Екологія Західного Бугу 3 страница

- формування корпоративної соціальної відповідальності бізнесу шляхом встановлення довгострокових зобов’язань суб’єктів господарювання сприяти економічному розвиткові з одночасним підвищенням якості життя працівників, їх родин та суспільства у цілому, включаючи стан навколишнього природного середовища;

Формування в Україні системи екологічно збалансованого використання природних ресурсів передбачає:

- охорону водних ресурсів та екологізацію водного господарства;

- охорону земельних ресурсів та екологізацію сільського господарства;

- невиснажливе використання тваринних та рослинних ресурсів, екологізацію лісового господарства;

- запровадження екологічно сталого надрокористування шляхом: а) створення умов для ефективного, екологічно збалансованого розвитку надрокористування на основі впровадження нових технологій, комплексного використання ресурсів надр, рекультивації територій; б) видачу спеціальних дозволів на користування надрами з метою їх геологічного вивчення та видобування корисних копалин за умови забезпечення повноти розробки родовищ корисних копалин; в) удосконалення законодавчого врегулювання порядку використання відвалів видобутку і відходів збагачення та переробки мінеральної сировини як техногенних родовищ корисних копалин.

Державне регулювання використання природних ресурсів, метою якого є встановлення правил і меж економічно раціонального та екологічно безпечного використання природних ресурсів, а також вимог до різних видів діяльності (господарської, побутової, наукової, військової, рекреа­ційної, суспільної та інших), які можуть вплинуть на стан навколи­шнього природного середовища, здійснюється з використанням законодавчих і нормативно-правових, ліцензійних та економічних механізмів.

Нормативно-правові механізми забезпечуються законодав­чими актами, які регламентують стосунки в сфері екологічної без­пеки, охорони довкілля, охорони і раціонального використання природних ресурсів та діють через відповідні екологічні нормативи і стандарти. Виконання їх вимог є обов’язковим для всіх суб’єктів господарської діяльності, незалежно від форм власності відповідних підприємств та їх статусу (є вони юридичними чи фізичними осо­бами). На даний час, закони і нормативно-правові документи, які існують в Україні, в цілому забезпечують механізми державного управління і цієї сфері, хоча і потребують суттєвого удосконалення. Але в умовах економічної кризи переважна більшість суб’єктів на­родногосподарської діяльності не спроможна у повному обсязі за­безпечити виконання їх вимог внаслідок складного фінансового стану та використання екологічно недосконалих технологій і облад­нання, що призводить до подальшого ускладнення екологічної си­туації.Ліцензійні механізми (надання ліцензій, дозволів, лімітів, квот) відносяться до виду регулювання, який застосовується як за­сіб забезпечення раціонального і екологічно збалансованого вико­ристання природних ресурсів та регламентації екологічно небезпеч­них видів діяльності. У кожному конкретному випадку питання на­дання ліцензій, дозволів, лімітів і квот вирішуються з врахуванням можливих соціально-економічних і екологічних наслідків здійснен­ня того чи іншого виду діяльності, виникаючих при цьому екологі­чних загроз, економічних інтересів держави, кількості природного ресурсу у даному місці та загальної його дефіцитності.Економічні механізми в сфері екологічної безпеки, повинні стати однією з визначальних частин загальної системи. Вони мають формуватися на основі удосконалення існуючих важелів економіч­ного регулювання і стимулювання, за рахунок чого частка екологі­чних витрат у складі ВВП може бути істотне підвищена. Необхід­ним елементом також має бути економічне стимулювання екологіч­но дружніх систем господарювання (використання “чистих” техно­логій та окремих технологічних процесів, невиснажливе викорис­тання природних ресурсів і т.ін.). В Україні діють три основні засоби економічного впливу на природокористувача: збір за забруднення навколишнього природ­ного середовища, збір за спеціальне використання природних ре­сурсів та штрафи за порушення законодавства (в тому числі відш­кодування завданих збитків). В цілому, норми економічної відпо­відальності містяться більш ніж в 30-ти нормативних докумен­тах. Але зазначений економічний механізм має винятково фіс­кальну спрямованість і залишається обмеженим як у засобах, так і у спроможностях впливу (внаслідок заниження нормативів відра­хувань).

Головними складовими загальної системи оцінки і прогнозу змін екологічного стану довкілля та їх упередження і, одночасно, видами контролю у загальній системі державного управ­ління в сфері екологічної безпеки є: оперативний контроль, моніторинг стану довкілля і природних ресурсів, державна екологічна експертиза і екологічний аудит.

