Ситуація в Україні

Україна має значний потенціал для розвитку відновлюваної енергетики. Те ж можна сказати відносно інших альтернативних традиційних джерел енергії - таким, як: шахтний метан, торф, буре вугілля, скидний потенціал побутових і промислових стоків та ін. Можливості використання НВДЕ мають всі області країни (див. табл. 1). разом з тим, не зважаючи на значний обсяг прийнятих законів, програм нормативних актів та інших документів, справа з впровадженням НВДЕ у країні йде занадто низькими темпами, вклад в енергетичний баланс країни є незначним.

Причин такого стану багато, головні з них це відсутність системи економічного стимулювання переходу до використання НВДЕ, декларативний характер нормативно-правових актів без конкретних механізмів впровадження, а також низька виконавча дисципліна. Не можна сказати, що в країні нічого не робиться в цьому напрямі, але того що робиться не достатньо для компенсації негативних тенденцій таких, як світове зростання цін на енергоносії, збільшення рівня енергетичної залежності країни та забруднення навколишнього середовища.

Не впроваджуючи нові види НВДЕ, не вкладаючи коштів у технології, не розвиваючи виробництво на базі нових технологій, країна консервує технологічну відсталість і може втратити свій шанс війти у європейську спільноту.

Серед факторів сприяння розвитку НВДЕ в Україні можна назвати:

· зростання ціна на традиційні енергоносії;

· підвищення вимог екологічних норм і стандартів;

· можливості реалізації механізмів Кіотського протоколу для фінансування проектів впровадження НВДЕ;

· покращення можливості входження до європейської спільноти;

· необхідність заміни зношених основних фондів.

Цільова державна підтримка розвитку НВДЕ, як показує досвід розвинених країн, є основою для реалізації програм розвитку кожного із їх видів. Темпи розвитку НВДЕ будуть залежати від можливостей доступу до довгострокового фінансування. Зростання конкурентоспроможності НВДЕ буде відбуватися не тільки за рахунок вдосконалення технологій та розширення обсягів виробництва НВДЕ, але і за рахунок зменшення доступності традиційних джерел енергії і відповідно їх ціни. Вже сьогодні деякі із видів НВДЕ є конкурентоспроможними, інші знаходяться на близькій від цього відстані, тому навіть політична підтримка на державному рівні, відповідне сприятливе середовище можуть дати суттєвий поштовх для їх розвитку.

Серед пріоритетних видів НВДЕ, які вже в дійсний час можуть успішно розвиватись, можна назвати біоенергетику, вітрову, малу гідроенергетику, сонячну та геотермальну енергетику. Значну перспективу має використання низькопотенційної енергії довкілля перетвореної до високопотенційної за допомогою теплових насосів. В більш далекій перспективі Україна може перейти до водневої економіки яка розглядається у світі як основа майбутньої технологічної революції. Для цього вже сьогодні Україні потрібно проводити відповідні наукові дослідження та розробляти водневі технології, тим більш, що напрацювання українських науковців в цій сфері є досить суттєвими.

Біоенергетика в Україні має широкий спектр сировинних ресурсів які можна використовувати як шляхом прямого спалювання, так і для виробництва біогазу, біодизелю, біоетанолу, твердих паливних брикетів та ін.

Це і відходи лісового господарства, сільгоспгосподарства, побутові відходи і, нарешті, спеціально вирощувана біомаса, зокрема – ріпак, сприятливі умови для вирощування якого є в багатьох регіонах України. Крім сировинної бази, в Україні є і технологічна та промислова база для розвитку промисловості з виробництва біодизелю, біоетанолу, біогазу. Але, незважаючи на це, а також на наявність нормативно-законодавчих актів, які повинні сприяти розвитку біоенергетики (Закон України «Про альтернативні види рідкого й газоподібного палива» від 14.01.2000 р. № 1391-XIV, Постанова КМУ від 04.07.2000 р. № 1044 «Про затвердження програми «Этанол», Закон «Про альтернативні джерела енергії» від 20.03.2003 р. № 555-IV, Указ Президента від 26.09.2003 р. № 1094/2003 «Про заходи щодо розвитку виробництва палива з біологічної сировини», Постанова КМУ від 22.12.2006 р. № 1774 «Про затвердження Програми розвитку виробництва дизельного біопалива», Розпорядження КМУ № 145 від 15.03.2006 р. «Про затвердження «Енергетичної стратегії України на період до 2030 року” та ін.), їх положення поки так і залишилися на папері.

