Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу

Метод створення інтересу в процесі викладання навчального матеріалу

Метод пізнавальних ігор

Метод забезпечення успіху в навчанні

Цей метод передбачає допомогу вчителя відстаючому учневі, розвиток у нього інтересу до знань, прагнення закріпити успіх. Ефективний він у роботі з учнями, які мають проблеми з навчанням. Учитель надає такому учневі допомогу доти, доки він наздожене однокласників і отримає першу хорошу оцінку, яка піднімає настрій, пробуджує усвідомлення власних можливостей і на цій основі прагнення закріпити успіх. Уважно спостерігаючи за навчальною діяльністю кожного учня, вчитель може своєчасно прийти на допомогу тому, кому вона потрібна. Так запобігають появі прогалин у знаннях окремих учнів і водночас усувають причини незадоволення й небажання вчитися. Забезпечення успіху в навчанні ефективніше, коли в учнів зміцнюють віру у власні сили, пробуджують почуття власної гідності.

Пізнавальною грою є спеціально створена захоплююча розважальна діяльність, яка має неабиякий вплив на засвоєння учнями знань, набуття умінь і навичок. Гра у навчальному процесі забезпечує емоційну обстановку відтворення знань, полегшує засвоєння навчального матеріалу, створює сприятливий для засвоєння знань настрій, заохочує до навчальної роботи, знімає втому, перевантаження. За допомогою гри на уроках моделюють життєві ситуації, що викликають інтерес до навчальних предметів.

Ігровий метод навчання визначає цілеспрямований вплив на зміст освіти, що підлягає засвоєнню, характер взаємодії вчителя й учнів, передбачає вид навчальної діяльності.

Для ігрових методів характерні особливості, що відрізняють їх від традиційних: наявність ігрових моделей об'єкта, процесу або діяльності; активізація мислення й поведінки учня; високий ступінь задіяності у навчальному процесі; обов'язковість взаємодії учнів між собою та вчителем або навчальним матеріалом; посилення емоційності і творчий характер заняття; самостійність у прийнятті рішення; прагнення набути вміння і навички за відносно короткий термін.

Полягає цей метод у використанні цікавих пригод, гумористичних уривків тощо, якими легко привернути увагу учнів. Особливе враження справляють на учнів цікаві випадки, несподіванки з життя й дослідницької діяльності вчених.

Він передбачає, що у процесі викладання вчитель прагне на кожному уроці окреслити нові знання, якими збагатилися учні, створює таку морально-психологічну атмосферу, в якій вони отримують моральне задоволення від того, що інтелектуально зросли хоча б на йоту.

2.4 Стимулювання процесу навчання (стимуляційно-мотиваційний компонент).