Метою оперативного контролю у цій сфері є забезпечення додержання суб’єктами господарської діяльності вимог природо­охоронного законодавства, екологічних нормативів та стандартів, встановлених правил екологічної безпеки та користування природ­ними ресурсами. Це адміністративний засіб, ефективність якого ба­зується на засадах централізованості функцій, чіткій вертикальній підпорядкованості його різних рівнів та повному врахуванні еколо­гічних вимог в технологіях виробництва і господарської діяльності з метою досягнення гранично-припустимих змін екологічного стану довкілля. Дієвість системи оперативного контролю забезпечує функціонування всієї загальної системи управління в сфері екологічної безпеки, охорони природи та раціонального використання природних ресурсів. Розпорошеність функцій оперативного контролю по різних міністерствах, комітетах тощо суттєво знижує його ефективність.Моніторинг стану довкілля здійснюється на об’єктовому, локальному, районному, регіональному та державному рівнях. Ре­зультати моніторингу використовуються для поточної оцінки стану довкілля та розробки адекватних природоохоронних заходів, оцінки їх ефективності, а головне – для прогнозу розвитку негативних змін довкілля і екологічних ситуацій. При звичайному стані довкілля має існувати дві мережі моніторингу: 1 – державна мережа компле­ксного моніторингу, опорні пункти якої мають бути розташованими більш менш рівномірно по території України, в місцях з мінімаль­ним ступенем техногенного навантаження на навколишнє природне середовище і місцях компактного проживання людей; 2 – системи моніторингу в місцях розташування екологічно небезпечних приро­дних і техногенних об’єктів, які можуть бути державними або (в більшості випадків) бути організованими підприємствами відповід­но до вимог чинного законодавства.Моніторинг стану природних ресурсів вимагає суттєвого вдосконалення на загальнодержавному і регіональному рівнях через розширення складу і наповнення державних кадастрів щодо окре­мих видів природних ресурсів. Коли система ведення останніх буде відпрацьована науково-методично та законодавче введена в дію, це буде дієвим засобом запобігання виникнення небезпечних екологіч­них ситуацій на регіональному рівні.Державна екологічна експертиза контролює відповідність проектів (на всіх етапах проектування, будівництва, експлуатації, завершення діяльності і реабілітації території), державних і галузевих програм вимогам екологічної безпеки, ресурсозбереження і природоохоронного законодавства та наслідків їх здійснення на стан довкілля і здоров’я людини і є, таким чином, засобом упере­дження таких аспектів господарської діяльності, які могли б спри­чинити невиправдану і неприйнятну шкоду довкіллю і населенню. Крім того, державній екологічній експертизі, як виду експертної оцінки, можуть підлягати екологічні ситуації на окремих територі­ях, окремі діючі об’єкти та екологічно небезпечні види діяльності – за рішенням відповідних органів виконавчої влади.Екологічний аудит має своєю метою на­дання рекомендацій підприємствам щодо приведення їх діяльності у відпо­відність з вимогами діючого природоохоронного законодавства України

За час незалежності України розроблено концепцію національної екологічної політики, прийнято низку законів, підписано ряд нормативних документів для регулювання відносин у сфері природно-ресурсної та екологічної безпеки держави. В той же час, як справедливо зазначають автори видання «Розвиток України в умовах глобалізації та скорочення природно-ресурсного потенціалу» [Розвиток Укр, 2009], при наявності механізмів практичної реалізації зазначених документів та відповідальних за виконання центральних і місцевих органів влади, ми не відчуваємо зниження ризиків надзвичайних ситуацій та покращення умов для збереження біорізноманіття.

Україна пройшла кризовий період, пов’язаний з розривом економічних зв’язків, приватизацією і перерозподілом державної власності, з якого почала виходити завдяки інерційності і відносно стабільній роботі мінерально-сировинного комплексу. Але й сам цей комплекс, й ситуація на світовому ринку мінеральної сировини створюють загрози національній безпеці країни в економічній сфері. До головних з них відносяться:

виснаженість доступних запасів високоякісної мінеральної сировини у більшості розвинутих гірничо-видобувних районів;

дефіцит вуглеводневих енергоресурсів і залежність від їх імпорту;

значна доля у структурі промисловості енергоємних і ресурсо-ємнісних галузей виробництва, що потребують великих капіталовкладень;

зношеність і технологічна застарілість обладнання промисловості;

низький коефіцієнт корисної дії основних галузей виробництва;

висока енерго-водоємність та низький коефіцієнт вилучення корисних копалин з надр переважно з незворотним порушенням стану геологічного середовища та пов’язаних біогеоценозів.

