Типи навчання. 1 страница

Під типом (методичною системою) навчання розуміємо єдність цілей, змісту, внутрішніх механізмів, методів і засобів конкретного способу навчання.

З методичних систем, що їх нині запроваджують і які закріплюються, можна назвати близькі, але не ідентичні системи гіпнопедії, релаксопедії і сутестопедії.

Гіпнопедія - навчання у сні - існує у двох формах: навчання в стані природного сну і навчання в стані штучного (гіпнотичного) сну. Накопичений у нашій країні і за кордоном досвід вивчення у сні іноземних мов засвідчує значні можливості оволодіння інформацією через прослуховування у сні записаних на плівку текстів.

Основним чинником, що гальмує впровадження гіпнопедії, є заборона медиків: їм потрібно глибше вивчити природу і фазові стани сну, щоб дати обґрунтований висновок про те, на яких фазах сну, у яких кількостях можна вводити інформацію без шкоди для здоров'я людини.

Є певний досвід використання гіпнозу в навчанні й вихованні дітей і дорослих, зокрема для навіювання вищої самооцінки, підвищення рівня домагань, усунення психологічних бар'єрів, розкриття творчих потенціалів особистості. Однак моральні й медичні обмеження в цьому виді гіпнопедії є ще сильнішими.

Набагато більше можливостей є вже сьогодні для використання в навчанні різного виду релаксації (розслаблення).

Релаксопедія - навчання в стані розслаблення, звільнення від сковуючих умовностей, від страху дати неправильну відповідь, одержати невисоку оцінку. Особлива роль належить створенню ігрових ситуацій, імітаційним і пошуковим навчальним іграм.

Сугестопедія - навчання за допомогою навіювання. Цей тип навчання пов'язаний із широким використанням впливу, залученням почуттів, інтуїції, досвіду, впливу авторитету й традицій. Найчастіше прийоми сугесгопедц стають частиною інших систем навчання, сприяють посиленню їхнього емоційного впливу, але іноді ці прийоми є провідними, і тоді можна говорити про особливий тип навчання - навчання через навіювання.

Вибір провідної методичної системи навчання дуже індивідуальний і варіативний. Одні педагоги насамперед відштовхуються від мети, результатів навчання; інші - від змісту досліджуваного матеріалу і його можливостей; треті - від аналізу прогнозованих навчальних ситуацій, способів спілкування, системи доказів. Реалізовуючи задум, деякі науково-педагогічні працівники здебільшого спираються на досвід, аналогії, безпосередню життєво-емпіричну інтуїцію. Інші поєднують досвід з аналізом варіантів, використовуючи деякі педагогічні положення (принципи, закони, підходи).

Однак усі науково-педагогічні працівники, які домагаються успіху в роботі, неодмінно враховують три основні чинники та додаткові. До основних чинників варто зарахувати: і) провідні цілі навчання й виховання, а також конкретні завдання вивчення теми, розділу; 2) характер досліджуваного матеріалу, його освітні, розвивальні можливості; з) рівень підготовленості, інтересу до досліджуваного в студентів.

До додаткових чинників та умов можна зарахувати: ліміт часу, рівень розвитку студентів, так званий інтелектуальний клімат колективу, наявність устаткування й дидактичних засобів, можливості й переваги викладача.

Розглянемо етапи ухвалення рішення про вибір провідної методичної системи навчання, зразковий алгоритм вибору-

Перший етап пов'язаний з усвідомленням або актуалізацією мети й загальних завдань вивчення курсу, розділу, теми.

Другий етап полягає в аналізі характеру й можливостей досліджуваного матеріалу. Матеріал логічно оцінювати за різними параметрами:

■ за рівнем значущості: світоглядний, загальнонауковий, міжпредметний, предметний, тематичний і локальний (обмежений);

■ за характером: теоретичний і практичний матеріал; у першому, відповідно, потрібно виокремити за логічною структурою цілісний та дискретний матеріал; за перевагою тих чи інших змістових елементів (доказово-логічні, описово-фактологічні та емоційно-образні);

■ за складністю: високий, середній і низький рівні.

У результаті змістового аналізу можна сказати, що це високозначущий (загальнонауковий рівень) цілісний теоретичний матеріал, який має доказово-логічний характер. Однак практично врахувати всі параметри складно. Тому можна виокремити два провідні параметри: логічну структуру (цілісний або дискретний) та характер змісту (описово-фактологічний, образно-емоційний, логіко-доказовий).

