Теорія старіння

З біологічного погляду, старіння – універсальний і закономірний процес, якому властива поступовість, неухильне прогресування, що призводить до зниження адаптаційних можливостей та життєздатності індивідуума.

Закономірності – це стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі суттєві зміни. Закономірні вікові зміни організму називаються гомеорезом.

Існує дві традиційні точки зору на причини розвитку старіння (закономірності):

1. Старіння – генетично запрограмований процес, результат закономірної реалізації програми, закладеної у генетичному апараті.

2. Старіння – результат руйнування організму, викликаний різними факторами, дія яких повторюється і накопичується протягом всього життя.

До факторів, що впливають та прискорюють процес старіння належать: генетичні (набір генів, який отримується від батьків); соціальні (рівень розвитку суспільства) та стиль життя кожного з нас.

Згідно з закономірностями, які проявляються у вигляді конкретних механізмів, вчені виділяють типи старіння:

«забруднення» організму;

недостатність самокопіювання елементів системи (втрата до оновлення та загибель структурних елементів організму);

недостатність дії відбору (різновидові генерації на рівні всіх структур організму);

зміни у регуляторних системах (дисбаланс та сповільнення процесів самовідновлення).

Причиною першого типу старіння є безкінечне надходження в організм різних речовин з зовнішнього середовища та побічних продуктів метаболізму зсередини. Головними проявами даного типу старіння є «зашлакованість» клітин, органів, систем та всього організму; зниження адаптаційних можливостей організму; психо-соціальні обмеження. Основними засобами протидії є: стимуляція природних механізмів очищення організму, гормонотерапія, імуностимуляція, природне голодування та спеціальні дієти, більш різноманітний фізичний та психічний спосіб життя.

Особливості 2-го типу старіння: внутрішнє самовідновлення не може забезпечити безкінечне існування та самокопіювання клітин. Як результат – зниження числа локусів ДНК, зменшення числа нервових клітин, альвеол, нефронів, втрата зубів, волосся. Засобами протидії є стимуляція функцій та штучне відновлення втрачених структур.

Головні механізми третього типу старіння є накопичення великої кількості однорідних клітин та дезінтеграція організму, як цілого. Результатом таких дій є зниження координації функцій різних структур між собою; зниження пристосувальних властивостей та ступеня адаптації організму. Засобами протидії є стимуляція систем природного відбору (імунна система), клітинної проліферації та процесів самовідновлення.

Регуляторні впливи підтримують цілісність організму як єдиного цілого та забезпечують його стійкість до дії різноманітних факторів. При порушенні даних впливів збільшується кількість мутацій та кількість «старих» клітин. Методами протидії є посилення механізмів регуляції (гормонотерапія).

До найбільш характерних зовнішніх ознак старіння належать: зменшення росту (на 0,5–1 см за п’ятиліття після 60 років), зміна форми тіла (згладжування контурів, посилення кіфозу, перерозподіл жирового компоненту), зниження амплітуди рухів грудної клітки, зменшення розмірів обличчя внаслідок втрати зубів і редукції альвеолярних відростків щелеп, збільшення обсягу мозкової частини черепа, ширини носа і рота, зміни у шкірі (зменшення кількості сальних залоз, товщини епідермісу, сосочкового шару шкіри, посивіння волосся).

В одних системах вікові зміни виникають рано, але розвиваються повільно (наприклад, у кістковій тканині), у інших – настають пізніше, але потім швидко прогресують (наприклад, у центральній нервовій системі).

Для процесу старіння характерні зміни у функціонуванні важливих систем організму, зокрема регуляторних. Так, у центральній нервовій системі спостерігаються структурні (зменшення маси мозку, величини і щільності нейронів) та функціональні (зниження працездатності нейронів, зміни в електроенцефалограмі (ЕЕГ) перебудови. Проходить зниження гостроти зору, функції слухового апарату, смаку, частково шкірної чутливості.

Для ендокринної регуляторної системи характерне зменшення маси залоз, зниження їх гормоноутворювальної функції (щитоподібної, статевих залоз).

Зміни виникають в інших системах: знижується секреторна активність травних органів, життєва ємність легень, основних ниркових функцій, скорочувальна цілісність міокарда, сповільнюється ритмічна діяльність серця; різко знижується імунний гомеостаз, кількість і функціональна активність Т-лімфоцитів. Зниження активності системи імунітету призводить до розвитку аутоімунних процесів, зростання можливості утворення пухлин.

На фоні регуляторних і функціональних порушень спостерігається зниження основного обміну, сповільнюється біосинтез білку, збільшується вміст жиру у крові, тканинах, знижується функціональна активність клітин, порушується проникність мембран, зростає частота генних і хромосомних аберацій. Починаючи з 30–40-річного віку, у людини знижується швидкість нервової провідності, зменшується кількість крові, яка протікає через нирки, знижується фізіологічна активність серцевого м’язу, зазнають змін колагенові й еластичні волокна, у тканинах накопичується холестерин, солі кальцію і т.п. Клітини і тканини втрачають здатність до біохімічної та морфологічної регенерації.

У процесі старіння відбувається не тільки зниження функцій систем та їх дезінтеграція, але і включення протидіючих компенсаторних механізмів. Вітаукт – процес стабілізації життєдіяльності організму, що підвищує його надійність, спрямований на попередження ушкодження живих систем з віком та збільшення тривалості життя.

Дата добавления: 2015-05-24