нафти, погодні умови та засоби, якими озброєна людина, нафтові плями ліквідують одним із методів:

• спалюють на танкері, який потерпів аварію;
• гасять пожежу, а танкер затоплюють;
• збирають нафту механічним шляхом, обробляють пляму сорбентом (пісок, силікагель, лігніновий чи тальковий пил) або речовиною, що переводить нафту в твердий стан;
• розпилюють поверхнево-активні речовини, які емульгують нафту;
• за допомогою мікробіологічного руйнування: використовують цілий ланцюг „пожирачів” (руйнівників) нафти (у центральній частині океану 1 „нафтовий” мікроб припадає на 40 мл води, в 1 мл забрудненої нафтою воді кількість їх досягає 10 000).

Отже, на швидкість руйнування впливають освітленість, температура, доступ кисню, видова різноманітність бактерій та наявність для них поживних речовин. Так, в арктичних морях процеси самоочищення дуже уповільнені, і нафта може зберігатися впродовж 50 років, завдаючи шкоди водяним організмам. Парафінові вуглеводні швидше розкладаються бактеріями, ніж ароматичні.

Важкі метали потрапляють у Світовий океан зі стоком річок, вимиваються з поверхні, випадають з атмосфери. Найбільшим їх джерелом є стічні води підприємств металургії та металообробки. Вплив важких металів на гідробіонти залежить від їх токсичності, концентрації, доступності, стійкості у водному середовищі тощо.

Забруднення сміттям і продуктами його спалювання в морі. Сміття потрапляє в океан з кораблів, що курсують його просторами, надходить з водами річок, його часто спеціально скидають у води Світового океану чи спалюють у віддалених районах. Особливо забруднені води поблизу портів.

Захоронення токсичних і радіоактивних виходів на океанічному дні внаслідок пошкодження контейнерів спричинює забруднення вод шкідливими речовинами і радіонуклідами. Після Другої світової війни хімічна зброя разом з кораблями Німеччини була затоплена в Балтійському морі. Відпрацьовані реактори підводних човнів, перші радіоактивні відходи військового-промислового комплексу і АЕС теж захороняли в такому корозійно агресивному середовищі, як морська вода (Карське море, глибинні зони Атлантики).

Інші проблеми Світового океану.

Інтенсивне використання Світового океану, як транспортної артерії та джерела біологічних ресурсів, зумовило забруднення і зменшення чисельності багатьох видів морських мешканців. Основними причинами збіднення Світового океану є:

• перевилов окремих видів риб і морських тварин та зміна трофічних ланцюгів;
• хижацьке їх винищення;
• знищення місць нересту, зміна шляхів міграцій риб;
• зниження, через забруднення води, стійкості імунної системи тварин до різних захворювань;
• забруднення вод і отруєння токсичними речовинами внаслідок їх накопичення по трофічних ланцюгах (найвищий вміст токсинів, зокрема, пестицидів, виявлено у великих довгожителів океану, які харчуються рибою).

Усього в океані мешкає близько 160 тис. видів різних істот, існування яких багато в чому залежить нині від свідомості людей.

27. Шляхи розв’язання проблем гідросфери

Проблеми гідросфери планується розв’язати такими шляхами:

 економія води;

 розширення використання морської води для потреб народного господарства і побуту;

 очищення стічних вод;

 зменшення забруднення природних вод.

Економія води.

Економії води можна досягти багатьма шляхами. Нижче наведені основні з них:

• встановлення лічильників витрачання води в кожній квартирі;
• створення краплинного поливу в сільському господарстві;
• покриття водонепроникними матеріалами дна і стінок водосховищ з метою уникнення підтоплення прилеглих територій, розмивання й замулення;
• використання для поливу сільськогосподарських угідь морської води. Це здійснюється в більшості країн на узбережжі Середземномор’я, Аравійського півострова, в Індії, Австралії, США, на островах Тихого, Атлантичного та Індійського океанів;
• розширення морського водопостачання. На узбережжі Світового океану за рахунок використання морської води вже в 1985 р. економилось 2/3 прісної води на господарсько-побутові проблеми. Найчастіше морську воду вживають для системи охолодження АЕС, ТЕС, котельних, металургійних заводів, під час транспортування сировини, видобутку корисних копалин, у бальнеологічних цілях;
• опріснення морської води. Для цього використовують методи термічної дистиляції, заморожування (для опріснення ними 1 м³ води з концентрацією солей 3,5⁰/₀₀ потрібно витратити відповідно 230,4 та 28,44 МДж електроенергії), миттєвого закипання, мембранні (зворотний осмос, електродіаліз, мембранна дистиляція тощо); найширше використовують зворотний осмос (його рушійною силою є різниця робочого тиску по обидва боки мембрани) у країнах Близького і Середнього Сходу та Північній Америці;
• впровадження „сухих” технологій. В Україні такі технології впроваджуються у нафтопереробній галузі та в целюлозно-паперовій промисловості;
• перехід на оборотний та замкнутий цикл водопостачання, що дає змогу зменшити не лише витрату чистої води, а й забруднення природних поверхневих водойм;
• заміна водяного охолодження повітряним, що забезпечить скорочення використання води в різних галузях промисловості на 70–90% (повітряне охолодження використовують на металургійному заводі „Азовсталь”, Горлівському ВО „Азот”
  та ін.);
• зменшення забруднення стічних вод після вилучення з них цінних компонентів (Одеський торговий порт і нафтопереробний завод виділяють зі стічних вод близько 20 тис. т нафти).

