Інші комплексні витрати. 2 страница

Таблиця 6.7

Собівартість продукції

Показник	Фактичний випуск товарної продукції	Відхилення
За серед-ньоріч-ною собівар- тістю	За плано-вою собі-вартістю	За фактичною собівар-тістю	плану від минулого року, %	фактично
від мину-лого року,%	від плану
сума	%
Уся товарна продукція	-			-	-	+281	+4,09
У тому числі: а) порівнянна				-3,73	+0,54	+298	+4,65
б) непорівнянна	-			-	-	-17	-3,75

Підприємство у звітному році планувало зниження собівартості продукції на 262 тис. грн. (6673 - 6411), або на 3,93%, у тому числі за рахунок структури та асортименту — на 0,2%. Фактично собівартість продукції проти плану зросла на 298 тис. грн. (6709-6411), або на 4,65%, тобто завдання зі зниження собівартості не було виконано. Допущено зростання собівартості проти минулорічної на 36 тис. грн. (-262 + 298), що становить 0,54% (36: 6673- 100).

Надпланове підвищення собівартості фактично випущеної порівнянної продукції на суму 298 тис. грн., або на 4,65%, склалося під впливом двох факторів: зміни рівня витрат на виробництво одиниці продукції та зміни оптових цін і тарифів. На підставі облікових даних виявлено, що у звітному році відбулось непередбачене планом підвищення оптових цін на спожиті матеріали, паливо, енергію та тарифи на 270 тис. грн., причому збільшення витрат на обсяг порівнянної продукції становило 28 тис. грн. (298 - 270).

Отже, зростання собівартості продукції проти минулорічної на

36 тис. грн. (6709 - 6673) сталося за рахунок впливу факторів, зазначених у таблиці 6.8.

Таблиця 6.8

Вплив факторів на зміну собівартості порівнянної продукції

№ з/п	Фактори	Розмір впливу на зростання собівартості
Тис. грн.	%
	Зміна обсягу випуску [6673 (3,93 – 0,2): 100]	-249	- 3,73
	Зміна структури випуску (6673 * 0,2: 100)	-13	-0,2
	Зміна собівартості виробів	+28	+0,44
	Зміна оптових цін і тарифів	+270	+4,21
	Усього	+36	+0,54

Найбільш важливим фактором зниження собівартості порівнянної продукції є застосування прогресивніших норм витрат матеріальних ресурсів і трудових нормативів, що, у свою чергу, залежить від вчасності й повноти проведення організаційно-технічних заходів, запровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці. Необхідно оцінити виконання плану організаційно-технічних заходів за кількістю впроваджених новинок, обсягом виробничих витрат та фактично отриманим економічним ефектом.

Наведені дані показують, що за факторами, які залежать від самого підприємства, собівартість зросла на 28 тис. грн., а за тими, що не залежать, — на 270 тис. грн.

6.7. Аналіз витрат на одну гривню товарної продукції

Використання цього показника зумовлене: по-перше, тим, що він усуває неоднакові підходи до старої та нової продукції й уможливлює встановлення єдиного завдання для зниження собівартості, що охоплює як порівнянну, так і непорівнянну продукцію; по-друге, він забезпечує зв'язок собівартості з плановим прибутком, утворюючи з ним органічну єдність; по-третє, він дає змогу простежити динаміку зниження собівартості за кілька років.

Витрати на одну гривню продукції визначаються як відношення планових чи фактичних витрат на виготовлення продукції до її вартості в оптових цінах підприємства.

Для аналізу облікові дані систематизують у таблиці 6.9.

