Пояснення соціальної зміни

Наступним моїм твердженням буде те, що навіть право-вірні функціоналісти при спробі пояснити деяке типи соціальних явищ користуються, не віддаючи при цьому собі звіту, нефункціональними прийомами. Зокрема, це стає ясним з їх робіт по соціальній зміні.

Соціальна зміна стала шуканою перевіркою теорії відколи історичні документи стали передумовою для вивчення цього предмета. Поза історією соціолог може встановити порівняльні взаємини інститутів, але навряд чи він здатний пояснити, чому ці стосунки мають бути саме такими. З історичних документів може бути отримана інформація, що підтверджує пояснення. Одне з простих звинувачень функціональної школи зводиться до того, що вона не має справи з соціальною зміною, що її аналіз обмежений соціальною статикою. Останніми роками деякі функционали-сты зробили спробу показати несправедливість цього звинувачення. Для доказу вони вибрали процес диффе-ренциации в суспільстві, наприклад процес зростання професійної спеціалізації. Як завжди, питання торкається не самого факту диференціації - поза сумнівом, загальна традиція історії лежала в цьому напрямі, а його пояснення.

Зокрема, хорошим прикладом нової тенденції в розвитку функціоналізму є книга Нейла Смелсера "Соціальна зміна в промисловій революції: додаток теорії до англійської бавовняної промисловості 1770- 1840 гг". (1959). Книга цікава не лише з точки зору моїх цілей, але дуже хороша і сама по собі. У ній дається величезна, добре організована інформація і робиться спроба пояснити ті зміни, про які йде мова. Найзабавнішим в цій книзі є те, що пояснення, до якого в действи-тельности прибігає Смелсер як хороший учений, нічого спільного не має з функціональною теорією, бо вона не є теорією взагалі. Пояснення тут будується на основі теорії іншого і кращого типу.

Починає Смелсер як справжній функціоналіст. Соціальна система, що розуміється їм як один з видів систем дії, характеризується таким чином: "Соціальна система.. складається з мережі взаємозв'язаних ролей, колективів і т. д. Важливо пам'ятати, що ролі, колективи і т. д., а не індивіди є одиницями аналізу в цьому останньому випадку". Більше того, "усі системи дії управляються принципом рівноваги. У соответ-ствии з переважаючим типом рівноваги процес пристосувань протікає в певному напрямі: якщо рівновага стійка, то одиниці прагнуть повернутися до своєї вихідної позиції; якщо рівновага неповно, то тільки деякі з одиниць потребують пристосування; якщо рівновага нестійка, то з'являється тенденція до зміни через взаємне приспособле-ние до нової рівноваги або до загальної дезинтеграції". Нарешті, "усі соціальні системи схильні до цих чотирьох функціональних вимог, які повинні більш менш задовольнятися, якщо система повинна залишитися в рівновазі" (с. 10-11). Зверніть увагу, що за допомогою цього аргументу усі соціальні системи, навіть ті, які знаходяться в стані дезинтеграції, виявляються рівноважними. Незважаючи на те що дезинтегровані системи знаходяться в нестабільному равнове-сии, вони все ще рівноважні. У зв'язку з цим такі системи більш менш задовільно виконують чотири функціональні вимоги. Ось наскільки корисною може бути дедуктивна система в соціальних науках. Якщо говорити серйозніше, то визначення рівноваги виявляються настільки широкими, що при їх допомозі можна протягнути будь-який вивід, який тільки заманеться зробити дослідникові.

Незважаючи на те що Смелсер користується цією теорією для пояснення, при наступних розробках вона є просто вивіскою. Коли справа доходить до пояснення нововведень в англійській бавовняній промисловості, особливо введення прядильних і ткацьких машин, то Смелсер забуває про свій функціоналізм. Суть його дійсного пояснення лежить в семи пунктах, фіксувальних протікання процесу. "Процес промислової диференціації проходить наступні етапи:

1) незадоволення досягнутим рівнем производитель-ности промисловості або її галузей і відчуття можливості досягти більше високого рівня продуктивності;

2) відповідні симптоми порушення (занепокоєння) у формі "непристосованих" негативних емоційних реакцій і "нереалістичних" прагнень деяких елементів населення" (с. 29).

Я не приводитиму тут інші п'ять пунктів, оскільки усі вони можуть бути розглянуті аналогічним чином. Я думаю, що усі вони містять в собі хороше пояснення нововведень в промисловій революції бавовняного виробництва. Але до якого типу пояснення належить усе це? Це усе що завгодно, але тільки не функціональне пояснення. Де тут місце ролям як фундаментальним одиницям соціальної системи? Де чотири функціональні вимоги? Про це не сказано жодного слова. Про що ж замість цього йде мова? Йдеться про незадоволення, про почуття можливості, емоційні реакції і прагнення. Але хто або що є носієм цих почуттів? Чи може роль бути незадоволеною або эмоциональ-ной? Ні, Смелсер сам говорить, що відчувають і відчувають "різні елементи населення". Якщо називати речі своїми іменами, то доведеться визнати, що різні "елементи населення" означають людей. Яких людей? Значна частина їх зайнята на виробництві і у продажу бавовняного одягу. Чим вони не задоволені? Зовсім не тим, що називається "Досягненнями продуктивності в промисловості". Хоча деякі державні діячі ясно цікавилися тим впливом, який робила ця галузь промисловості на добробут Великобританії, ми знову-таки під безжало-стным тиском фактів вимушені визнати, що люди, про яких йде мова, найбільше цікавилися своєю власною вигодою. Так давайте ж повернемо людину і надамо йому трохи життєвості. Самому Смелсеру належить найважливіша заява: "В Ланкашірі на початку 60-х років XVIII століття активно обговорювалося питання про можливості розбагатіти завдяки корисному винаходу". Коротше кажучи, люди, про кото-рых йде мова, діяли за мотивами особистого інтересу. Та все ж не всякий особистий інтерес є егоїстичним і, звичайно, не усі нововведення промислової революції можуть бути приписані себелюбству.