При тривалому економічному розвитку, що базується на інтенсивній експлуатації надр, країна з сировинною економікою на певному етапі розвитку постане перед соціально-економічною та екологічною кризами. Це є справедливим і для України, де довготривале і нераціональне використання природних ресурсів призвело до виникнення чисельних екологічних проблем, на вирішення яких потрібні величезні кошти, що за розмірами перевищують державний бюджет країни. Україна ввійшла в період надзвичайних екологічних ситуацій і катастроф, значна кількість яких має перманентний характер.

Найбільш показовими в цьому відношенні можуть бути розвинуті гірничо-видобувні райони Донбасу, Криворізького басейну й Прикарпаття, де глибини шахт сягають кілометрових позначок, а площі порушень ландшафтів перевищують 20 тис. км2 (3% площі держави). Щільність населення та кількість потенційно небезпечних об’єктів в населених пунктах гірничо-видобувних районів за оцінкою фахівців приблизно в 20 разів перевищує середні показники по Україні. Що не може не відзначатися на якості та тривалості життя населення в цих регіонах. Так, скорочення тривалості життя населення в зонах впливу гірничо-видобувних районів на 1,5-2,5 роки при середній тривалості життя 63-65 років формує високі еколого-популяційні ризики.

Екологічна небезпека – ймовірність зруйнування середовища проживання людини, пов’язаних з нею рослин і тварин внаслідок неконтрольованого розвитку економіки, відставання технологій, природних і антропогенних аварій та катастроф, в результаті чого порушується пристосування живих систем до умов існування.

34

Екологічна катастрофа - надзвичайно швидка і тому небезпечна деструкційна зміна умов навколишнього середовища глобального чи локального масштабу, яка пов'язана з нанесенням величезної шкоди навколишньому середовищу, загибеллю рослин, тварин і людей.

35

ЗАБРУДНЕННЯ ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

поява у природному середовищі факторів, які негативно впливають на його стан; з. п. с. відбувається: хіміч. речовинами (вулканічного походження, від пожеж, випаровування з поверхні морів, ерозії ґрунтів і скель, процесів життєдіяльності, промислових процесів, сільськогосподарської діяльності), випромінюванням (іонізуючим і сильним електромагнітним полем, ск. поблизу лінії високої напруги), шумом; у випадку природного переміщення повітряних і водних мас з. п. с. шириться по всій земній кулі, мігрує з повітря у воду й ґрунт і у зворотному напрямку; з. п. с. запобігає застосування т.зв. безпечних технологій (герметизація процесів, замкнутий цикл), очищення продуктів згоряння і стоків, правильне складування відходів, їх утилізація, виробництво речовин, що підлягають біодеградації, економне використання добрив і засобів захисту рослин.

36

Однією з найбільш гострих екологічних проблем у наш час є забруд­нення навколишнього природного середовища відходами виробництва і споживання, і насамперед небезпечними відходами. Сконцентровані у відвалах, териконах, несанкціонованих звалищах відходи є джерелом забруднення атмосферного повітря, підземних і поверхневих вод, грун­тів і рослинності. Всі відходи поділяють на побутові і промислові (вироб­ничі). Побутові відходи можуть знаходитися як у твердому, так і в рідко­му, рідше — в газоподібному станах. Тверді побутові відходи (ТБО) — це сукупність твердих речовин (пластмаса, папір, скло, шкіра) і харчових відходів, що утворюються в побутових умовах. Рідкі побутові відходи пред­ставлені в основному стічними водами господарсько-побутового при­значення. Газоподібні — викидами різних газів. Промислові (виробничі) відходи (ВП) — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що утворилися при виробництві продукції або виконанні робіт і повністю або частково втратили початкові споживчі властивості. Вони бувають твер­дими (відходи металів, пластмас, деревина), рідкими (виробничі стічні води, відпрацьовані органічні розчинники) і газоподібними (викиди про­мислових печей, автотранспорту). Промислові відходи, так само, як і побутові, через нестачу полігонів захоронення в основному вивозяться на несанкціоновані звалища. Знешкоджується і утилізовується тільки 1/5 частина. Найбільшу кількість промислових відходів утворює вугільна промисловість, підприємства чорної і кольорової металургії, теплові еле­ктростанції, промисловість будівельних матеріалів. Екологічні кризові ситуації, що періодично виникають в різних точках планети, в багатьох випадках зумовлені негативним впливом так званих небезпечних відхо­дів. Під небезпечними відходами розуміють відходи, що містять у своєму складі речовини, які мають одну з найнебезпечніших властивостей (ток­сичність, вибуховість, інфекційність, пожежонебезпечність) і присутні в кількості, шкідливій для здоров'я людей і навколишнього природного середовища. Небезпечні відходи стали проблемою століття, і для бороть­би з ними робляться величезні зусилля у всьому світі. Клас токсичності відходів визначають згідно з Класифікатором токсичних промислових відходів (1987). Найбільшу загрозу для людини і всієї біоти мають небез­печні відходи, що містять хімічні речовини І і II класу токсичності. На­самперед, це відходи, у складі яких присутні радіоактивні ізотопи, діоксини, пестициди, бенз(а)пірен і деякі інші речовини.