Таблиця 6.9

Витрати на 1 грн. продукції

№ з/п	Показники	план.	Фактичний випуск продукції	факт.
Планові норми і планові ціни	У планових цінах	Чинні ціни на матеріали і планові на продукцію
	Обсяг продукції в порівнянних оптових цінах, тис. грн.
	Собівартість продукції, тис. грн.
	Витрати на 1 грн. продукції (ряд2:ряд1), коп.	80,75	81,04	82,15	84,36	84,06

Наведені в таблиці 6.9 дані показують, що на підприємстві — об'єкті аналізу собівартість продукції проти плану зросла на 362 тис. грн. (7145 ~ 6783), або на 5,34%. Витрати на 1 грн. продукції збільшились на 3,31 коп. (84,06 - 80,75), або на 4,10% [(84,06-80,75) 100]: 80,75. Темпи підвищення витрат значно випереджали темпи зростання обсягу продукції (5,34% проти 1,19%). Це свідчить про великі непродуктивні витрати. На відхилення фактичних витрат від планових впливають такі чинники: а) зміна структури асортименту виготовленої продукції; б) зміна рівня витрат (норм витрат) у собівартості окремих її видів; в) зміна оптових цін на спожиті матеріали, паливо, зміна транспортних тарифів; г) зміна цін на продукцію.

Промислові підприємства випускають вироби з різним рівнем рентабельності. Підвищення питомої ваги виробів із нижчим (ніж у середньому на підприємстві) рівнем рентабельності призводить до збільшення витрат на гривню товарної продукції, і навпаки. Щоб визначити рівень впливу зміни структури асортименту випущеної продукції, необхідно від планових витрат на гривню продукції за фактичної структури асортименту відняти витрати за планом. На підприємстві вплив цього чинника становить 0,29 коп. (81,04 - 80,75), тобто підвищення питомої ваги менш рентабельних виробів призвело до збільшення витрат на гривню товарної продукції на 0,29 копійки.

Для виявлення впливу зміни норм витрат матеріалів на кожний виріб необхідно від витрат на 1 грн. продукції, що їх розраховано за фактичними витратами і плановими цінами, відняти планові витрати на фактичний випуск та асортимент продукції. Наше підприємство під впливом цього фактора збільшило витрати на кожну гривню продукції на 1,11 коп.

(82,15 - 81,04).

Вплив зміни оптових цін на матеріали і тарифів на вантажні перевезення визначається як різниця між фактичними витратами на гривню продукції за цінами, що реально існують у звітному році, та тими, що їх було закладено в план. За рахунок зміни оптових цін на спожиті матеріальні цінності й тарифів на вантажні перевезення підприємство допустило зростання витрат на 2,25 коп. (84,36 - 82,15).

Зниження витрат на 1 грн. продукції за рахунок оптових цін на продукцію визначаємо так: від витрат на 1 грн. продукції, обрахованих у чинних цінах, віднімаємо витрати в чинних цінах на матеріали та в планових цінах — на продукцію. Підвищення ціни на продукцію зменшило витрати на 1 грн. продукції на 0,30 коп. (84,06 - 84,36), або на 0,37%.

Аналіз показав, що підприємство підвищило собівартість продукції за рахунок безгосподарності (зайві витрати) і зростання цін на матеріали. Ці перевитрати воно частково покрило за рахунок підвищення цін на свою продукцію. Отже, підприємство — об'єкт аналізу є наочним прикладом поганого господарювання.

Нині багато фірм в Україні змушені постійно підвищувати ціни. Вони роблять це, усвідомлюючи, що зростання цін спричиняє незадоволення споживачів, дистриб'юторів та торгового персоналу. Однією з головних причин цього є постійне збільшення витрат, зумовлене стійкою інфляцією. Зростання витрат, що перевищує темп підвищення продуктивності праці, призводить до зниження норм прибутку та змушує фірми регулярно збільшувати ціни. Часто до підвищення цін призводять постійні інфляційні очікування чи побоювання запровадження державного контролю над цінами. Іншою причиною цього є наявність надмірного попиту. Коли фірма не може повністю задовольнити потреби своїх замовників, вона може підняти ціни, ввести нормований розподіл товару або зробити і те, і те одночасно. Ціни можна збільшити практично непомітно, скасувавши знижки та поповнивши асортимент дорожчими видами товару, а можна зробити це й не маскуючись.

