Самооновлення. 1 страница

Розвиток людської цивілізації в теперішньому вигляді веде до руйнування планети - нашого єдиного будинку в цьому всесвіті. Ось кожен з нас повинен замислюватися про свій внесок у справу збереження природи і робити певні дії в цьому напрямку.

Екологічний спосіб життя націлений на збереження природи, на противагу її руйнуванню шляхом цілковитого виснаження природних запасів і забруднення довкілля, що в наш час спостерігається майже повсюдно. Людина бездумно споживає природні ресурси (землю, воду, корисні копалини), вирубує дерева, забруднює річки, моря і океани залишаючи після себе лише гори сміття, які до того ж дуже складно переробити.

Екологічно чиста природа-це наш світ у якому ми живемо.

Список використаної літератури:

Інтернет інформація-Юля Данилейко,

Алька Бабій

В основі самооновлення лежать реакції синтезу, тобто утворення нових молекул і структур на основі інформації, закладеної впослідовності нуклеотидів ДНК.

Саморегуляція. Саморегуляція, або ауторегуляція - це здатність організмів підтримувати відносну сталість хімічного складу та перебігу фізіологічних процесів -гомеостаз. Саморегуляція відбувається за участі нервової, імунної та ендокринної

систем. Важливим проявом життя є подразливість - здатність живих організмів реагувати на певні впливи довкілля. Характер подразників, а, отже, й адекватні реакції-відповіді організмів на них різноманітні. Вони мають свої особливості у представників тваринного і рослинного світу. Поширеною формою прояву подразливості є рухи - активні чи пасивні. У

світі тварин рухи виявляються у вигляді таксисів. Це певне позитивне чи негативне переміщеннявідносно подразника (фототаксис,термотаксис, хемотаксис). Рослинам притаманні тропізми, настії, нутації. Рухи віддзеркалюють різні шляхиеволюційних перебудов і адаптацій організмів досередовища існування.Однією з обов'язкових властивостей життя є здатність до самовідтворення (розмноження).

У процесі розмноження організми дають потомство, тобто виникають організми, схожі з батьківськими формами. Таким чином забезпечується спадкоємність між батьками і нащадками. У сучасних умовах організми можуть виникати тільки з матеріальних форм (клітин) шляхом розмноження. Самовідтворення відбувається на всіх рівнях

організації живої матерії. Розмноження є необхідною умовою існування

будь-якого виду рослин і тварин. Життєвим віддзеркаленням космічних процесів є еволюційно сформована біологічна ритмічність - універсальна особливість життя. Біоритми - це кількісні

й якісні зміни біологічних процесів, які відбуваються на різних рівнях організації. їх виникнення зумовлено планетарними взаємодіями, обертанням Землі навколо своєї осі й навколо Сонця. Найпоширенішим є циркадіанний (білядобовий) хроноритм, що випливає з фотоперіоду - зміни довжини дня і ночі. Рослинний і тваринний світ реагує на фотоперіод фотоперіодизмом - складним комплексом змін життєдіяльності. Фотоперіодизм є суттєвим компонентом таких елементів вищої нервової діяльності, як інстинкти.

Спадковість і мінливість.

Спадковість - це здатність організму передавати свої ознаки, властивості й особливості розвитку від покоління до покоління.

Мінливість - це здатність організмів набувати нових ознак і властивостей. При цьому виникає різноманітність, поява нових форм життя, нових видів організмів.

Спадковість і мінливість - невід'ємні явища живої матерії. Вони проявляються в процесі розмноження організмів.

Ріст і розвиток

Ріст здійснюється на будь-яких рівнях біологічної організації: ріст клітин, ріст органів, ріст організмів, ріст популяцій тощо. Ріст супроводжується збільшен ням маси органа, організму або зростанням числа

особин у популяції тощо.

Властивістю живої матерії є здатність до розвитку - незворотної закономірної зміни біологічноїсистеми. В результаті розвитку зазнає змін склад

або структура системи, формується нова якість. Розвиток складових організму носить назву онтогенез, або індивідуальний розвиток. Розвиток живої природи (еволюція) з утворенням нових видів, прогресивним ускладненням форм життя носить назву

філогенез, або історичний розвиток.

