Вплив колективів вільного спілкування на становлення соціального досвіду особистості учнів

Поряд з дитячим виховним колективом у школі в будь-якому суспільстві активно функціонують чисельні самодіяльні групи і так звані неформальні об'єднання(колективи вільного спілкування). Діяльність більшості з них спрямована на реалізацію і розвиток усієї гами інтересів молоді. Багато об'єднань збирають під свої гасла людей добрих, щедрих, творчих, духовно багатих. Для проведення спільних ігор, походів, проведення вільного часу об'єднуються за місцем проживання. До числа самодіяльних об'єднань належить парна і групова дружба, різноманітна спільна праця, діяльність за інтересами. Такі об'єднання для дітей є способом вільного самовираження, необмеженого виявлення ініціативи і самодіяльності, безконтрольного, з боку дорослих, спілкування. Вони можуть бути більш або менш чисельними, мати характер нездорової епідемії, мати як соціально значимі чи індиферентні, так і асоціальні завдання.

Школа прагне до збільшення завдань дитячих офіційних об'єднань, до різноманітності їх змісту, форм і методів роботи. Вільні об'єднання можуть ставати частиною громадських організацій. За рахунок їх збагачуються, розширюються, демократизуються офіційні державні і суспільні організації. Тому "неформальні" об'єднання за їхніми головними ознаками і характерними рисами – самодіяльному характеру і самоврядувальній організації – правильніше назвати "самодіяльними самоврядувальними об'єднаннями" (ССО).

Самодіяльні об'єднання стосовно організованого педагогічного процесу можуть займати одну з трьох позицій.

Перша, яку можна вважати ідеальною, полягає в тому, що ССО існує всередині цілісного навчально-виховного процесу. Самодіяльність дітей і завдання педагогічного процесу узгоджуються. Так, всередині дитячих і молодіжних громадських організацій існують дитячі гуртки за інтересами, загони слідопитів, допомоги пенсіонерам, дружні компанії, діяльність яких не регламентована і не обліковується.

Друга, позиція – паралельне, інколи перетинаюче, як правило, мирне співіснування. Спрямованість паралельних об'єднань є соціально корисною, що створює хорошу основу для злиття офіційних і неофіційних груп в єдиний потік цілісного виховного процесу. Так, на шкільній основі можуть об'єднуватися групи любителів музики, нових модних танців, колекціонерів, болільників футболу, шанувальників акторської майстерності тощо.

Третя позиція – суперечливості, протидії, а інколи й протиборства. Вона виникає тоді, коли ССО керується хибними або чужими ідеологічними настановами. Так, деякі групи ("Дети Деточкина") поза законом здійснюють спроби вирішення проблем соціальної справедливості. Інші переконані, що відхід від суспільства є найкращим способом боротьби з суспільним лицемірством та іншими негативними явищами.

З метою створення єдиного, цілісного ефективно діючого педагогічного процесу необхідно налагоджувати контакти з самодіяльними об'єднаннями. Колектив повинен стати для дитини ареною не лише ділового вияву, але й задоволення інтересів, бажань, пристрастей, самолюбства, дружби, любові. У цьому випадку здійснюється співпадання, органічне поєднання шкільного виховного колективу з "неформальними" самодіяльними об'єднаннями.

60. Підготовка молоді до сімейного життя як складова моралі в контексті національного виховання.

Підготовка до майбутнього подружнього життя може бути різною — фізіологічною, соціальною, духовно-моральною.

Порівняно з іншими видами підготовки духовно-моральна підготовка належить до найскладніших і найвагоміших.

Народна мудрість вчить, що моральна підготовка молоді до родинного життя найкраща така, що протікає в контексті повсякденного життя самої сім'ї, шляхом безпосереднього прикладу батьків, на основі етнопедагогіки та її органічної складової частини — народної фамілістики. Дитина, як та губка, вбирає все, що бачить у себе вдома, і передусім приклад батьків. Повний успіх у цій важливій справі прийде тоді, коли ідеї дошлюбної підготовки зливатимуться з ідеями батьківської етнопедагогіки, коли в ній реалізовуватимуться принципи історизму та втілюватимуться близькі перспективи.

Дитина не тільки бачить і чує, а й глибоко відчуває і тонко сприймає насамперед піклування та ставлення до неї батька й матері, старших братів і сестер, дідуся й бабусі, сусідів і людей взагалі, жадібно, як губка, вбирає увесь цей досвід. Крім того, вона з перших днів свого дитинства (і чим далі, тим більше) безпосередньо включається у коловорот життя сім'ї зі всіма її труднощами, виконуючи властиві її вікові, статі, соціальному становищу функції.