Оволодіння навчальним матеріалом, розвиток і виховання особистості в процесі навчання відбувається лише за умови прояву її високої активності в навчально-пізнавальній діяльності. Організована діяльність, у якій людина бере участь без бажання, практично не розвиває її. Ось чому правильно кажуть: можна силою привести коня до води, але не можна присилувати його пити. І людину, як зазначав Л.В. Занков, не можна силою змусити вбирати знання, здобувати освіту.
Усебічного розвитку, духовного багатства не можна досягти шляхом примусу. Справжнє духовне багатство створюється тоді, коли людина сама тягнеться до знань, науки, мистецтва.
Ідея визначальної ролі активності особистості у її власному розвитку і необхідності стимулювання цієї активності в процесі навчання стала загальновизнаною.
У практичній педагогіці вся багатогранність мотивів навчальної діяльності учнів об'єднується у три взаємопов'язані групи.
1. Безпосередньо-спонукальні мотиви, основані на емоційних проявах особистості, на позитивних чи негативних емоціях: яскравість, новизна, цікавість, зовнішньо привабливі атрибути; цікаве викладання, привабливість особистості вчителя; бажання отримати
похвалу, нагороду (за виконане завдання), боязнь одержати негативну оцінку, покарання, страх перед учителем, батьками, небажання бути об'єктом обговорення в класі.
2. Перспективно-спонукальні мотиви ґрунтуються на розумінні значущості знання взагалі; навчального предмета зокрема: усвідомлення світоглядного, соціального, практично прикладного значення предмета, тих чи інших конкретних знань і вмінь; зв'язок навчального предмета з майбутнім самостійним життям (вступ до інституту, вибір професії, створення сім'ї і под.); сподівання на отримання в перспективі нагороди; розвинуте почуття обов'язку, відповідальності.
3. Інтелектуально-спонукальні мотиви базуються на одержанні задоволення від самого процесу пізнання; інтерес до знань, допитливість, намагання розширити свій культурний рівень, оволодіти певними уміннями і навичками, захопленість самим процесом вирішення навчально-пізнавальних задач.
Серед інтелектуально-спонукальних мотивів особливе місце посідають пізнавальні інтереси і потреби. Прийнято вирізняти рівні пізнавального інтересу і відповідно до них визначати шляхи і створювати умови його формування (Г.І.Щукіна). Нижчий, елементарний рівень пізнавального інтересу обумовлюється увагою до конкретних фактів, знань, описів, дій за зразком. Другому рівневі властивий інтерес до залежностей, причинно-наслідкових зв'язків, до їх самостійного встановлення. Третій, вищий рівень виявляється в інтересі до глибоких теоретичних проблем у творчій діяльності з метою засвоєння знань. Сформованість вищого рівня пізнавального інтересу свідчить про наявність пізнавальної потреби.
Мотивація учіння - це система стійких мотивів, що визначає конкретну активну навчально-пізнавальну діяльність учня. Первинне уявлення про перевагу тих чи інших мотивів учіння у певній їх ієрархії можна отримати шляхом спостереження за ставленням учня до учіння. Це ставлення учителі - практики зазвичай називають активністю. Активність визначає ступінь входження учня в предмет його діяльності: готовність виконувати навчальні завдання, намагання виконувати діяльність самостійно, свідоме виконання завдань, систематичність учіння, намагання підвищити свій освітній рівень тощо.
Пізнавальна активність тісно пов'язана із самостійністю - визначенням об'єкта, засобів діяльності, здійснення діяльності учнем без допомоги дорослих і учителів. Активніші учні, як правило, є більш самостійними. Недостатня власна активність школяра ставить його в залежність від інших, позбавляючи при цьому самостійності.
Управління активністю учнів традиційно називають активізацією. Головна мета активізації - формування активної самостійної пізнавальної діяльності учнів у засвоєння ними змісту освіти.
Стимулювати навчально-пізнавальну діяльність учнів у сучасному розумінні означає спонукати їх до активної навчально-пізнавальної діяльності, підштовхувати до неї, заохочувати. Оскільки зовнішні фактори виступають реальною спонукальною причиною діяльності лише за умови зустрічі потреби із ситуацією свого задоволення, то стимулювання передбачає спеціальні зусилля педагога, спрямовані на сприймання, осмислення учнем об'єктивного значення зовнішніх факторів, набуття ним особистісних смислів.

Висновок

Інтерес являє собою ланку системи диспозиції особистості, її потреб та основу соціальних установок, ціннісних орієнтацій і мотивів; інтерес матеріалізується у вибірковому ставленні особистості до навколишнього світу.
Пізнавальний інтерес - є самоцінна сутність людини, без якої вона перестає бути особистістю; пізнавальний інтерес - особливий вид інтересів, притаманний кожному з інших видів. Пізнавальний інтерес найбільш ефективно активізується в навчальній діяльності, засобами якої можна управляти процесом розвитку інтересів особистості. Для зацікавленості студентів використовують методи стимулювання. Це зовнішні та внутрішні мотиви, ділові ігри, конфліктні ситуації, почуття обов’язків у навчанні, пізнавальні інтереси, забезпечення успіху у навчанні та інші. До навчання не можливо змусити силою, тут треба зацікавити, для того використовують стимулюючі методи, які збагачують розумові можливості, адже сучасний світ зацікавлює більше ніж процес навчання, тому слід підштовхувати, зацікавлювати та стимулювати інтерес до наукової діяльності.