Поєднання двох виокремлених чинників дає п'ять можливих варіантів, тому що образно-емоційний матеріал практично не буває дискретним (див. таблицю 3-2).

За результатами цього етапу вибирають зазвичай кілька можливих варіантів - тип систем навчання і відповідні їм методи, які загалом придатні для вивчення матеріалу.

Третій етап - аналіз навчальних можливостей студентів. Вивчаючи рівень їхніх знань і вмінь, характер накопиченого досвіду, важливо врахувати рівень підготовленості до вивчення відповідного матеріалу. Матеріал може бути порівняно складним, але більш знайомим, і навпаки, менш складним, але й менш знайомим. Зіставлення рівня складності досліджуваного з рівнем підготовки дає уявлення про передбачувані складності досліджуваного.

Встановлено, що проблемне навчання більше надається для матеріалу середнього рівня складності. Матеріал легше вивчати на основі репродуктивних і програмованих методик, а найважче - продуктивним шляхом.

Інший важливий чинник готовності тих, кого навчають, - ступінь зацікавлення. Що нижчий показник усвідомлення значущості, особистісного змісту, то більше, за інших рівних умов, переважають проблемні варіанти навчання.

Таблиця 3.2

Вибір типу (системи) навчання залежно від характеру матеріалу

Характер матеріалу	Можливі типи (системи навчання)	Можливі МЄТОДИІ
Цілісний описово- фактологічний	повідомляє, програмований	Інформаційна розповідь, демонстрація, робота з текстом, спостереження, робота з навчальною про- грамою тощо
Цілісний доказово-логічний	повідомляє, проблемний	Проблемний виклад, евристична бесіда, самостійна робота дослідницько-пошукового типу, навчальні ігри тощо
Цілісний емоційно-образний	повідомляє, проблемний, релаксопедичний	Опис, оповідання, проблемний виклад, вивчення художніх текстів, джерел, навчальної літератури та Ін.
Дискретний описово-фактологічний	повідомляє, програмований, догматичний	Інформаційна розповідь, спостереження, вправа, робота з програмою
Дискретний доказово-логічний	повідомляє, проблемний, програмований	Проблемний виклад, евристична бесіда, самостійна робота, практичні й лабораторні роботи, робота з програмою тощо

Четвертий етап - визначення конкретних завдань заняття. На наше переконання, лише після вивчення умов навчальної ситуації (об'єктивних і суб'єктивних) можливе визначення освітніх, зокрема розвивальних, завдань, які містять орієнтацію на певний рівень діяльності, який необхідно сформувати (репродуктивна, алгоритмічна, продуктивна діяльність).

П'ятий етап - ухвалення попереднього рішення про домінуючий тип навчання.

Шостий етап - корегування й конкретизація ухваленого рішення з урахуванням наявного часу, засобів, устаткування, можливостей і переваг педагога.

Описана процедура є методикою поступового обмеження можливих варіантів з урахуванням чинників, які послідовно беруть до уваги в навчальній ситуації. Можливі, звісно, й інші процедури вибору; орієнтація на аналог, згорнутий інтуїтивний вибір, перегляд основних варіантів.

Обраний як домінуючий (здебільшого, основний) тип навчання, по-перше, конкретизують у відповідних, належних цій системі, методах і прийомах; по-друге, доповнюють і збагачують елементами інших типів (систем) навчання завжди, коли це необхідно.

40.Розкрити основні положення Національної доктрини розвитку освіти.

НАЦІОНАЛЬНА ДОКТРИНА
РОЗВИТКУ ОСВІТИ

1. Загальні положення

Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та
держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним
чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової
життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує
інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.

Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей,
забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і
конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.

За роки незалежності на основі Конституції України
(254к/96-ВР) визначено пріоритети розвитку освіти, створено
відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування
галузі згідно з Державною національною програмою "Освіта"
("Україна XXI століття") (896-93-п).

Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина
перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості,
суспільства і держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до
постіндустріального, інформаційного суспільства, утвердження
пріоритетів сталого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації
риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник
і основний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній
модернізації галузі, ставлять перед державою, суспільством
завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки,
першочерговість розв'язання їх нагальних проблем.

Актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття
якісної освіти протягом життя для всіх громадян та дальше
утвердження її національного характеру. Мають постійно
оновлюватися зміст освіти та організація навчально-виховного
процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад
економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Критичним
залишається стан фінансування освіти і науки, недостатнім є рівень
оплати праці працівників освіти і науки.

