Особливості реформування середньої освіти в розвинених країнах світу

У кінці XIX - на початку XX століття у зв'язку з ускладненням процесів матеріального виробництва, кількісним зростанням потреб у освічених працівниках подовжуються строки обов'язкового навчання: початкова школа надбудовується 3-4-5 річною неповною (неповноцінною) середньою. У Європі таким чином виникають сучасні школи (Великобританія), основні школи (Німеччина), вищі початкові школи (Франція, дореволюційна Росія). Ці школи мали (і мають) тупиковий характер, вони готували дітей до вступу у світ праці.

У цей період продовжують існувати і школи академічного профілю, які приймають до 10-15% всіх учнів. У європейських країнах виникає і проміжний тип середньої освіти, який утворюється шляхом введення до закладів академічного профілю реальних дисциплін (так звана "сучасна освіта"). Метою цієї школи стає підготовка до вступу у середні спеціальні навчальні заклади. Представлена вона була технічними школами у Англії, реальними училищами (школами) у Росії та Німеччині, загальноосвітніми колежами у Франції тощо.

У США в кінці минулого сторіччя була створена громадська "всеохоплююча школа", що була відкрита для всіх бажаючих. Вона працювала за схемою 3+3 (молодша середня + старша середня). У старшій середній школі шляхом вільного вибору учнями ряду предметів виділялися академічний та професійний профілі.

З 60-х років XX століття у зв'язку із бурхливим розвитком НТП середня освіта стала масовою, кількість учнів у цій освітній ланці подвоювалась і навіть потроювалась у західних країнах за одне-два десятиліття. У Європі почався процес демократизації повноцінної середньої Школи шляхом об'єднання під одним дахом різних типів середньої освіти (повної та неповної середньої школи) з одночасним збереженням їх внутрішньої цільової та змістової диференціації. Процес створення об'єднаних шкіл найбільш активно проходив у Великобританії, де їх Звідує більшість школярів. У ФРН до такого типу шкіл ходять не більше 10% учнів, тобто процес уніфікації середніх навчальних закладів є значно більш ускладненим. Розпочався аналогічний процес і у Франції, але теж не досяг значних успіхів.

Еволюціонізує і повноцінна середня школа класичного типу. В якій традиційно домінували давні та нові мови, математика, суспільні дисципліни. Для цього типу середньої освіти характерною сьогодні є диверсифікація на етапі старшої середньої школи. Виникають все нові та нові профілі ліцеїв та гімназій, які носять професійно-орієнтований характер (технічний, економічний, музичний, педагогічний, сільськогосподарський тощо).

Для України, як і для інших країн пострадянського простору характерною є тенденція відходу від уніфікованої середньої школи. Виникають нові типи шкіл - гімназії, ліцеї, колегіуми, що мають профільний характер. Продовжує існувати і загальноосвітня середня школа.

Отже, провідним шляхом розвитку системи середньої освіти є шлях її диверсифікації,що надасть можливість кожній людині розвинути й застосувати свої таланти, обмежить шкільний відсів, дозволить багатьом юнакам та дівчатам позбавитись почуття відчуженості та відсутності перспектив на майбутнє. Така диверсифікація надає можливість говорити про два рівні середньої освіти: академічний рівень, що веде до університетської освіти, та професійний, технічний, що веде безпосередньо у світ праці. Пріоритетними завданнями, притаманними для середньої освіти є надання системи наукових знань, розвиток особистості, її соціалізація.

43. Приватні загальноосвітні заклади в сучасних освітніх системах Заходу.

У сучасному світі, не дивлячись на процеси демократизації освіти, приватні школи продовжують існувати і зберігають стабільні позиції в освітніх системах. Загальна кількість приватних шкіл у розвинутих країнах коливається від 5 до 20% (Великобританія - 10%, США - 12%, Франція, Австралія - 20%). У країнах, що розвиваються, частка приватного сектора у загальній освіті значно більша, особливо серед середніх шкіл. Наприклад, в Індії, Танзанії, Того вона дорівнює 60-80% усієї кількості закладів.

Протягом останніх десятиліть відбувається процес деякого зростання кількості приватних шкіл, що зумовлюється такими чинниками:

1) зниження якості діяльності державної середньої школи у зв'язку з її перетворенням у масову, що призводить до появи незадоволення певної кількості батьків їх діяльністю, до віддання переваги приватній школі;

2) різноманітність типів приватних освітніх закладів, які мають можливість задовольнити всі потреби та смаки;

3) поширення у 80-90-х роках XX століття на освітню сферу основ неоліберальної стратегії розвитку економіки.

Отже, батьки можуть обрати для навчання дитини будь-яку школу: державну чи приватну, світську чи конфесійну і підтримати цей вибір (і школу), віддавши їй шкільний ваучер - фінансовий еквівалент витрат держави на навчання однієї дитини (у США в 1994/95 навчальному році на одного учня в середньому витрачалось 5 528 дол. на рік). Навколо запровадження такої практики точиться гостра дискусія, яка стосується як власне педагогічних, так і позапедагогічних питань (фінансових, моральних, політичних). Найбільш активною вона є у педагогічній пресі США. Проводяться численні опитування батьків школярів, політичних та громадських діячів, широких кіл громадськості, вивчається зарубіжний досвід.

Значна кількість приватних шкіл за історичною традицією, що ретельно підтримується, належить релігійним конфесіям (як світовим релігіям так і дрібним сектам). Частка таких шкіл у приватному освітньому секторі досить суттєва: у США - 71%, у Франції -95%, у ФРН - 80%. Такими ж є відповідні показники у Бельгії, Ірландії, Італії та ряді інших країн. Найбільш поширеними є католицькі школи. До особливостей змісту освіти у таких школах в США належить обов'язкове і достатньо докладне вивчення релігії. Разом з тим дається серйозна академічна освіта, яка готує до вступу в університет. У клерикальних школах Франції релігійне навчання є "бажаним або рекомендується", тобто не входить до числа обов'язкових предметів, а якщо і здійснюється, то лише 1 годину на тиждень. В іудейських школах вивченню релігійних предметів надається дуже серйозна увага, оскільки дітей віддають у такі школи суто з міркувань віри. Тому на вивчення предметів релігійного циклу призначається 6-13 годин на тиждень.

Вже кілька століть існують і світські приватні школи різних рівнів статусу. Найбільш престижними з них є привілейовані школи, призначені для підготовки соціальної та інтелектуальної еліти. Це, зокрема, “незалежні школи" у США та "паблік скулз" у Великобританії. Підтримці високого статусу цих шкіл сприяють якісний відбір абітурієнтів, який здійснюється шляхом тестування; висока платня за навчання; прекрасне матеріальне та методичне забезпечення, високий професійний рівень педагогічних кадрів та менеджерів.

Все більшої ваги серед шкіл недержавного сектора набувають “альтернативні" школи - навчальні заклади, метою яких є забезпечення освітніх потреб тієї частини молоді, яка в силу різних причин (особливості психіки, що знаходяться у межах норми) не може навчатися у школах традиційного типу. Дня таких шкіл характерний педоцентризм як основа їх ідеології.

Високими є вимоги до професійного рівня педагога. Так у "незалежних" школах США учитель повинен мати освітній рівень не нижче магістра. Часто у таких школах викладають і університетські професори. Предметом пильної уваги стає і особистість учителя, його моральні якості оскільки в його обов'язки входить не тільки викладання, а й виконання функцій вихователя-наставника.

Дата добавления: 2015-05-24