Розділ 2. Аргументація і критика

Аргументація - це процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.

Емпірична аргументація - це процес обґрунтування певного положення шляхом безпосереднього звертання до дійсності (експеримент, спостереження тощо).

Теоретична аргументація - це процес обґрунтування певного положення за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано.

Структура аргументації - теза, аргументи.

Теза аргументації - це положення, яке необхідно обгрунтувати.

Аргументи аргументації - це положення, за допомогою яких обґрунтовується теза.

Форма аргументації - це спосіб, який застосовується для обґрунтування тези. Аргументація може проводитись або у формі дедуктивного міркування (дедуктивна аргументація), або у формі недедуктивного/правдоподібного міркування (недедуктивна/правдоподібна аргументація).

Дедуктивне міркування - це міркування, яке спирається на логічний закон і в якому з істинних засновків отримують істинний висновок.

Правдоподібне (недедуктивне) міркування - це міркування, в якому зв'язок між засновками та висновком не спирається на логічний закон і в якому ІСТИННІСТЬ засновків не гарантує істинності висновку. Це означає, що за допомогою правдоподібних міркувань можна обгрунтувати лише певний ступінь ймовірності тези. Довести істинність тези, спираючись на схеми правдоподібних міркувань, неможливо. Розрізняють два основні види правдоподібних міркувань: індуктивні міркування і міркування за аналогією.

Індуктивне міркування - це міркування, в якому здійснюється перехід від окремого знання про предмети певного класу до загального знання про всі предмети цього класу. Розрізняють декілька видів індуктивних міркувань, серед них повну і неповну індукцію.

Повна індукція - це міркування, в якому на підставі наявності певної ознаки у кожного предмета певного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів.

Неповна індукція - це міркування, в якому на підставі наявності певної ознаки у частини предметів певного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів. Розрізняють два основних види неповної індукції: індукцію шляхом переліку (популярну індукцію) та індукцію шляхом відбору (наукову індукцію).

Популярна індукція - це міркування, в якому шляхом переліку встановлюється наявність певної ознаки у деяких предметів певного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів певного класу.

Наукова індукція - це міркування, в якому висновок робиться на підставі відбору необхідних та виключення випадкових обставин.

«Поспішне узагальнення» - це логічна помилка, яка виникає в індуктивних міркуваннях при узагальненні без достатніх на це підстав.

«Після цього, отже, з цієї причини» - це логічна помилка, яка виникає в індуктивних міркуваннях тоді, коли проста послідовність подій вважається за їх причинний зв'язок.

Міркування за аналогією - це міркування, у яких робиться висновок про наявність певної ознаки в одиничного предмета (ситуації, події), що досліджується, на підставі його подібності в суттєвих рисах до іншого одиничного предмета (ситуації, події). Розрізняють два основних види аналогії: аналогію предметів та аналогію відношень.

Аналогія предметів - це міркування, всякому об'єктом уподібнювання є два схожих одиничних предмети, а ознакою, що переноситься, - властивості цих предметів.

Аналогія відношень - це міркування, в якому об'єктом уподібнювання є схожі відношення між двома парами предметів, а переносною ознакою - властивості цих відношень.

Доказова аргументація - це не що інше, як доведення. Доведення можна визначити як встановлення істинності тези з використанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких вже встановлена заздалегідь. Формою такої аргументації повинно бути дедуктивне міркування. Теза в цьому випадку - достовірне твердження.

Недоказова аргументація буває трьох видів. Перший вид: істинність аргументів, зокрема деяких з них, не встановлена, тобто всі аргументи, або деякі з них, не є достовірними твердженнями; форма аргументації - дедуктивне міркування або міркування за схемою «повна індукція»; теза - правдоподібне твердження. Другий вид: аргументи є достовірними твердженнями, тобто їх істинність вже встановлена; форма аргументації - недедуктивне (правдоподібне) міркування; теза - правдоподібне твердження. Третій вид: аргументи не є достовірними твердженнями; форма аргументації - недедуктивне (правдоподібне) міркування; теза - правдоподібне твердження.

Пряма аргументація - це аргументація, яка прямує від аргументів до тези. Теза безпосередньо обґрунтовується аргументами.

Непряма аргументація - це аргументація, де істинність тези обґрунтовується шляхом встановлення хибності антитези. Непряма аргументація буває двох видів: апагогічна аргументація і розділова аргументація.

Апагогічна аргументація - це вид непрямої аргументації. Хід міркування у цьому випадку такий: (1) висувається твердження, яке є запереченням тези (антитеза); (2) з аргументів та антитези виводять протиріччя, тобто два твердження, одне з яких є запереченням іншого; (3) на підставі цього робиться висновок про хибність антитези й істинність тези.

Розділова аргументація - це обґрунтування тези, яка є членом певної диз'юнкції висловлювань, шляхом встановлення хибності й виключення всіх, інших конкуруючих з тезою положень - членів цієї диз'юнкції. Розділова аргументація є видом непрямої аргументації.

Критика - це обґрунтування безпідставності процесу аргументації, який відбувся раніше.

Структура критики - теза, аргументи.

Теза критики - це положення, хибність або малий ступінь правдоподібності якого необхідно довести в процесі критики.

Аргументи критики - це твердження, за допомогою яких критикується теза.

Форма критики - це спосіб, який застосовується для критики тези.

Спростування - це встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів та положень, істинність яких встановлена заздалегідь.

Види критики - це критика тези, критика аргументів і критика форми.

Критика тези - це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) тези, яку висуває пропонент. Розрізняють пряму та непряму критику тези.

Пряма критика тези - це критика, яка будується у формі обґрунтування, що отримало назву «зведення до абсурду». Хід міркування у цьому випадку такий: (1) умовно припускають, що положення, яке висунув пропонент, є істинним; (2) з наявних аргументів і тези виводять усі можливі наслідки і проводять їх аналіз. Під час такого аналізу може з'ясуватися, що наслідки суперечать або один одному, або об'єктивним даним (фактам дійсності); (3) на цих підставах доходять висновку про безпідставність тези, спираючись на правило: хибні наслідки завжди свідчать про хибний висновок.

Непряма критика тези - це критика, яка будується за допомогою обґрунтування антитези. Хід міркування у цьому випадку такий: (1) висувається твердження, яке є запереченням тези, тобто антитеза; (2) обґрунтовується її істинність за допомогою аргументів критики; (3) на підставі цього робиться висновок про хибність тези пропо-нента.

Критика аргументів аргументації - це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) аргументів, які застосовує пропонент для обґрунтування тези.

Критика форми аргументації - це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності форми аргументації, яку застосовує пропонент.

Дата добавления: 2015-05-24