Напрямки та проблеми суч.екон.пол. України

Зараз економіка України перебуває в стані дуже глибокої, затяжної кризи. Аналізуючи нинішню кризову ситуацію в Україні, ЕК потребує проведення невідкладних заходів для стабілізації економіки. Так, до них належать: 1) утвердження механізмів, які мають забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й необхідних передумов її прискореного зростання.; 2) зростання інтелектуального потенціалу нації та науково-технологічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги і якість виробництва та споживання; 3) здійснення активної аграрної політики, утвердження в перспективі України як держави з високоефективним експортоспроможним сільським господарством.; 4) перебудова соціальної сфери. У цьому контексті особливо важливим пріоритетом на наступні роки є подолання існуючого нині штучного заниження вартості робочої сили, а також неприпустимо низького рівня соціальних витрат. Така політика має тісно пов’язуватися з опрацюванням та запровадженням механізмів, спрямованих на підвищення продуктивності праці. Усю сукупність причин нинішнього соціально-економічного становища в Україні можна поділити на три основні групи. До першої з них належать ті, що були успадковані нашою державою від колишнього СРСР, до другої – ті, що були зроблені так званими реформаторами з часу проголошення незалежності України, до третьої – проблеми, зумовлені необхідністю трансформації неефективної економічної системи, яка існувала в нашій державі. Одним із провідних напрямків економічної політики в Україні є активна банківсько-фінансова, цінова, податкова політика та подолання інфляції. Реформою фінансової системи має бути передбачений реальний поділ фінансової та кредитної систем країни, реальне розмежування фінансів держпідприємств та держбюджету, розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави, децентралізація державних фінансів, здійснення заходів для перебудови системи оподаткування в напрямку її дальшої лібералізації і децентралізації і створення на цій основі механізмів стимулювання виробництва, здійснення ефективних заходів для налагодження системи вірогідного фінансового обліку, державної звітності та своєчасної сплати податків. Як свідчить увесь наш попередній економічний розвиток, економіка України не зможе ефективно розвиватися, якщо не стабілізувати валютно- фінансове і кредитне становище, не припинити інфляційні процеси. Світова практика доводить, що за допомогою грошово-кредитної і фінансової політики (включаючи цінову, податкову і процентну) можна створити умови як для бурхливого економічного розвитку, так і для паралічу власного товаровиробництва і всієї економіки. Ефективна ринкова економіка може бути створена в Україні тільки на підставі стабільно функціонуючої національної грошової системи з чітко діючим механізмом регулювання банківських і фінансових структур. Проте щоб ефективно виконувати свою роль, грошова одиниця має базуватися на міцному валютному резерві і наявних товарних ресурсах, конкурентоспроможних на внутрішньому і зовнішньому ринках. Подолати тяжкий грошовий і фінансовий хаос, кризу неплатежів, зубожіння основної маси населення України держава може тільки за умови жорсткого регулювання та контролювання діяльності всієї валютно- фінансової системи. Інший бік цього питання – забезпечення стабільної податкової політики. У державі мають бути здійснені радикальні заходи щодо подолання масової несплати податків. Для подолання цього явища має бути створена, передовсім, належна правова база.Визначальним завданням державної політики є максимальна концентрація зусиль усіх гілок влади на комплексному здійсненні радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів для рішучого обмеження корупції та тіньової економічної діяльності.

118. Світ.госп.о:зміст,виникнення,етапи розвитку

Формування суспільного капіталу не обмежується лише національними кордонами. На певному етапі історичного розвитку суспільства починає формуватись - світове господарство. У зв'язку з цим постає проблема відтворення капіталу в межах супермакросистеми. тобто в межах світового господарства. В загальному плані під світовим господарством розуміється сукупність національних господарств та економічних зв'язків між ними.

Виникнення світового господарства - не випадковий процес, а об'єктивна закономірність розвитку суспільства, зумовлена форму­ванням в ході історичного розвитку суспільного виробництва матеріальних передумов цього процесу.

