Організація подорожі 1 страница

Мета і завдання. Залежно від змісту і напрямів роботи краєзнавчого товариства чи гуртка перед учасниками майбутньої подорожі ставиться певна мета. Вона передбачає ознайомлення на місці з районом подорожі, пошуково-дослідницькі роботи, забезпечення фізичного розвитку, спортивного вдосконалення, здорового відпочинку школярів тощо. Виходячи з поставленої мети, визначають конкретні завдання. Вони можуть бути різними, залежно від віку та фізичної підготовки учасників туристської подорожі, її складності тривалості, від фінансових можливостей, забезпеченості належним спорядженням та високоякісними продуктами харчування, а також інших умов.

Ні в якому разі головною метою туристської подорожі не може бути розважальна. Важливою умовою будь-якої подорожі є дослідження рідного краю чогось іншого району, виконання суспільне корисної роботи.

Туристська подорож, як правило, передбачає не одне завдання. Проте головне з них — це виконання прикладних пошуково-дослідницьких робіт. Учасники подорожі нерідко виконують завдання різних державних організацій, установ, місцевих Рад народних депутатів, науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів тощо. Керівник та учасники подорожі повинні добре знати, яку пошуково-дослідницьку і суспільно корисну роботу можна виконувати під час мандрівки. Всі мають усвідомити, що кожна туристська подорож — це поглиблене пізнання Батьківщини.

Мандруючи своєю країною, учні ознайомлюються з її героїчною історією, унікальною природою, творчою працею людей, важливими проблемами і досягненнями господарства.

Вибір і вивчення району подорожі. У підготовчий період вибирають і вивчають район майбутньої подорожі. При цьому її керівники повинні знати, що забороняються далекі подорожі, якщо учні не ходили у туристські походи по своєму краю. Лише з нагромадженням туристського досвіду можна планувати багатоденні подорожі за межі області. Крім того, для здійснення далекої подорожі всі її учасники повинні виконати норматив «Турист».

Таким чином, розпочинати подорожі найкраще у своєму районі чи області. Перші місцеві походи не потребують тривалого часу на під'їзди, великих витрат на переїзди і туристське спорядження. А після походів по рідному краю можна вибирати для подорожей інші райони країни. Перевага надається тому, який має найбільший пізнавальний інтерес. Разом з тим слід враховувати його віддаленість від своєї місцевості, наявність зручних шляхів, час перебування, транспортні та інші витрати.

Вибраний район майбутньої подорожі детально вивчають за допомогою науково-популярної літератури, довідників, путівників, періодичних видань, метеорологічних спостережень, лоцій річок та озер, картографічних матеріалів тощо. Корисними порадниками можуть бути журнал «Мир путешествий», а також письмові звіти туристських груп про подорожі в цьому районі. У таких звітах можна почерпнути довідкові відомості про подорож, її організацію та район, його туристські можливості, екскурсійні об'єкти; знайти технічний опис маршруту, графік руху, поради щодо подолання природних перешкод, транспортне сполучення, кошторис, списки групового та особистого спорядження, перелік продуктів харчування, склад ремонтного набору та похідної аптечки; підсумки подорожі, висновки та вказівки.

Район подорожі рекомендуємо вивчати всім складом її учасників. Колективне вивчення згуртовує групу, поглиблює процес засвоєння необхідного матеріалу, потрібного для кращого сприймання та пізнання побаченого. На основі опрацьованого матеріалу складають географічний опис району майбутньої подорожі, до якого включають дані про природні умови, передусім про рельєф місцевості, перепади температури у місцях, де пролягає маршрут походу, про кількість опадів, найбільш імовірну погоду на всі дні продовження маршруту, місцезнаходження екскурсійних об'єктів.