3.Формування пізнавального інтересу на уроках економіки

3.1 Економічне навчання як процес зміни економічної поведінки людей

Для створення в Україні економічно організованого сус­пільства необхідно, щоб система економічної освіти як складова культури була адекватна вимогам управління за умов ринкових відносин. Всі ці елементи мають бути між собою в певній гармонії.

При цьому треба підкреслити, що культура і мораль створюються в суспільстві дуже довго, але, на жаль, надто швидко руйнуються. Завдання економічної освіти полягає в перетворенні потрібних економічних знань в економічне мислення, а далі в економічну поведінку та економічну дисципліну як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Колись відомий економіст-реформатор академік Л. І. Абалкін в інтерв’ю «Місячний ландшафт, або що зросте на нашому соціальному ґрунті» відзначив, що «соціальний гумус — це культура праці, побуту, спілкування, що накопичується десятками років, і він потребує тривалого якісного відновлення...» [1, c. 2].

У курсах «Педагогіка і психологія» та «Освітній менеджмент» вивчають концепцію неперервної економічної освіти в Україні. Нагадаємо тільки її суть, аби можна було перейти до інших проблем, пов’язаних з методичними особливостями економічної освіти та навчання.

Система освіти, що діяла раніше, була достатньо продуманою й охоплювала ланки дошкільного виховання, загальної середньої освіти (початкова, неповна та старша школа), професійної освіти, вищої освіти, системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, позашкільної освіти і виховання, аспі­рантури, докторантури й забезпечення можливостей для самоосвіти. Слід визнати, що в умовах планового господарства ця система була ефективною.

Зрозуміло, що існує певний взаємозв’язок між рівнем організації освіти та соціально-економічним розвитком країни. Як відомо, освіта має випереджати розвиток економіки, з одного боку, а з іншого — саме розвиток економіки вимагає розвитку системи освіти. Так, наприклад, в процесі розвитку ринкових відносин у Польщі подвоїлась кількість студентів.

Економічна освіта — це досить нова царина освіти, тому в процесі її формування і розвитку важливо не наробити помилок.

Зараз в Україні існують різні форми здобування економічної освіти: економічні класи в гімназіях та ліцеях; бізнес-ліцеї для учнів 8–11 класів; суботньо-недільні та вечірні заклади, створені на комерційних засадах, академія дитячого підприємництва «Ділові діти України». Діє система державних и недержавних економічних університетів і вузів, різні курси та семінари-тренінги і т.п.

Вже діють у Києві та в Україні школи, де за спеціально розробленими програмами проводяться уроки з економіки для 1, 2, 3, 4, 5 класів. Є цікаві економічні ліцеї та бізнес-школи. Можлива також організація (на базі університету) на комерційно-спонсорських засадах груп з поглибленим вивченням основ економіки та обов’язковими практичними заняттями. Велику освітню роботу здійснює академія дитячого підприємництва «Ділові діти України», яка проводить українські бізнес-турніри для школярів.

Центр економічної освіти (ЦЕО, м. Харків) як незалежна некомерційна організація в галузі економічної освіти, що підтримується міжрегіональними фондами «Відродження» та «Євразія», почав досить плідну роботу з проведення стартових семінарів для вчителів економіки середніх шкіл України, розробки нових комп’ютерних програм типу економічної гри «Меком» (Моделювання економіки та менеджменту), розробки навчальних посібників, бізнес-тренінгів для працівників фірм та банків.

В Україні вже досить добре відомий зарубіжний досвід викладання економічних дисциплін. Потрібно з почуттям глибокої вдячності визнати, що діючі в нашій країні фонди «Відродження», «Тасис», «Євразія» та інші здійснюють велику організаційно-методичну та фінансову підтримку розвитку економічної освіти. Семінари, конференції, навчальні посібники, безумовно, допомагають викладачам.

На жаль, найбільшим гальмом у справах економічної освіти є відсутність необхідного фінансування, професійно підготовлених викладачів економіки та стандартів економічної освіти. зрозуміло, що це тимчасове явище. Але на певний час доведеться вдаватися до послуг комерційних освітніх закладів.

