Сучасні тенденції розвитку воєнно-політичної обстановки

Аналіз свідчить, що в цілому на розвиток стратегічної воєнно-політичної обстановки в світі впливатимуть такі чинники: розширення складу і зони відповідальності НАТО; створення власних військових структур в Європейському Союзі; присутність ЗС США та інших країн НАТО в Середній і Центральній Азії; намагання Росії відновити свою роль “супердержави” і контролювати пострадянський простір; тенденції воєнно-політичного курсу Китаю; перспективи розвитку ситуації на Близькому і Середньому Сході; неконтрольоване розширення “ядерного клубу”; спалахи міжнародного тероризму.

На підставі цих чинників для світової системи воєнно-політичних відносин властивими є головні тенденції їх розвитку.

1. Перша тенденція стосується формування поліцентричного та кількаповерхового світу, який на початку 1990-х рр. замінив двополюсне протистояння СРСР і США, що тривало з кінця 40-х до кінця 80-х рр. ХХ ст., ділячи більшість держав світу на геополітичних союзників Москви або Вашингтона. Початок 90-х рр., закінчення холодної війни між Сходом і Заходом засвідчили, що на лідируючі позиції стосовно можливостей формування або корегування системи міжнародних відносин висуваються відразу кілька країн і регіонів світу.

Сполучені Штати Америки, комплексна могутність яких базується на факторі військової сили. Головною ланкою цієї сили є стратегічна ядерна зброя, високий рівень концентрації капіталів і найсучасніших технологій промислового виробництва та інформативного обміну з іншими регіонами планети. Сучасну воєнну політику США неможливо розглядати поза постійною готовністю “заокеанського велетня” використовувати всі інструменти власної військової могутності для здійснення впливу на інші держави та міжнародні структури. Практичними етапами такого впливу стали: Ірак – 1990 р., Югославія – 1999 р. (усупереч РБ ООН), Афганістан – 2001 р., Ірак – 2003 р. (усупереч РБ ООН).

Метою воєнної політики США у ХХІ ст. проголошено забезпечення захисту країни і зміцнення миру на планеті за рахунок: 1) надання союзникам і партнерам гарантій виконання американцями своїх обов’язків, переконування противників у безперспективності розвитку воєнного суперництва із США; 2) завдання рішучої поразки будь-якому противнику.

Європейське Співтовариство, геополітичні можливості якого опираються на економічний потенціал Німеччини, Франції, Великої Британії, ядерну зброю двох останніх держав, капітали і технології постіндустріальної цивілізації, а також на військові структури Європейського Союзу.

Важливою тенденцією воєнно-політичної обстановки в Європі є створення багатонаціональних об’єднаних збройних сил європейських держав, які планується створити під егідою Євросоюзу з метою формування суто європейської системи воєнної безпеки та оборони, вирішення кризових проблем на континенті. Рішення про її створення прийняли Велика Британія, Німеччина, Італія і Франція на саміті країн Євросоюзу (грудень1999 р.). Ця армія зможе діяти на територіях, які не входять до зони відповідальності НАТО. Сьогодні в Європі створені військові структури Західноєвропейського Союзу (ЗЄС), європейський корпус, франко-німецька бригада, франко-британська група військ, німецько-датсько-польське з’єднання, НАТО і, відповідно, національні армії. Військова могутність євроатлантичного регіону багатократно посилюється за рахунок військово-політичного альянсу – НАТО.

Російська Федерація, яка володіє найбільшим у світі потенціалом ядерної зброї, ракетно-космічними технологіями, значними запасами корисних копалин та намагається посилити свій військовий потенціал за рахунок створення Організації договору колективної безпеки (ОДКБ) країн СНД.

Протягом останніх років відбулося серйозне зміцнення позицій РФ. Завдяки позитивним зрушенням у ресурсно-видобувній економіці, зміні стилю державного управління, посиленню уваги до Воєнної організації РФ, а також реставрації великодержавницької ідеології Росія стала більш організованим регіональним і світовим гравцем. Це дозволило їй істотно підвищити вплив на регіональні та глобальні процеси.