На наступному етапі аналізу виявляється вплив кожного фактора на абсолютне відхилення повної фактичної собівартості всієї проду­кції від планової. Для цього абсолютні відхилення витрат на одну гривню продукції кожного фактора помножуємо на фактичний випуск продукції в оптових цінах підприємства. Треба, однак, пам'ятати, що на абсолютне відхилення фактичної собівартості всієї продукції від планової, крім перелічених вище факторів, впливає зміна обсягу випуску продукції. Цей вплив визначається як до­буток планової собівартості гривні продукції та абсолютного відхилення фактичного обсягу випуску від планового (табл.6.10).

Таблиця 6.10

Розрахунок впливу окремих факторів на зміну собівартості продукції

№ з/п	Фактор	Витрати на 1 грн. продукції	Повна собівартість продукції
Розрахунок впливу факторів	Величина впливу, коп.	Розрахунок впливу факторів	Величина впливу, тис. грн.
	Зміна обсягу випуску продукції	х	х	80,75*(8500 -8400)	+80,7
	Зміна структури асортименту продукції	81,04-80,75	0,29	0,29*8500	+25
	Зміна собівартості виробів	82,15-81,04	+1,11	1,11*8500	+94,3
	Зміна оптових цін на матеріали і тарифів	84,36-82,15	+2,21	2,21*8500	+188
	Зміна цін на продукцію	84,06-84,36	-0,30	-0,30*8500	-26
	Усього	84,06-80,75	+3,31	7145-6783 3,31*8500	+362 +281,3

Отже, надпланове зростання собівартості продукції на підприємстві склалось під впливом позитивних і негативних факторів. Якщо надпланова собівартість виробів цілком залежить від неза­довільної роботи підприємства, то зміна оптових цін на матеріали і зміна тарифів не залежать від нього. Зростання обсягу виробництва за інших однакових умов об'єктивно веде до абсолютного збільшення собівартості всієї продукції, тому це явище не розглядається як недолік у роботі спеціалістів підприємства.

6.8. Аналіз витрат за економічними елементами

Витрати на виробництво всієї товарної продукції планують та обліковують за двома напрямами: за економічними елементами і за статтями калькуляції.

Елементи витрат — це однорідні за своїм економічним змістом витрати. До них відносять сировину й матеріали, паливо, енергію, заробітну плату, амортизацію, відрахування на соціальне страхування та ін.

Планування витрат за економічними елементами дає змогу пов'язати їх з іншими розділами плану: планом матеріально-технічного постачання, фондом заробітної плати, планом зростання ефективності виробництва, балансом надходжень і витрат тощо.

Аналіз витрат за економічними елементами уможливлює, у свою чергу, вивчення їх складу, питомої ваги кожного елемента, частку живої та уречевленої праці в загальних витратах на виробництво. Порівнювання фактичної структури витрат за кілька періодів виявляє динаміку і напрям зміни окремих елементів, матеріаломісткості, фондомісткості, енергоємності, трудомісткості, собівартості продукції та вплив технічного прогресу на структуру витрат (табл.6.11).

Дані таблиці 6.11, складеної на підставі даних кошторису витрат (план) і звітної форми 2 або облікової інформації, свідчать, що матеріаломісткість продукції є дуже високою та її зростання триває. Збільшення матеріальних витрат відбувається за рахунок зниження витрат на оплату праці й відрахувань на соціальні заходи. Зростає питома вага відрахувань на амортизацію основних фондів та інші витрати. Головним напрямом пошуку резервів зниження собівартості є дослідження складу кожного елемента матеріальних витрат, виявлення причин зростання цих витрат і способів їх зменшення.

Таблиця 6.11

Аналіз витрат за економічними елементами

Елементи витрат	Попе- редній рік	Звітний період	Відхилення (±)
План, %	Фактично	Від поперед-нього року	Від плану, %
Тис. грн.	%
Матеріальні витрати (за винятком вартості повторно використовуваних відходів)	34,5	35,6		41,9	+7,4	+6,3
Амортизація основних фондів	7,6	7,8		7,7	+0,1	-0,1
Витрати на оплату праці	31,0	30,1		26,0	-5,0	-4,1
Відрахування на соціальні заходи	17,3	17,0		14,7	-2,6	-2,3
Інші витрати	9,6	9,5		9,7	+0,1	+02
Усього витрат на виробництво					0,0	0,0

Аналіз даних про витрати за економічними елементами дає змогу вивчити структуру собівартості за галузями промисловості та окремими підприємствами, розкрити галузеві закономірності формування собівартості й тенденцію її змін за кілька звітних періодів.

