Методологічні основи та рушійні сили процесу навчання

Навчання як специфічна форма пізнання об’єктивної дійсності, попереднього досвіду поколінь спирається на загальні закони пізнання: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Це і є методологічна основа навчання.

Методологічною засадою процесу навчання є наукова теорія пізнання, яка вивчає природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання.

Пізнання — процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у свідомості людей.

Процеси навчання і наукового пізнання мають спіль­ні риси. Обидва спрямовані на пізнання істини, об'єк­тивної дійсності. І навчання, і пізнання здійснюються за схемою: живе спостереження об'єкта навчання чи пізнан­ня — осмислення істотних властивостей, особливостей, зв'язків цього об'єкта — застосування здобутих знань на практиці чи в навчанні або перевірка здобутого у процесі пізнання знання на практиці.

Між процесом навчання і процесом наукового пізнан­ня існують і певні відмінності. Передусім на всіх рівнях навчання об'єктивно не відкриваються нові знання. Учні засвоюють уже пізнані істини. Водночас відбувається дос­лідження об'єкта пізнання. Під час засвоєння знань сам об'єкт може бути представлений наочним або словесним зображенням. Якщо у процесі пізнання здобуваються тільки нові знання, то навчання, крім засвоєння цих знань, передба­чає формування вмінь і навичок. Зрештою, практика у піз­нанні є критерієм істини, в той час як у навчанні переві­ряти істинність знання нема потреби. Тут практика допо­магає краще зрозуміти й засвоїти навчальний матеріал.

У школі важливо й необхідно домагатися того, щоб уч­ні навчилися свідомо користуватися формами і прийома­ми пізнавальної діяльності, могли правильно застосовува­ти наукові принципи й методи у поясненні явищ приро­ди, суспільства та духовного світу людини. За таких умов процес навчання формуватиме в учнів основи наукового мислення.

Рушійні сили процесу навчання – суперечність між знаннями, уміннями, навичками для розв’язання поставлених завдань і досягнутим учнем рівнем знань, умінь та навичок.

Процес навчання характеризується наявністю багатьох протиріч – зовнішніх і внутрішніх, суб’єктивних і об’єктивних, істотних та неістотних.

Найбільше уваги вимагають внутрішні протиріччя. Вони збуджують внутрішні психічні сили, які виступають рушієм навчальної діяльності школярів. Провідною рушійною силою процесу навчання є результат протиріч між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, та наявним рівнем ЗУН, з іншого боку.

Рушійна сила – це певне психологічне відчуття труднощів у розв’язанні поставлених завдань. Вона проявляється у підвищенні розумової активності (чому?, як?) і спрямована на конкретні дії: оволодіння необхідним обсягом ЗУН, щоб розв’язати поставлене завдання.

Дія рушійної сили – це обов’язковий чинник процесу пізнання. Але переважно механізм дії рушійної сили непомітний, носить внутрішній характер і не завжди сприймається учнями. Тому учитель має глибоко усвідомлювати сутність рушійної сили, механізм її дії і стосовно конкретної навчальної теми створювати ситуації, включаючи механізм дії рушійної сили.

Рушійними силами навчального процесу є його супе­речності:

· між зростаючими вимогами суспільства до про­цесу навчання і загальним станом цього процесу, який по­требує постійного вдосконалення;

· між досягнутим учнями рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями й навичками, необхідними для розв'язання поставлених пе­ред ними нових завдань;

· між фронтальним викладом ма­теріалу й індивідуальним характером його засвоєння;

· між розумінням матеріалу вчителем і учнями;

· між теоретич­ними знаннями й уміннями використовувати їх на прак­тиці та ін.

Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й ви­користанні цих суперечностей для активізації пізна­вальної діяльності учнів.

Дата добавления: 2015-05-24