37

Здатність ґрунту самоочищатися підривається різким зменшенням у ньому кількості редуцентів, що відбувається під впливом нестримного застосування пестицидів та мінеральних добрив, вирощування монокультур, повного прибирання з полів всіх частин вирощених рослин тощо. А відтак новим змістом наповнилося і поняття охорони природи, основні зусилля тепер скеровано на зниження рівня її матеріального та енергетичного забруднення. Схеми обміну речовинами промислових та сільськогосподарських підприємств навколишнім середовищем, внаслідок котрого відбувається забруднення довкілля, наведено на рис. 1. та 2.

(Рис 1.) Класифікація шкідливих речовин за ознаками очищення та використання.

(Рис. 2.) Обмін речовинами та енергією сучасного промислового підприємства з навколишнім середовищем.

Вплив шкідливих хімічних, фізичних, біологічних факторів на біоценоз характеризується чотирма рівнями:

І рівень - забруднення природного середовища не викликає змін в біоценозі, тобто:

(Формула) (1)

II рівень - забруднення природного середовища викликає навантаження на біоценоз в межах його пристосувальних можливостей:

(Формула) (2)

III рівень - забруднення природного середовища викликає в біоценозі незворотні зміни, його види хворіють, скорочується термін їхнього життя,

Тобто:

(Формула) (3)

IV рівень - забруднення природного середовища викликає загибель та Зникнення окремих видів біоценозу:

(Формула) (4)

З метою захисту біоценозу від хімічних, фізичних та біологічних факторів забруднення необхідно встановлювати норми допустимих забруднень.

Вилучення з природного середовища відновлюваних ресурсів або видів біоценозу також має чотири рівні впливу на флору та фауну:

І рівень - вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу менше за рівень їхньої відновлювальної здатності — природа не зазнає змін, тобто:

(Формула) (5)

II рівень — вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу на рівні їх відновлювальної здатності — природне середовище знаходиться в умовах нестійкої рівноваги.

(Формула) (6)

III рівень — вилучення з природи ресурсів або видів біоценозів перевищує її природні відновлювальні здатності - природне середовище починає, деградувати, окремі види біоценозу можуть зникнути, ресурси починають вичерпуватися, тобто:

(Формула) (7)

IV рівень — вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу призводить до порушення рівноваги в природі, її деградації, до кризових явищ, екологічної небезпеки і навіть катастрофи.

(Формула) (8)

При нормуванні якості навколишнього середовища передбачено гранично допустимі норми впливу на навколишнє середовище, що гарантує екологічну безпеку населення та збереження генетичного фонду. До цих норм належать:

- граничне допустимі або тимчасово погоджені норми викидів в атмосферу шкідливих речовин (ГДВ, ТПВ);

- гранично допустимі або тимчасово погоджені норми стоків у водоймища (ГДС, ТПС),

- гранично допустимі навантаження відходів виробництва на землі та ґрунти (ГДВ) тощо;

- гранично допустимі норми та ліміти щодо вилучення та відновлення природних ресурсів, що випливають з необхідності підтримання рівноваги в природному середовищі;

- гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунтах (ГДК), орієнтовно безпечні рівні впливу їх на людей (ОБРВ) або гранично допустимі дози впливу шкідливих речовин на людей (ГДД);

- норми гранично допустимої кількості мікроорганізмів та інших біологічних факторів в атмосфері, воді, ґрунті;

- норми гранично допустимих або орієнтовно допустимих рівнів (ГДР, ОДР), гранично допустимих доз (ГДД) для шуму, вібрації, електричних та електромагнітних полів та інших фізичних факторів, котрі можуть справляти вплив на здоров'я людей та їхню працездатність;

- норми гранично допустимих залишкових кількостей хімічних речовин у продуктах харчування, котрі встановлюють мінімально допустимі дози (МДД), нешкідливі для людини за кожною використовуваною хімічною речовиною і при їх сумарному впливі;

- норми гранично допустимого рівня або гранично допустимої дози безпечного вмісту радіоактивних речовин у навколишньому середовищі та в продуктах харчування, а також ГДР та ГДД радіаційного опромінення людей;

- нормативи на санітарно-захисні зони та смуги.