Фактичні дані про витрати на виробництво використовуються для планування собівартості на майбутнє, визначення розміру нормованих оборотних засобів і прибутку. Слід пам'ятати, що кошторис витрат складається в цілому по підприємству без розподілу за виробами, послугами та роботами, тому практично неможливо обчислити планові витрати на фактичний обсяг і асортимент продукції. А виявлені відхилення фактичних витрат від планових щодо кожного елемента не можуть розглядатись як економія чи перевитрата.

Різниця між фактичною й плановою основною та додатковою заробітною платою свідчить про абсолютну економію або перевитрату фонду заробітної плати. Порівняння фактичної суми амортизаційних відрахувань із плановою дає змогу зробити висновки про виконання плану створення амортизаційного фонду — джерела фінансування капітальних вкладень.

Дані про структуру витрат за економічними елементами наводяться в статистичних щорічниках. Вони показують, що у виробництві електро- та теплоенергії найбільшу питому вагу мають витрати на амортизацію, у вугільній — на заробітну плату, а в переробних галузях — на сировину й матеріали. Для виявлення резервів зниження собівартості, контролю та аналізу процесу формування витрат саме цим елементам необхідно приділяти першоче­ргову увагу.

Собівартість продукції за економічними елементами щодо фактичного обсягу продукції відображає форма 2, а стосовно планового — сам план.

Від витрат на матеріальні ресурси, що включаються до собівартості продукції, віднімається вартість повторно використовуваних відходів. Повторно використовувані відходи — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), утратили цілком чи частково споживчі властивості початкового ресурсу (хімічні й фізичні) і через це або використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції), або зовсім не застосовуються за прямим призначенням.

За способом перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (сировина, основні матеріали, покупні вироби, напівфабрикати, паливо, енергія, заробітна плата виробничників, відрахування на соцстрахування), які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі), котрі включаються до собівартості за допомогою спеціальних засобів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

Залежно від впливу обсягу виробництва на рівень витрат виділяють: умовно-змінні та умовно-постійні витрати.

До умовно-змінних належать витрати, абсолютна величина котрих зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. Це витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію, на оплату працівників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), відрахування на соціальні заходи, а також інші витрати.

Умовно-постійні — це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.

До них належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні та одноразові.

Поточними називають звичайні витрати чи витрати з періодичністю, меншою за один місяць.

Одноразові витрати — це ті витрати, що здійснюються одноразово або з періодичністю понад один місяць і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

6.9. Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції

На наступному етапі аналізу вивчається собівартість продукції за калькуляційними статтями.

Витрати за статтями калькуляції — це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне й допоміжне виробництво.

Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції, показує, де саме, на які цілі, в якому обсязі використано ресурси. Воно необхідне для визначення собівартості окремих виробів, установлення центрів зосередження витрат і пошуку резервів їх скорочення.

Планування та облік витрат за калькуляційними статтями дають змогу визначити цільові напрями витрат, зв'язок із технологічним процесом, а також обчислити собівартість окремих видів одиниці продукції, узагальнити витрати за місцем виникнення (дільниця, бригада, цех), забезпечити контроль за місцем виникнення витрат і використанням ресурсів підприємства за призначенням.

Залежно від способу включення витрат у собівартість продукції всі витрати (за статтями) на виробництво продукції класифікують як прямі та накладні (непрямі). Прямі витрати відносять на вироби за прямою ознакою, і вони утворюють одноелементні статті. Накладні витрати попередньо групують у кошторисах з утворенням комплексних статей витрат, які потім розподіляють між виробами пропорційно до певних ознак.

Аналіз собівартості фактично випущеної продукції за калькуляційними статтями проводять, порівнюючи фактичні витрати з тогорічними та плановими. При цьому визначають абсолютне й відносне відхилення щодо кожної калькуляційної статті і дають їм оцінку (див. табл.6.5).