В Україні, як зауважував Г. Ващенко, молоді люди, як правило, одружувались за взаємною згодою. В основі одруження лежало почуття симпатії й кохання. Коли до того ще взяти порівняно високу інтелігентність українця, то стане зрозумілим, що родинне життя в Україні містило в собі багато високих духовних елементів, а не зводилося до фізіологічних моментів і здобування засобів до існування. Кохання набувало високих моральних рис. Перевага в ньому духовних елементів над фізіологічними зумовлювала стриманість у статевих відносинах.

За народною родинною етикою особи обох статей мають бути однаковою мірою готові до здійснення благородної місії батьківства та материнства. А потреба в сім'ї, як показало дослідження, найінтенсивніше формується тоді, коли дитина зросте в атмосфері сімейної злагоди ("Мир та лад — великий скарб"), добра й ласки ("У добрих справах завжди добрий наслідок"). Діти, які зросли в такому середовищі, у власній уяві навіть не допускають свого позасімейного становища, а ставши дорослими, взагалі собі не уявляють, як можна жити, не маючи своєї власної сім'ї. Такий погляд цілком природно засвідчує нормальне просування підготовки майбутнього сім'янина.

У формуванні мотивів одруження сучасної молоді, її ідеалу майбутнього чоловіка чи дружини важливе місце посідають і фактори духовності, серд яких перше місце належить емоційно-любовним. Посилення впливу матеріальних факторів на формування мотивів шлюбу не зможе витіснити фактора духовності та інтимності. Скоріше в цьому соціально-економічному процесі перебудови суспільних відносин сформулюється нова модель сім”ї і шлюбу, в якій якнайтісніше поєднуватимуться духовні загальнолюдські морально-естетичні і матеріально-побутові інтереси молоді.

61.Поєднання зусиль школи і сім’ї усправі підготовки учнівської молоді до сімейного життя.

Сьогодні перед педагогами, психологами, батьками та громадською спільнотою постає надзвичайної ваги завдання духовного відродження сім”ї – одного з найбільших винаходів людства, цінність якого з давніх часів і аж до наших днів лишається незмінною. Вона концентрує в собі й відображає важливі досягнення тисячолітньої цивілізації людських об”єднань. Вона - той незмінний складник, без якого формування духовної сфери неможливе. У наш час, такий тривожний і бентежний, економічно і соціально нестабільний, суспільно хисткий і вибухово небезпечний непередбачуваними подіями і полярно змінюваними цінностями, сімя, хоч і зазнає негативного впливу, але продовжує лишатися тим єдиним острівцем у бурхливому життєвому морі, де людина може знайти свій прихисток, розраду і надію.

Мабуть кожен мріє про щасливе подружнє життя, проте виходить, що не кожному воно під силу: в Україні щороку розлучається дуже багато шлюбних пар. Причин цього сумного явища чимало. Та найголовнішу з них бачимо в слабкій підготовці молоді до подружнього життя. Тому й вихід із такої критичної ситуації бачимо в посиленні уваги батьків до належного розв'язання цього завдання у родинному вихованні дітей і підлітків. В сім'ї дитина засвоює не тільки властиві суспільству норми поведінки, "належне" (те, як слід жити, що треба знати, як потрібно себе вести), а й "наявне": яке життя в дійсності, як люди поводяться насправді з позицій сімейних духовно-моральних уявлень.

І тут духовно-моральне виховне значення сім'ї як соціального інституту розкривається у всій своїй глибині. Власне, від сім'ї, залежить, наскільки близько в свідомості дитини зійдуться уявлення про "належне" та "наявне", обов'язки та права, слово та діло. Таким чином, саме життя сім'ї у всій її структурі та взаємовідносинах, твердий розпорядок дня, зайнятість дитини роботою та піклування належать до першої, основної і по суті нічим незамінимої школи підготовки молоді до майбутніх ролей чоловіків і жінок, батьків і матерів. А якщо дивитись ширше, то й виховання громадян своєї Вітчизни.

Невипадково А.С. Макаренко закликав до виховання у дітей тих якостей, що допомагали б юнакам і дівчатам стати щасливим подружжям. В.О. Сухомлинський вважав, що "до материнського й батьківського обов'язку людину треба готувати, мабуть, чи не з колиски". Він наголошував: "Морально, духовно підготувати наших синів до високої місії батька й чоловіка — це одне з найважчих і найтонших завдань виховання".

Під підготовкою молоді до подружнього життя ми розуміємо вироблення в юнака бажання та вміння бути вірним чоловіком, добрим хазяїном, годувальником сім'ї, авторитетним батьком, вимогливим вихователем своїх дітей, у дівчини — повну реалізацію її природного призначення як жінки, дружини, матері, господині, берегині домашнього затишку.

