Екологія Західного Бугу 2 страница

28

Екологі́чна пробле́ма — це зміна природного середовища в результаті антропогенних дій, що веде до порушення структури і функціонування природних систем (ландшафтів) і призводить до негативних соціальних, економічних та інших наслідків.

Поняття екологічної проблеми є антропоцентричним, оскільки негативна зміна в природі оцінюються щодо умов існування людини.

Класифікація екологічних проблем

Виділяють шість груп екологічних проблем:

атмосферні (забруднення атмосфери: радіологічне, хімічне, механічне, теплове);

водні (виснаження і забруднення поверхневих і підземних вод, забруднення морів і океанів);

геолого-геоморфологічні (інтенсифікація несприятливих геолого-геоморфологічних процесів, порушення рельєфу і геологічної будови);

ґрунтові (забруднення ґрунтів, ерозія, дефляція, вторинне засолення, заболочування і ін.);

біотичні (зменшення рослинності, деградація лісів, пасовищна дигресія, скорочення видової різноманітності і ін.);

комплексні (ландшафтні) — запустинювання, зниження біорізноманітності, порушення режиму природоохоронних територій.

29

Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричиняти зміну режиму ґрунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхневого стоку, структури грунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, активізацію геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері, зміни мікроклімату тощо. Сучасна діяльність, наприклад, будівництво гідротехнічних споруд, шахт, рудників, доріг, свердловин, водойм, дамб, деформація суші ядерними вибухами, будівництво гігантських міст, обводнення і озеленення пустель, та інші повсякденні аспекти діяльності людини, вже викликали значні видимі і приховані змінидовкілля.

В історичному плані виділяють декілька етапів зміни біосфери людством, які увінчались екологічними кризами та революціями, а саме:

· вплив людства на біосферу як звичайного біологічного виду;

· надінтенсивне полювання без змін екосистем у період становлення людства;

· зміни екосистем внаслідок процесів, що відбуваються природнім шляхом: випасання, посилення росту трав шляхом випалювання тощо;

· інтенсифікація впливу на природу шляхом розорювання грунтів та вирубування лісів;

· глобальні зміни всіх екологічних компонентів біосфери в цілому.

Вплив людини на біосферу зводиться до чотирьох головних форм:

1) зміна структури земної поверхні (розорювання степів, вирубування лісів, меліорація, створення штучних водойм та інші зміни режиму поверхневих вод тощо),

2) зміна складу біосфери, кругообігу і балансу тих речовин, які її складають (добування корисних копалин, створення відвалів, викиди різних речовин у атмосферу та водойми),

3) зміна енергетичного, зокрема теплового, балансу окремих регіонів земної кулі і всієї планети,

4) зміни, які вносяться у біоту (сукупність живих організмів) внаслідок знищення деяких видів, руйнування їх природних місць існування, створення нових порід тварин та сортів рослин, переміщення їх на нові місця існування тощо.

Під забрудненням навколишнього середовища розуміють надходження в біосферу будь-яких твердих, рідких і газоподібних речовин або видів енергії (теплоти, звуку, радіоактивності і т.п.) у кількостях, що шкідливо впливають на людину, тварин і рослини як безпосередньо, так і непрямим шляхом.

Безпосередньо об'єктами забруднення (акцепторами забруднених речовин) є основні компоненти екотопу (місце існування біотичного угруповання):

· атмосфера,

· вода,

· грунт.

Опосередкованими об'єктами забруднення (жертвами забруднення) є складові біогеоценозу:

· рослини,

· тварини,

· гриби,

· мікроорганізми.

Втручання людини в природні процеси в біосфері, котре викликає небажані для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за наступними видами забруднень:

· інгредієнтне забруднення — забруднення сукупністю речовин, кількісно або якісно ворожих природним біогеоценозам (інгредієнт складова частина складної сполуки або суміші);

· параметричне забруднення пов'язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища (параметр навколишнього середовища одна з його властивостей, наприклад, рівень шуму, радіації, освітленості);

· біоценотичне забруднення полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;

· стаціальнодеструкційне забруднення (стація— місце існування популяції, деструкція руйнування) викликає зміну ландшафтів та екологічних систем в процесі природокористування.