Правові основи охорони водних ресурсів України закладені у Законі про охорону навколишнього природного середовища (1991) та Водному кодексі України (1995), згідно з якими усі поверхневі і підземні води підлягають охороні від виснаження, забруднення, засмічення, замулення. Вирішенням питань охорони водних ресурсів України займаються Міністерство екології та природних ресурсів, Держкомітет України з гідрометеорології, Держкомітет України з водного господарства, Міністерство охорони здоров’я України

28. Літосфера та її значення

Літосфера — це зовнішня тверда оболонка Землі, щ, Ащо охоплює всю земну кору й частину верхньої мантії; вона складається з осадових, вивержених і метаморфіч­них порід.

Літосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує важ­ливі функції:

• на її поверхні живе більшість рослинних і тваринних організ­
мів, у тому числі й людина;

• верхня тонка оболонка літосфери на материках — це грунти,
що забезпечують умови життя для рослин і є основним джере­
лом отримання продуктів харчування для людей;

• літосфера — це й «комора» корисних копалин — енергетичної
сировини, руд металів, мінеральних добрив, будівельних
матеріалів тощо.

29. Екологічні функції грунту. Охорона грунту.

Ґрунти становлять величезну цінність не лише тому, що це основне джерело отримання продуктів харчування; крім того:

• вони беруть активну участь в очищенні природних і стічних
вод, які фільтруються крізь них;

• фунтово-рослинний покрив планети — це регулятор водного
балансу суші, оскільки він поглинає, втримує й перерозподіляє
велику кількість атмосферної вологи;

• це й універсальний біологічний фактор, і нейтралізатор бага­
тьох видів антропогенних забруднень.

За останні 35—40 років уміст гумусу в грунтах України змен­шився на 0,3—0,4 %. За розрахунками Української академії аграр­них наук, щорічні втрати гумусу становлять від 0,6 до 1 т/га. Це наслідок використання недосконалих технологічних схем у сіль­ському господарстві та істотного зменшення внесення органічних добрив, що пов'язане із занепадом тваринництва.

Для забезпечення раціонального використання земельних ресурсів велике значення має Державний земельний кадастр. Він вміщує сукупність даних про природний, географічний та екологічний стан земель. Ведення Державного земельного кадастру здійснюється землевпорядкувальною службою, яка підпорядкована Міністерству сільського господарства України. Ця організація здійснює економічну оцінку земель, забезпечує вивчення та збереження даних про наявність земель, а також видання відповідних матеріалів.

Правові основи охорони земель закладені в Земельному кодексі України (1992 р.) Особи, винні в псуванні земель, забрудненні їх хімічними, радіоактивними речовинами, виробничими відходами, невжитті заходів щодо боротьби з бур’янами та шкідниками, невиконанні вимог природоохоронного режиму у використанні земель – несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Для збереження ґрунтів від подальшого забруднення і деградації необхідно проводити різноманітні заходи, серед яких виділяють такі:

 боротьба з вітровою ерозією (обробка ґрунту із збереженням стерні на поверхні поля, закріплення пісків, створення куліс із високостеблових рослин і трав’яних смуг);

 боротьба з водною ерозією (поглиблення ріллєвого шару, обробіток ґрунту впоперек на схилах, залісення, регулювання випасання худоби);

 проведення меліорації (зрошення і осушення земель, лісонасадження, внесення органічних добрив);

 застосування біологічних методів боротьби із шкідниками;

 впровадження альтернативних систем землеробства;

 рекультивація земель.

