Економіка у системі освіти

Вступ

За сучасних умов становлення ринкової економіки сфера освіти, особливо економічної, залучається до системи ринкових відносин. Це супроводжується оновленням змісту економічної освіти, вдосконаленням її методики. Конкурентоспроможність випускників навчальних закладів значною мірою залежить від того, наскільки вони опанували сучасні економічні знання, від рівня їхньої економічної культури, вміння мислити й діяти в системі ринкової економіки.
Це, своєю чергою, зумовлює потребу застосування таких форм, методів, прийомів і засобів навчання, які можуть зробити навчальний процес інтенсивним, максимально активізували пізнавальну діяльність студентів.

Саме до таких методів належать:

§ дискусія,

§ мозковий штурм,

§ метод конкретних ситуацій,

§ ігрові методи тощо.

Ці методи дістали назву «активні». Застосування методів активізації у навчанні дає змогу реалізувати важливі принципи навчання:

· проблемність,

· професійну зорієнтованість,

· спрямованість на самонавчання,

· врахування наявного досвіду студентів.

Педагогічна наука твердить: щоб навчати цікаво та ефективно, треба правильно вибрати методи навчання. Вибір методу навчання залежить від особливостей предмета навчання, поставленої дидактичної мети, але в першу чергу слід брати до уваги те, з якою аудиторією працюватимемо. Важливо визначити психологічні особливості цієї вікової групи, її соціальні характеристики. До важливих передумов ефективного навчання варто віднести й урахування психологічних особливостей, пов’язаних з особливостями й традиціями виховання та освіти, що склалися в суспільстві, та національного менталітету. Адже не можна не погодитися із твердженням, що освіта зрештою є і результатом, і вагомим чинником національної культури.

Скажімо, в країнах із великою владною дистанцією до вчителя або викладача ставляться з пошаною: коли вчитель заходить у клас, учні встають. Популярнішими є старші викладачі з відповідними званнями і титулом. В аудиторії має бути порядок, спілкування ініціює винятково викладач. Студенти говорять лише тоді, коли викладач надає їм слово. Критикувати точку зору викладача чи суперечити йому в присутності сторонніх людей не прийнято. В суспільстві, де переважає колективізм, інтереси групи домінують над інтересами індивіда, закони і права є фактично різними для різних груп людей. Для близьких, друзів і родичів завжди існує можливість для винятку з правила. Виникає проблема з індивідуальною активністю студентів — їм не прищеплене вміння завжди мати власну думку і висловлювати її.
У навчальних закладах суспільств із сильним прагненням уникнути невизначеності домінує чітко структурований освітній процес із конкретними цілями, детальними інструкціями стосовно виконання завдань і жорстким розкладом. Учителі й викладачі — це експерти, які мають відповідати на всі запитання. Більшість завдань передбачає лише одне правильне рішення, високо цінується акуратність і офіційний «науковий» стиль у викладенні думок.

Висновок

В сучасному світі освіта посідає важливе місце. Їй приділяють значну увагу, а також стараються обрати метод, який допоможе студентам легше сприймати її, та залишатись в пам’яті довше. Для цього обирають ефективні методи, які полегшують процес навчання. Викладачі шукають підхід до кожного студента та стараються його зацікавити в тій чи іншій темі.

1.1 Закон України «Про освіту» у педагогіці

Закон України "Про освіту" має сім розділів:

I. Загальні положення (ст. 1 - 27).

ІІ. Система освіти (ст. 28 - 49).

ІІІ. Учасники навчально-виховного процесу (ст. 50 - 60).

IV. Фінансово-господарська діяльність, матеріально-технічна база закладів освіти (ст. 61 - 63).

V. Міжнародне співробітництво (ст. 64).

VI. Міжнародні договори (ст. 65).

VII. Відповідальність за порушення законодавства про освіту (ст. 66).

У преамбулі до закону "Про освіту" відзначено, що "метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народностями.

Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного і культурного розвитку суспільства].