Поодинокі приклади будівництва заводів з виробництва біопалива, розробки нових технологій переробки біосировини не роблять погоди на ринку. Розширення площ під ріпак носить спонтанний характер і практично весь урожай експортується. При цьому мало хто турбується про виснаження землі. Відсутні також технічні умови і регламенти на виробництво, зберігання, використання біодизельного пального, не створені умови для залучення інвестицій у будівництво заводів. Українські технологічні розробки та обладнання не знаходять попиту на українському ринку і експортуються.

Для промислового використання біодизелю необхідно буде розробити відповідні заходи, які б передбачали значні пільги для виробників біодизелю, комплектацію насіннєвого фонду елітними сортами ріпаку, інвестиції для будівництва потужних підприємств з виробництва біодизелю.

Україна має значні потужності для виробництва харчового спирту, які значною мірою простоюють. Їх можна було б переорієнтувати на виробництво паливного етанолу, але для цього необхідно забезпечити їх рентабельність, та вирішити комплекс проблем які пов'язані із сертифікацією палива, розвитком інфраструктури, вивченням потенційних ринків та ін.

Потрібно також поширити досвід виробництва котлів опалення, які працюють на відходах деревини та іншій біомасі, які в Україні вже є. Це особливо стосується західних областей України, де сировинна база (відходи лісового господарства) дозволяє заміщати використання дорогого та дефіцитного природного газу для опалення приміщень.

Вітроенергетика на даний час є найбільш розвиненим видом НВДЕ в Україні. Україна має власні розробки вітроенергетичних установок (ВЕУ) та власне промислове виробництво, є і ліцензійні ВЕУ. Працюють вісім вітрових електростанцій (ВЕС) в Криму, Приазов’ї та в Карпатському регіоні. Починаючи з 1997 року, коли була прийнята Комплексна програма будівництва ВЕС, вітроенергетика в Україні отримала державну підтримку у виді надбавки до тарифу за електроенергію та прямого фінансування.

Головним стримуючим фактором розвитку вітроенергетики в Україні є низька техніко-економічна ефективність ВЕУ, що не дозволяє їй конкурувати на рівних з традиційними видами енергії. Шлях досягнення більш високих показників ефективності – це збільшення одиничної потужності ВЕУ до мегаватного класу, залучення приватного капіталу для інвестування в вітроенергетичну промисловість. Цьому буде сприяти запровадження так називаного „зеленого” тарифу.

Серед проблемних питань розглядається наявність ознак монополізму в цій сфері, де розробки, виробництво ВЕУ, будівництво ВЕС та виробіток електроенергії підпорядковано одному відомству (НКАУ). За думкою керівництва НАЕР необхідно розділити функції виробництва електроенергії і відповідно вибору постачальника ВЕУ, що створить конкурентні умови та підніме якість установок.

Сонячна енергія в Україні на сьогодні використовується для гарячого водопостачання опалення, з використанням сонячних колекторів та виробництв електроенергії на основі фотоелектричних перетворювачів.

Сонячні колектори випускаються підприємствами України, вітчизняні фотоелектричні установки тільки починають виходити на ринок, хоча відчувається гостра потреба в сировині за прийнятною ціною. Потрібна державна підтримка для відродження існуючого в країні потенціалу з виробництва сонячного кремнію (раніше 10 % світового виробництва було в Україні).

Геотермальна енергетика є досить перспективним джерелом енергії для України. Найбільш сприятливі умови для використання геотермальних вод існують у Закарпатті і в Криму, але навіть в цих районах використовується не більше 2 % потенціалу. Геотермальні води можуть бути використані для опалення та гарячого водопостачання. Перспективним напрямом також є спорудження ГеоТЕС, які є екологічно чистими і рентабельними з низькими термінами окупності (менше 5 років).