Дискретність і цілісність.

Дискретність (від лат. discretus - переривчастість, розділення) означає, що біологічна система (популяція, організм, орган, клітина) складається з відособлених або обмежених у просторі складових (види, особини, тканини, органели). Дискретність забезпечує сталість перебігу біологічних процесів у часі і просторі. Взаємодія складовіи біологічної системи відбувається не ізольовано, а перебуває у зв'язку з оточуючим середовищем, вона

відповідно реагує на стимули, які надходять зовні. За таких умов біологічна система розглядається як цілісна система. Її складові утворюють цілісність, єдине ціле. Про це свідчать однотипність реакцій різних видів на дію подразника, взаємопереходи біохімічних реакцій, тотожність фізіологічних функцій тощо.

3. Структурні рівні організації життя. Значення уявлень про ці рівні для медицини.

Виділяють такі рівні живої матерії:

Молекулярно-генетичний рівень. Елементарні структури - коди спадкової інформації, тобто послідовності триплетів нуклеотидів молекули ДНК. Елементарні явища - відтворення цих кодів за принципом матричного синтезу або коваріантної редуплікації (подвоєння) молекули ДНК. Екологічні проблеми рівня: ріст мутагенних впливів і збільшення частки мутацій у генофондах.

Клітинний рівень.

Елементарні структури - клітини. Елементарні явища - життєві цикли клітин. Клітина перетворює речовини й енергію, що надходять до організму, у форму, придатну для використання організмом, і таким чином забезпечує процеси життєдіяльності. Екологічні проблеми рівня: ріст клітинної патології внаслідок забруднення середовища, порушення відтворення клітин.

Організмовий рівень.

Елементарні структури - організми та системи органів, з яких вони складаються. Елементарні явища - комплекс фізіологічних процесів, що забезпечують життєдіяльність. На даному рівні здійснюється механізм адаптації і формується певна поведінка живих істот у конкретних умовах середовища. Екологічні проблеми рівня: зниження адаптаційних можливостей організмів, розвиток граничних

станів у людини (стан між здоров'ям і хворобою).

Популяційно-видовий рівень.

Елементарні структури - популяції. Елементарні явища - видоутворення на підставі природного добору. Популяція -основна одиниця еволюції. Найважливіший еволюційно-генетичний показник популяції - її генофонд. Це керуюча підсистема рівня. Генофонд визначає еволюційні перспективи та екологічну пластичність

популяцій. Екологічні проблеми рівня: погіршення екологічних показників популяції (чисельність, щільність, віковий склад тощо).

Біосферно-біогеоценотичний рівень.

Елементарні структури - біогеоценози. Елементарні явища динамічний взаємозв'язок біогеоценозів у масштабах біосфери. Керуюча підсистема – генопласт. Це сукупність генофондів і генотипів адаптованих одна до одної популяцій в оточуючому їх середовищі. Весь комплекс біогеоценозів утворює живу оболонку Землі - біосферу.

Екологічні проблеми рівня: збільшення кількості антропоценозів та їх глобальне поширення, забруднення середовища, руйнування озонового екрану Землі.

Біологічні рівні організації живої природи взаємно пов'язані між собою за принципом біологічноїієрархії. Система нижчого рівня обов'язково включається до рівня вищого ґатунку.

4. Клітина як елементарна структурно-функціональна одиниця живого.

Кліти́на — структурно-функціональна одиниця всіх живих організмів, для якої характерний власний метаболізм та здатність до відтворення.

Прокаріотичні клітини з'явилися на Землі приблизно 3,5 млрд. років тому внаслідок спонтанної агрегації органічних молекул та тривалої еволюції (гіпотеза О. І, Опаріна).

Походження еукаріотичних клітин пояснюють

симбіотичною гіпотезою, згідно з якою клітиною-хазяїном був анаероб. Перехід до аеробного дихання пов'язаний із проникненням аеробних бактерій у клітину-хазяїна і співіснуванням з нею у вигляді мітохондрій.