За даними Міністерства природних ресурсів і екології, у нашій країні щороку утворюється майже 2 млрд т різних відходів, 2/3 з яких розкривні, шахтні та інші гірські породи. Тільки переробка сільськогосподарської сировини дає щороку 450 мли т відходів. Зростання населення і масштабів виробництва спричинило виникнення регіональних екологічних проблем. Головними причинами екологічної напруги стали: широкомасштабна розробка надр і видобуток мінеральної сировини (Кривий Ріг, Донбас, ЛьвівськоВолинський басейн, Прикарпаття); спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі, що призвело до замулення його природної екосистеми; катастрофа на Чорнобильській АЕС. необмежене нарощування в минулі десятиріччя потужностей атомної енергетики; необгрунтоване осушення заболочених і перезволожених територій на Поліссі; надмірна концентрація виробництва у містах, особливо великих; відставання темпів лісовідновлення від вирубки лісів па Поліссі і в Карпатах; масове проведення зрошувальних меліорацій у Причорномор'ї, що призвело до процесів засолення, зменшення родючості грунтів і виснаження водних ресурсів.

30.

Екологічна криза — термін для позначення важкого перехідного стану екологічних систем і біосфери в цілому. Стан екологічної кризи означає наявність значних структурних змін навколишнього середовища. Традиційно виділяються екологічні кризи природного та антропогенного походження.

При цьому екологічна криза істотним чином відрізняється від екологічної катастрофи, адже остання означає повне руйнування екологічної системи. У випадку ж екологічної кризи зберігається можливість відновлення порушеного стану.

Такими причинами виявилися:

екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, яке тривало десятиріччями без урахування здатності екосистем досамовідтворення й самоочищення;

адміністративно-командне концентрування на невеликих площах величезної кількості надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових підприємств і комплексів, інших «гігантів соціалістичної, індустрії», а також прискорена реалізація грандіозних планів «підкорення» природи;

цілковите нехтування традиціями господарювання, можливостями природи регіонів та інтересами корінного населення;

інтенсивна хімізація й хибні способи організації сільськогосподарського виробництва (наприклад створення величезних колгоспів і радгоспів);

гігантські масштаби меліораційних робіт без відповідних наукових обґрунтувань та ефективних технологій;

відсутність протягом повоєнного періоду об'єктивних довгострокових екологічних прогнозів щодо наслідків реалізації планів розвитку промислового виробництва, енергетики, транспорту;

використання на переважній більшості виробництв застарілих технологій та обладнання, низькі темпи модернізації підприємств;

невиконання чинних законів стосовно охорони навколишнього природного середовища й відсутність підзаконних актів для їх ефективної реалізації;

відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи та системи покарань за шкоду, заподіяну довкіллю;

відсутність постійної об'єктивної інформації для широких мас населення про екологічний стан природного середовища, причини його погіршення, про винуватців забруднень і вжиті заходи для поліпшення ситуації;

украй низький рівень екологічної освіти не тільки в пересічних громадян, а й у керівників підприємств, державних організацій, уряду, низькі екологічні свідомість і культура;

різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних та екологічних процесів в Україні у зв'язку з найбільшою техногенною катастрофою XX століття — аварією на Чорнобильській АЕС;

відсутність дійових економічних стимулів для ресурсо- та енергозбереження.

Сучасна екологічна криза характеризується наступними проявами:

- Поступова зміна клімату планети внаслідок зміни балансу газів в атмосфері;

- Загальне і місцеве (над полюсами, окремими ділянками суші) руйнування біосферного озонового екрану;

- Забруднення Світового океану важкими металами, складними органічними сполуками, нафтопродуктами, радіоактивними речовинами, насичення вод вуглекислим газом;

- Розрив природних екологічних зв'язків між океаном і водами суші в результаті

будівництва гребель на річках, що призводить до зміни твердого стоку, нерестових шляхів.