Джерел низькопотенційної енергії існує достатньо у всьому світі, в Україні в тому числі. Це і енергія ґрунту, ґрунтових вод, водоймищ і повітря. Розвинута промисловість країни, низька ефективність використання енергії, значні обсяги стоків, відходів обумовлює дуже значний потенціал цієї вторинної енергії, який може бути використати при відповідному розвитку теплонасосних технологій. Науково-промисловий потенціал для створення вітчизняного виробництва теплонасосних установок (ТНУ) в Україні достатній. Екологічна ефективність і економічна доцільність розвитку цього напряму доведені світовим досвідом. Перепонами на шляху широкомасштабного впровадження цих надзвичайно перспективних технологій в Україні є поки що їх відносно висока ціна систем з використанням ТНУ для приватних будинків, відсутність досвіду і спеціального обладнання для установки теплонасосних систем, а також відсутність інформації щодо переваг цих технологій. Для промислових підприємств головною причиною неуваги є ще поки що відносна дешева енергія традиційних джерел (газу, вугілля та ін.).

Надійним додатковим джерелом енергії в Україні може бути синтез газ, який можна одержати із бурого вугілля, відходів переробки кам’яного вугілля, торфу та ін., а також шахтний метан. За розрахунками фахівців Національного агентства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР) у 2008 році виробництво синтез газу може вирости до 1 млрд м³, а в найближчі 15-20 років планується досягнути виробництва 40 млрд м³ синтезгазу, що є еквівалентом 25 млрд м³ природного газу. В Україні розроблено нові технології виробництва синтез газу практично з будь-якої біомаси, є приклад побудови експериментального заводу, планується розширювати будівництво нових заводів по переробці бурого вугілля в синтез-газ.

За запасами шахтного метану Україна посідає 4 місце у світі, але його видобуток (утилізація) складає всього 80 млн м³ на рік. Якщо використати сучасні та перспективні технології, Україна може у найближчий час видобувати 2 - 4 млрд м³ метану, а в перспективі до 6 - 9 млрд м³ метану на рік.

Україна має потужні ресурси гідроенергії малих рік – біля 63 тисячі малих рік, потенціал яких складає до 28 % від загального гідропотенціалу України. Розвиток малої гідроенергетики буде сприяти децентралізації енергосистем, що дає можливість вирішувати проблеми енергопостачання важкодоступних сільських районів, вирішує комплекс їх економічних, екологічних і соціальних проблем. Це, в першу чергу, стосується територій Західної України, де мікро і міні ГЕС могли б стати основою їх енергозабезпечення. Перевага малої гідроенергетики – малі капітальні витрати, дешева та екологічно чиста енергія, наявність в країні достатнього науково-технічного і виробничого потенціалу та досвіду використання обладнання. Основними причинами недостатнього розвитку цього напряму в дійсний час є складний економічний і фінансовий стан, значне подорожчання будівництва, недостатня підтримка з боку держави.

Суттєву роль у впровадженні НВДЕ має зіграти місцева влада, оскільки, рівень їх впровадження суттєво залежить від місцевих умов. Підвищення цін на традиційні енергоносії та екологічних платежів, повинно стати поштовхом для неї в напрямі впровадження НВДЕ. Але державі необхідно створити сприятливі умови для залучення інвестицій (в першу чергу, приватних) та надати можливість створювати фонди підтримки тих напрямів НВДЕ, які є найбільш економічно доцільними в даному регіоні.

На регіональному рівні потрібно вирішувати, які з видів НВДЕ найбільш доцільно впроваджувати, оптимізувати фінансову та іншу підтримку розвитку НВДЕ.

Таким чином, наявний потенціал НВДЕ в Україні, її науково-промисловий потенціал дозволяють в найближчий період значно збільшити темпи нарощування обсягів використання НВДЕ в країні. Але для цього потрібно за досвідом європейських країн створити умови для стимулювання інвестиційної активності у цій сфері, залучаючи як власні, так і іноземні інвестиції.

