Поблизу металургійних підприємств у ґрунтовому покриві виявлені важкі метали в кількості, рівній або вищій ГДК. 2 страница

У майбутньому Азія зможе успішно розвивати рекреаційну галузь, коли в цьому регіоні підвищиться матеріальний добробут і культурний рівень життя її численного населення. А це можливо лише за умови міцного миру в даному регіоні.

Африка. На сьогодні Африка перетворюється на важливий рекреаційний регіон світу.

Найсприятливішими чинниками розвитку рекреації є близькість її до експортних ринків — Європи та Азії і наявність цінних в оздоровчому та пізнавальному відношенні ресурсів.

До країн Африки потенційних рекреантів приваблюють: теплий клімат і щедрість сонця впродовж всього року; чудові пляжі, що простягаються на багато кілометрів; екзотична флора та фауна, що збереглися в заповідниках і національних парках; унікальні історичні та культурні пам’ятки.

Багато африканських заповідників і національних парків мають світову славу, їх щорічно відвідують сотні тисяч туристів з усіх кінців планети. Загальна площа територій, що охороняються, досягає 1 млн км², що становить 1/30 її території.

Ускладнюють розвиток рекреації такі несприятливі чинники, як:

1) слабо розвинена рекреаційна інфраструктура (транспортні комунікації, засоби транспорту, об’єкти розміщення рекреантів);

2) несприятливі природні явища в деяких районах Африки (нестерпна спека, суховії або, навпаки, випадання надмірних опадів);

3) низький економічний рівень та недостатня стабільність внутрішнього становища у більшості африканських країн.

Проте Африка перспективна для розвитку рекреаційної сфери в майбутньому. З поліпшенням економічного становища, зростанням їх політичної незалежності та культури населення можливості для розвитку відпочинку, оздоровлення та туризму будуть зростати. Завдяки своєму географічному положенню Африка має великі можливості для розвитку рекреації впродовж всього року. Це буде сприяти вирішенню проблеми сезонності рекреаційної діяльності, особливо в Європі та Північній Америці.

Австралія та Океанія. Цей регіон приваблює рекреантів сприятливими природними ресурсами для відпочинку біля моря і в горах, унікальністю та екзотичністю природи. Сприяє цьому також досить розвинене рекреаційне господарство, добре налаштований сервіс.

Дуже привабливі такі рекреаційні ресурси Австралії та Океанії, як чудові морські пляжі. Організація катання на яхтах і водних лижах, підводного полювання робить відпочинок ще більш привабливим. В Австралійських Альпах розміщено гірськокліматичні курорти та добре обладнані центри зимових видів спорту.

Найбільше число туристів відвідують Австралію та Океанію в зимові місяці, що є для Європи та Північної Америки періодом спаду рекреаційної активності. Це, по-перше, сприяє пом’якшен­ню сезонних коливань у відпочинку і, по-друге, відкриває перед Австралією та Океанією широкі можливості для подальшого розвитку рекреаційної галузі.

Розвиток рекреації та проблеми охорони
рекреаційних ресурсів

В умовах масового стихійного відпочинку та оздоровлення населення відбувається так звана рекреаційна дигресія (перевантаження природного комплексу внаслідок надмірного впливу на нього відпочивальників).

При територіальній організації та плануванні рекреаційного господарства необхідно обов’язково враховувати стійкість природно-територіального комплексу до рекреаційного навантаження. Необхідно планувати та прогнозувати максимальну чисельність рекреантів у межах певного природно-територіального ком­плексу з тим, щоб перевантаження не завдало йому шкоди і він не втратив комфортності наступних періодів.

Проблеми навантаження на природно-територіальні комплекси та їх стійкості набувають особливої гостроти в районах масових рекреаційних потоків (Середземномор’я, Кавказу, Криму, Карпат та ін.).

Під стійкістю природно-територіальних комплексів до рекреаційних навантажень розуміють здатність зберігати впродовж тривалого часу рівновагу природних компонентів.

Швидкий розвиток рекреації, зростання туристичних потоків викликає потребу посиленої уваги до охорони природи та пошуку нових територіальних форм організації рекреаційної діяльності. Останнім часом у зв’язку зі зростанням потреб у рекреаційних територіях в нашій країні все більша увага приділяється природоохоронним заходам.