Основні фактори, процесу утво­рення світового господарства:

1.Розгортання науково-технічної революції, що вимагає об'єднання зусиль для використання сучасних досягнень науки і техніки.

2.Прагнення народів до мирного співіснування в умовах загрози ядерної війни.

3. Необхідність об'єднувати зусилля при вирішенні глобальних проблем.

Формування світового господарства - процес тривалий і безперервний. Він розпочався відносно давно, триває зараз і буде продовжуватися в неосяжній перспективі.

Перший етап. На цьому етапі створюються передумови дтя формування світового господарства у вигляді світового ринку. Тому його можна назвати підготовчим. Він найтриваліший, бо охоплює період від першого великого суспільного поділу праці (5-4 тисячоліття до н.е.) до становлення великої машинної індустрії у виробництві (середина 19 ст.).

Другий етап (середина 19 - початок 20 ст.). На цьому етапі світове господарство сформувалося як світове капіталістичне господарство, тобто воно об'єднало країни лише капіталістичної системи.

Третій етап (з 20-х - до 90-х рр. 20ст.). Цей етап починається з відокремлення від капіталістичної системи світового господарства Радянського Союзу, а після другої світової війни - ряду країн Східної Європи, Азії, Америки. Найважливішою характерною рисою цього етапу є те, що капіталістична система господарювання перестала бути всесвітньою. Поруч з нею виникла нова, соціалістична система світового господарства.

119. Міжн.економ. відносини:зміст та структура

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — внутрішня організація світового господарства, законів його розвитку та функціонування, притаманних як світовому господарству V загалом, так і окремим формам МЕВ.

Сутність, в тому числі структуру міжнародних економічних відносин, можна розглядати з різних точок зору. Насамперед серед них виокремлюють міжнародні техніко-економічні, організаційно-економічні відносини і міжнародні відносини економічної власності. Міжнародні техніко-економічні відносини формують матеріально-речову форму процесу інтернаціоналізації продуктивних сил і разом з ними утворюють міжнародний технологічний спосіб виробництва. Міжнародні відносини економічної власності — це процес привласнення суб'єктами міжнародних економічних відносин різноманітних об'єктів — товарів, послуг, робочої,сили, інтелектуальної власності і тощо у всіх сферах суспільного відтворення (тобто у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні).

Суб'єктами МЕВ є різні рівні держави (центральної або федеральної і муніципальної), державні підприємства і організації, різноманітні міжнародні організації, міжнародні фінансово кредитні інститути, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, а також національні підприємства, фірми і компанії, які здійснюють значну частину виробництва за кордоном.

Організаційно-економічні відносини встановлюються у процесі проведення названими суб'єктами спільних маркетингових досліджень, управління спільними підприємствами, запозичення досвіду та ін.

Отже, структуру МЕВ також можна розглядати з точки зору різних сфер суспільного відтворення. Так, у сфері безпосереднього виробництва здійснюється міжнародний суспільний поділ праці в різних формах, а насамперед — в одиничній, тобто спеціалізація між окремими національними компаніями (подетальна, повузлова, предметна, потехнологічна), спеціалізація у сфері науково-технічних, проектно-конструкторських та інших розробок. У сфері обміну відбувається міжнародна торгівля різноманітними об'єктами, насамперед товарами і послугами; у сфері розподілу — розподіл та перерозподіл, створеного необхідного і додаткового продукту через механізм ціноутворення, привласнення міжнародними організаціями і насамперед фінансово-кредитними інститутами частини національного доходу різних країн; у сфері споживання — поступова інтернаціоналізація виробничого і особистого споживання інтегрованих країн.

Форми міжнародних економічних відносин:

1.Світова торгівля

2.Міжнародний рух капіталів

3.Міжнародні валютно-фінансові відносини

4.Міграція робочої сили

5.Науково-технічне співробітництво.

Дата добавления: 2015-05-24