Потребують державної підтримки дошкільна, загальна середня
освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта,
навчання здібних та обдарованих учнів і студентів, а також дітей з
особливостями психічного і фізичного розвитку.

Необхідно істотно зміцнити навчально-матеріальну базу,
здійснити комп'ютеризацію навчальних закладів, впровадити
інформаційні технології, забезпечити ефективну підготовку та
підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних
працівників, запровадити нові економічні та управлінські механізми
розвитку освіти. Усі ці проблеми потребують першочергового
розв'язання.

В Україні повинні забезпечуватися прискорений, випереджальний
інноваційний розвиток освіти, а також створюватися умови для
розвитку, самоствердження та самореалізації особистості протягом
життя.

Національна доктрина розвитку освіти (далі - Національна
доктрина) визначає систему концептуальних ідей та поглядів на
стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI
століття.

II. Мета і пріоритетні напрями
розвитку освіти

1. Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у
створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації
кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних
ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й
примножувати цінності національної культури та громадянського
суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну,
демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову
європейської та світової спільноти.

2. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку
освіти є:

особистісна орієнтація освіти;

формування національних і загальнолюдських цінностей;

створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;

постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та
форм організації навчально-виховного процесу;

розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом
життя;

пропаганда здорового способу життя;

розширення україномовного освітнього простору;

забезпечення освітніх потреб національних меншин;

забезпечення економічних і соціальних гарантій для
професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних
працівників, підвищення їх соціального статусу;

розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти
у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;

органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та
психологічної науки, дистанційної освіти;

запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;

створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання,
повне забезпечення ними навчальних закладів;

створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного
забезпечення;

інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового
освітніх просторів.

3. Держава повинна забезпечувати:

виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до
Українського народу, сучасної європейської цивілізації,
орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки,
підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється;

збереження та збагачення українських культурно-історичних
традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь,
української мови, а також до історії та культури всіх корінних
народів і національних меншин, які проживають в Україні,
формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин;

виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується
громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій,
культури, віросповідання та мови спілкування народів світу;

формування у дітей та молоді сучасного світогляду, розвиток
творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання,
самоосвіти і самореалізації особистості;

підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці,
професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та
інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці;

створення умов для розвитку обдарованих дітей та молоді;

підтримку дітей та молоді з особливостями психічного і
фізичного розвитку;

стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя;

розвиток дитячого та юнацького спорту, туризму;

етичне, естетичне виховання;

екологічну, правову, економічну освіту;

наступність і безперервність освіти;

інноваційний характер навчально-виховної діяльності;

різноманітність типів навчальних закладів, варіативність
навчальних програм, індивідуалізацію навчання та виховання;

моніторинг освітнього процесу, зростання якості освітніх
послуг;

створення умов для ефективної професійної діяльності
педагогічних, науково-педагогічних працівників відповідно до їх
ролі у суспільстві.

III. Національний характер освіти і
національне виховання

4. Освіта має гуманістичний характер і грунтується на
культурно-історичних цінностях Українського народу, його традиціях
і духовності.

Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній
самоідентифікації, розвитку культури Українського народу,
оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими
надбаннями.

5. Національне виховання є одним із головних пріоритетів,
органічною складовою освіти. Його основна мета - виховання
свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального
досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин,
формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському
суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної,
художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.

6. Національне виховання спрямовується на залучення громадян
до глибинних пластів національної культури і духовності,
формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій,
ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та
світової культури.

Головними складовими національного виховання є громадянське
та патріотичне виховання.

7. Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах
навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток,
гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та
обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу
народу, його духовності й культури, виховання громадянина,
здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і
діяльності, спрямованої на процвітання України.

IV. Стратегія мовної освіти

8. У державі створюється система безперервної мовної освіти,
що забезпечує обов'язкове оволодіння громадянами України державною
мовою, можливість опановувати рідну (національну) і практично
володіти хоча б однією іноземною мовою. Освіта сприяє розвитку
високої мовної культури громадян, вихованню поваги до державної
мови та мов національних меншин України, толерантності у ставленні
до носіїв різних мов і культур.

Реалізація мовної стратегії здійснюється шляхом комплексного
і послідовного впровадження просвітницьких, нормативно-правових,
науково-методичних, роз'яснювальних заходів.