В основі нормування впливу різних факторів на людей та живу природу лежать гігієнічні, санітарні, ветеринарні підходи, сутність яких полягає в тому, що на основі експериментів з тваринами встановлюються межі, котрі протягом всього життя людей не будуть негативно позначатися на стані їхнього здоров'я.

За станом навколишнього середовища повинен здійснюватися постійний контроль, котрий реалізується такими методами: органолептичним (використання органів відчуття людини), аналітичним (розрахункові та балансові); соціологічним; експертним; хімічним аналізом; приладом метричним; біотестуванням та їхні поєднанням.

Для оцінки якості природного середовища використовується хрома

В даний час поєднанням "економіка природокористування" позначають розділ економіки, що вивчає питання економічної оцінки природних ресурсів і шкоди від забруднення природного середовища. Під економічними механізмами природокористування розуміють застосування економічних стимулів у сфері охорони природи та управління природокористуванням. Розрізняють механізми заохочувальні - це субсидії, пільгові кредити, податкові пільги, примусові - платежі, податки і штрафи за забруднення природних середовищ, а також відновлені або компенсаційні. В останньому випадку мова йде про створення фондів для боротьби з забрудненнями, страхування відповідальності за економічний збиток, матеріальних компенсації державі, регіонам, фірмам і особам, які постраждали від забруднення навколишнього середовища.

З позиції географічної науки природокористування - багаторівнева система взаємодії різноманітних природних умов і форм життєдіяльності людських колективів з економічними, екологічними і соціальними результатами суспільної праці. Природокористування розглядають як специфічний, тобто характерний виключно для соціальної людини, спосіб взаємодії з навколишнім середовищем. У деяких випадках проводять межу між власне природокористуванням і виробничою діяльністю: до виробничої діяльності відносять технологічні процеси "під дахом", які пов'язані з навколишнім середовищем лише каналами надходження сировини і виведення продукції і відходів.

Таким чином, виділяють три основні проекції аналізу природокористування:

1) як діяльності, спрямованої на створення умов існування суспільства;

2) як універсальної тенденції розвитку суспільства;

3) як особливої ​​властивості і здібності соціальної людини, специфічної форми його життєвої активності.

Цілі і способи впливу людини на природу визначають результати тієї або іншої форми природокористування. У процесі природокористування суспільство вчиняє наступні дії:

- Відчужує з природного середовища різні види ресурсів і нарощує свою енергоозброєність;

- Створює з сировини засоби виробництва і життя;

- Споживає їх, тобто розсіює в природному середовищі;

- Повертає в середу відходи життєдіяльності;

-Зберігає і відтворює властивості навколишнього середовища, необхідні для життєдіяльності суспільства;

- Координує всі перераховані дії.

Виробництва, про які йде мова, звичайно не включають переробних технологій.

39

Приро́дно-запові́дний фо́нд України — ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти, якi мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Державне управління природно-заповідним фондом України здійснює Державна служба заповідної справи.

Зміст [показати]

[ред.]Об'єкти

До природно-заповідного фонду України належать:

природні території та об'єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

3а роки незалежності площа природно-заповідного фонду України зросла більш ніж удвічі. Станом на листопад 2009 до його складу входять понад 7200 територій та об'єктів загальною площею 2,8 млн га, що становить 4,% території держави. Це, зокрема, 17 природних та 4 біосферних заповідника, 19 національних природних парків, 45 регіональних ландшафтних парків, 3078 пам'яток природи, 2729 заказників, 616 ботанічних, зоологічних садів, дендропарків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 793 заповідних урочища[1]. Попри це, площа природно-заповідного фонду в Україні є недостатньою і залишаться значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де середній відсоток заповідності становить 15 %.

40

Раціона́льне природокори́стування — використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізації взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.

Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.