Дуже важливим було виникнення мітозу як механізму рівномірного розподілу генетичного матеріалу і відтворення з покоління в покоління подібних клітин. В результаті подальшої еволюції виник новий механізм поділу клітин - мейоз, що вирішило проблему розмноження багатоклітинних організмів.

Т. Шванн висунув основні положення клітинної теорії:

1) клітина є головною структурною одиницею всіх організмів (рослин і тварин);

2) процес утворення клітин зумовлює ріст, розвиток і диференціювання рослинних і тваринних тканин.

Вірхов доповнив теорію постулатом «Кожна клітина походить з клітини».

На сучасному етапі розвитку цитології клітинна теорія включає такі положення:

1. клітина - елементарна одиниця будови і розвитку всіх живих організмів;

2. клітини всіх одноклітинних і багатоклітинних організмів подібні за походженням (гомологічні), будовою, хімічним складом, основними проявами життєдіяльності;

3. кожна нова клітина утворюється виключно внаслідок розмноження материнської шляхом

поділу;

4. у багатоклітинних організмів, які розвиваються з однієї клітини - зиготи, спори тощо,

5. різні типи клітин формуються завдяки їхній спеціалізації впродовж індивідуального розвитку особини та утворюють тканини;

6. із тканин складаються органи, які тісно пов'язані між собою й підпорядковані нервово-гуморальній та імунній системам регуляції.

Прокаріоти. У прокаріотів, до яких належать

бактерії і синьозелені водорості, клітини невеликих розмірів (0,5C3 мкм). Ці клітини позбавлені ядерної мембрани і не містять чітко оформлених, обмежених мембраною органел. У прокаріотичних клітинах відсутнє ядро і хромосоми. Генетичний матеріал представлений однією довгою кільцевою молекулою ДНК. Гістонових білків не виявлено, у нихвідсутня нуклеосомна організація хроматину. Кільцева молекула ДНК упакована в клітині у вигляді петель. Прокаріотичні клітини, оточені клітинною стін-

кою, що складається головним чином із вуглеводів і амінокислот. Плазматична або клітинна мембрана часто утворює випинання в цитоплазму, які називаються мезосомами. Вони виконують функцію утворення АТФ C багатої на енергію сполуки. У прокаріотів рух цитоплазми й амебоїдний рух відсутні; переміщуються вони найчастіше за допомогою джгутиків, організованих значно простіше від джгутиків

еукаріотів.

НАЗВАТИ ПРЕДСТАВНИКІВ ПРОКАРІОТІВ.

Еукаріоти. Еукаріоти - організми, клітини яких мають ядро (від грец. - κάρυον), оточене мембранною оболонкою. До еукаріотів належать найпростіші, гриби, рослини і тварини. Генетичний матеріал зосереджений переважно у хромосомах, що

мають складну будову й утворені нитками ДНК і гістоновими білковими молекулами. Поділ клітин - мітотичний. У цитоплазмі розрізняють багато характерних органел: центріолі, мітохондрії, пластиди та інші.

Серед еукаріот існують як одноклітинні, так і

багатоклітинні організми, яким властивий складний принцип структурної організації. Форми клітин можуть бути різноманітними, розміри коливаються в

межах C від 5 до 100 мкм. Клітини мають подібний хімічний склад і обмін речовин. Вони розподілені системою мембран на компартменти. Усі клітини мають єдину систему збереження та реалізації спадкової інформації. Однак клітини організмів, що на-

лежать до різних царств (тварин, рослин, грибів і найпростіших), мають ряд істотних особливостей.

Обмін речовиною. Між середовищем і клітинами (як відкритими системами) відбувається обмін

молекулами. Клітина вибірково поглинає необхідні і

виводить непотрібні їй речовини. Потік

речовин зв'язаний насамперед із метаболізмом клітин, що являє собою єдність асиміляції і дисиміляції.