Американські дослідники, як пише і.А. Зязюн в статті «Реформа освіти в Америці» [89, с.15], основними принципами освіти вважають збіг її результатів з реальними потребами часу і виділяють шість елементів якості:

– що знають учні, коли закінчують початкову або середню школу;

– наскільки ефективно і реалістично освіта на всіх рівнях відповідає вимогам часу, в якому учні житимуть і працюватимуть;

– чи взяті до уваги часткові й глибинні зміни в економіці — від сфери виробництва до сфери обслуговування;

– чи звертається увага з боку освітніх закладів на зростаючу кількість молоді, яка здобуває засоби до існування в умовах ринку;

– для чого учні розвивають комп’ютерну грамотність — для заспокоєння цікавості чи використання в житті;

– для чого використовується мовна грамотність — для власного престижу чи для спілкування як засобу самореалізації власних творчих можливостей.

3.2 Сучасне розуміння економіки

Економіка — одна з найважливіших і найцікавіших складових усього суспільного механізму. І хоч економіка, як то кажуть, не має ні кольору, ні запаху, ні смаку, вона справляє колосальний вплив на розвиток людської цивілізації.

Необхідність наукового пізнання економічних відносин в усій їх складності й різноманітності спричинилася до становлення економіки як сфери професійної діяльності, як галузі науки, як навчальної дисципліни

Альфред Маршалл найголовнішим в економічній науці вважав вивчення поведінки людини в повсякденному господарському житті, діяльності, зв’язаній з певним рівнем добробуту, реакції на спонукальні мотиви до праці.

Лауреат Нобелівської премії з економіки Мілтон Фрідман дав таке визначення: «Економіка — наука, що чарує. І найбільш привабливою її робить те, що її фундаментальні принципи такі прості, що можуть бути записані лише на одному аркуші паперу і так, що кожен зможе зрозуміти їх. А проте мало хто їх розуміє»

Занадто багато людей «знає», яктреба вирішувати невідкладні проблеми суспільства. Економіка видається дуже простим світом, де наміри легко реалізувати, а єдиною перешкодою на шляху до кращого суспільства є брак добрих намірів. Але будь-яка дія, що відбувається в суспільстві, спричиняє не тільки ті наслідки, на які сподівалися, а й наслідки непередбачені і несподівані

Є різні визначення економіки як науки.

1. Економіка — це наука, що вивчає об’єктивні закони і категорії суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання; методи і форми організації та управління виробництвом.

2. Економіка — система знань про методи ефективного господарювання.

3. Економіка — суспільна наука, яка описує і аналізує вибір суспільства за обмежених ресурсів для задоволення потреб.

Предметом економіки є економічні зв’язки і відносини у сфері суспільної діяльності.

Об’єктом дослідження економіки як науки є суспільне виробництво в усіх його проявах.

Головним завданням економічної науки, завданням економістів-професіоналів є вивчення й оцінка ефективності господарювання на різних рівнях, у різноманітних конкретних умовах, цілеспрямоване економічне регулювання виробничих, розподільчих та обмінних процесів у суспільстві, створення передумов для подальшого зростання ефективності праці.

Методологія економічної науки передбачає дослідження і пізнання фактів, принципів і теоретичних закономірностей, що визначають економічну політику держави та економічну поведінку людей. Вона сприяє вирішенню таких питань, як економічне підне­сення, економічна свобода, зайнятість, розподіл прибутків, рівень цін та ін.

У дискусіях щодо економіки спеціалісти розрізняють два підхо­ди

перший, що зветься позитивною економікою, націлений на розуміння того, як працює економіка. Суперечки про постулати позитивної економіки можуть бути вирішені тільки за допомогою очевидних фактів.

Другий, що називається нормативною економікою, має справу з тим, як саме мала б працювати економіка. Справедливість положень нормативної економіки не може бути перевірена чи спростована будь-якими об’єктивними даними.

Позитивна економіка може надати велику допомогу у вирішенні конкретних економічних проблем. Але багато питань економічної політики торкаються системи моральних норм і цінностей, прийнятих у суспільстві. відтак у сфері нормативної економіки люди приймають те чи інше рішення залежно від звичної для них системи таких цінностей.

Вивчення економіки має сприяти досягненню таких цілей:

1. забезпечення учням і студентам соціально необхідного мінімуму систематизованих економічних знань як бази формування сучасної економічної культури особистості.