- Забруднення атмосфери з освітою кислотних опадів, високотоксичних речовин в результаті хімічних і фотохімічних реакцій;

- Забруднення вод суші, у тому числі річкових, службовців для питного водопостачання, високотоксичними речовинами, включаючи діоксиди, важкі метали, феноли;

- Опустелювання планети;

- Деградація грунтового шару, зменшення площі родючих земель, придатних для сільського господарства;

- Радіоактивне забруднення окремих територій у зв'язку з похованням радіоактивних відходів, техногенними аваріями тощо;

- Накопичення на поверхні суші побутового сміття та промислових відходів, особливо практично не розкладаються пластмас;

- Скорочення площ тропічних і північних лісів, що веде до дисбалансу газів атмосфери, в тому числі скорочення концентрації кисню в атмосфері планети;

- Забруднення підземного простору, включаючи підземні води, що робить їх непридатними для водопостачання і загрожує поки ще мало вивченої життя в літосфері;

- Масове і швидке, лавиноподібне зникнення видів живої речовини;

- Погіршення середовища життя в населених місцях, перш за все урбанізованих територіях;

- Загальне виснаження і брак природних ресурсів для розвитку людства;

- Зміна розміру, енергетичної та біогеохімічної ролі організмів, переформування харчових ланцюгів, масове розмноження окремих видів організмів;

- Порушення ієрархії екосистем, збільшення системного одноманітності на планеті.

31

Екологічний ризик — це можливість появи непереборних екологічних явищ: розвиток парникового ефекту, руйнування озонового шару, радіоактивне забруднення, кислотні опади. З погляду кількісної оцінки поняття «екологічний ризик» може бути сформульоване як відношення величини можливого збитку від впливу шкідливого екологічного фактора за визначений інтервал часу до нормованої величини інтенсивності цього фактора.

Соціально-економічні фактори — фактори, обумовлені причинами соціального, економічного, психологічного характеру.

Техногенні (або антропогенні) фактори — фактори, обумовлені господарською діяльністю людей.

Військові фактори — фактори, обумовлені роботою воєнної промисловості (транспортуванням військових матеріалів і устаткування, іспитом зразків зброї і його знищенням, функціонуванням військових об’єктів, і всього комплексу військових засобів у випадку воєнних дій).

Запропонований розподіл факторів небезпеки є умовним у тім змісті, що при вивченні проблеми забезпечення безпеки людини, суспільства і природного середовища вплив цих факторів у загальному випадку розділити неможливо.

Таким чином, термін «небезпека» описує можливість здійснення деяких явищ технічного, природного, економічного і соціального характеру, при наявності яких можуть наступити несприятливі події і процеси, наприклад, природні катастрофи або нещастя, аварії на промислових підприємствах, економічні або соціальні кризи. Отже, «небезпека» — це ситуація, що постійно присутня у навколишнім середовищі і здатна за певних умов призвести до реалізації в навколишнім середовищі небажаної події — виникненню небезпечного фактора. Відповідно реалізація небезпеки — це звичайно випадкове явище, і виникнення небезпечного фактора характеризується імовірністю цього явища.

Що таке безпека. Якими одиницями виміру (показниками) оцінюється безпека?

«Безпека» — стан захищеності окремих осіб, суспільства і природного середовища від надмірної небезпеки.

Як одиниці виміру безпеки пропонується використовувати показники, що характеризують стан здоров’я людини і стан (якість) навколишнього середовища. Відповідно, метою процесу забезпечення безпеки є досягнення максимальне сприятливих показників здоров’я людини і високої якості навколишнього середовища.

Показником здоров’я є кількість здоров’я, тобто середня очікувана тривалість майбутнього життя (СОТМЖ). Усереднений біологічний видовий показник (норматив) для людини-європеоїда — 89±5 років. Він обумовлений біологічними характеристиками, тобто його надійністю, заданою при народженні.

Суспільне здоров’я — такий інтегральний показник (характеристика) динамічної сукупності індивідуальних рівнів здоров’я членів суспільства, що відбиває ступінь імовірності досягнення максимального рівня здоров’я, а також життєздатність і ріст суспільства. Тривалість життя в різних країнах багато в чому залежить не тільки від успіхів медицини, але і від рівня соціально-економічного розвитку суспільства і стани природного середовища.