У здійсненні заходів щодо охорони природи особливе значення надається збереженню та охороні природного середовища приміських зон туризму та відпочинку. Охороні підлягають насамперед об’єкти природи та цінні в культурному, лікувально-оздоровчому та естетичному відношеннях місця.

Велике значення при визначенні оптимальних рівнів рекреаційного навантаження має науково обґрунтований розподіл по території рекреаційних потоків. Передбачається прокладання доріг і туристських стежок до цікавих місць, що найчастіше відвідуються туристами, продумане розміщення місць для привалів, автостоянок, бівуаків тощо. Ці та інші заходи сприятимуть охороні природи від небажаних наслідків і погіршення її рекреаційних якостей.

Викликають занепокоєння спроби перепрофілювати рекреаційне господарство країни з лікувального, оздоровчого, санаторно-курортного напряму, який є одним з пріоритетів вітчизняної рекреації, на розважально-ігровий, в якому замість екологічного і соціального критеріїв пануватиме критерій зиску. Безумовно, поряд з лікувальними, оздоровчими заходами необхідно розвивати усі інші види рекреації, особливо туризм, але не ціною витіснення санаторно-курортного господарства.

Актуальним є питання створення в Україні природних парків як особливої форми заповідних територій. Рекреаційне функціонування їх спрямоване на оздоровлення людей, тобто надання людям найсприятливіших умов для відпочинку і туризму серед природи, що охороняється. Життя показало, що організація природних парків — це одна з раціональних форм охорони довкілля.

Природний парк являє собою або унікальне явище природи, або територію з привабливими та найбільш характерними рисами того району, в якому він розташований. Із господарського використання території природних парків виключаються. Вони широко використовуються для розвитку масової рекреації, у їх межах створюється відповідна матеріальна база та транспортна мережа для обслуговування рекреантів. Із зростанням рекреації природні парки стали популярними місцями відпочинку та туризму.

У зв’язку з необхідністю раціонального використання та охорони природи в районах масового відпочинку України створення природних парків є першочерговим завданням. До найпопулярніших серед українських та іноземних рекреантів належать такі діючі парки: Карпатський, Вижницький, Синевірський, Шацький та ін.

На території природних парків забороняється діяльність, що тягне за собою зміну історично сформованого природного ландшафту, зниження або знищення екологічних, естетичних і рекреаційних якостей, порушення режиму утримання пам’яток історії і культури.

4.7. Мінеральні ресурси.
Проблеми вичерпності
мінеральних природних ресурсів

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність розвіданих запасів різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. Мінеральні ресурси, як і лісові та земельні, є основними предметами праці сучасного суспільства.

Розміщення корисних копалин на планеті обумовлено природ­ними законами. Як відомо, вони розміщені досить нерівномірно. В неоднорідній за своїм складом земній корі спостерігається закономірна зміна хімічного складу з глибиною. Літосфера поділяється на три великі зони:

1. Поверхнева зона — гранітна, кисла, з такими хімічними елементами: водень, гелій, літій, берилій, бор, кисень, фтор, нат­рій, алюміній, кремній, калій, рубідій, цирконій, ніобій, молібден, олово, цезій, тантал, вольфрам, радій, родон, торій, уран, а також елементи менш типові — фосфор, хлор, титан, марганець, золото, рідкоземельні.

2. Середня зона — базальтова, основна, з типовими елементами: вуглець, кисень, натрій, магній, алюміній, фосфор, сірка, хлор, кальцій, марганець, бром, йод, барій, стронцій.

3. Глибинна зона — перидотитова, ультраосновна, з такими типовими елементами: залізо, титан, ванадій, хром, кобальт, нікель, рутеній-паладій, осмій-платина.

Окрім того, виділяється типова жильна група хімічних елемен­тів з переважанням металів. У жилах переважно концентруються залізо, сірка, кобальт, мідь, нікель, цинк, галій, германій, миш’як, селен, молібден, срібло, кадмій, індій, олово, сурма, телурій, золото, ртуть, свинець, вісмут.

Україна належить до регіонів світу, найбільш насичених мінеральними ресурсами. На її території розвідано 7667 родовищ 94 видів корисних копалин. Із них на державному балансовому обліку знаходяться 5860 родовищ. Експлуатується 3222 родовища 62 видів корисних копалин.

Україна володіє одними з найбільших у світі запасами залізних, марганцевих, титанових, уранових і цирконієвих руд. До розряду високоякісних відносяться вугільні, каолінові, графітові, калійні родовища. Значними є запаси кам’яної солі, самородної сірки, флюсової сировини і вогнетривких глин, скляних пісків, бентонітів, цементної сировини та низки інших видів корисних копалин. До відносно незначних належать запаси газу та нафти.