30. Причини втрат і забруднення ґрунтів

Розорювання. На Великих рівнинах США колись жили індіанці, займалися полюванням. Наприкінці XVIII ст. “білі” почали розорювати степи, що давали багаті врожаї впродовж 100 років. Посуха наприкінці XIX ст. знищила всі посіви, 90% фермерів залишили ці землі і повторне їх освоєння почалося після Першої світової війни. Однак сильні вітри, що дмули два роки поспіль (1934-1935 рр.), знесли родючий шар ґрунту, перетворивши Великі рівнини на пустелю. Те саме сталося й після освоєння цілини в 50-х роках XX ст. у Казахстані.

Перевипасання спричинює знищення трав’яного покриву, подальшу ерозію, неможливість відновлення родючості внаслідок втрати детриту. В Ісландії вівці перетворили місцевість на кам’янисту пустелю.

Зниження лісистості сприяє вимиванню поживних речовин з ґрунту (зокрема, сполук нітрогену, приблизно в 45 разів), втраті вологості, затопленню низинних місцевостей, посиленню водної та вітрової ерозії ґрунтів, спустелюванню.

Важко повірити, що в пустелі Гобі чотири тисячоліття тому вирощували хліб, а Лівійська пустеля була житницею могутнього Риму. Вирубування лісів і зумовлені нею ерозія та спустелювання призвели до загибелі стародавніх центрів землеробства у Сирії та Пакистані. Як говорить народне прислів’я: “Хто рубає ліси, той сушить місця, гонить від полів хмари і готує собі горя купи”.

Найнебезпечніше знищення лісів на рівнинних територіях у вологих тропіках, де понад 90% біогенних елементів рослини отримують з опалого листя, та в районах вічної мерзлоти (порушення температурного режиму, заболочення місцевості).

Зрошення в посушливих місцевостях часто зумовлює вимивання солей з глибин у верхні шари ґрунту й засолення внаслідок швидкого випаровування води. Засолення перетворює землі на пустелю (за вмісту в ґрунті 1% солей урожайність більшості сільськогосподарських культур знижується на третину, 2-3% - повністю гине). Зрошення забрудненими водами Південно-Кримського каналу земель на півдні України спричинило їх забруднення важкими металами, пестицидами, нафтопродуктами, радіонуклідами. Нераціональний полив у Криму призвів до заболочення значних територій. Нині у світі засолено близько 30% зрошуваних земель.

Ерозія ґрунтів – це процес руйнування ґрунтового покриву і знесення його часточок потоками води (водна ерозія) або вітром (вітрова ерозія), яка посилюється внаслідок господарської діяльності людини

Підкислення ґрунтів – це зниження їх рН, спричинене забрудненням хімічними сполуками, що мають кислотний характер. Кислі ґрунти більш характерні для низинних місцевостей з холодним кліматом і частим затопленням. Основними причинами підкислення ґрунтів, несприятливим для більшості видів сільськогосподарських культур, є:

 винесення з глибоких шарів сульфідів під час видобутку корисних копалин відкритим способом та окиснення їх на поверхні до сульфатів і сульфатної кислоти;

 випадання кислот (H₂SO₃, H₂SO₄, HNO₃ та ін.) з атмосферними опадами;

 вимивання речовин, що мають кислотний характер, із звалищ відходів, шламонакопичувачів.

Заболочування і втрата земель для потреб землеробства також зумовлені господарською діяльністю людини:

 нераціональний полив угідь;

 інфільтрація вод з великих водосховищ у прилеглі землі;

 затоплення великих територій при будівництві ГЕС;

 заповнення водою відпрацьованих кар’єрів і перетворення їх на каскад озер чи боліт.

Осушування боліт. Болота – це унікальні екосистеми з неповторним розмаїттям видів рослин і тварин. Вони мають неоціненне екологічне значення.

Спустелювання – зниження біологічної продуктивності природних екосистем, яке поділяють на два типи:

 аридне спустелювання – деградація пустельних та напівпустельних територій, куди входять знеліснення, ерозія, засолення тощо;

 арктичне спустелювання характерне для тундрових і лісотундрових екосистем навколо Північного Льодовитого океану, які надзвичайно довго відновлюються в разі їх порушення чи забруднення, що відбувається, зокрема, під час видобутку нафти (гусеничний всюдихід, проходячи в тундрі чи лісотундрі 10 км, знищує рослинність на площі 1 га), геологічної розвідки, перевантаження пасовищ оленями.

Значна кількість земель виходить із сільськогосподарського вжитку внаслідок розростання міст (урбанізації), яке відбувається у всьому світі.