Обмін енергією. У клітину разом з органічними речовинами надходить енергія, акумульована в хімічних зв'язках між молекулами й атомами, яка потім звільняється і перетворюється в АТФ. Енергія необхідна для підтримки стабільності клітинної системи: забезпечення структури, гомеостазу, метаболізму і функцій. Усі функції, які виконує клітина, вимагають енергії, що звільняється в процесі дисиміляції. Обмін енергією в групах організмів забезпечується різними процесами: гліколізом, фотосинтезом, хемосинтезом, диханням.

РОЗПОВІСТИ ПРО СПЕЦІАЛІЗАЦІЮ КЛІТИН В ОРГАНІЗМІ ЛЮДИНИ. СТОВБУРОВІ КЛІТИНИ.

5. Клітинні мембрани, принцип конпартментації.

Основними компонентами клітин є біомембрани, цитоплазма і ядро. Організація і функціонування всіх компонентів клітини пов'язані в першу чергу з біологічними мембранами.

Мембрани - високовпорядковані, складні молекулярні системи, відповідальні за основні процеси життєдіяльності клітин. Наприклад, мембрани поділяють вміст клітини на відсіки (компартменти), завдяки чому в клітині одночасно можуть перебігати різні, навіть антагоністичні, процеси; регулюють метаболічні потоки; підтримують різницю концентрацій речовин (іонів, метаболітів) шляхом переміщення; створюють різницю електричних потенціалів; беруть участь у процесах синтезу і каталізу та ін. Крім того,

мембрани є основою для точного розміщення ферментів, а тому зумовлюють впорядкованість обмінних реакцій. Так, в ендоплазматичній сітці відбувається синтез білків, жирних кислот і фосфоліпідів.

У мітохондріях здійснюється цикл Кребса, окисне фосфорилування, окиснювання жирних кислот.

Відповідно до рідинно-мозаїчної моделі будови, клітинні мембрани - це напівпроникний ліпідний бішар із вбудованими в нього білками.

Мембрани різних органел мають неоднаковий

ліпідний і білковий склад, що забезпечує їх функції. Кожний різновид мембран містить близько 50 % білків.

Ліпідний бішар являє собою рідину, в котрій окремі молекули ліпідів здатні дифундувати в межах свого моношару, але можуть іноді переміщатися з одного шару в другий. В'язкість і рухливість ліпідного бішару залежить від його складу і температури.

Цитоплазматична мембрана зовні вкриває клітину і є важливою ланкою в системі біомембран, необхідною умовою існування будь-якої клітини. її поява була однією з умов виникнення життя. До складу цитоплазматичних мембран, крім ліпідів

і білків, входять також молекули гліколіпідів і глікопротеїдів із розгалуженими вуглеводними ланцюгами. Ці розгалужені ланцюги на поверхні клітини переплітаються один з одним, створюють ніби каркас із вплетеними в нього молекулами білків (глікокалікс), що складається з полісахаридів, ковалентно зв'язаних із

глікопротеїдами і гліколіпідами плазмолеми. Функції глікокаліксу: а) міжклітинне розпізнавання; б) міжклітинна взаємодія; в) пристінкове травлення.

Мембранні ліпіди - амфіпатичні молекули (володіють як гідрофобними, такі полярними властивостями) і у водному середовищі

утворюють подвійний шар (бішар). Ці бішари самоорганізуються у закриті компартменти, що здатні відновлюватися при ушкодженнях.

Білки складають понад 50 %

від маси мембран, більшість із них має глобулярну структуру.

Мембранні білки розподілені по

зовнішньому і внутрішньому бішарах нерівномірно (асиметрично). Для мембран різних органел характерний неоднаковий білковий склад.

Функції біомембран:

1. Захисна: Мембрана обмежує цитоплазму від міжклітинного простору, а більшість

клітинних органоїдів - від цитоплазми. Захищає від проникнення сторонніх

речовин, підтримує гомеостаз клітини.

