Методи і прийоми виховання

Методи виховання — шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей. Метод виховання поділяють на окремі елементи — прийоми виховання, які використовують для підвищення виховної ефективності методів.

Прийом виховання — складова частина методу, що визначає шляхи реалізації вимог методів виховання.

Однією з найпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

1. Методи формування свідомості особистості (бесіда, лекція, дискусія, переконання, навіювання, приклад).

Бесіда — метод виховання та отримання інформації про особистість за допомогою безпосереднього словесного спілкування. Результативність бесіди залежить від чіткості сформульованої мети, продуманості та послідовності запитань:

- Фронтальна (групова, колективна) бесіда. Найчастіше її проводять із класом на будь-яку тему: політичну, моральну, правову, статеву, естетичну та ін.

- Індивідуальна бесіда. Проводять її в екстремальних ситуаціях (за наявності локальних конфліктів, порушення дисципліни), здебільшого конфіденційно.

Лекція — розгорнутий, системний виклад у доступній формі певної соціально-політичної, моральної, естетичної проблеми. Різновидом лекційного викладу є повідомлення. На відміну від лекції, воно коротше, вузькопланове, компактне.

Диспут — вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють його учасників.

Дискусія — метод групового обговорення проблеми з метою з'ясування істини шляхом зіставлення різних думок. Для неї характерні чіткість мети, компетентність, науковий підхід до проблеми. Під час дискусії можливе використання різних прийомів: аргументації, дебатів.

Переконання — метод виховного впливу, за допомогою якого вихователь звертається до свідомості, почуттів, життєвого досвіду дітей з метою формування свідомого ставлення до дійсності і норм поведінки. Воно має бути послідовним, логічним, максимально доказовим, відповідати рівню вікового розвитку особистості. Переконуючи інших, вихователь повинен сам глибоко вірити у те, про що повідомляє. Ефективним засобом переконання є сугестія. Сугестивний метод — психологічний вплив на особу або групу осіб, розрахований на беззаперечне сприйняття незалежно від їх думок і волі. Засобами сугестивного впливу є слова, жести, міміка.

Навіювання:

- Пряме навіювання. Характеризується тим, що слово педагога, висловлене в імперативній формі, без аргументації, зумовлює відповідну «виконавчу» поведінку учнів. Використовують як заохочувальний засіб.

- Опосередковане навіювання. Розраховане на безперечне прийняття інформації, але повідомлення подають у вигляді розповіді, опису якого-небудь випадку чи натяку. Воно краще сприймається учнями, ніж пряме.

Приклад -передбачає демонстрування взірця для наслідування.

2. Методи організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправи і привчання, прогнозування, створення виховних ситуацій).

- Педагогічна вимога — педагогічний вплив на свідомість учнів з метою спонукати їх до позитивної діяльності або гальмування негативних дій і вчинків. Пред'явлені учням вимоги мають бути доцільними, зрозумілими й посильними:

- Прямі вимоги містять чітку вказівку щодо того, які дії та як їх потрібно виконувати.

- Опосередковані вимоги (порада, прохання, довіра, схвалення та ін.) не стільки самі стимулюють відповідні дії, як викликані ними психологічні переживання, інтереси, прагнення.

Вимога-прохання. Вона ефективна за хороших взаємин між педагогом та учнями, в яких домінують довіра і взаємоповага.

Вимога-довіра. Її формулюють як доручення, підкреслюючи повагу до учня з боку педагога.

Вимога-схвалення. Це дуже ефективний виховний прийом, оскільки вчасно висловлене схвалення ефективно стимулює діяльність дітей.

Вимога-порада. Це апеляція до свідомості дитини, переконання її в доцільності, корисності пропонованих дій.

Вимога-натяк. Вона є своєрідним поштовхом, що включає в дію сформовані якості дітей.

Вимога-недовіра. Вона належить до групи вимог, існування яких пов'язане з негативними емоціями.

Вимога-осуд. Суть її в негативному ставленні педагога до конкретних дій і вчинків учня.

Вимога-погроза. Учневі повідомляють, що за невиконання певного розпорядження до нього будуть вжиті відповідні заходи виховного впливу.

- Громадська думка — система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їх діяльності і спілкування та виражає ставлення до різних явищ, подій, що становлять загальний інтерес.

Вправляння — виконання учнем певних дій з метою вироблення і закріплення необхідних навичок та позитивних форм поведінки.

Привчання — організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх на звичні форми суспільної поведінки.

Прогнозування — передбачення ситуацій (обставин, процесів, явищ, подій), які раніше не мали місця, але можливі в перспективі.

Залежно від потреби прогнозування здійснюють на близьку, середню, далеку перспективи.