Перспектива розвитку енергопостачання

Одна з основних проблем, якщо перейти конкретно до теплопостачання, це масова поява приватних організацій. Вже, напевно, в половині міст муніципальні мережі якимось чином передані в приватні руки. Перше, на що треба звернути увагу, це те, що вони передані практично скрізь абсолютно безкоштовно, якщо не вважати прямої передачі в конвертах. Ніхто ніколи не спробував продати мережі. І масово довелося зіткнутися з такою ситуацією, що приватна організація в переважній більшості випадків - організація, у якої статутний капітал максимум 1 млн руб., Правда, зустрічаються прецеденти в 10 млн. У тому числі це стосується організацій, у яких денний оборот складає сотні мільйонів. Вже досить багато випадків, коли такі організації переставали працювати. Виникає питання: кому передавати частину теплової мережі або котельну, які побудовані цією організацією.

Так як в договорах зазвичай нічого про це не говориться, виникає неясність з юридичної точки зору, і організація готова піти тільки за умови покупки всіх побудованих нею мереж. Зрозуміле абсолютно всім, що будівництво відбувалося за тарифом. Навіть проста заміна теплової мережі, перекладка в пінополіуретан, вважається інший трасою, і всі витрати на це брала на себе приватна організація.

Друга проблема - це, звичайно, зниження системної надійності, тобто рівня теплопостачання, якому приватні організації не надають належної уваги. На жаль, на тлі розмов про те, що приватні організації набагато краще будуть обслуговувати місто, реальна ситуація, і в тому числі минула зима, показує, що основні проблеми якраз з організаціями приватними. У тому числі мова йде про котелень, що належать заводам, відомствам, інститутів і т. д. Таку ситуацію можна спостерігати як у великих, так і в дрібних містах. Безумовно, приватний капітал - це дуже добре для нашої країни і приємно, що найбільші теплопостачальні компанії світу прийняли рішення працювати в Росії. Це велика робота, поновлення, це реальне зниження втрат. І за рахунок цього створення нормального бізнесу. І входження, якщо це концесія, років на 15-30, при тому що як тільки термін концесії закінчується, організація йде і залишає всі муніципалітету. Абсолютно все, що буде створено. Приватний бізнес, дійсно, набагато більш ефективний при наявності правильних стимулів. Проблема нашого теплопостачання в тому, що ці стимули на законодавчому рівні не створені як обмеження, які повинні вводитися урядом, державою для природних монополій. За відсутності таких обмежень приватник поводиться так, як, напевно, і повинен себе вести: краде все, що тільки можна.

Йде масове об'єднання муніципальних теплових мереж та мереж колишніх ВАТ «Енерго», зараз ТДК, їх філій. П'ять років тому подібне об'єднання проводилося в єдиному місті, в Читі, Алаферово. Зараз таких міст дуже багато. Практично скрізь становище покращилося, але й проблем залишається безліч.

Трохи про теплопостачання. Концепція, яку в частині ЖКГ прописало нещодавно Міністерство регіонального розвитку та провело через уряд, дуже грамотно розроблена, там враховані практично всі аспекти, про які багато-багато років тільки говорили. Це і ліквідація безпосереднього управління багатоквартирними будинками, значення та юридичної особи як покупця, питання збуту і багато іншого. Росія потихеньку наближається до всього цивілізованого світу і приймає ті ж самі, нормативні, правові, правила гри. Головне завдання зараз, у перехідний період, не витратити ті величезні фінансові кошти, які з'явилися в енергетиці, даремно.

Лекційне заняття №19

Енергетичні об'єкти міста як основний техногенний фактор дії на біосферу: дія енергетичних об'єктів на довкілля

1. Вплив теплоелектростанцій (ТЕС) на довкілля.

2. Вплив атомних електростанцій (АЕС) на довкілля.

3. Вплив гідроелектростанцій (ГЕС) на довкілля.

4. Вплив систем енергопостачання на екологічну ситуацію в Україні.

