Вступ до соціології 2 страница

Соціальні відносини існують і реалізуються в межах соціальної структури суспільства, яка містить сукупності соціальних спільнот, груп різного типу.

Соціальна структура з її численними підструктурами (соціо-професійними, соціостатусними, соціорегіональними, соціоетніч­ними) є внутрішнім устроєм суспільства і відображає його ніби в статиці.

Проблеми соціальної структури належать до так званих фундаментальних знань, тобто тих, що зачіпають сутність соціальних явищ і процесів, закономірності формування та розвитку котрих вивчає соціологія.

Соціальне явище — це елемент соціальної реальності, будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок. Це все те в соціальній дійсності, що виявляє себе, існує, є.

Послідовна зміна явищ, станів, переміни в розвитку будь-чого, узагалі рух, розвиток будь-якого явища є соціальним процесом. У соціології соціальний процес — це взаємодія людей, що визначає функціонування і зміни в людських стосунках, у становищі соціальних груп, окремих індивідів, тобто в соціальній структурі. Це може бути серія соціальних явищ, зв’язаних між собою структурними чи причинними (функціональними) залежностями, які спричинюються до переходу певної соціальної системи, підсистеми, будь-якого соціального об’єкта з одного стану в інший.

Соціальні процеси вирізняються за об’єктом, (людство, су-
спільство, клас, організація, мала група); за ступенем управління (стихійні, природно-історичні, цілеспрямовані).

Соціальні процеси можуть характеризувати:

· зміни в структурі особистості (формування установок, ціннісних орієнтацій чи мотивації поведінки);

· взаємодію кількох індивідів (спілкування, особистісні конфлікти);

· внутрішньо- і міжгрупову взаємодію (адаптація, згуртовування, спільна праця).

Виокремлюють процеси функціонування, що забезпечують відтворення якісного стану об’єкта, і процеси розвитку, що зумовлюють перехід об’єкта до якісно нового стану. Розвиток може бути еволюційним і революційним, прогресивним і регресивним.

Якщо такі процеси супроводжуються позитивними зрушеннями порівняно з минулим, тобто нагромадженням суспільно значущого змісту, то має місце прогрес — перехід від нижчого до вищого, досконалішого.

Результатом соціального прогресу є такі соціальні відносини, рівнодійна яких має тенденцію максимального наближення до вимог тих чи тих соціальних законів.

Соціальний закон — це вираз суттєвих, необхідних і постійно повторюваних взаємозв’язків і відносин між соціальними явищами та процесами, а передовсім між діяльністю соціальних спільнот і діями окремих індивідів, що зумовлюють виникнення, функціонування й розвиток соціальних систем.

Г. Осипов визначає соціальний закон як відносно стійкі і систематично відтворювані відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і сім’єю, суспільством і особистістю, соціальною організацією і особистістю, містом і селом тощо.

С. Фролов трактує соціальні закони як об’єктивні правила, що існують незалежно від свідомості і регулюють поведінку людей стосовно один одного, основу яких утворюють історично сформовані мотиви, інтереси і намагання людей до вдоволення власних потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці і визнанні з боку інших, у самовираженні тощо.

Соціальні закони поділяють на загальні і специфічні. Загальні вивчає філософія, а специфічні — соціологія. Будь-який із соціальних законів виражає відносини між різними індивідами, соціальними спільнотами і проявляється не взагалі, а в конкретній формі — в їх соціальній діяльності.

В. Андрущенко та В. Волович вирізняють соціальні закони, які:

ü констатують співіснування соціальних явищ (якщо є явище «А», то має бути і явище «Б», наприклад, індустріалізація та урбанізація суспільства зумовлюють скорочення зайнятості в сільському господарстві;

ü виявляють характер тенденцій розвитку, що спричинюють зміну структури соціального об’єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого, наприклад: зміна продуктивних сил потребує зміни характеру виробничих відносин, зміна змісту праці — зміни її характеру тощо;

ü виявляють зв’язок між соціальними явищами (функціональні закони), тобто зв’язок між основними елементами соціального об’єкта, що визначає характер його функціонування;

ü фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами, наприклад: важливою й необхідною умовою соціальної інтеграції є раціональне поєднання суспільних та особистих інтересів;

ü визначають можливість чи ймовірність зв’язків між соціальними явищами, наприклад: рівень розлучень у різних країнах коливається відповідно до коливань економічних циклів.