2. Формування гідрофобної зони: Гідрофобна зона є основним бар'єром, що запобігає проникненню більшості речовин. Ряд найважливих метаболічних процесів перебігає тільки в неполярному середовищі

3. Транспортна: Перенесення речовин через біомембрани. Мембрана забезпечує вибіркове

переміщення молекул і іонів; створює трансмембранну різницю електричного потенціалу. Основні типи перенесення речовин: 1) пасивний

(осмос, проста дифузія, полегшена дифузія); 2) активне переміщення

речовин проти градієнта концентрацій; 3) ендо- й екзоцитоз

4. Компартментація клітини: Система внутрішніх мембран розділяє вміст клітини на відсіки (компартменти), що мають специфічну структуру. У них зосереджені визначені молекули, необхідні для виконання певних функцій. Усі мембранні органели є внутрішньоклітинними компартментами

5. Утворення органел: Мембранні органели забезпечують одночасний перебіг багатьох

різноспрямованих метаболічних процесів

6. Рецепторна: Наявність у мембрані різноманітних рецепторів, що сприймають хімічні сигнали від гормонів, медіаторів та інших біологічно активних речовин, зумовлює здатність змінювати метаболічну активність клітини

7. Утворення міжклітинних контактів: Біомембрани можуть створювати такі види контактів: 1) простий контакт (зближення мембран клітин на відстань 15C20 нм); 2) щільний замикаючий контакт, непроникний для макромолекул та іонів (злиття ділянок плазмолеми сусідніх клітин); 3) десмосоми (ділянки ущільнення між клітинами, що утворюють механічні зв'язки); 4) щілинний

контакт; 5) синаптичний контакт (нервові клітини). Контакти важливі для

взаємодії клітин і утворення тканин

Компартментація - це просторове розмежування клітини внутрішніми

мембранами на відсіки, що дозволяє здійснювати перебіг багатьох біохімічних реакцій (часто протилежно спрямованих) одночасно і незалежно одна від одної. Близько половини загального об'єму еукаріотичних клітин розділені мембранами на компартменти, відомі як клітинні органели. Кожний відсік має у своєму складі специфічні білки, що визначають його унікальні функції. Крім того, цитозоль, ендоплазматичний ретикулум, комплекс Гольджі, ядро,

мітохондрія, ендосома, лізосома і пероксисома, - це індивідуальні компартменти, відділені від інших відсіків клітини принаймні однією відбірково проникною мембраною.

6. Організація потоків речовин і енергії в клітині.

У клітині постійно здійснюється потік речовин і енергії. Суть потоку речовин полягає в безперервному надходженні у клітину органічних і неорганічних сполук і виведенні кінцевих продуктів метаболізму.

Потік енергії - це сукупність реакцій розщеплення органічних речовин з вивільненням енергії хімічних зв'язків, яка акумулюється в макроергічних зв'язках АТФ і використовується в подальшому клітиною.

Енергетичний обмін відбувається в декілька етапів: підготовчий, безкисневий і кисневий.

На підготовчому етапі за допомогою травних ферментів великі органічні молекули розщеплюються на мономери: білки - до амінокислот, жири – до гліцерину та жирних кислот, полісахариди – до моносахаридів, нуклеїнові кислоти - до нуклеотидів. Енергія, яка при цьому вивільняється, розсіюється у вигляді тепла.

Безкисневий (анаеробний) етап енергетичного обміну відбувається у клітинах. На даному етапі молекули глюкози розщеплюються шляхом гліко-

лізу на дві молекули піровиноградної (С3Н403) або (особливо у м'язових клітинах) молочної кислоти (С3Н603). Під час гліколізу виділяється близько 200 кДженергії. Частина її (близько 80 кДж) витрачається на синтез двох молекул АТФ, а решта (приблизно 120 кДж) C розсіюється у вигляді тепла.

Кисневий (аеробний) етап енергетичного обміну можливий лише в аеробних умовах (за наявності кисню), коли органічні сполуки, що утворилися на безкисневому етапі, окиснюються в клітинах

до кінцевих продуктів C С02 та Н20. Окиснення сполук пов'язане з відщепленням від них водню, який передається за допомогою особливих біологічно активних речовин-переносників до молекулярного кисню, з утворенням молекули води. Цей процес називають тканинним диханням. Він відбувається в мітохондріях і супроводжується виділенням великої кількості енергії та акумуляцією її в

макроергічних зв'язках молекул АТФ (окиснювальне фосфорилування).