Hеобхідність інтенсивного використання в містах енергетичних ресурсів має негативні наслідки й в економічному й в екологічному відношенні. Екологічні наслідки інтенсивного використання енергетичних ресурсів виявляються безпосередньо в містах в інтенсивних викидах в атмосферу забруднюючих компонентів ТЕЦ, ГРЕС і атомобільного транспорту. Необхідність використання додаткових енергоносіїв і доставка їх у місто створюють додаткові ж екологічні навантаження на ресурсодобуваючі регіони і транспорт. Отже, найважливішим напрямком діяльності, що сприяє стабілізації або поліпшенню екологічної обстановки в містах є всіляке скорочення енергетичних витрат і удосконалювання використання транспортних засобів. Цей напрямок може бути, як показує досвід, реалізовано за допомогою:

· свідомого заощадження енергії кожним жителем у своєму власному будинку;

· заміни ламп накалювання більш зробленими й економічними люмінісцентними лампами;

· автоматизації включення - вимикання освітлювальної мережі відповідно до мінливої природної освітленості вулиць;

· скорочення протікань у системах водо і теплопостачання;

· поліпшення, у холодний період року, теплоізлоляції будинків, особливо адміністративних;

· використання додаткових нетрадиційних видів одержання енергії - сонячної, вітровий і т.п.

· використання сучасних систем запалювання і кращого їхнього регулювання в автомобільних двигунах;

· удосконалювання й уніфікації систем перевезень, що знижують або виключає зовсім пустопорожні рейси;

· виключення використання в містах етильованого бензину і, відповідно, у складі газів токсичних сполук, що відходять, свинцю;

· в умовах зим перспективним представляється мати електронагрівник у двигуні автомобіля і відповідні розєми на стоянках автотранспорту, що дозволяє на будь-який термін залишати автомобіль, не спалюючи пальне для обігріву двигуна і не забруднюючи міське повітря.

· заміна бензинових і дизельних двигунів міського автотранспорту на змішане харчування рідким і газоподібним паливом, що не знижує загальної витрати енергоносіїв, однак різко зменшує токсичність газів, що відходять.

Лекційне заняття № 20

Санітарне очищення міста: склад і властивості побутових відходів

1. Склад, властивості та об'єм твердих побутових відходів.

2. Збирання та видалення твердих побутових відходів, прибирання міських територій.

3. Полігони твердих побутових відходів; технології складування.

Історично "муніципальними відходами" називали відходи, похованням яких займалися міські влада. Однак у наш час у розвинених країнах значна кількість побутових відходів збирається й переробляється не міськими комунальними службами, а приватними підприємствами, які також мають справу із промисловими відходами. У міру збільшення кількості й різноманітності відходів, ускладнення відносин, пов'язаних з їхньою утилізацією, були вироблені різні класифікації й визначення типів відходів. Деякі з них були покладені в основу національних законів, що регламентують порядок обігу з різними типами відходів.

Відходи можна класифікувати як за походженням: побутові, промислові, сільськогосподарські й т.д., так і за властивостями. Найвідоміший поділ за властивостями, прийнятий в законодавствах більшості країн - це розподіл на "небезпечні" (тобто токсичні, їдкі, займисті тощо.) і "безпечні" відходи.

Муніципальні відходи, про які піде мова, мають різне походження (саме тому термін "муніципальні відходи" переважніше терміна "побутові відходи": перший, крім відходів, вироблених населенням, включає також відходи, вироблені ресторанами, торговельними підприємствами, установами, муніципальними службам

и) і різні властивості: частина муніципальних відходів, наприклад, відноситься до небезпечних, - однак їх поєднує те, що відповідальність за їхню утилізацію лягає на міську владу.

Наступний термін, що використовується і вимагає пояснення - " керування відходами " (waste managment). Він ширше понять "переробка", "утилізація" і навіть "поводження з відходами", тому що містить у собі організацію збору відходів, їхню утилізацію (включаючи переробку, спалювання, поховання й т.д.), а також заходи щодо зменшення кількості відходів.