Залежно від рівня дії соціальні закони можна класифікувати на такі, що:

· діють на рівні соціальних інститутів (діалектична єдність людини й соціального середовища; визначальна роль колективу в розвитку особистості; постійне вдосконалення колективу; провід­на роль виробничого колективу в системі колективів);

· визначають розвиток складових соціальної структури су-
спільства: прискорене збільшення кількості міського населення; зростання частки населення, зайнятого у сфері обслуговування; зменшення кількості селян і наближення їхньої праці за змістом і характером до індустріальних видів праці; підвищення темпів зростання кількості інтелігенції; збільшення внутрішньокласових відмінностей порівняно з міжкласовими;

· діють на рівні конкретних соціальних систем: самовдосконалення систем; пропорційний їх розвиток; діалектична єдність об’єктивних і суб’єктивних факторів у процесах керування соціальними системами.

Регулюючи соціальні процеси, розробляючи прогнози, необхідно враховувати насамперед дії таких законів:

· закону найменших витрат, за яким кожна система розвивається в тому напрямку, де зустрічає найменший опір зовнішнього середовища;

· закону еволюційного потенціалу, який полягає в такому: що високоспеціалізованішою є певна форма соціальних зв’язків і що більше вона пристосована на даній стадії розвитку до зовнішнього середовища, то меншими є її можливості (потенціал) до переходу в нову стадію;

· закону ефективності (за Е. Торндайком), згідно з яким імовірність появи реакції і її інтенсивність більша, якщо вона підкріплюється успіхами;

· закону соціального порівняння, що відбиває суспільні зв’язки між індивідами (соціальними групами) на основі загальних життєвих порівнянь власного рівня життя з рівнем життя інших людей чи якимось еталоном: «Хоч яким би малим не був чийсь дім, — писав К. Маркс, — але поки будинки, що його оточують, будуть так само малими, він задовольнятиме всі вимоги, що ставляться до житла. Але коли поруч з маленьким будиночком з’являється палац, то будиночок зменшується до малої хижки, і мешканці порівняно маленького будиночка почуватимуться у своїх чотирьох стінах усе більш некомфортно, з усе більшим незадоволенням, усе більш принижено». Цей закон має велике значення для організації стимулювання: справедлива, посильна для подолання дистанція формує ефект змагальності, несправедлива (надміру велика) — пасивність, негативні емоції, навіть відчай;

· закону піднесення потреб, за яким із задоволенням одних потреб виникають інші, якісно нові, більш розвинуті. Цей закон характеризує об’єктивний характер динаміки людських потреб (згасання одних, поява інших, їх розвиток, заміна) у міру вдосконалення матеріального виробництва, зміни умов і способу життя. Піднесення потреб — це передовсім їх ошляхетнення, одухотворення;

· закону вільного часу, який полягає в тім, що для підвищення ефективності суспільної діяльності держава має виділяти частину сукупного часу як вільний час. Але вільний час, не заповнений суспільно корисними чи особисто значущими заняттями, стає гальмом розвитку особистості і суспільства. Звідси випливає потреба раціональної організації використання вільного часу, підвищення культури дозвілля;

· закону великих чисел, що відбиває логіку кількісних змін у соціальних системах. Він гласить, що сукупність дій великої кількості випадкових факторів (причин, умов) приводить до результату, майже незалежного від одного конкретного випадку. Це закон, що відображає зв’язок статистичних показників (параметрів) вибіркової та генеральної сукупності. Будучи явищами масовими, соціальні процеси та дії людей (попит, задоволення, громадська думка тощо) підпорядковуються статистичним законо­мірностям.

Фактичне значення статистичних показників, отриманих вибірково, завжди відрізняється від так званих теоретичних значень, характерних для генеральної сукупності. Закон великих чисел полягає в тім, що фактичні дані в міру збільшення кількості обстежень усе більше наближаються до теоретично очікуваних значень, оскільки в разі збільшення обсягу вибірки відбувається взаємне «погашення» індивідуальних відхилень від рівня генеральної сукупності і виявляється закономірність, яка лежить в основі явища, що вивчається.