Та, на жаль, є всі підстави для глибокої тривоги такого гатунку: чому лише мізерна частина учнів зорієнтована до своїх майбутніх сімейних обов'язків; чому держава нічого не зробила й не робить для того, аби жінка могла по-справжньому реалізувати своє природне право так, щоб повністю присвятити себе сім'ї, вихованню дітей, охороні родинного гнізда? Адже непохитною була і лишається педагогічна істина: на материнстві та дитинстві, батьківстві та родинній злагоді тримається світ!

62. Культура міжстатевих стосунків – це структурний компонент загальної культури, форма усталеної для даного суспільства статевої поведінки, яка визначає готовність суб’єктів до певного типу міжстатевих взаємодій. Сутність поняття “міжстатеві стосунки” полягає у вираженні зв’язків, які встановлюються між особистістю та іншими людьми (своєї та протилежної статі), а також різними сторонами оточуючого світу і які, торкаючись сфери потреб, переконань і вчинків, впливають на її поведінку. Відповідні типи міжстатевих взаємодій позитивно корелюють із статеворольовими уявленнями особистості про себе як про статеву істоту, котра має відповідний рівень знань, умінь і навичок конструктивної взаємодії з особами протилежної статі. Це виявляється в поведінці і залежить від віку, освіти, індивідуальних якостей, соціального оточення, культурного рівня індивіда та культурно-історичного розвитку суспільства.

Статеве виховання -система медичних та педагогічних заходів, спрямованих на виховання у дітей, підлітків і молоді розумного, здорового ставлення до питань статі. Статеве виховання за змістом включає анатомо-фізіологічну просвіту підлітків та юнаків, формування відчуття статі, свого соціального призначення, виховання гігієни статі та гігієни статевого життя, просвіту з питань захворювань і пошкоджень статевих органів. Цілеспрямований, систематичний розвиток у дітей культури емоційних відносин між статями, волі, вміння керувати своїми почуттями та вчинками. Мета статевого виховання у формуванні в молоді статевої етики, естетики та гігієни, культури інтимних відносин, любові та сімейного життя, формування наукових знань про фізіологічних особливостей організму, морально-етичні норми і стосунки між хлопчиками та дівчатками. Статеве виховання школярів здійснюється за декількома основними напрямками впроцесі організації спілкування хлопчиків та дівчат з дитячих років у змістовній праці та відпочинку, через етичну просвіту у питаннях товариства, дружби, любові, в старшому віці -у питаннях статевої моралі, через опосередкований вплив сім ї та ознайомлення старшокласників з основами підготовки до сімейного життя.

Культура статевого життя – частина культури суспільства. Безліч різноманітних обставин спричинили те, що психо-сексуальна культура виявилася досить низькою. Ситуація, що склалася, сприяє виникненню проблем, які у свою чергу значно впливають на психіку, здоров’я і особисте щастя. Культура статевого життя залежить від сформованої статевої свідомості. Це вказує на те, що виникла необхідність розробки і формування сучасної етики в питаннях статі, яка вібрала би в себе зразки і принципи поведінки в статевому житті, які опираються на сучасні знання в цій області. Вони повинні враховувати оптимальні біологічні, психологічні, соціальні і етичні характеристики, які можуть служити зразками для виховання. Соціалізація сексуальної поведінки проявляється в засвоєнні сексуальних і суспільних норм, в сексуальній культурі, яка обумовлена статевим вихованням і сексуальною просвітою, в сексуальному досвіді.

63. Родинне виховання – перша природна і постійно діюча ланка розвитку дитини. Сімейне виховання – одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту. У сімї закладається духовна основа особистості, її світорозуміння. Родинне виховання – могутнє джерело формування національної гідності, трудової підготовки, людських почуттів, любові до батьків, пошани рідної мови, історії. Від роду до народу, нації – такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її національної свідомості.

Зараз сімя починає займати визначальне місце розвитку дитини.

Функції сімї:

- матеріально-економічна;

- життєво-побутова;

- репродуктивна;

- виховна;

- реактивна;

- регулятивна.

Структурна побудова сімї:

1. За формами проживання:

- прості (складається з чоловіка і жінки);

- нуклеарні (сімя з дітьми);

- розширені (складається з представників різних поколінь);

- неповні

- дистантні (сімї геологів, полярників, військових і т. д.)

- альтернативні (гетеросексуальні пари без реєстрації шлюбу, комуни, одностатеві пари);

2. За формою шлюбу:

- моногамні;

- полігамні.

3. За розподілом влади:

- авторитарні;

- демократичні.

4. За місцем проживання:

- патрилокальні;

- матрилокальні;

- нелокальні.

5. За успадкуванням майна:

- за чоловічою лінією

- за жіночою лінією.

Дата добавления: 2015-05-24