Китай, геополітичне нехтування яким неможливе з огляду на фактичну невичерпність людських ресурсів цієї країни, стратегічну ядерну зброю, стійке збільшення військових витрат упродовж 1990-х рр. та на початку нового сторіччя, посилення зв’язків з мусульманським світом (насамперед з Іраном та Пакистаном). Уже ніхто не сумнівається у здатності китайського керівництва адекватно відповідати на виклики глобалізації. Протягом найближчих 10 – 15 років Китай має усі шанси стати четвертою, а то й третьою економічною державою світу. Як головний чинник, що обумовлює спрямованість зміни військово-політичного курсу Китаю, можна назвати значне зростання його економічного і військового потенціалу. Другий етап довгострокової (до 2049 р.) програми модернізації китайських ВС має на меті розвиток НВАК у цілому до рівня, що забезпечує їй можливість успішного ведення локальних війн будь-якого масштабу (малого і середнього – до 2010 р., великомасштабних – до 2020 р.) по периметру “стратегічних кордонів”, які до цього часу, як передбачається, визначатимуться кордонами всього АТР.

Індія, населення якої також перевищило позначку в 1 млрд. чоловік і яка, розвиваючи власну програму ракетно-ядерних озброєнь, здатна істотно впливати не тільки на регіональні, але й на глобальні процеси.

Японія, економічна (насамперед технологічна, інформаційна і фінансова) могутність якої протягом другої половини XX ст. стали загальновизнаним явищем.

2. Цілком природно, що в умовах виникнення кількох світових “полюсів сили” проявляється друга тенденція розвитку сучасної глобальної обстановки: воєнно-політичні суперечності між Сходом і Заходом, які формували та використовували протягом чотирьох десятиліть Москва і Вашингтон, видозмінюються у набагато складнішу конструкцію військових, політичних, фінансово-кредитних, технологічних, сировинних, екологічних і т.п. протистоянь і конфліктів, розгалуженість яких фактично поширюється на всі регіони планети і на абсолютну більшість наявних держав. Проте такий висновок не означає нівелювання фактора військової сили у світі. Держави із більш значними мілітаристськими характеристиками у XXI ст., очевидно, матимуть додаткові аргументи на свою користь під час вирішення будь-яких проблем міжнародного співіснування. У межах цієї тенденції все активніше проявляється роль Сполучених Штатів Америки, які, маючи найбільшу у світі сукупну державну та воєнну могутність, прагнуть захопити позиції одноосібного лідера у розвитку світових процесів.

3. На планеті розпочинається “друге ядерне століття”, посилюється вірогідність застосування ядерної зброї та інших видів ЗМУ не лише державами, але й недержавними структурами, у тому числі й терористичними. На користь такого твердження свідчать: фактична легітимація індійської та пакистанської ядерної зброї; орієнтація ряду держав, що дотримуються антиамериканських (ширше – антизахідних) позицій, на оволодіння ядерною зброєю; розкриття широких масштабів торгівлі ядерними технологіями з боку Пакистану; неможливість перевірити ядерні програми КНДР та Ірану; оприлюднення Сирією власних ядерних амбіцій; інтенсифікація у США наукових розробок, спрямованих на створення високоточних ядерних засобів малої потужності та заснованих на реакції “холодного” ядерного синтезу; масштабна й тривала дестабілізація “великого” Близького Сходу, де розміщені кілька де-факто ядерних або потенційно ядерних держав.

4. Непередбачуваність світових політичних процесів посилюється від ерозії традиційних атлантичних відносин. Існує ряд розбіжностей між Вашингтоном – Лондоном та Парижем – Берліном у баченні перспектив розв’язання заплутаних світових вузлів (наприклад, іракської проблеми). Очевидною стає різниця воєнно-силових можливостей США і ЄС та готовності застосовувати їх на практиці. Дедалі виразніше проступає різниця між політичною культурою континентальної Європи та США. Крім того, США останнім часом бачать в об’єднаній Європі не лише надійного союзника, але й конкурента. Звідси – перешкоди на шляху інтеграційних зусиль Брюсселя, особливо у воєнно-політичній сфері.

5. Тенденцією світового політичного процесу, що відбивається на перспективах розвитку воєнно-політичної обстановки, є подальше значне збільшення різниці у рівнях соціально-економічного розвитку між бідним Півднем та багатою Північчю. Це безперервно стимулюватиме невдоволення “золотими мільярдами” Півночі та країн БРІК (Бразилія – Росія – Індія – Китай) і бажання помсти, що призводитиме до збільшення міграційних потоків у напрямку багатої Півночі, окремих тихоокеанських країн, посилюватиме мотивацію терористичних методів боротьби.