За законом великих чисел для кожного параметра генеральної сукупності може бути розрахований мінімальний обсяг вибіркової сукупності, коли різниця між теоретичними і фактичними значеннями параметрів не перевищуватиме заданої величини.

Особливість соціальних законів у тім, що в них чітко простежується об’єктивність. Наприклад, закон пропорційного розвитку соціальних систем, що встановлює необхідність зміни всіх елементів системи, для того щоб вона набула нової якості (прогресивно розвивалася), виражає не погляди тих чи тих учених (або науки взагалі), а об’єктивну природу зв’язків елементів у системах. Якщо цей закон порушується, то незалежно від намірів суб’єкта відбувається гальмування тих елементів, які непропорційно вирвалися вперед. Виробництво як соціальна система розвивається успішно, якщо вдосконалюється не тільки техніка й технологія, а і його соціальні аспекти, соціальна інфраструктура. Водночас, хоча дія соціальних законів є об’єктивною, вона зв’язана із суб’єктивним фактором і реалізується (на відміну від законів природи) лише через діяльність людей.

Нині ставлення соціологів до законів дещо змінилося. Якщо раніше вважалося, що закон визначає розвиток певних систем на всі часи, то зараз його сприймають лише як тенденцію, котра може мати місце в майбутньому, а може й не мати. Нещодавні уявлення про те, що суспільство розвивається за раз і назавжди даними законами, не витримало перевірки життям. Передбачення — це не пророцтво.

Соціологічні дослідження допомагають установлювати характер і рівень розвитку соціальних відносин, форми прояву соціальних законів у різних сферах життєдіяльності суспільства, виявляти чинники, що протидіють реалізації законів, і на основі цього розробляти систему практичних заходів для усунення цих чинників. Знання законів потрібне для успішного управління соціальними процесами, що відбуваються в суспільстві. На підставі наукового вивчення форм прояву і механізмів дії соціальних законів здійснюється соціальне регулювання.

Соціальне регулювання — це свідоме втручання в соціальні процеси й соціальні зміни, яке здійснюється в різних формах і має на меті підтримку рівноваги в соціальній системі, її розвиток через уведення в неї регуляторів (норм, правил, цілей тощо).

Предметом емпіричного соціологічного дослідження, що узагальнює соціальні факти, є визначення закономірності, тобто міри ймовірності певної події чи явища або їх взаємозв’язку. Більш слабким видом закономірності є тенденція, яка показує основний напрямок розвитку події, міру наближення реального процесу до об’єктивної закономірності. У процесі багаторазового повторення близьких тенденцій виявляються більш-менш сталі зв’язки між ними, що формуються в закони, які є предметом теоретичного соціологічного дослідження.

Закони як знання про сутність, загальність та необхідність явищ відображає саме соціологічна теорія. Її складовими є категорії та поняття, які використовуються для опису фактів.

Проте не можна припускатися соціологічного редукціонізму — теоретичної і методологічної орієнтації, яка зводить специфіку людського буття лише до його соціологічного аспекту, намагання тлумачити всі без винятку форми діяльності людини категоріями соціології.

Соціологія не обмежується розглянутими категоріями. Вона запозичує багато понять з інших наук, наприклад, з економічної теорії (продуктивні сили, трудові ресурси), філософії (суб’єкт, колективність), психології (установка, орієнтація, мотивація) тощо.

Взаємозбагачення понятійного апарату — процес необхідний і об’єктивний. Він свідчить про гнучкість і динамічність знань. Для соціології це має особливо важливе значення, оскільки вона сама перебуває все ще в процесі становлення.

§ 3. Роль соціології в суспільстві, її функції та завдання

Роль соціології в суспільстві визначається її предметом, а реалізується функціями.

Головною з функцій є теоретико-піз­навальна, яка полягає в тім, що соціологія разом з іншими науками бере активну участь у пізнанні об’єктивної реальності, допомагає з’ясовувати та формувати нові теоретичні та практичні знання про суспільство, в якому живе людина, про закономірності розвитку соціальних відносин у ньому.

Соціологія молода й дуже динамічна наука. Вона все ще перебуває на стадії становлення, і в ній багато «білих плям»: тривають дискусії навіть навколо самого предмета вивчення, не розроб­лено теорії багатьох соціальних явищ, не повністю сформовано понятійний апарат тощо. Тому теоретико-пізнавальну функцію передовсім спрямовано на саморозвиток і саморефлексію науки, пізнання самої себе. Це, відповідно, стимулює діяльність і самих соціологів.