У першому розділі розкриваються: завдання законодавства України про освіту; права громадян на освіту; державна політика в галузі освіти; основні принципи освіти; мова освіти; навчально­-виховний процес і громадсько-політична діяльність у закладах освіти; державні навчально-виховні заклади і церква; управління освітою і громадське самоврядування в системі освіти; органи державного управління освітою і повноваження органів управління освітою; повноваження Вищої атестаційної комісії і місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у галузі освіти; державні стандарти освіти; органи громадського самоврядування і самоврядування навчально-виховних закладів; умови створення навчально-виховних закладів; наукове і методичне забезпечення освіти; керівник закладу освіти; психологічна служба в системі освіти; соціально-педагогічний патронаж у системі освіти, участь діячів науки, культури та представників інших сфер діяльності в навчально-виховній роботі; організація медичного обслуговування, харчування в навчально-виховних закладах, забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання; документи про освіту.

У другому розділі "Система освіти" розкриті положення про структуру системи освіти (дошкільне виховання, загальну середню освіту, професійну освіту, вищу освіту, післядипломну підготовку — стажування, клінічну ординатуру тощо, аспірантуру, докторантуру, підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів; позашкільне навчання і виховання, самоосвіту).

У третьому розділі розкриваються права і обов'язки учасників навчально-виховного процесу - вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів; вихователів, вчителів, викладачів, практичних психологів, соціальних педагогів, майстрів виробничого навчання, методистів, педагогічних працівників позашкільних закладів, наукових, інженерно-технічних працівників, навчально-допоміжного персоналу; батьків або осіб, що їх замінюють, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу; представників підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій і фондів, асоціацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.

У розділі IV розкриваються положення про фінансову і господарську діяльність закладів, установ, організацій, підприємств системи освіти, про їх матеріально-технічну базу, фінансування наукових досліджень.

Розділи V і VI визначають міжнародні договори та міжнародне співробітництво навчально-виховних закладів і органів управління освітою.

У заключному VII розділі визначається відповідальність службових осіб і громадян за порушення законодавства про освіту.

Реалізація Закону України "Про освіту" обумовлена цілим рядом труднощів і суперечностей, які значною мірою пов'язані з істотними змінами концепції розвитку нашого суспільства, зі спробами ввійти в ринкові відносини, зі змінами ціннісних орієнтацій, освітніх і життєвих потреб людини. Особливу тривогу викликає стан здоров'я дітей і підлітків, зокрема, у зв'язку з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.

За експертними оцінками вчених-педагогів у нашій державі лише 35 - 40% учнів старших класів здатних засвоїти програму загальноосвітньої школи з усіх предметів. Дані соціологічних дослід­жень свідчать про низьку навчально-методичну забезпеченість навча­льних закладів середньої освіти. Існує ряд інших важливих проблем.