Забезпечується право національних меншин на задоволення
освітніх потреб рідною мовою, збереження та розвиток етнокультури,
її підтримку та захист державою. У навчальних закладах, в яких
навчання ведеться мовами національних меншин, створюються умови
для належного опанування державної мови.

V. Освіта - рушійна сила розвитку
громадянського суспільства

9. В умовах становлення в Україні громадянського суспільства,
правової держави, демократичної політичної системи освіта має
стати найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних
відносин, формування нових життєвих орієнтирів особистості.

Передумовою утвердження розвинутого громадянського
суспільства є підготовка освічених, моральних, мобільних,
конструктивних і практичних людей, здатних до співпраці,
міжкультурної взаємодії, які мають глибоке почуття
відповідальності за долю країни, її соціально-економічне
процвітання.

Освіта має активно сприяти формуванню нової ціннісної системи
суспільства - відкритої, варіативної, духовно та культурно
наповненої, толерантної, здатної забезпечити становлення
громадянина і патріота, консолідувати суспільство на засадах
пріоритету прав особистості, зменшення соціальної нерівності.

Держава сприяє становленню демократичної системи навчання та
виховання.

10. Державна політика в галузі освіти спрямовується на
посилення ролі органів місцевого самоврядування, активізацію
участі батьків, піклувальних рад, меценатів, громадських
організацій, фондів, засобів масової інформації у
навчально-виховній, науково-методичній, економічній діяльності
навчальних закладів, прогнозуванні їх розвитку, оцінці якості
освітніх послуг.

VI. Освіта і фізичне виховання - основа
для забезпечення здоров'я громадян

11. Пріоритетним завданням системи освіти є виховання людини
в дусі відповідального ставлення до власного здоров'я і здоров'я
оточуючих як до найвищої індивідуальної і суспільної цінності. Це
здійснюється шляхом розвитку валеологічної освіти, повноцінного
медичного обслуговування, оптимізації режиму навчально-виховного
процесу, створення екологічно сприятливого життєвого простору.

Держава разом із громадськістю сприяє збереженню здоров'я
учасників навчально-виховного процесу, залученню їх до занять
фізичною культурою і спортом, недопущенню будь-яких форм
насильства в навчальних закладах, а також проведенню та
впровадженню в практику результатів міжгалузевих наукових
досліджень з проблем зміцнення здоров'я, організації медичної
допомоги дітям, учням і студентам, якісному медичному
обслуговуванню працівників освіти, пропаганді здорового способу
життя та вихованню культури поведінки населення.

12. В усіх ланках системи освіти шляхом використання засобів
фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи закладаються
основи для забезпечення і розвитку фізичного, психічного,
соціального та духовного здоров'я кожного члена суспільства.

Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити:

комплексний підхід до гармонійного формування всіх складових
здоров'я;

удосконалення фізичної та психологічної підготовки до
активного життя і професійної діяльності на принципах, що
забезпечують оздоровчу спрямованість та індивідуальність підходів;

використання різноманітних форм рухової активності та інших
засобів фізичного удосконалення.

Виконання зазначених завдань дасть змогу досягти істотного
зниження захворюваності дітей, підлітків, молоді та інших
категорій населення, підвищити рівень профілактичної роботи,
стимулювати у людей різного віку прагнення до здорового способу
життя, зменшити вплив шкідливих звичок на здоров'я дітей та
молоді.

13. Фізичне виховання як невід'ємна складова освіти
забезпечує можливість набуття кожною людиною необхідних науково
обгрунтованих знань про здоров'я і засоби його зміцнення, про
шляхи і методи протидії хворобам, про методики досягнення високої
працездатності та тривалої творчої активності. В системі освіти
держава забезпечує розвиток масового спорту як важливої складової
виховання молоді.

VII. Рівний доступ до здобуття якісної освіти

14. Для всіх громадян України незалежно від національності,
статі, соціального походження та майнового стану, віросповідання,
місця проживання та стану здоров'я забезпечується рівний доступ до
якісної освіти. Реалізація зазначеного права передбачає
прозорість, наступність системи освіти всіх рівнів, гнучке
врахування демографічних, соціальних, економічних змін.

Мережа навчальних закладів повинна задовольняти освітні
потреби кожної людини відповідно до її інтересів, здібностей та
потреб суспільства.

15. Модернізація системи освіти спрямована на забезпечення її
якості відповідно до новітніх досягнень науки, культури і
соціальної практики.

Якість освіти є національним пріоритетом і передумовою
національної безпеки держави, додержання міжнародних норм і вимог
законодавства України щодо реалізації права громадян на освіту.