Основним завданням соціології, пов’язаним з теоретико-пізна-вальною функцією, є дослідження соціальних явищ і процесів. При цьому кожне явище, кожний процес слід розглядати в комплексі, у взаємозв’язку та взаємозалежності з іншими явищами і процесами. Найважливіші наукові результати соціологічних досліджень втілюються в різних звітах, інформаційних і аналітичних доповідях, монографіях, виступах провідних учених на шпальтах часописів, центральних газет, на телебаченні і радіо. Усе це є проявом описово-інформаційної функції соціології.

Окрім того, соціологія надає конструктивну допомогу в розв’язанні або прогнозуванні розвитку практичних проблем, що виникають у різних царинах суспільного життя: економіко-гос-подарських, політичних, поведінкових тощо. Ця функція називається прикладною, прогностично-перетворювальною, або конструктивною.

Як справедливо наголошує К. Грищенко, соціологія, мабуть, єдина із суспільних наук, яка не лише покликана, а й має реальні можливості розкривати стан, тенденції руху сучасного суспільства, прогнозувати найближчу і віддалену перспективу його роз-
витку, причому не тільки в дослідному, теоретичному плані, а й у практичному, прикладному. За допомогою соціологічних дослід­жень виявляються відхилення в розвитку соціальних відносин, своєчасно прогнозуються негативні явища, розробляються соціальні технології, системи управління соціальними організаціями, тому що не можна здійснювати перетворення, що стосуються інтересів багатьох людей, не зважаючи на те, як саме ці перетворення сприйматимуться ними.

За радянських часів вітчизняних соціологів не залучали до розробки фундаментальних управлінських рішень. Можна навести багато прикладів, коли масштабні проекти, що ухвалювалися без соціологічної експертизи, виявлялися не тільки нежиттєздатними, а навіть шкідливими: організація колгоспів і радгоспів, визнання населених пунктів «неперспективними», спроби ліквідації приватних підсобних господарств, побудова палаців культури у невеликих селищах, на дрібних підприємствах, «перекидання» річок, утворення штучних водойм і переселення у зв’язку з цим величезної кількості населення тощо.

Нині провідних соціологів як консультантів і експертів залучають до численних державних і громадських організацій з метою обґрунтування схвалюваних ними рішень, прогнозування наслідків, аналізу електоральної поведінки населення й т. ін. Але така співпраця ще недостатньо поширена. Наукові здобутки соціо­логії не привертають належної уваги з боку вищих законодавчих і виконавчих органів влади; висновки та рекомендації вчених мало враховуються під час розв’язання непростих соціальних проблем сучасного розвитку суспільства, що разом з іншими чинниками зумовлює вкрай неефективне функціонування багатьох його структур.

Головною причиною незатребуваності соціології є те, що інтереси країни і її громадян та інтереси владних структур далеко не завжди збігаються. Це розходження інтересів багато в чому зумовлене превалюванням у владних структурах егоїстично-кланових мотивів, впливом тіньових механізмів діяльності вітчиз­няних «олігархів».

Отож, популяризація соціологічних знань з-поміж управлінського персоналу, представників влади запобігатиме багатьом негативним наслідкам помилкових управлінських рішень. Прийняття правильних рішень і ефективне прогнозування їх наслідків можливі лише за умови соціологічної грамотності управлінців, глибокого засвоєння ними знань, методів і методик соціології, формування практичних навичок їх застосування.

Останнє належить уже до світоглядно-освітньої функції соціології, яка проявляється в популяризації і поширенні сучас­них наукових знань та уявлень про механізми соціальних процесів. З 1992 р. соціологію вивчають майбутні фахівці всіх профілів. Це сприятиме поступовому подоланню стереотипів технократичного і суто економічного мислення керівників різних рівнів.

Американська соціологічна асоціація постійно публікує досить широкі списки посад, на які можуть претендувати люди, котрі здобули фахову соціологічну підготовку певного ступеня.
У нашій країні соціологів запрошують на роботу (крім суто соціо­логічних служб) в адміністративні органи, відділи міністерств, служби зайнятості, теле- і радіоцентри, органи правопорядку. Останніми роками поширюється новий різновид праці на базі соціологічної освіти — соціальна робота.