Тому що метою безпеки є не тільки захист здоров’я населення, але і захист навколишнього середовища, необхідно визначити показники, які б кількісно оцінили стан і якість останньої. До таких кількісних характеристик можна віднести ступінь близькості стану екосистем до границі її стійкості, де буде загублена передбачуваність змін екосистем.

Для більш точної оцінки стійкості екосистем використовують природно-екологічну класифікацію вгасання природи (показник самовідновлення системи). Для цього можна виділити наступні градації:

природний стан;

рівноважний стан;

кризовий стан;

критичний стан;

катастрофічний стан;

стан колапсу.

Характеристика градацій.

Природний стан: спостерігається лише фоновий антропогенний вплив; біомаса максимальна, біологічна продуктивність мінімальна.

Рівноважний стан: швидкість відбудовних процесів вище або дорівнює темпові порушення; біологічна продуктивність більше природної, біомаса починає знижуватися.

Кризовий стан: антропогенні порушення перевищують по швидкості природно-відбудовні процеси, але зберігається природний характер екосистем; біомаса знижується, біологічна продуктивність різко підвищена.

Критичний стан: оборотна заміна раніше існуючих екосистем на менш продуктивні, біомаса мала і, як правило, знижується.

Катастрофічний стан: важко оборотний процес закріплення малопродуктивної екосистеми, біомаса і біологічна продуктивність мінімальні.

Стан колапсу: необоротна втрата біологічної продуктивності, біомаса прагне до нуля.

Крім природно-екологічної класифікації вгасання (відновлення) природи потрібна і медико-соціальна шкала, тобто об’єктивні показники (критерії) викладеної класифікації природного середовища, що класифікується по наступних градаціях:

благополучна зона: відбувається стійкий ріст тривалості життя, захворюваність населення знижується;

зона напруженої екологічної ситуації: ареал, у межах якого спостерігається перехід стану природи від кризового до критичного.

Крім того: зона критичної обстановки; зона надзвичайної екологічної ситуації; зона екологічного нещастя.

32. Найважливіші аспекти екологічної політики знайшли відображення у ряді статей (41, 50, 85) Конституції України, Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодексі України про надра, Водному Кодексі України, Земельному Кодексі України, Законі України «Про охорону атмосферного повітря”», Законі України «Про екологічну експертизу», Законі України «Про екологічний аудит», Законі України «Про екологічну мережу», інших законах, в Постановах Верховної ради та Кабінету Міністрів України, а також інших важливих документах. Так, у Законі України про охорону навколишнього природного середовища зазначається, що основними принципами охорони навколишнього природного середовища є: «пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської діяльності, платність за використання природних ресурсів та стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів». В цьому ж законі перелічені основні вимоги екологічної безпеки, дотримання яких обов’язкове відповідно до прийнятих в Україні засад екологічної політики:

- екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, спо­руд та інших об’єктів (Стаття 51);

- охорона навколишнього природного середовища при застосу­ванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (Стаття 52);

- охорона навколишнього природного середовища від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (Стаття 53);

- охорона навколишнього природного середовища від акустично­го, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення (Стаття 54);

- охорона навколишнього природного середовища від забруднен­ня відходами (Стаття 55);

- вимоги екологічної безпеки щодо транспортних засобів (Стаття 56);

- вимоги екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (Стаття 57);

- вимоги екологічної безпеки щодо військових, оборонних об’єк­тів та військової діяльності (Стаття 58);

- екологічні вимоги при розміщенні і розвитку населених пунктів (Стаття 59).

Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та за­безпечення екологічної безпеки» визначено пріоритетні питання екологічної безпеки, а саме:

- екологічна безпека в енергетиці та ядерній галузі;

- забезпечення екологічної безпеки під час поводження з радіоак­тивними відходами;

- розробка комплексу технологій, методик та технічних засобів для оцінки екологічної безпеки автомобілів при їх експлуатації;

- досягнення екологічної безпеки про поводженні з відходами;

- досягнення стабільної і гарантованої екологічної безпеки війсь­кової діяльності та конверсії ВПК;

- розробка науково-методологічних основ регулювання та плану­вання техногенно-екологічної безпеки в рамках єдиної дер­жавної системи запобігання аваріям, катастрофам та надзвичай­ним ситуаціям;

- визначення потреби суспільного виробництва в мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсах з позицій збалан­сованості, достатньої необхідності, комплексності та екологічної безпеки;

- розробка екологічних вимог до охорони, раціонального вико­ристання та відновлення надр у нових економічних умовах;

- визначення пріоритетних наукових досліджень у галузі викорис­тання природних ресурсів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

Згідно схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України (від 17 жовтня 2007 р., № 880-р) «Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року» національна екологічна політика базується на наступних принципах:

- рівності трьох складових розвитку держави (економічної, екологічної, соціальної), що зумовлює орієнтування на пріоритети сталого розвитку, врахування екологічних наслідків під час прийняття економічних рішень;

- екологічної відповідальності, який потребує запровадження відповідальності за будь-які порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- запобігання, який передбачає аналіз і прогнозування екологічних ризиків, які ґрунтуються на результатах державної екологічної експертизи, а також проведення державного моніторингу навколишнього природного середовища;

- інтеграції питань охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів (екологічних цілей) в секторальну політику на тому ж рівні, що й економічні та соціальні цілі;

- ”забруднювач та користувач платять повну ціну”, який передбачає запровадження для забруднювача стимулів щодо зниження рівня негативного впливу на навколишнє природне середовище та повної відповідальності користувача за стан наданих йому у користування природних ресурсів, а також зменшення впливу його діяльності (бездіяльності) на стан цього середовища;

- міжсекторального партнерства та залучення до реалізації політики усіх заінтересованих сторін, який наголошує, що лише шляхом спільного розв’язання нагальних проблем можливо забезпечити успішну реалізацію екологічної політики. пере

Ядром системи екологічного управління в Україні виступає система держа­вного управління, яка має забезпечувати задовільний стан довкілля у звичайному режимі та його ефективний моніторинг. Метою упра­вління в цьому аспекті є, з одного боку, попередження негативного впливу на довкілля господарської діяльності відомств, підприємств, окремих юридичних і фізичних осіб, а з другого – стеження за не­гативними тенденціями природних та техногенних змін довкілля середовища і розвитком екологічних ситуацій. Крім того, суттєвим у такій системі є відпрацювання і закріплення на законодавчому рі­вні фінансово-економічних механізмів концентрування коштів як для забезпечення її функціонування, так і для попередження (і це головне) виникнення надзвичайних ситуацій і катастроф та ліквіда­цію їх наслідків і екологічну реабілітацію територій.

Зважаючи на різні рівні негативних змін довкілля та екологі­чних катастроф в системі державного управління у сфері екологічної безпеки можна вичленити такі головні складові частини:

- регулювання природокористування і охорони довкілля, еколого-економічне нормування господарчої діяльності;

- контроль за використанням природних ресурсів та додержанням екологічних вимог, нормативів і стандартів;

- моніторинг стану довкілля та прогноз розвитку його негативних змін;

- прогнозування, попередження та упередження надзвичайних екологічних ситуацій і катастроф;

- екологічна реабілітація ушкоджених територій.

Концепція національної екологічної політики передбачає, зокрема:

- розвиток національної системи управління навколишнім природним середовищем: а) визначення солідарної відповідальності держави і суспільства за стан навколишнього природного середовища; б) стимулювання виробників до зміни моделі ресурсоємного виробництва, впровадження стандартів системи управління навколишнім природним середовищем; в) підвищення ролі еколого-економічних інструментів для регулювання охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів;

- укріплення інституціональної спроможності системи управління навколишнім природним середовищем: а) удосконалення системи державного контролю, зокрема формування єдиної системи контролю за дотриманням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, виключення дублювання функцій контролю різними уповноваженими органами виконавчої влади; б) посилення відповідальності забруднювачів, зокрема підвищення нормативів діючої системи збору за забруднення навколишнього природного середовища до рівня, що стимулює суб’єктів господарювання скорочувати обсяги забруднення; в) підвищення фінансової відповідальності порушників законодавства, розширення бази оподаткування, розроблення нових правил проведення оцінки збитку на основі фактичних витрат на відновлювальні заходи; реформування системи видачі дозволів, зокрема перехід до видачі комплексних дозволів для забруднювачів за принципом “єдиного вікна”, спрощення процедури для малих і середніх підприємств, розроблення системи технологічних нормативів на викиди, скиди, розміщення відходів;