Зміна собівартості всієї продукції та одиниці окремих виробів складається з економії за одними статтями і перевитрат за іншими. Вивчають причини перевитрат. Аналізуючи собівартість одиниці продукції, суму перевитрат помножують на фактичний випуск виробу й установлюють загальний розмір перевитрат. Розробляють заходи для усунення перевитрат.

Спосіб віднесення калькуляційних статей на собівартість окремих виробів значною мірою визначає організацію контролю та аналізу собівартості продукції. Щодо прямих одноелементних ста­тей аналіз здійснюється прямим порівнянням фактичних витрат із плановими або нормативними. У непрямих комплексних статтях, крім того, аналізується виконання кошторису з кожної статті й обґрунтованість принципу їх розподілу між видами продукції (виробами).

6.10. Аналіз прямих матеріальних витрат

Значну питому вагу в собівартості промислової продукції мають витрати на сировину, основні та допоміжні матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, на паливо та електроенергію для технологічних потреб. Їх відносять до предметів праці.

Раціональне використання предметів праці — важливий резерв зростання обсягу, зниження собівартості й підвищення ефективності виробництва.

У собівартості товарної продукції розмір витрат на сировину, основні й допоміжні матеріали визначається асортиментом про­дукції, характером виробництва і становить на підприємствах легкої, харчової, текстильної промисловості 70—90%, маши­нобудування — 40—50% собівартості одиниці продукції.

Проблема зниження матеріальних витрат у собівартості про­дукції є подвійною. З одного боку, зменшується кількість використаних у процесі виробництва на одиницю продукції предметів праці, а з другого — кількість авансованих для господарської діяльності підприємства оборотних коштів.

У собівартості товарної продукції витрати сировини, матеріалів, палива й енергії відображаються у двох розрізах:

а) за прямими статтями калькуляції;

б) за статтями накладних (непрямих) комплексних витрат.

Перелік прямих статей матеріальних витрат визначається основним положенням і галузевими інструкціями з планування, обліку та калькулювання собівартості продукції.

Наприклад, в усіх галузях промисловості застосовується стаття «сировина і матеріали», у машиноприладобудуванні — «покупні вироби, напівфабрикати та послуги кооперованих підприємств», у чорній і кольоровій металургії, скляній, цементній та інших галузях виділяють статтю «допоміжні матеріали», а в енергоспоживаючих галузях промисловості (цементна, скляна тощо) — статтю «паливо й енергія на технологічні цілі». На всіх підприємствах машинобудування і металообробки виділяють статтю «повторно використовувані відходи», за допомогою якої показують вартість відходів за ціною можливого застосування.

Аналіз витрат на матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, паливо, електроенергію починається із загального оцінювання їх величини у собівартості всієї товарної продукції за прямими статтями калькуляції. Для цього на основі плану підприємства, форми 2 річної та періодичної звітності й облікової інформації та даних про виконання плану за обсягом продукції проводять розрахунок і аналіз витрат.

Матеріальні витрати за всіма одноелементними статтями в собівартості продукції оцінюють, зіставляючи фактичні витрати з плановими та плановими, перерахованими на фактичний обсяг виробленої продукції. На відхилення фактичних витрат від планових впливають такі фактори:

1) зміна обсягу випуску товарної продукції;

2) зміна структури асортименту випущеної продукції;

3) зміна рівня матеріальних витрат у собівартості одиниці продукції.

Для аналізу впливу цих факторів на підставі облікових даних складають таблицю 6.12.

Дані цієї таблиці показують, що вартість сировини та матеріалів у собівартості продукції зросла на 103 тис. грн., покупних напівфабрикатів — на 44 тис. грн.

Для визначення величини впливу зміни обсягу випуску продукції на суму витрат необхідно витрати за планом кожної статті зіставити з плановими витратами, помноженими на процент виконання плану випуску товарної продукції (гр.2 - гр.1).

У нашому прикладі у зв'язку зі зростанням обсягу виробництва витрати на сировину і матеріали збільшились на 19 тис. грн., а на покупні вироби й напівфабрикати — на 15 тис. грн.

Вплив зміни структури асортименту випущеної товарної продукції визначається як різниця між витратами на фактичний випуск за фактичної та планової структури (гр.3 - гр.2).