Крім цього соціологія має й інші можливості впливати на соціальне життя суспільства. Одним зі способів поширення соціологічних знань є співпраця соціологів-професіоналів з управлінцями, надання останнім методичної та консультативної допо­моги. Для поширення і популяризації соціологічних знань треба використовувати й засоби масової інформації, видавничу базу, пропагувати соціологічні знання з-поміж усіх верств населення, допомагати людям розв’язувати складні проблеми, визначати оптимальні варіанти діяльності. Соціологічні знання, наукове тлумачення подій, що сталися в суспільстві, проникають у людську свідомість, формують соціологічний стиль мислення, який полягає, за влучним висловом американського соціолога П. Бергера, «...у вмінні бачити людину в суспільстві і суспільство в людині, розуміти, як поєднується індивідуальне із суспільним, як відбувається взаємозв’язок усіх соціальних явищ і процесів».

Усе це вже належить до ідеологічної функції соціології, яка орієнтує, мобілізує населення насамперед через освіту, через проникнення соціологічних знань і соціологічного стилю мислення в різні царини суспільного життя. Але дехто з учених не визнає ідеологічної функції соціології, мотивуючи це тим, що ідеологія — неодмінно класова за змістом, політично зорієнтована система поглядів. Та в ширшому розумінні ідеологія — це сукупність поглядів та уявлень, що орієнтують людей, мобілізують їх для певної суспільно значущої діяльності.

Реалізація функцій соціології невіддільна від виховних ефектів, що виявляються у формуванні діалектичного співвідношення загальнолюдських, групових, колективних та індивідуальних соціальних інтересів і стосунків, котрі сприяють взаєморозумінню, збереженню й розвитку індивідуальних уподобань, полегшенню взаємодії представників різних соціальних груп і професій. Матеріальною основою цього процесу є різноманітність форм власності на засоби виробництва, і на цьому слід особливо наголосити, бо відомо, що філософія освіти колись висунула тезу про всемогутність виховання. Віру у всемогутність виховання і швидку зміну свідомості людини за умов суспільної власності, як відомо, підтримували політичні діячі радянської держави і комуністичної партії, надаючи величезного значення ідеологічному впливу на трудящих, посиленню агітації та пропаганди. Однак практичні наслідки цього процесу значною мірою розійшлися зпрогнозами. Очевидно, що взаємозв’язок суспільства й особи не можна зводити лише до ідеологічного впливу першого на другу. Найактуальнішим у цьому плані є подолання відчуження людини від засобів виробництва через роздержавлення, ліквідацію монополії державної власності, перехід до різноманітних форм власності, до ринкових відносин. Це сприятиме активізації людського фактора, подоланню соціальної апатії, буде запорукою успішного розв’язання проблем становлення незалежної України.

Отже, функцій у соціології багато, але об’єднує їх мета — дати об’єктивні знання соціальної реальності, виявити негативні тенденції, передбачити їх наслідки, оптимізувати управлінські рішення. Соціологія має визначити реальні умови для організації ефективної діяльності людей. Надзавданням соціології є перед­бачення, але не суто інтуїтивне, а таке, що спирається на науково обґрунтований аналіз стану суспільства.

Особлива потреба в соціологічних знаннях та рекомендаціях відчувається нині у зв’язку з кардинальними перетвореннями нашого суспільства, колективним суб’єктом яких є все населення. Жодне перетворення не може бути успішним без урахування ставлення людей до його цілей і програм, без свідомої активної участі народу в здійснюваних соціальних перетвореннях, у нова-ційних процесах.

Для того щоб визначити тенденції розвитку будь-яких явищ, вибрати оптимальні засоби управління ними, треба знати можливості соціальних спільнот, що є суб’єктами, умови використання пропонованих засобів.

Перетворення, що здійснюються в нашій державі, зачіпають інтереси всього населення, змінюють його майновий і соціальний стан, трансформують поведінку багатьох соціальних груп, які взаємодіють між собою. За цих умов органам управління вкрай необхідна повна, точна і вірогідна інформація про реальний стан справ у будь-якій сфері суспільного життя, про потреби, цінності, інтереси, поведінку різних соціальних груп, а також про можливості впливу їх поведінки на суспільні процеси. Давати таку інформацію — завдання соціології. Інакше кажучи, соціологія має забезпечувати надійний зворотний зв’язок в організації управління суспільними перетвореннями. Тільки глибоке вивчення думок і сподівань трудящих, урахування їхніх потреб та інтересів, підвищення дієвості й оперативності соціологічної інформації сприятиме оновленню будь-якого суспільства.