Виховуючі ситуації — спеціально організовані педагогічні умови для формування в учнів мотивів позитивної поведінки чи подолання недоліків:

- вербальні (наведення афористичних висловів, розповіді із моральною проблематикою, казкові сюжети і реальні події),

- уявні (створення учневі умов для аналізу ним своєї поведінки, оцінки певної події),

- конфліктні (в їх основі — гострі моменти, психологічні зриви, потрясіння),

- ситуації-задачі,

- ситуації-вправи (обговорення проблем ігрової ситуації, що спонукають учнів до певних дій, моральних вчинків).

Прийоми створення виховуючих ситуацій поділяють на:

- Творчі прийоми (доброти, уваги та піклування)

- Гальмуючі прийоми (осуд, наказ, ласкавий докір, натяк, удавана байдужість, іронія, розвінчання, вияв обурення, попередження, вибух емоцій)

3. Методи стимулювання діяльності й поведінки (гра, змагання, заохочення, покарання).

Гра — один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними:

- ігри-дозвілля (ігри за власним бажанням),

- ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навчально-виховних завдань).

- ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри-розиграші.

- ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.

Змагання — природна схильність дітей до здорового суперництва й самоутвердження в колективі:

- індивідуальне (предметні олімпіади, конкурси дитячих творів, малюнків, виставки, індивідуальні види спортивних змагань тощо).

- колективне (ігри (футбол, волейбол тощо), конкурси художньої самодіяльності (внутрішкільні, міжшкільні, районні тощо).

Заохочення — схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення:

- схвалення, виражене короткою реплікою-ствердженням, що дитина діє правильно, її вчинок позитивний («Так», «Молодець!», «Правильно!»);

- похвала, що є розгорнутою оцінкою, яка супроводжується аналізом дій дитини («Ось бачиш, Сашко, ти постарався і вже вчишся краще»);

- нагорода, що є більш значним заохоченням, яке застосовують за необхідності відзначити особливі досягнення, вчинки (закінчення навчання з відзнакою, перемога у змаганнях);

- важливе доручення, яке свідчить про довіру вчителя і викликає особливе натхнення в учня, спонукає до діяльності;

Покарання — осуд недостойних дій та вчинків з метою їх припинення, запобігання у майбутньому:

- покарання-вправляння (наприклад, погане виконання обов'язків чергового у класі карається додатковим чергуванням);

- покарання-обмеження (обмеження щодо отримання певних благ: можливості поїхати на екскурсію, тимчасова заборона відвідування спортивної секції);

- покарання-осуд (попередження, догана з визначенням певних строків на виправлення);

- покарання-умовність (наприклад, учня залишають на певний час у кабінеті директора для обдумування свого вчинку);

- покарання-зміна ставлення (більш суворий тон вчителя під час аналізу вчинку, суворий погляд).

4. Методи самовиховання (самовиховання, самопізнання, самоосвіта, самооцінка, самоповага).

Самовиховання — систематична і цілеспрямована діяльність особистості, орієнтована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. Самовиховання починається з самоусвідомлення — усвідомлення людиною себе як особистості, свого місця в суспільній діяльності.

Самопізнання — процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких сторін своєї особистості. Важливим етапом у процесі самопізнання є самовизначення учнем своєї спрямованості, темпераменту, характеру, здібностей.

Характер — комплекс психічних особливостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, ставленні до суспільства, праці, колективу, до себе.

Здібності — потенційні можливості людини, які забезпечують їй більш високі, ніж в інших людей, показники в діяльності.

Самоосвіта — процес набуття знань у процесі самостійної роботи поза систематичним навчанням у стаціонарному навчальному закладі.

Методи самопізнання:

1. Самоспостереження. Виявляє себе як спостереження індивіда за своїми діями, вчинками, думками, почуттями:

— ретроспективне — відновлення в пам'яті подій, що відбулися.

— пряме — спостереження подій, що відбуваються.

— повторне — відновлення подій з метою уточнення, доповнення вражень особистості від своїх дій.

2. Самокритика. Означає вона процес опрацювання результатів самоспостереження за допомогою самоаналізу і самооцінки.

3. Самоаналіз. Охоплює аналіз власних думок, почуттів тощо.

Самоставлення — ставлення людини до самої себе.

Самоповага — особисте оцінне судження, виражене в позитивному ставленні індивіда до самого себе.

Самооцінка — оцінювання особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей: правильна і неправильна.

Саморегуляція (лат. regulare — налагоджувати) — здатність людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення актів своєї поведінки та психічних процесів: само підбадьорення, само схвалення, самонаказ, самовладання, самообмеження, самостимулювання.

Дата добавления: 2015-05-24