2. Сприяння учням і студентам у набутті стійких навичок самостійного аналізу й оцінки найпоширеніших економічних явищ, зв’язків, принципів ефективного господарювання.

3. Формування і розвиток соціально зрілої творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору, і збагачення на цій основі економічного потенціалу України.

У «Концепції» обговорюються рівні навчання з урахуванням вікових особливостей учнів і студентів. Навчання на кожному рівні спрямовано на вивчення економіки, але відрізняється завданнями, змістом бази знань, методикою викладання.

Економічні рішення можна приймати значно ефективніше, якщо замінити емоційні, неаргументовані твердження об’єктивним, послі­довним і обґрунтованим підходом.

Таким чином, мета економічної освіти найприступнішими і найцікавішими методичними засобами і прийомами розвинути в учнів основи раціонального (економічного) мислення і закріпити його (хоч би у формі гри).

3.3 УРОК І ЛЕКЦІЯ ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ФОРМИ НАВЧАННЯ

За традиційною педагогікою урок — це така організаційна форма навчальної роботи в школі, за якою вчитель у рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим розкладом вирішує певні навчально-виховні завдання. За дидактичною метою і використанням тих чи інших педагогічних засобів визначають такі типи уроків:

— урок засвоєння наукових знань і знань про способи діяльності;

— урок засвоєння інтелектуальних і практичних засобів діяльності;

— урок контролю та оцінювання рівня засвоєння змісту освіти;

— комбінований урок.

Кожний урок є водночас і організаційною формою, й одиницею навчального процесу.

Урок дозволяє реалізувати всі ланцюги процесу навчання:

* засвоєння нових знань і умінь;

* удосконалення знань і умінь;

* використання знань і умінь;

* перевірка знань і умінь.

Лекція (від лат. lectio) означає читання. Коли книга була дуже рідкісною і коштовною, читання з коментарями були важливим джерелом здобування знань.

Ясна річ, що позитивні якості лекцій (уроків) не забезпечуються автоматично. Коли викладач десятки років читає по давно вже пожовклих конспектах, слухач матиме стільки ж можливостей дізнатися про новітні досягнення науки і техніки, скільки сліпий про довколишні краєвиди. Коли викладач занадто самозакоханий і не цікавиться постійно роботою своїх колег, він може «читати» те, що вже давно було висвітлено іншими, в інших курсах. Якщо він надто палкий прихильник «чистої науки», його лекції будуть декларативними, далекими від практики, від самостійної роботи студентів.

Спільним між урок і лекцією є форми організації навчання і форми передачі навчальної інформації. (таб. 2)

Лекція (урок) дає початок процесу навчання, визначає шляхи здій­снення всіх видів і форм навчання і встановлює їхній взаємозв’язок.

Якість лекції (уроку) залежить від теоретичного рівня, методики подання базових теоретичних положень і закономірностей, що лежать в їх основі, чіткого уявлення про співвідношення необхідної та надлишкової інформації, вивільнення навчального часу на проблемний теоретичний аналіз провідних

Основне призначення як лекції, так і уроку — це гнучке управління пізнавальною діяльністю учнів, що сприяє становленню їхньої особистості. Відрізняються вони насамперед тривалістю і віком тих, хто навчається. Проте зараз існують дві тенденції, що зближують ці організаційні форми навчання: в лекції все більше використовуються активні, «урочні» засоби — закріплення, опитування тощо, а уроки часто об’єднуються, наближаючись тривалістю до лекцій.

Освіта — це вміння зустрічати життєві ситуації. Відомо з курсу «Педагогіка і психологія діяльності», що навчання є системою викладання та учіння з допомогою різних дидактичних засобів і спільної діяльності викладача й учня. (таблиця 3)

У поняття активних методик навчання входять рольові, упра­влінські та навчальні ігри, соціально-психологічні, педагогічні й інші тренінги, комп’ютерні ігри — все те, що забезпечує максималь­ну спільну активність викладача і учнів — педагогіку співпраці.