Значну роль відіграють соціологічні знання в конкретизації рішень уряду, кожне з яких має осмислюватися й обґрунтовуватися з позицій соціології.

Соціологія виявляє взаємозв’язок соціальних відносин і процесів у різних сферах з такими самими процесами на державному рівні. Для цього слід якомога точніше визначати групи, що взаємодіють, вивчати конкретні умови їх діяльності, співвідношення їхніх прав і обов’язків, зміст і способи реалізації інтересів, методи узгодження індивідуальних та групових інтересів із загальнодержавними, забезпечувати постійний соціологічний контроль за виконанням конкретних рішень, за процесами перетворень.

Недостатній соціологічний контроль, брак прогнозування розвитку ринкових відносин призводить до негативних наслідків, і це не завжди зумовлене слабким розвитком методологічних засад соціології та низькою кваліфікацією соціологічних кадрів. Слід зауважити, що інформація не може сама собою перетворитися на рішення, прогнози, рекомендації. Соціологія разом з іншими науками має розробляти такі рекомендації, а використовувати і впроваджувати їх мусять органи управління, конкретні керівники. Проте багато цінних соціологічних розробок так і не втілюється в життя. Більше того, подеколи органи управління діють усупереч рекомендаціям учених, що не йде на користь рішенням, які приймаються.

З огляду на це особливо актуальним для соціології в Україні є формування соціологічного мислення в усіх верствах населення, передусім у молоді, у людей, зайнятих на виробництві, — від пересічного робітника до керівника. Кожен член суспільства має бути певною мірою соціологічно освіченим, повинен розуміти значення і роль соціологічних знань у розбудові нового суспільства, має вміти дати соціологічну оцінку виконанню своїх професійних дій, передбачати соціальні наслідки своїх втручань у су-
спільне життя.

Слід зазначити, що нині посилюється тенденція до інтернаціо­налізації соціології, формування соціологічного знання, яке складається з різних теорій, що не заперечують одна одну. Підтверд­женням тому може бути девіз XII Всесвітнього соціологічного конгресу (липень 1990 p., Мадрид) — «Соціологія для єдиного світу: єдність чи різноманітність?». На конгресі йшлося про те, що для аналізу соціальних змін необхідна не одна загальносоціо-логічна теорія, а різні, що є свідченням певного соціологічного плюралізму. Важливого значення набуває не інтеграція соціологічних теорій, а консолідація різних підходів і концепцій.

За таких умов зростає значення формування нового соціологічного мислення, основним принципом якого має стати просування в напрямі до єдиного світового соціологічного знання з метою розв’язання спільних завдань. Однак при цьому не повинні нівелюватися різноманітність і своєрідність різних соціологічних знань, багатоваріантність шляхів досягнення поставлених цілей.

Єдність і різноманітність у соціології в діалектичному поєднанні — це також ознака нового соціологічного мислення. Видатний соціолог XX ст. П. Сорокін порівнював соціологію із дволи­ким Янусом, один лик якого — єдність, а другий — різноманітність. Однак заклик П. Сорокіна до консолідації зусиль представників різних течій був сприйнятий більшістю радянських учених як украй реакційний. Проте згодом виявилося, що саме єдності в різноманітності потребує зовсім нова політична й ідеологічна ситуація як у світі, так і в нашій країні — припинення холодної війни, розвиток демократії та свободи. Конкретною передумовою формування нового соціологічного мислення є схожість досліджуваних проблем. Вони актуальні для соціології різних країн і можуть за умови їх спільного вивчення піднести соціологічні знання до принципово нової вершини. З огляду на це дуже важливого значення набуває здобуття порівняльних даних, які можна використовувати для розв’язання завдань, що мають теоретичний та вжитковий характер. Схожість постановки, змісту і способів дослідження соціальних проблем у різних країнах зумовлено тим, що всі народи однаково переймаються питаннями виживання людини, екологічної безпеки, підвищення ефективності виробництва, взаємодії різних соціальних груп тощо.

Дата добавления: 2015-05-24