Залежно від складу та характеру використання в господарстві корисні копалини поділяються на такі групи:

1. Горючі: нафта, горючий газ, вугілля, торф, горючі сланці.

Нафта на сучасному етапі розвитку суспільства — найважливіший і найпрогресивніший мінеральний ресурс. Її калорійність значно вища, ніж таких видів палива, як вугілля, торф, сланці. Вона є високоекономічною вуглеводневою сировиною для вироб­ництв, які базуються на хімії органічного синтезу. З нафти одержують високоякісні види пального, різні мастила і широкий асор­тимент цінних хімічних продуктів. На жаль, розвідані запаси цієї цінної сировини в Україні невеликі.

Нині Україна власним видобутком може задовольнити свої потреби в нафті лише на 10 %, газі — на 20—25 %. Її частка у світовому видобутку нафти й газу дуже незначна (0,02 % видобут­ку нафти й конденсату та 0,3 % видобутку газу). В Україні нафти видобувається у 100, а газу — у 15 разів менше, ніж у США. Част­ка нашої країни у європейському видобутку цих видів ресурсів теж невисока: нафти — близько 0,2 %, газу — 1,6 %. Тимчасом ще донедавна Україна вважалась країною, забезпеченою цими видами палива, і за запасами і видобутком вуглеводнів займала серед республік колишнього Союзу друге місце після Російської Федерації.

В Україні налічується близько 45 нафтових, 78 газових, 45 наф­тогазоконденсатних, 4 нафтогазові, 6 газонафтових, 78 газоконденсатних родовищ. Загальні запаси газу за промисловими категоріями перевищують 1133 млрд м³, нафти — 153 млн т (1990 р.). Основна частина запасів і видобутку зосереджена у небагатьох родовищах. Більшість родовищ нафти в Україні є комплексними (вміщують конденсат, супутний газ) і невеликими за запасами. Газові родовища мають потужні поклади (добовий дебіт свердловин на окремих нових родовищах становить 2 млн м³). Загальний ступінь освоєності родовищ вуглеводнів в Україні перевищує 74 %, запаси нафти освоєні майже на 84 %, а тому відпрацьовані більш як на 67 %.

Вугілля відіграє важливу роль у сучасному світовому господарстві завдяки своїм фізико-хімічним властивостям і величезним запасам. За походженням і якістю розрізняють кам’яне та буре вугілля. Світові запаси кам’яного вугілля становлять майже 22 трлн т. Його запаси в Україні величезні. Загальні ресурси України становлять 100 млрд т. Підготовлені до експлуатації родовища мають майже 10 млрд т енергетичного вугілля. Якщо щорічно видобувати 240 млн т, то запасів вистачить на 300—400 років.

Вугілля — важливе джерело енергії багатьох країн. Споживання його на одного жителя в Польщі — в 3 рази, у США та ПАР — майже в 2 рази, у Росії — у 1,5 рази більше, ніж в Україні.

Вугледобування в Україні зосереджене в трьох басейнах: Донецькому і Львівсько-Волинському кам’яновугільних та Дніпровському буровугільному.

2. Рудні або металеві: руди чорних, кольорових, рідкісних, благородних і радіоактивних металів.

В Україні відкрито понад 80 родовищ залізної руди. Балансові запаси залізних руд за категоріями А+В+С₁ на 1990 р. становили 28,2 млрд т. У складі руд 24,7 млрд т залізних кварцитів і 1,8 млрд т багатих залізних руд, 1,7 млрд т бурих залізняків. Основні басейни залізних руд — Криворізький (78,5 % запасів), Кер­ченський (8,7 %) і райони Кременчуцький (7,1 %) та Білозерський (2,5 % запасів). Криворізький і Керченський басейни мають світове значення.

Марганцеві руди є другим після залізних руд компонентом сировинної бази металургійного виробництва. За запасами марганцевої руди (2,4 млрд т, у тому числі активних — 1 млрд т) Україна посідає перше місце в світі. У межах України зосереджена половина відомих світових запасів марганцевої руди. Основні поклади її розміщуються в двох басейнах — Нікопольському (Дніпропетровська область) та Великотокмацькому (Запорізька). Крім цих басейнів, поклади марганцевої руди є в Карпатах, Донецькій та Одеській областях, Побужжі.