Оволодіння методикою навчання шляхом використання навчальних ігор є в певному розумінні вершиною методичної майстерності викладача. Педагогічна практика показує, що ігри — це доля активних молодих та деякої (природно, творчої) частини викладачів зі стажем, котрі, володіючи традиційною «педагогікою сходження», прагнуть важкої мети — «педагогіки співпраці», «навчальної діяльності через рольову гру».

В їхнє завдання входить «навчити вчитися», вчитися «граючи», тобто легко, з інтересом та задоволенням. Основний девіз гри — «корисно та цікаво». Тому в навчальній діяльності у грі завжди відпрацьовуються провідні знання та навички.

У процесі проведення ігор реалізуються такі психолого-дидактичні закономірності:

– принцип негайного застосування знань;

– зведення абстрактних знань і понять на рівень чуттєвого перетворення матеріалу;

– наближення до практичного розуміння економічних категорій і закономірностей;

– менша втомлюваність учасників гри.

Навчальні економічні ігри та їхня класифікація.

Дидактична гра — це активна навчальна діяльність з імітаційного моделювання систем, явищ, процесів, а також майбутньої професійної діяльності.

Навчально-виробнича гра «ЕОНТ» є формою групового проблемного навчання, що в ній реалізуються такі психолого-дидактичні принципи, як проблемність, імітація умов виробництва і предметного змісту професійної діяльності, рольового спілкування учасників гри тощо.

Універсальність гри «ЕОНТ» полягає в тому, що вона розроблена як методична основа для розігрування (аналізу) різних виробничих проблем і ситуацій навчального та практичного характеру. Гра «ЕОНТ» є формою аналізу найбільш цікавих виробничих завдань з прив’язкою до умов конкретного цеху (підприємства). Це вносить дослідницький елемент у саму гру.(Додаток 4)

Ігрові форми проблемного навчання — це не просте включення проблемних ситуацій у процес навчання. Це передусім спільна творча праця студентів і викладача для дослідження конкретної господарської діяльності. Недостатньо просто розглянути статистичний матеріал і сформулювати проблему. Викладач має допомогти студентам усвідомити мету гри, пробудити інтерес до неї, дати відчути студентам складність проблеми й практичну цінність її вирішення.

Будь-які ігри передбачають наявність таких основних етапів:

1. Вступна частина (мета ігрового заняття).

2. Підготовча частина (правила гри).

3. Гра (постановка завдань, сáме гра).

4. Аналіз результатів, підведення підсумків.

Ділові ігри можна будувати по-різному: або кожен гравець перед грою отримує точні інструкції, або лише приблизний перелік того, що йому доведеться зробити (Додаток 5).

Труднощі процесу впровадження ділових ігор зв’язані з тим, що педагоги мало знають про корисність ігор (крім того, серйозних викладачів лякає і «грайливість» теми, і складність бути присутнім на грі протягом 6–8 годин, хоч тільки це може дати розуміння суті й корисності гри). До того ж не всі викладачі дозволяють присутність, бо це дуже ускладнює проведення самої гри; існує звичайний природний опір усякому новому процесові; достатньо багато організаційних та методичних труднощів тощо.

За збалансованості умовних та реальних компонентів навчальна ситуація усвідомлюється і як умовна, і як реальна, а гра служить засобом розвитку особистості учасника. Психологи вважають гру способом імітації діяльності, особливою мовою майбутнього. Проте не ясно, яким має бути зв’язок ігрової та реальної діяльності учасників гри,чомý студенти навчаються чи можуть навчитись у ході гри, які проблеми доцільно вирішувати ігровим методом, а які — ні.

Навчальна гра є формою навчання, у якій реалізуються частково-пошуковий, і навіть дослідницький методи навчання

В основі гри лежить поєднання інформаційного (репроду­ктивного), проблемного (евристичного) й ігрового навчання. В ній можна спостерігати принаймні три рівні активності учасників:

1. Репродуктивний — учасник гри за найсумліннішої праці не виходить за межі раніше знайденого способу дії.

2. Евристичний — учасник гри не задовольняється відомими, апробованими методами розв’язування задач, а шукає оригі­нального розв’язку.