На забезпечення якості освіти спрямовуються матеріальні,
фінансові, кадрові та наукові ресурси суспільства і держави.
Висока якість освіти передбачає взаємозв'язок освіти і науки,
педагогічної теорії та практики.

Якість освіти визначається на основі державних стандартів
освіти та оцінки громадськістю освітніх послуг.

Держава постійно здійснює моніторинг якості освіти,
забезпечує його прозорість, сприяє розвитку громадського контролю.

16. Рівний доступ до здобуття освіти забезпечується шляхом:

а) у дошкільній освіті:

створення умов для здобуття безоплатної дошкільної освіти у
державних та комунальних навчальних закладах;

збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров'я
дитини, розвитку її творчих здібностей, реалізації потенційних
можливостей особистості;

розвитку матеріально-технічної бази дошкільних навчальних
закладів;

створення широкої мережі дошкільних навчальних закладів
різних типів, профілів та форм власності;

надання державою дотацій на утримання дітей у дошкільних
навчальних закладах;

запровадження соціально-педагогічного патронату сім'ї;

б) у загальній середній освіті:

обов'язкового здобуття повної загальної середньої освіти в
обсягах, визначених Державним стандартом загальної середньої
освіти;

збереження та розвитку єдиного освітнього простору;

оптимізації структури освітньої мережі для забезпечення
навчання в одну зміну, створення умов для профільного,
екстернатного і дистанційного навчання;

здійснення профільного професійного навчання учнів старших
класів загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі на базі
професійно-технічних навчальних закладів;

посилення відповідальності сім'ї, місцевих органів виконавчої
влади та органів місцевого самоврядування за порушення прав дитини
щодо обов'язковості навчання;

надання адресної допомоги соціально незахищеним дітям;

створення умов для здобуття якісної освіти незалежно від
місця проживання;

в) в освіті дітей з особливостями психічного і фізичного
розвитку:

створення для всіх дітей зазначеної категорії умов для
здобуття безоплатної освіти в державних і комунальних навчальних
закладах;

своєчасного виявлення та проведення діагностики дітей з
особливостями психічного і фізичного розвитку, врахування цих
даних під час формування мережі закладів корекційної та
реабілітаційної допомоги;

забезпечення варіативності здобуття якісної базової або
повної загальної середньої освіти відповідно до здібностей та
індивідуальних можливостей дітей, зорієнтованої на їх інтеграцію у
соціально-економічне середовище;

створення системи допомоги батькам у навчанні та вихованні
дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку;

розгортання регіональної мережі спеціальних навчальних
закладів усіх рівнів освіти для громадян з особливостями
психічного і фізичного розвитку, забезпечення їх інтеграції у
загальний освітній простір;

г) у позашкільній освіті:

забезпечення доступності освіти у державних та комунальних
позашкільних навчальних закладах;

розвитку цілісної міжгалузевої багаторівневої системи
позашкільних закладів різних типів і профілів для забезпечення
розвитку здібностей і таланту обдарованих дітей та молоді, а також
задоволення потреб населення у додаткових культурно-освітніх,
дослідницьких, спортивно-оздоровчих та інших послугах;

оновлення змісту й методичного забезпечення, індивідуалізації
та диференціації навчання обдарованої молоді;

створення системи підготовки та підвищення кваліфікації
педагогічних та керівних кадрів для позашкільної освіти і
виховання;

д) у професійно-технічній освіті:

надання можливості безоплатної первинної професійної
підготовки у державних та комунальних професійно-технічних
навчальних закладах;

розвитку мережі професійно-технічних навчальних закладів
різних типів, професійних спрямувань та форм власності з
урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та
потреб ринку праці;

поєднання професійно-технічної та повної загальної середньої
освіти, забезпечення варіативності та гнучкості
освітньо-професійних програм з урахуванням змін на ринку праці та
попиту на нові професії;

створення умов для надання професійно-технічними навчальними
закладами освітніх та інших послуг населенню, зокрема здобуття або
підвищення робітничої кваліфікації, а також перепідготовки
незайнятого населення;

розвитку співпраці з підприємствами, установами,
організаціями - замовниками підготовки кадрів, державною службою
зайнятості;

участі роботодавців у забезпеченні функціонування та розвитку
професійно-технічної освіти;

оновлення матеріально-технічної бази та впровадження
інформаційних технологій;

е) у вищій освіті:

Дата добавления: 2015-05-24