Таблиця 6.12

Вплив факторів на зміну матеріальних витрат

Стаття витрат	План	Фактичний обсяг та асортимент	Відхилення (±)
За плановими нормами і плановою структурою	За плановими нормами і фактичною структурою	За звітом	Усього	У тому числі за рахунок
обсягу випуску прод-ції	структури	рівня витрат
1. Сировина й основні матеріали без відходів					+103		-14
2. Покупні напівфаб-рикати			1283,5		+44		-7,5	36,5

Примітка. План випуску товарної продукції виконано на 101,19%.

За рахунок зміни структури асортименту випущеної продукції витрати сировини і матеріалів зменшились на 14,0 тис. грн., а покупних виробів та напівфабрикатів — на 7,5 тис. грн.

Щоб визначити вплив зміни рівня витрат у собівартості окремих видів продукції, необхідно від фактичних витрат за кожною статтею відняти фактичні витрати відповідно до планових норм витрат і фактичної структури асортименту випущеної товарної продукції (гр.3 - гр.4). Наше підприємство — об'єкт аналізу — під впливом зміни рівня витрат у собівартості окремих видів продукції допустило перевитрату сировини і матеріалів на 98 тис. грн., напівфабрикатів — на 36,5 тис. грн.

Наступним кроком аналізу є вивчення факторів, під впливом яких фактичний рівень матеріальних витрат у собівартості всієї товарної продукції та її одиниці відхиляється від планового.

Рівень матеріальних витрат у собівартості всієї товарної продукції та її одиниці складається під впливом двох груп факторів:

1) норм витрат сировини, матеріалів, повторно використовуваних відходів, покупних виробів і напівфабрикатів, палива та енергії;

2) цін на спожиті матеріальні цінності й тарифів на електроенергію.

Для визначення впливу факторів норм і цін на відхилення фактичних матеріальних витрат від планових на основі облікової інформації про калькуляцію одиниці продукції кожного виду складається розрахунок, наведений у табл. 6.6.

Аналіз фактора «норма». Важливою умовою раціонального використання сировини, матеріалів, палива та енергії, а отже, систематичного зниження собівартості продукції є техніко-економічне нормування їх витрат.

Під техніко-економічною нормою витрат розуміють максимально допустимі витрати відповідних матеріальних ресурсів на виробництво одиниці конкретного виду продукції за даного рівня техніки і технології виробництва.

Техніко-економічна норма витрат ресурсів складається, як правило, із трьох частин:

1) корисного вмісту речовини в готовій продукції;

2) відходів, одержаних у процесі виробництва;

3) утрат, пов'язаних зі збереженням і транспортуванням цінностей.

На промислових підприємствах одночасно діють дві норми:

1) планова норма на рік чи квартал, тобто укрупнене планове завдання на цей період;

2) чинна (на даний момент) норма, встановлена для конкретної деталі або виробу, за якою відбувається відпуск матеріальних цінностей у виробництво.

Порівняння (на певну дату) чинних норм витрат матеріальних ресурсів із плановими дає змогу визначити напруженість планового завдання, можливість його зміни та виконання.

У процесі аналізу якості чинних норм витрат ресурсів вивчається не тільки їх динаміка, а й напруженість.

Напруженість чинної норми характеризується коефіцієнтом ефективності використання матеріалу. Коефіцієнт використання матеріалу (К) визначається як відношення чистої ваги деталі, вузла чи виробу або чистого вмісту речовини (Qч) до загальної ваги матеріалу, взятого для виготовлення деталі (Qз), і дорівнює

К = .

Різниця між загальною та чистою вагою показує величину втрат і відходів виробництва. Що меншою вона є, то прогресивніша чинна норма, а коефіцієнт застосування матеріалу наближається до одиниці.

Коефіцієнт використання матеріалів розраховують за видами продукції, групами матеріалів і структурними підрозділами підприємства. Резерви зниження чинних норм, їх прогресивністьвизначаються порівняльним аналізом собівартості однорідних виробів на споріднених підприємствах.

Дата добавления: 2015-05-24