Отже, під час розщеплення АТФ виділяється

велика кількість енергії, яка використовується для синтезу необхідних організму сполук, підтримання певної температури тіла тощо. Таким чином, молекули АТФ є універсальним хімічним акумулятором енергії у клітинах. Хімічна природа макроергічних зв'язків

остаточно ще не з'ясована.

7. Життєвий цикл клітин, його можливі напрями та періодизація.

У житті клітини розрізняють життєвий цикл і

клітинний цикл.

Життєвий цикл значно довший - це період від утворення клітини внаслідок поділу материнської клітини і до наступного поділу або до загибелі клітини. Впродовж життя клітини ростуть, диференціюються, виконують специфічні функції.

Клітинний цикл значно коротший. Це власне процес підготовки до поділу (інтерфаза) і сам поділ (мітоз). Тому цей цикл називають ще мітотичним.

Клітинний цикл складається з інтерфази, мітозу і цитокінезу. Тривалість клітинного циклу в різних організмів різна.

Інтерфаза - це підготовка клітини до поділу, на її частку припадає 90 % всього клітинного циклу.

На цій стадії відбуваються найбільш активні метаболічні процеси. В інтерфазному ядрі проходить підготовка до поділу Інтерфазу поділяють на певні періоди: G1 C період, який передує реплікації ДНК;

S - період реплікації ДНК; G2 - період з моменту закінчення реплікації до початку мітозу. Тривалість кожного періоду можна визначити, скориставшись методом радіоавтографії.

Пресинтетичний період (G1 - від. англ. gap- інтервал)настає зразу за поділом. Тут відбуваються такі біохімічні процеси: синтез макромолекулярних сполук необхідних для побудови хромосом і ахроматинового апарату (ДНК, РНК, гістонів та інших білків), зростає кількість рибосом і мітохондрій, відбувається накопичення енергетичного матеріалу для здійснення структурних перебудов і складних рухів під час поділу. Клітина інтенсивно росте і

може виконувати свою функцію. Набір генетичного матеріалу буде 2п2с.

У синтетичному періоді (S) подвоюється ДНК, кожна хромосома внаслідок реплікації створює собі подібну структуру. Проходить синтез РНК і білків, мітотичного апарату і точне подвоєння центріоль.

Вони розходяться в різні боки, утворюючи два полюси. Набір генетичного матеріалу складає 2п4с.

Далі настає післясинтетичний період (G2) -

клітина запасається енергією. Синтезуються білки ахроматинового веретена, йде підготовка до мітозу. Генетичний матеріал складає 2п4с.

Після досягнення клітиною певного стану: накопичення білків, подвоєння кількості ДНК та ін. вона готова до поділу - мітозу.

8. Зміни клітин та їх структур під час мітотичного циклу.

Мітоз (від грец. μίτος - нитка) - непрямий, або мітотичний поділ є переважаючим типом поділу еукаріотичних соматичних клітин і притаманний всім багатоклітинним організмам. При цьому відбувається

точний рівномірний розподіл спадкового матеріалу.

Амітоз (від грец. ά - заперечення і μίτος - нитка) переважає у деяких одноклітинних організмів. Це також спосіб поділу соматичних клітин, але на

відміну від мітозу, прямий поділ інтерфазного ядра клітини відбувається шляхом перетяжки простою перетинкою. При амітозі розподіл спадкового матеріалу між дочірніми клітинами може бути рівномірним або нерівномірним.

Мітоз настає після інтерфази і умовно

поділяється на такі фази: 1) профаза, 2) метафаза, 3) анафаза, 4) телофаза.