1 2. Методи викладання економіки

Новий зміст, організація і структура економічної освіти передбачає перебудову навчальної й науково-методичної роботи. В основу навчального процесу варто покласти проблемний підхід, діалог, зіставлення різних точок зору, дискусію, інші активні форми колективного обговорення, що викликають жвавий інтерес і сприяють міцному засвоєнню знань.
Проблемний підхід у викладанні економічних дисциплін конче потрібен, адже слід звільнити його від формалізму й догматизму, надати творчого характеру. На нинішньому перехідному етапі розвитку суспільства ця форма економічної пропаганди має стати дієвим важелем відновлення й подолання соціально-економічної кризи у країні. Вона має забезпечити формування нового економічного мислення, перебудову психології кадрів у дусі ринкового механізму господарювання.
Постійно підтримувати підвищений інтерес студентів до питань економічної теорії і практики, вносити елементи творчості в їхнє навчання, особливо в систематичних формах лекційної пропаганди, можна за єдиної умови: досконало опанувати методику продуктивного навчання, що становить педагогічне підґрунтя проблемного підходу.
Педагогіка визначила два типи навчання людей: репродуктивний і продуктивний. Репродуктивне навчання зводиться до того, щоб навчити людину відтворювати по пам’яті навчальний матеріал із лекцій, бесід, навчальних посібників. Дотримуючись такого доволі простого способу передання знань і відтворення їх, лектор прагне сам пояснити всі без винятку питання досліджуваної теми. Він пропонує наукові положення в готовому, завершеному вигляді. Звісно, це не спонукує людей самостійно розібратися в розглянутому питанні й таким шляхом прийти до істини, а також породжує пасивне ставлення до поданого матеріалу.
Зовсім по-іншому будується продуктивне навчання, що передбачає творчу, самостійну працю людини. Процес навчання переходить на якісно новий, вищий рівень. Лектор зазвичай не торкається тієї частини запрограмованого ним матеріалу, яка доступна для самостійного вивчення, рекомендує слухачам самостійно розібратися в окремих питаннях, надаючи їм необхідну методичну допомогу. Він надає навчанню евристичного (тобто такого, що сприяє розвиткові кмітливості, активності) характеру: залучає слухачів до пошуку відповідей на порушені питання. Зрештою слухачі залучаються до творчої інтелектуальної діяльності, й у них виникає жвавий інтерес до обговорюваних питань.
Неважко помітити: продуктивний тип освіти найповніше відповідає природі економічної теорії. Його переваги пов’язані з підвищенням активності, самостійності й свідомості в навчанні, наданні йому справді творчого характеру. Завдяки цьому істотно підвищується ефективність лекторської праці, краще виконується історично важливе завдання — змінювати психологію і мислення студентів у дусі переходу до справжньої ринкової економіки в нашій країні.
Практика лекційної роботи засвідчує: важливо і необхідно у певних межах використовувати репродуктивний тип навчання, бо під час читання циклу лекцій продуктивне вивчення нових тем неможливе без міцного закріплення у пам’яті попереднього матеріалу. Звідси випливає потреба взяти з репродуктивного навчання все позитивне, що пов’язане з успішним повторенням засвоєних знань. Одне з педагогічних завдань викладання економічних дисциплін — досягти міцного засвоєння основних положень економічної науки й опанування практичних прийомів.
Отже, в лекційній практиці важливо вміло поєднувати репродуктивний і продуктивний типи навчання. Формула їх поєднання така: провідну роль відіграє продуктивний спосіб, а за основу слугує репродуктивний. Усі ці якості набувають розвитку в проблемному методі читання лекцій.
Щоб виключити суперечливі тлумачення цього методу, розглянемо вихідні поняття. Як відомо, проблемою називають питання, що вимагає з’ясування і розв’язання. Залежно від змісту і цільової спрямованості лекційної діяльності ми розрізняємо наукові, навчальні й практичні проблеми. Головна якість проблем, які виносять на обговорення аудиторії — їхній нерозривний зв’язок із сучасним життям, із завданнями переходу нашої економіки на ринкові рейки.

Під час лекції, призначеної для економістів вищої кваліфікації (працівників вузів, великих фірм, корпорацій, акціонерних товариств, науково-дослідних інститутів тощо), можна ставити й розглядати наукові проблеми — тобто питання, досі не розв’язані наукою. Розгляд таких проблем найчастіше має таку схему. Лектор ставить і обґрунтовує не розв’язане наукою питання, пояснює його значення для теорії та практики. Потім він висвітлює різні точки зору вчених, зіставляє й аналізує докази на користь їхніх позицій, розглядає перебіг і підсумки дискусій з розглядуваної проблеми. На завершення висловлюється й обґрунтовується гіпотеза, припущення або прогноз стосовно того, як, на думку доповідача, можна розв’язати цю наукову проблему.
Найпоширенішими в лекційній практиці є так звані навчальні проблеми — питання, вже розв’язані наукою, але остаточно не вивчені, а тому незрозумілі для студентів. Під час розгляду таких проблем викладачі досягають успіху, дотримуючись низки підкріплених досвідом правил.

1. Лектор чітко формулює проблему, як правило, у вигляді дилеми, що вимагає вибору одного з варіантів. При цьому конче важливо уникати у формулюванні питання відповіді на нього: потрібно висувати творчі завдання, не вдаючись до тезової форми питання.