- розвиток законодавства про охорону навколишнього природного середовища: а) гармонізація національного екологічного законодавства про охорону навколишнього природного середовища з європейським та нормами міжнародного права; б) розроблення проекту Екологічного кодексу України, забезпечення прийняття та дотримання його основних вимог;

- удосконалення економічного та фінансового механізмів реалізації національної екологічної політики: а) визначення пріоритетності фактора бюджетного та податкового регулювання – збільшення в дохідній частині бюджету частки природно-ресурсних платежів, розвиток системи регуляторів, спрямованих на стимулювання суб’єктів господарювання до виробництва екологічно безпечних видів продукції та надання послуг у цій сфері; б) удосконалення та встановлення більш жорсткого контролю за здійсненням платежів за понаднормативне забруднення навколишнього природного середовища; в) підвищення стимулюючої функції збору за забруднення навколишнього природного середовища з метою стимулювання суб’єктів господарювання до впровадження екологічно безпечних технологій; г)

механізми державного регулювання і контролю

удосконалення діючого економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності та формування стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкових відносин як головної складової системи екологічного управління; д) здійснення видатків на охорону навколишнього природного середовища в обсязі, не меншому ніж надходження коштів до державного та місцевих бюджетів від збору за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища, штрафних санкцій та відшкодування заподіяних збитків внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (головним джерелом видатків на охорону навколишнього природного середовища повинні бути кошти підприємств-забруднювачів, міжнародна технічна допомога та впровадження так званих гнучких механізмів Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату);

- наукове забезпечення національної екологічної політики: а) здійснення переходу України на принципи сталого розвитку; б) раціональне використання природно-ресурсного потенціалу держави; в) поліпшення стану поверхневих і підземних вод, оздоровлення басейнів річок Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, очищення стічних вод; г) поліпшення стану атмосферного повітря; д) поліпшення стану поводження з відходами, зокрема впровадження систем рециклінгу; е) розвиток чистих виробництв; є) організацію і проведення державної екологічної експертизи та екологічного аудиту; ж) збереження біо- і ландшафтного різноманіття та розвиток заповідної справи; моделювання та прогнозування можливої зміни клімату з метою пом’якшення її наслідків; з) проведення стратегічної екологічної оцінки, оцінки ризиків та реабілітації територій;

- розвиток міжнародного співробітництва: а) виконання міжнародних зобов’язань; б) врахування рекомендацій всесвітніх самітів зі сталого розвитку; г) активізацію співробітництва з питань запобігання транскордонному забрудненню навколишнього природного середовища; д) запобігання глобальній зміні клімату;

- підвищення продуктивності ресурсів шляхом упровадження екологічно ефективного виробництва та екосистемного підходу, стимулювання суб’єктів господарювання до впровадження ресурсозберігаючих та енергоефективних технологій, більш широкого застосування еколого-економічних інструментів, екологічного управління, аудиту та сертифікації;

- запровадження проведення стратегічної екологічної оцінки планів і програм різних секторів економіки та регіональних планів і програм, урахування висновків екологічної оцінки при підготовці заявок на видачу дозволів на використання природних ресурсів;

- оцінка екологічних ризиків шляхом аналізу та прогнозування екологічних ризиків з метою забезпечення принципу запобігання забрудненню навколишнього природного середовища;

- оптимізація стандартів якості навколишнього природного середовища шляхом встановлення реалістичних стандартів на основі концепції управління ризиками і визнаних міжнародних норм;

- зміцнення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища шляхом посилення координації діяльності суб’єктів моніторингу та управління даними в рамках функціонування державної системи моніторингу навколишнього природного середовища як основи для прийняття управлінських рішень;

Дата добавления: 2015-05-24