Раціональне природокористування повинно забезпечити повноцінне існування і розвиток сучасного суспільства, за умови збереження високої якості середовища проживання людини. Цього можна досягнути завдяки економічній експлуатації природних умов і ресурсів при найефективнішому режимові їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів розвитку господарства і збереження здоров'я людей.

Нераціональним є таке природокористування, коли вплив людини на природу призводить до знесилення її відновлювальних властивостей, зниження якості і вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Воно може виникнути як наслідок не тільки прямих, але й опосередкованих впливів на природу.

Дотримання принципів раціонального природокористування дозволить розробити заходи з охорони довкілля, відновити порушені взаємозв'язки в екосистемах, запобігати загостренню екологічних ситуацій.

Зміст [показати]

[ред.]Принципи раціонального природокористування

«Нульовий рівень» споживання природних ресурсів.

Відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалові регіону

Збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання

Збереження природно обумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності

Погодження виробничого і природного ритмів

Пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу під час визначення економічної ефективності поточного природокористування

[ред.]Умови раціонального природокористування

Для досягнення стану усталеного (екологічно збалансованого) розвитку необхідна низка передумов, якими, як зазначалося у доповіді «Наше спільне майбутнє» Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (1987 р.), є:

політична система, здатна забезпечити участь широкого кола громадськості у прийнятті рішень

економічна система, що могла б забезпечити розширене виробництво та технічний прогрес на власній міцній базі

соціальна система, здатна забезпечити зняття напружень, що виникають за умов негармонійного економічного розвитку

система ефективного виробництва, зорієнтованого на збереження екологоресурсної бази;

технологічна система, яка могла б стимулювати постійний пошук нових рішень

міжнародна система, що сприяла б усталеності торговельних та фінансових зв'язків

[ред.]Раціональне використання землі

Раціональне використання землі — обов'язкова екологічна вимога при використанні цього природного ресурсу, адже базовий законодавчий акт (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища») у сфері екології прямо зазначає, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням раціонального та економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій.

Західний Буг бере початок на північних схилах Волино - Подільської височини біля с. Верхобужа Золочівського району Львівської області. У верхній течії перетинає заболочену рівнину Малого Полісся, нижче м. Червонограда — західну частину Волинської височини. Довжина ріки — 772 км, з яких у межах України — 401 км. На значній території Західний Буг протікає вздовж державного кордону з Польщею. Західний Буг є правим притоком Вісли, який впадає на території Польщі у Зегжинське водосховище. У басейні ріки розташовані Шацькі озера. Основними правобережними притоками його є рр. Білосток, Нарев, Луга, Неретва, а серед лівобережних — Кам'янка, Рата та Полтва.

Протягом року на Західному Бузі спостерігається три підняття рівня води — весняне і літнє внаслідок атмосферних опадів та зимове під час відлиг.

На річці побудовані Золочівське, Добротвірське і Сокальське водосховища, води яких використовуються для потреб гідро­енергетики, технічного та питного водопостачання.

Згідно з даними транскордонного моніторингу, одержаних протягом 1999-2000 рр. (Програма СВС ТАСІБ), якість води в Західному Бузі формується під впливом природних і антропо­генних чинників, до яких належить надходження стічних вод м. Львів і промислових підприємств, розташованих на при­токах української ділянки ріки.

Так, якість води верхньої частини ріки характеризується як «добра» і «задовільна», а з наближенням до м. Кам'янка Бузька — «погана» і «дуже погана». Це пов'язано із надходжен­ням забруднюючих речовин з такими притоками як р. Золочівка і особливо р. Полтва, яка протікає через Львів.

Негативний вплив забруднень, які надходять із стоком р. Полтва в Західний Буг, простежується до Добротворського водосховища. В ньому якість води покращується внаслідок більш сприятливих умов для протікання процесів біологічного самоочищення води. Цьому сприяють як більш високий рівень розвитку угруповань рослинних і тваринних організмів, які забезпечують самоочисну здатність екосистеми водосховища, так і фактор розведення забруднюючих речовин у значному об'ємі водних мас водосховища. Нижче водосховища якість води характеризується як «задовільна».

Після впадання у Західний Буг р. Студянка, до якої надхо­дять шахтні та стічні води хімічних та нафтохімічних підпри­ємств, розташованих у Нововолинському промисловому регіоні, вода погіршується і характеризується як «задовільна» і «погана».

З наближенням до кордону з Республікою Білорусь якість води поступово покращується і оцінюється як «задовільна»

Дата добавления: 2015-05-24