Наша країна має значну сировинну базу кольорової металургії. Її надра багаті на поклади різноманітних руд, зокрема алюмінієвих і таких, що містять в собі титан, цирконій, магній, ртуть та інші метали.

За запасами титанової сировини Україна займає помітне місце у світі. Титано-цирконієві руди є в Житомирській, Київській, Дніпропетровській, Черкаській і Донецькій областях.

Важливе народногосподарське значення має алюміній. Добувають його з алюмінієвих руд — бокситів, алунітів, нефелінів тощо. В Україні вони представлені покладами бокситів (Смілянське — в Черкаській області і Високопільське — в Дніпропетровській), нефелінових сієнітів (у Приазов’ї), алунітів (Беганське і Берегівське родовища в Закарпатській області).

Запаси ртутних руд в Україні зосереджені в основному в межах Донецького кряжу. Розробляється Микитівське родовище ртуті (Горлівка Донецької області). Основний мінерал цих руд — кіновар (містить понад 80 % ртуті).

В Україні добувають нікеле-кобальтові і залізонікелеві руди (на Побужжі і в Придніпров’ї). Вміст нікелю в рудах невисокий — 0,4—1,5 %. Промисловими вважаються руди, у яких міститься понад 1 % нікелю.

Поліметалічні руди, до складу яких входять свинець і цинк, розвідані в межах Донецького кряжу, в Закарпатті (Берегівське і Беганське родовища), прояви їх виявлені у Передкарпатті.

В Україні поширені руди рідкісноземельних і розсіяних металів. Основні промислові мінерали цих елементів: монацит, бастен­зит, лопарит, газолініт, евксеніт та ін. З різної за хімічним складом сировини на підприємствах України одержують вольфрам, молібден, цезій, торій, літій, берилій, гафній, ніобій, індій, германій, кадмій, тантал, рідкісноземельні елементи церієвої (лантан, церій, празеодим тощо) та ітрієвої (гадоліній, ітрій, тербій тощо) груп.

Україна має значні запаси уранових руд. Основний промисловий мінерал руди — ураніт (вміст ізотопів урану до 38 %). Добувають уран в Кіровоградській і Дніпропетровській областях. Уранові руди — стратегічна сировина, необхідна для функціонування атомної енергетики.

3. Нерудні або неметалеві: а) будівельні матеріали (природне будівельне каміння, будівельні глини, цементна сировина); б) індустріальна мінеральна сировина (азбест, графіт, слюда, корунд, магнезит, скляні піски); в) хімічна мінеральна сировина (солі, сір­ка, селітра); г) сировина для виробництва мінеральних добрив (калійні солі, фосфорити, апатити); ґ) коштовне, напівкоштовне та виробне каміння (алмаз, рубін, смарагд, сапфір, топаз, аметист, яшма, малахіт, мармур та ін.).

Кам’яні будівельні матеріали за використанням поділяються на декоративно-облицювальні та будівельні. Провідне місце зай­мають декоративно-облицювальні. Їх видобуток має міждержавне значення. В Україні зосереджені значні запаси граніту, гранодіориту, діориту, лабрадориту, габро, мармуру, мармуровидних вапняків тощо. Перше місце серед цих корисних копалин займають граніти. Найперспективніші родовища — Жежелівське (Вінницька область), Старобабанське (Черкаська), Богуславське (Київська), Крошнянське, Лазовиківське, Коростишівське (Житомирська область). До цінних облицювальних матеріалів належать лабрадорити Головинського, Горбулівського та інших родовищ Житомирської області, що мають світове значення. Значні ресурси мармуро­видного вапняку зосереджені у Закарпатській області (родовища Діловецьке, Малий Розис, Довгорунь та ін.).

Сировина для будівельних матеріалів має повсюдне поширення, хоча окремі області відрізняються між собою переважанням певних її видів. Найбільші родовища скляних пісків — у Донецькій області (Авдіївське, Новомихайлівське), Харківській (Новоселівське), Чернігівській (Глібівське), Львівській (Великоглібовицьке). У цих областях зосереджено 55 % усіх запасів. На Донецьку, Харківську та Чернігівську області припадає 86 % видобутку скляних пісків в Україні.