2. Лектор усвідомлює суперечності, наявні у проблемній ситуації: суперечність між науковим знанням і незнанням (з боку слухачів), між повсякденним, поверхневим і науковим, глибоким розумінням сутності питання. З огляду на характер суперечностей будують подальше обговорення.

3. Викладач пропонує студентам знайти відповідь на поставлене питання. При цьому прагне оцінити можливості слухачів, рівень їхньої науково-практичної підготовки. Чим вищий цей рівень, тим більшою мірою студенти намагатимуться брати активну участь у пошуку істини.

Під час обговорення отриманих відповідей розглядають (за активної участі слухачів) різні розв’язання рішення проблеми, виявляють сильні й слабкі боки їх, доводять неможливість дійти істини, якщо дотримуватися буденних уявлень або нехтувати науковим аналізом розгляду суперечностей пізнання та реальної дійсності. Студенти починають відчувати неповноту власних знань, у них пробуджується бажання пізнати істину.

4. Лектор не поспішає із відповіддю на розглядувану проблему, додатковими питаннями та іншими засобами допомагає учасникам обговорення самим дійти правильного розуміння і сформулювати підсумкові висновки. Слухачі переконуються в необхідності глиб­шого вивчення економічної науки, опанування сучасних способів наукового мислення.

У лекціях з економіки з успіхом застосовують аналіз практичних проблем — нерозв’язаних у виробничо-господарській діяльності питань, що вимагають нових неординарних підходів. Такі проблеми часто виникають на рівні макроекономіки й у масштабі фірм, підприємств, особливо під час переходу до ринку, формування ринкового механізму управління економікою з державним його регулюванням у розумних межах.
Застосування проблемного методу висуває до лектора підвищені вимоги. Йдеться не лише про вдосконалення знань економічної теорії і практики, а й про більш уміле застосування діалектичного методу до розгляду суперечностей, що виникають у процесі пізнання й у реальній економіці. Важливо також розвивати пізнавальний інтерес у студентів і залучати їх до дискусії.
Якщо розглядати використання проблемного методу з погляду психології,можна переконатися, що висування й обговорення проблем породжує у слухачів так звану психологічну ситуацію труднощів. Ця ситуація — природна реакція людей на суперечності і труднощі процесу пізнання, які завжди пов’язані з аналізом певних проблем. Тому лектору важливо мати чітке уявлення про те, як змінюється психологічний стан слухачів у процесі застосування проблемного методу.
На початку перегляду певної проблеми вихідною є впевненість слухачів, які мають повсякденні, буденні уявлення про економіку, в істинності наявних у них знань, у розумінні поставленого питання. Але в процесі критичного розгляду таких повсякденних уявлень або знайомих помилкових поглядів у людей виникає почуття здивування й розгубленості, адже руйнуються сталі погляди. Коли цілком спростовуються ненаукові судження, яких дотримувалися слухачі, в них виникає почуття невизначеності, нерозуміння того, в чому полягає істинне уявлення з розглянутого питання. Разом з тим визначення лектором проблеми на справді науковому ґрунті пробуджує пізнавальний інтерес і бажання розібратися у цій проблемі. В процесі колективного пошуку істини кожен одержує задоволення від самого процесу творчого мислення. Коли проблему розв’язано на науковому ґрунті, студенти відчувають задоволення від набуття нових істинних знань. Таким чином, виникнення й подолання психологічних труднощів зумовлює піднесення й активізацію психологічної діяльності учасників аналізу проблеми.
Кілька слів варто сказати з приводу застосування проблемного методу в лекціях з економічної теорії. Ядро проблеми — діалектична суперечність,властива людському пізнанню й суспільній практиці. На прикладі еволюції натурального господарства й становлення ринкового товарного виробництва ми бачимо, як у процесі обміну товарів даються взнаки зародки всіх суперечностей ринкової системи господарювання на початковому етапі розвитку капіталістичного суспільства. Отже, проблемний метод викладання — це конкретна форма реалізації у процесі навчання діалектичного типу мислення, адекватного діалектично суперечливому розвиткові об’єктивної дійсності.

Дата добавления: 2015-05-24