Забруднення ґрунтів

Найпоширенішими забрудниками ґрунтів, що впливають на фізичні й хімічні процеси в ґрунті, ріст і розвиток рослин, функціонування наземних і водних екосистем (зокрема, в разі змивання з поверхні в природні водойми сполук нітрогену чи фосфору відбувається евтрофікація), є мінеральні добрива, нафтопродукти, важкі метали, радіонукліди, пестициди. Деякі з них цілеспрямовано вносить людина для забезпечення родючості ґрунту чи з метою захисту рослин, але без урахування доз, кліматичних умов, типу ґрунту це може спричинити їх накопичування, пригнічення життєдіяльності рослин і ґрунтової фауни, передавання по ланцюгах живлення і несприятливий вплив на здоров’я людини.

У ґрунті відбуваються фізичні, хімічні та біологічні процеси, від інтенсивності й співвідношення яких залежить форма, в якій перебувають хімічні елементи, їх доступність для рослин, швидкість міграції, стійкість ґрунтів.

31. Ерозія грунтів

Ерозія ґрунтів – це процес руйнування ґрунтового покриву і знесення його часточок потоками води (водна ерозія) або вітром (вітрова ерозія), яка посилюється внаслідок господарської діяльності людини. Пилові бурі переносять повітряними потоками мільйони тонн родючого ґрунту на сотні і навіть тисячі кілометрів.

Ерозія ґрунтів завжди існувала в природі як природний процес, швидкість якого приблизно така ж, як і швидкість процесу ґрунтоутворення. Це так звана природна геологічна ерозія, яку відвернути неможливо і яка особливої шкоди не завдає (перебіг її повільний і майже не помітний).

Поряд з цим нормальним геологічним процесом, який є частиною самої еволюції Землі, відбувається прискорена, або руйнівна, ерозія, спричинена діяльністю людини. При прискореній ерозії втрати компонентів ґрунту можуть відбуватись в сотні і тисячі разів швидше, ніж при природній ерозії.

Товщина верхнього родючого шару ґрунту, який містить гумус, у багатьох видах ґрунтів рідко перевищує 20 см. На його утворення природа затратила не менше ніж 2-7 тис. років.

При прискореній ерозії повне руйнування цього шару може відбутися за 10-30 років, а нерідко він змивається всього лише за одну зливу або здувається за одну пилову бурю.

Прискорена ерозія – основне лихо землеробства на всій земній кулі, що руйнує величезні площі родючих земель.

Прискорена ерозія яскраво проявляється у тропічних районах. Зокрема, на Мадагаскарі внаслідок випалювання лісів 8/10 всієї території зазнають дії активної ерозії. В Чілі (Південна Америка), де за останні роки площа лісів скоротилась з 60 до 25%, 75% земель охоплено ерозією, з них 17% вже практично втрачені для сільського господарства.

Величезні масштаби ерозії ґрунтів у розвинутих країнах стали одним з чинників виникнення “теорії спадної родючості ґрунту”, яка нині має прихильників за кордоном.

Навпаки, за час історичного існування людини родючість ґрунтів і продуктивність сільського господарства колосально зросли. Так, якщо в CU­CUIII ст. урожайність зернових культур становила 6-7 ц/га, то в промислово розвинених країнах в CIC ст. вона зросла до 16, в середині CC ст. досягла 30-40, а на кінець CC ст. досягла рівня 60-70 ц/га.

Площа еродованих земель внаслідок неправильного ведення землеробства і будівельних робіт у світі досягла 700 млрд. га.

Основними причинами ерозії є руйнування гумусового шару внаслідок:

 розорювання цілинних земель;

 вирубування лісів;

 перевипасання і витоптування трав’янистого покриву; особливо небезпечне знищення рослинного покриву і посилення ерозійних процесів у гірських місцевостях, на територіях, де є схили, яри дощі й талі води зносять великі маси ґрунту;

 кар’єрний спосіб видобування корисних копалин;

 будівництво споруд, транспортних магістралей, комунікацій тощо.

32. Рекультивація порушених земель.

Рекультивація земель (лат. користь) – це відновлення порушених промисловістю земельних площ з метою використання їх в інших галузях народного господарства.

У кожному конкретному випадку мета може бути різною і досягатися різними шляхами.

Перші дані про рекультивацію з’явилися в 1766 – 1784 рр., коли почали експлуатувати Рейнський кам’яновугільний басейн. Нині значні роботи з рекультивації земель тривають у Великій Британії, США, Франції, Німеччині, Японії, Китаї.

У 1939 р. в США видано закони для відкритих розробок, у яких передбачають озеленення відвалів. В окремих штатах підприємства спочатку платять за порушені землі, а потім частину цих виплат їм повертають, якщо на рекультивованих землях приживаються дерева. Причому часто рекультивовані землі продуктивніші, ніж природні.

Дата добавления: 2015-05-24