Склад і обсяг побутових відходів надзвичайно різноманітні й залежать не тільки від країни й місцевості, але й від пори року й від багатьох інших факторів. Обсяги побутових відходів для деяких країн наведені в Таблицях1 і2 (склад ТБВ в середньому по бувшому СРСР наведений на Рис. 1, порівняння складу ТПВ в країнах з різним рівнем доходу – на Рис. 2). Папір і картон становлять найбільш значну частину ТПВ (до 40% у розвинених країнах). Друга за величиною категорія відходів - це так звані органічні, у т.ч. харчові, відходи; метал, скло й пластик становлять по 7-9% від загальної кількості відходів. Приблизно по 4% приходиться на дерево, текстиль, гуму тощо.

Кількість муніципальних відходів у світі збільшується, а їхній склад, особливо у великих містах наближається до складу ТБВ в західних країнах з відносно великою часткою паперових відходів і пластику.

Таблиця 1. Виробництво побутових відходів

Країна	Усього в рік, тонн	На душу населення в день, кг
США (1988)	180,000,000	1.82
США (1995, прогноз 1992)	200,000,000	1.91
США (2000, прогноз)	216,000,000	2.00
СРСР (1989)	57,000,000	0.23
Російська Федереция (1991)	26,000,000	0.17
Західна Європа	123,300,000	-
Великобританія	18,000,000	0.9

Рис. 1. Зразковий склад ТБВ в СРСР в 1989 р

За твердженням британського журнала The Economist, тверді відходи, - це екологічна проблема, що викликає найбільшу заклопотаність жителів розвинених країн.

Історично "на очах" завжди були рідкі й газоподібні відходи - промислові забруднення води й повітря - і вони ставали об'єктом першочергового контролю й регулювання, у той час, як тверді відходи завжди можна було відвезти подалі або закопати - попросту тим або іншому способу забрати з очей У прибережних містах відходи досить часто просто скидалися в море. Екологічні наслідки поховання сміття - через забруднення підземних вод і ґрунтів - проявлялися іноді через кілька років або навіть кілька десятків років, однак були від цього не менш руйнівні. У суспільній свідомості поступово сформувалася ідея про те, що закапування відходів у землю або скидання їх у море - це неприпустиме перекладання наших проблем на плечі нащадків. Паралельно намітилася й інша тенденція: чим жорсткіше було законодавство по контролі води й повітря, тим більше вироблялося твердих токсичних відходів, тому що всі методи очищення газоподібних і рідких середовищ приводять до концентрації забруднювачів у твердій речовині: в мулах, опадах, золі й т.д.

У цей час у розвинених країнах проводиться від 1 до 3 кг побутових відходів на душу населення в день, що становить десятки й сотні мільйонів тонн у рік, причому, у США, наприклад, ця кількість збільшується на 10% кожні 10 років. У зв'язку з відсутністю місць для поховання цієї величезної кількості відходів на Заході заговорили про кризу відходів або кризу смітників. У японських гаванях насипані "сміттєві острови" з гір побутових відходів, вироблених у метрополіях; у США міста на Північно-Східному узбережжі відправляють своє сміття в інші країни в океанських баржах. Історія самої нещасливої з таких барж - Munroe - яка протягом року плавала від порту до порту, намагаючись прибудувати сміття з Нью^-Джерсі, і повернулася додому, так і не вивантаживши ні тонни, потрапила в усі екологічні хрестоматії й підручники, як найбільш яскрава ілюстрація кризи смітників.

При уважному розгляді проблема відходів представляється більш складною, ніж просто недостача місця для нових смітників. Місць для нових смітників завжди не вистачало: за свідченням журналу Waste, ще в 1889 році американський федеральний чиновник скаржився, що "сміття стає нікуди викидати й незабаром ми повинні будемо придумати новий метод позбуватися від нього". У той же час смітника займають не так вуж багато місця, принаймні, у географічному масштабі: наприклад, всі побутові відходи, вироблені в Росії сучасними темпами протягом 500 років можна було б умістити на площадці 20 на 30 км при товщині шаруючи сміття всього в 25 метрів.

У такий спосіб "фізичне" вимір проблеми ТБВ - не тільки не єдине, але навіть і не найважливіше. Існують інші взаємозалежні аспекти цієї проблеми, які роблять її насущної саме в наш час:

Дата добавления: 2015-05-24