3. Творчий — учасник гри, знайшовши розв’язок евристично, не спиняється на цьому, а намагається зрозуміти і використати всі його наслідки і можливості. Активність на творчому рівні якісно інша, ніж на евристичному: це вже шлях до самостійної творчості.

Ділові ігри, забезпечуючи максимальне емоційне і практичне залучення до конкретної ігрової ситуації, створюють принципово нові можливості у навчанні, дозволяючи радикально скоротити час накопичення власного соціального досвіду, перетворюють загальні знання на особистісну значущі, сприяють розвитку організаторських навичок у спеціалістів. Недарма широке використання ділових ігор дозволяє зменшити визначений для вивчення деяких дисциплін час на 30–50 %.

Висновок

Зацікавити сучасного студента у вивчені певної дисципліни дуже непросто. Для цього вчені пишуть багато робіт і серйозно розглядають це питання. Лектори використовують ефективні методи які вже добре відомі нам з економічно розвинутих країн. Дуже часто на лекціях використовують ділові ігри, які дозволяють зменшити час для деяких дисциплін на 30 – 50 %.

Висновок

При написані курсової роботи я багато дізналася про те як зацікавлюють студентів при вивчені дисциплін.

Сучасний процес навчання не стоїть на місці, а вправно рухається вперед, тим самим заохочує до цікавості не лише студентів, а й викладачів.

Економіка досить цікавий та суперечливий предмет, адже до вирішення однієї і тієї ж проблеми можна підійти по різному і в обох випадках це рішення буде правильним.

Для зацікавлення студентів використовують різні методи, які стимулюють їх до висловлення власних думок.

Пізнавальний інтерес - це інтерес без якого людина втрачатиме свою індивідуальність, адже людині завжди цікаво дізнаватись та пізнавати щось нове.

Для стимулювання та заохочення використовують різні методи стимулювання, які ненав’язливо змушують цікавитись чимось новим, дізнаватись про нові події та робити власні висновки.

Досить ефективним вважають проводження ділових ігор та створення конфліктних ситуацій, адже в такі моменти студенти стараються розглянути питання по своєму та висловити свою думку, залучаючи до цього всю інформацію якою володіють. Саме такі методи стимулюють та зацікавлюють до вивчення чого нового та потрібного.

Список використаної літератури

1. Аксенова Е. В., Оболенская Т. Е., Шарапов А. Д. Активизация обучения в экономическом вузе. — К.: ЦНКВО, 1991.

2. Аксьонова О. В. Методика викладання економіки: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1998. — 280 с.

3. Алексюк А. М. Педагогіка вищої школи, модульне навчання. — К., 1993.

4. Балабанов В. С., Кириллов В. Н., Юлдашев Р. Т. Методика преподавания экономических дисциплин. — М.: Анкил, 2000. — 96 с.

5. Кларин М. В. Инновации в мировой педагогике: обучение на основе исследований, игр, дискуссий: Анализ зарубежного опыта. — М.: ГЦ Сфера, 1998. — 180 с.

6. Ковальчук Г. О. Активізація навчання в економічній освіті. — К.: КНЕУ, 1999. — 128 с.

7. Крамаренко В. И. Методика преподавания экономических дисциплин: Учеб. пособие. — Симферополь: Таврида, 1999. — 222 с.

8. Ситуаційна методика навчання. Теорія і практика. — К.: Центр інновацій та розвитку, 2001. — 256 с.

9. Смолкин А. М. Методы активного обучения: Науч.-метод. пособие. — К.: КНЭУ, 1999.

10. Аксьонова О.В. Методика викладання економічних дисциплін: Навч. посіб.. – К.: КНЕУ. 2006.- 708 с.

11. Активизация познавательной деятельности студентов / Под ред. Н. Д. Никандрова. — Л.: 1978. — 107 с.

12. Балягіна І.А., Богорад М.А., Ковальчук Г.О. Методика викладання економіки: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2005. – 341 с.

13. Бутенко Н.Ю. Комунікативні процеси у навчанні: Підручник. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 384 с.

Додаток 1

Таблиця 1

Додаток 2

Таблиця 2

Додаток 3

Таблиця 2.1

Додаток 4

Таблиця 2.2

Додаток 5

Таблиця 2.3

Дата добавления: 2015-05-24