Дійсне пояснення Смелсером технічних нововведе-ний в бавовняному виробництві може бути зведено до наступної дедуктивної системи. Я зупинюся на найбільш очевидних пунктах:

1) ніж більше значуще заохочення діяльності, тим вірогідніше виконання цієї діяльності;

2) чим більше можливість заохочення, тим вірогідніше виконання цієї діяльності;

3) високий попит на бавовняні тканини і низька продуктивність праці призводили до того, що люди, зайняті в бавовняній промисловості, сприймали розвиток і впровадження машин, що полегшують працю, як заохочення, що виражається в збільшенні прибутку;

4) існуючий стан технології призводив до того, що зусилля, спрямовані на розвиток техніки, що полегшує ручну працю, розглядалися як умова, що призводить до успіху;

5) тому вкрай ймовірно, що через обставини, викладених в пунктах 1 і 2, ці люди намагалися розвивати техніку, що полегшує ручну працю;

6) оскільки вони добре знали технологію, остільки цілком імовірно, що і їх зусилля повинні були увінчатися успіхом, і деякі з них дійсно виявилися успішними.

За цими першими кроками послідували інші, такі як організація фабрик і збільшення розподілу праці. Для цих подальших кроків не потрібно ніякого іншого типу объясне-ния: положення, подібні до пунктів 1 і 2, які я називаю ціннісними положеннями і положеннями успіху, будуть действо-вать і тут. Подальші положення знадобляться нам для опису ефекту фрустрації, який ясно послідував за деякими нововведеннями, створюючи "негативні эмоцио-нальные реакції", вказані Смелсером в пункті 2.

Я повинен знову повернутися до цього типу пояснення. Це пояснення є психологічним (пункти 1 і 2), тому що положення такого типу встановлюються і перевіряються психоло-гами, оскільки це відноситься до поведінки людей, а не до умов рівноваги в суспільстві або інших соціальних групах як таких. Ці положення є загальними, оскільки вони проявляються в багатьох - і, я думаю, в усіх - дедуктивних системах, які займаються поясненням соціального поведе-ния. Цим не передбачається, що люди у своїй конкретній поведінці схожі один на одного. Вони можуть бути вимушені до різних способів заохочення. Але той спосіб, який визначає цей вибір, сам по собі має бути пояснений за допомогою психологічних положень. Справа не в тому, що їх цінності є матеріальними, а в тому, що прагнення до нематеріальних цінностей здійснюється за тими ж законами, що і прагнення до матеріальних. Справа не в тому, що вони є ізольованими або несоціальними, а в тому, що закони людської поведінки не змінюються тільки тому, що інша особа, а не фізичне середовище, є джерелом заохочення. Не передбачається також, що за допомогою психологи-ческих положень буде пояснено усе соціальне. Звичайно, ми не пояснимо усього, але наші невдачі будуть приписані не самим положенням, а недостатності фактичної інформації або того інтелектуального механізму, яким ми користуємося, хоча електронно-обчислювальна техніка і допоможе нам тут. Не може бути і мови про психологічний редукционизме, хоча мені і здавалося, що він тут мав місце. Адже редукція припускає наявність загальних соціологічних станів, які можуть бути зведені до психологічних. Тепер я підозрюю, що не існує загальних соціологічних станів, які добре узгоджувалися б з усіма суспільствами або соціальними групами як такими, і що загальні стани соціології насправді є психологічними.

Моє твердження полягає в наступному: що б ми не говорили з приводу наших теорій, коли ми серйозно намагаємося пояснити соціальні явища за допомогою конструювання не найчіткіших дедуктивних систем, фактично ми виявляємо, визнаємо ми це або ні, факт використання того, що я назвав психологічними поясненнями. Навряд чи треба говорити про те, що наші дійсні пояснення і є нашими дійсними теоріями.

Я був би дещо несправедливий до таких функціоналістів, як Смелсер і Парсонс, якби припустив, що вони не зрозуміли простого факту існування людей. Так звана теорія дуже добре починається з парадигми, в якій розглядається поведінка двох осіб, коли вони санкціонують один одного, тобто один винагороджує або карає дії іншого. Але як тільки початок був покладений, автори стали нехтувати ім. Як тільки теорія дії була прикладена до суспільства, виявилось, що в нім зовсім немає дійових осіб і навряд чи є яка-небудь дія. Причина цього полягала в тому, що система особи була відокремлена від соціальної системи і передбачалося мати справу тільки з останньою. Саме система особи має "потреби, прагненнями, навичками і т. д". Особова система (особа) не є частиною соціальної системи, але лише відповідно обмінюється з нею, забезпечуючи, наприклад, духовну мотивацію. Це один з видів осередків, в яку ви входите, якщо представити теорію як ряд таких осередків. Будь-який автор псує свій стиль під впливом функціоналізму. Кращі з письменників писатимуть ваговито, якщо їх проблеми не сформульовані досить виразно. Якщо теоретик розглядатиме свою проблему з боку, як одне з кон-структивных пояснюючих положень, а не як ряд категорій, то він почне розуміти, що особове і соціальне не має бути що розділяється. Вчинки людини, які ми розглядаємо як прояви його особи, не відрізняються від тих його вчинків, які разом з діями інших індивідів створюють специаль-ную систему. Це два ідентичні ряди дій. Теоретик усвідомлює це, коли зрозуміє, що один і той же ряд положень, включаючи ціннісні положення і положення успіху, потрібний як в особових, так і в соціальних явищах.

Дата добавления: 2015-05-24