Поклади мінеральних ресурсів мають різний рівень вивченості та різний рівень точності оцінки. За ступенем розвіданості та кількісної визначеності запаси мінеральних ресурсів поділяються на чотири категорії:

А — детально розвідані родовища з точно визначеними межами залягання, властивості яких докладно вивчено;

В — розвідані родовища з приблизно визначеними межами залягання;

С₁ — розвідані в загальних рисах родовища із запасами, підрахованими за допомогою екстраполяцій;

С₂ — попередньо оцінені запаси, якість яких визначена за єдиними пробами та зразками.

Всі ці чотири категорії складають балансові запаси, використання яких економічно доцільно. До збалансованих запасів корисних копалин належать ті, які при наявній техніці не можуть бути ефективно використані. Існує також категорія прогнозних запасів корисних копалин, що оцінюються наближено у вигляді можливих.

Для експлуатації корисних копалин потрібно, щоб родовища містили достатню економічно вигідну кількість необхідних корис­них компонентів. Крім кількісної сторони, враховуються якісні показники — вміст корисних компонентів, умови та глибина залягання, потужність пластів, особливості покривних шарів тощо.

Багато корисних копалин містять по кілька компонентів (наприклад, поліметалічні руди), мають корисні домішки. Поряд з мінеральними ресурсами одного виду розміщені ресурси інших видів. А відтак це потребує комплексного використання сировини.

Для господарського освоєння найвигідніші територіальні поєднання корисних копалин, що полегшують комплексну перероб­ку сировини, формування великих територіально-виробничих комплексів (ТВК). Наукову концепцію таких поєднань розроблено вченими-географами, що має велике практичне значення для господарської діяльності.

З мінеральних ресурсів виробляється 70 % промислової про­дукції.

Промислово розвинуті країни імпортують сировину. У США 50 % потреб у сировині задовольняються за рахунок імпорту.

Не всіма видами ресурсів Україна забезпечена достатньо. Так, забезпеченість потреб народного господарства України власною нафтою становить 8 %, природним газом — 22 %, вугіллям — 95 %. Вона змушена довозити алюмінієву, свинцево-цинкову, мідну сировину, а також апатити, фосфорити. Висока собівартість видобутку донецького вугілля стала одним із чинників економічної кризи в державі. Через відсталі технології, вкрай повільне впровадження комплексної переробки сировини значна її частина втрачається, забруднюється навколишнє середовище. Нерозважлива орієнтація на видобуток первинних ресурсів призвела до втрат ефективності переробних ланок економіки.

Люди з давніх часів навчилися застосовувати природні ресурси для своїх потреб, що знайшло вираз у назвах таких історичних періодів розвитку людської цивілізації, як «кам’яний вік», «бронзовий вік», «залізний вік». Нині використовуються понад 200 різних видів мінеральних ресурсів.

В епоху науково-технічної революції у господарство залучаються все більші обсяги природних ресурсів. Через 15 років відбувається подвоєння промислових та енергетичних потужностей у світі. А відтак з цим безпосередньо й пов’язане зростання масштабів експлуатації природних ресурсів, оскільки вихідна основа всіх матеріальних цінностей, що виробляються, і всіх видів споживання енергії — природно-ресурсна.Тільки за останню чверть століття у світі витрачено стільки ж природної сировини, скільки за всю попередню історію людства. Скорочуються запаси та погіршується якість багатьох видів природних ресурсів. Зростає необхідність розробки та здійснення заходів щодо охорони довкілля. Забезпеченість природними ресурсами та стан довкілля для окремих держав, груп країн, деяких регіонів й у глобальних масштабах набуває все більшого значення для вирішення господарських завдань.

Проте земну кору не можна розглядати як чарівну скатертину-самобранку, що за велінням людей у будь-якій кількості може постачати їм скарби земних надр. По-перше, майже всі мінеральні ресурси є невідновними. По-друге, світові запаси окремих їх видів далеко не однакові. По-третє, запити людства на мінеральну сировину постійно зростають.

Металеві руди, особливо ті, які містять рідкісні метали, дефіцитні. Нині деякі країни (наприклад, Китай, Японія) скуповують їх і рідкісні метали на світових ринках, оскільки передбачають бурхливий розвиток власних продуктивних сил у ХХІ столітті. Без сировини рідкісних і рідкоземельних металів у майбутньому не обійтись. Виходячи з цього, потрібно ощадно ставитись до зем­них скарбів України. Їх треба зберегти для майбутніх поколінь, а не розтринькувати, розпродавати на світових ринках.

Дата добавления: 2015-05-24