Профаза (від. грец. πρα - до, і грец. φάσις -поява) - початкова фаза мітозу. Характеризується тим, що ядро збільшується в розмірах, і з хроматинової сітки, в результаті спіралізації і вкорочення, хромосоми з довгих, тонких, невидимих ниток наприкінці профази стають короткими, товстими і розміщуються у вигляді видимого клубка. Профаза завершується зникненням ядерця, центріолі розходяться до полюсів з утворенням фігури веретена. З білка тубуліну формуються мікротрубочки - нитки веретена. Внаслідок розчинення ядерної мембрани хромосоми розміщуються в цитоплазмі. До центромер прикріплюються нитки веретена з обох полюсів.

Метафаза (від грец. μετά - між, після) розпочинається рухом хромосом у напрямку до екватора. Поступово хромосоми (кожна складається з двох хроматид) розміщуються у площині екватора, утворюють так звану метафазну пластинку. У цій фазі можна

підрахувати число хромосом у клітині. Набір генетичного матеріалу становить 2п4с.

Метафазну пластинку використовують у цитоенетичних дослідженнях для визначення числа і форми хромосом.

В анафазі (від грец. άνά - вверх) сестринські хроматиди відходять одна від одної, розділяється з'єднуюча їх центромерна ділянка. Всі центромери діляться одночасно. Кожна хроматида з окремою центромерою стає дочірньою хромосомою і по нитках веретена починає рухатися до одного з полюсів. Набір генетичного матеріалу складає 2п2с.

Телофаза (від. грец. τέλος - кінець) – заключна стадія мітозу. Зворотна відносно профази. Хромосоми, які досягли полюсів, складаються з однієї нитки, стають тонкими, довгими і невидимими у світловий мікроскоп. Вони зазнають деспіралізації, утворюють сітку інтерфазного ядра. Формується ядерна оболонка, з'являється ядерце. У цей час зникає мітотичний апарат і відбувається цитокінез - розділення цитоплазми з утворенням двох дочірніх клітин. Набір генетичного матеріалу складає 2п2с. Мітоз — найбільш поширений спосіб репродукції клітин тварин, рослин, найпростіших. Це основа росту і вегетативного розмноження всіх еукаріотів - організмів, які мають ядро. Основна його роль полягає у точному відтворенні клітин, забезпеченні рівномірного розподілу

хромосом материнської клітини між виникаючими з неї двома дочірніми клітинами і підтриманні сталості числа і форми хромосом у всіх клітинах рослин і тварин.

Амітоз - це поділ, що відбувається

без спіралізації хромосом і без утворення веретена поділу. Чи відбувається попередній синтез ДНК перед початком амітозу і як вона розподіляється між дочірніми ядрами - невідомо. Іноді при поділі певних клітин мітоз чергується з амітозом.

9. Ріст клітин, фактори росту. Поняття про мітотичну активність тканин.

Розглянемо приклад росту клітин

у культурі. Коли на чашку з культуральним середовищем висівають фібробласти, вони прикріплюються до поверхні і починають ділитися. Цей процес продовжується до того часу, поки не утвориться суцільний шар товщиною в одну клітину. В той момент,

коли вже не залишиться вільного місця, нормальні клітини перестають ділитися. Це явище отримало назву контактного гальмування.

Багатьом тваринним клітинам для того, щоб

вижити і проліферувати, необхідні незначні кількості (приблизно 10і 0 моль/л) специфічних факторів росту, причому клітинам різного типу потрібні різні фактори чи їх сполучення. Факторами росту можуть бути білки або невеликі молекули типу пептидів чи стероїдів. Усі відомі на сьогодні поліпептидні фактори росту можуть бути класифіковані як декілька суперсімейств, які об'єднують речовини, близькі за первинною структурою:

1) суперсімейство інсуліноподібних факторів росту (інсулін, проінсулін, релаксин та ін.);

2) суперсімейство епідермальних факторів

росту;

3) суперсімейство бомбезину (бомбезин,

літорин, нейротензин);

4) суперсімейство факторів

росту фібробластів (ФРФ);

5) суперсімейство трансC

формувальних факторів росту;

6) суперсімейство

факторів росту тромбоцитів (ФРТ);

7) цитокіни.

Дата добавления: 2015-05-24