Зростає напруження між країнами, де традиційно домінує іслам (арабський Схід, Іран), та, за термінологією С. Хантінгтона, “іншими цивілізаціями”. Це пояснюється внутрішньою диференціацією ісламу та неготовністю його окремих фрагментів відповісти на виклики сучасного світу. Як результат ряд країн, населення яких сповідує іслам, мають невиправдано низькі темпи економічного зростання. Соціально-економічні, політичні, воєнні, духовно-культурні, побутові тощо негаразди багатомільйонного населення цих країн стають живильним середовищем або “м’якого” неприйняття ним успішного західного світу, або “жорсткої” збройної боротьби з ним. Історичне відставання на тлі глобальної інформаційної прозорості – глибинна причина нинішньої ескалації тероризму, яка має довготривалий характер.

6. Загальна дестабілізація міжнародних відносин та конфронтація у близькосхідному регіоні, яка зачепила і ряд пострадянських країн, надали нового звучання фактору військової сили у забезпеченні національних інтересів. Реставровано увагу до силових структур держави, насамперед до збройних сил та необхідності їх забезпечення, достатнього для виконання хоча б першочергових завдань. Армії, у сучасному трактуванні їх цільового призначення, покликані відігравати роль як безпосереднього інструмента забезпечення воєнної безпеки власної держави, так і засобу підтримання міжнародної стабільності в межах колективних миротворчих сил. Наявність сил, здатних вирішувати нові завдання, а також готовність до їх використання стає вагомим фактором авторитету і впливовості держави в сучасному світі.

Отже, тенденції розвитку воєнно-політичної обстановки у світі і регіонах свідчать, що загрози воєнної безпеки України на найближчі роки мають системний характер, являють собою сукупність одночасно діючих негативних факторів, якими є: виникнення і ескалація конфліктів поблизу кордонів України; зростання небезпеки неконтрольованого поширення ядерної та іншої зброї масового ураження, міжнародного тероризму; виникнення територіальних спорів між державами, що межують з Україною; загострення міжнародної конкуренції щодо політичного впливу в окремих регіонах світу, які володіють сировинними ресурсами, виникнення у зв’язку з цим небезпеки застосування воєнної сили для розв’язання економічних і ресурсних проблем.

Питання і завдання для самоконтролю

1. Визначте сутність воєнно-політичної обстановки та її основні складники.

2. Що являє собою процес аналізу та оцінки воєнно-політичної обстановки?

3. Проаналізуйте основні показники воєнної небезпеки як стану воєнно-політичної обстановки.

4. Зробіть порівняльний аналіз рівнів воєнної небезпеки та їх базових показників.

5. Які проблеми є головними під час оцінки воєнно-політичної обстановки на глобальному (стратегічному), регіональному та локальному рівнях?

6. Надайте характеристику потенціалам воєнної могутності держав, що аналізуються під час оцінки співвідношення сил сторін – суб’єктів воєнно-політичної обстановки.

7. Охарактеризуйте зміст основних складників алгоритму оцінки воєнно-політичної обстановки.

8. Які тенденції є характерними для сучасної глобальної воєнно-політичної обстановки?

Література

1. Воєнна доктрина України: указ Президента України від 15 червня 2004 р. № 648/2004 // Народна армія. – 2004. – 23 черв.

2. Актуальні проблеми воєнної політології: підруч. для слухачів ВВНЗ ЗС України / за заг. ред. В. Ф. Смолянюка. – Вінниця: Нова книга, 2002. – С. 238 – 271.

3. Барынькин В. М. Оценка военно-политической обстановки: методологический аспект / В. М. Барынькин // Военная мысль. – 1999. – № 5. – С. 25, 26.

4. Грубов В. М. Європейська колективна безпека в умовах глобалізації: ліберальна парадигма: моногр. / В. М. Грубов. – К.: ФАДА ЛТД, 2007. – 554 с.

5. Кохно В. Д. Воєнна небезпека: теоретичні аспекти аналізу / В. Д. Кохно // Наука і оборона. – 1998. – № 1.

6. Рєзніков В. О. Воєнні аспекти курсу політології / В. О. Рєзніков, Г. В. Бондарєв. – Х.: ХІТВ, 2000. – С. 131 – 154.

7. Требин М. П. Военно-политическая обстановка в регионе: оценка для Украины / М. П. Требин // Регион: проблемы и перспективы. – 1999. – № 4. – С. 3 – 12.

8. Требин М. П. Войны ХХІ века / М. П. Требин. – Минск: Харвест, 2005. – 608 с.

9. Доповідь Українського форуму “Безпека-2010” / [авт. кол. під керівництвом В. Горбуліна]: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.nceai.gov.ua/217.0.0.1.0.0.phtml.

Дата добавления: 2015-05-24