Плануючи подорож, керівник встановлює прямі контакти з місцевими установами та організаціями, повідомляє письмово про намічені строки подорожі, робить запит про надання відомостей, які допоможуть до неї підготуватися (про тип і стан шляхів сполучення та засобів зв'язку, можливість придбання на місці спорядження і продуктів харчування та ціни на них тощо). З'ясовує також питання про проведення під час подорожі суспільно корисної роботи, організовує переписку з учителями та учнями шкіл, краєзнавцями, старожилами, лісниками, мисливцями. Попереднє детальне вивчення району подорожі потрібне для розробки маршруту туристського походу, так для гарантування його безпеки.

Розробка маршруту походу. Після детального вчення району майбутньої подорожі вибирають і розробляють маршрут, визначаючи насамперед його часткову та кінцеву точки, а також основні через які він проходитиме. Обираючи маршрут, керуються метою та завданнями подорожі. При цьому слід пам'ятати про тривалість походу, фінансові можливості туристську підготовку та засоби пересування. Основною вимогою до вибору туристського маршруту є його пізнавальне значення. Розробляючи маршрут, керівник намічає можливі місця ночівлі, екскурсійні об’єкти для огляду, зустрічі з місцевим населенням ознайомлення з його життям та побутом.

Складність маршруту походу повинна відповідати стану фізичної підготовленості учасників і набутому ними досвіду. Саме від цього залежить категорія складності походу. Якщо його учасники мають досвід проходження простих маршрутів, то плануються складніші. Виходячи з цього збільшують протяжність маршруту, передбачають додаткові природні перешкоди. При подоланні гірських перевалів, перешкод на пересіченій місцевості, лісових і заболочених ділянок туристи повинні розраховувати насамперед на власні сили, досвід та уміння. Однак навіть при задовільній фізичній підготовці учасників походу не варто захоплюватися складними маршрутами, особливо по безлюдній місцевості. Це ускладнить подорож, обмежить можливості детального ознайомлення з наміченими для огляду цікавими об'єктами, порушить календарні строки походу, викличе фізичну перевтому дітей, моральне їх незадоволення, а то й призведе до виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть мати негативні наслідки.

При плануванні маршруту намічають поступове зростання протяжності та складності природних перешкод. Проходження технічно найскладніших ділянок планується на другу третину походу, оскільки до цього маса рюкзака ще велика та й учасники походу ще не повністю увійшли у робочий ритм переходів. На цій частині маршруту передбачається подолання найважчих ділянок, відвідання найбільшої кількості екскурсійних об'єктів. На 4—5-ту добу планується перша днівка для відпочинку, припасування та лагодження спорядження.

Плануючи маршрут, треба дотримуватися такої практики, щоб по можливості зменшити навантаження на учасників походу. Для цього заздалегідь намічають пункти, куди можна надіслати поштою або транспортом частину продуктів і де можна поповнити їх каси. Рекомендується також створювати базові табори, з яких проводити радіальні маршрути з мінімальним навантаженням. Окрім основного маршруту подорожі планують полегшений запасний варіант. Він знадобиться тоді, коли неможливо буде йти основним маршрутом через хворобу, одного з учасників походу через несприятливі природно-погодні умови (погіршення погоди, розлив річок, підвищення лавинонебезпечності, пожежа в лісі тощо).

Залежно від конкретних умов, специфіки подорожі, підготовленості групи обирають і тактичний варіант маршруту: лінійний (наскрізний); радіальний або лінійно-радіальний; кільцевий. Лінійний маршрут - це такий, у якого початкова та кінцева точки розташовані в протилежних кінцях. Він передбачає проходження значних відстаней, що дає можливість досить повно ознайомитися з районом подорожі. Лінійні маршрути найскладніші, але й найбільш пізнавальні. Тому ними найчастіше користуються у практиці туризму, незважаючи навіть на певні незручності (на таких маршрутах немає можливості створювати базові табори, де можна залишити частину вантажу та поповнити запаси продуктів).

Радіальний маршрут передбачає кількаденні походи від базового табору, далекі екскурсії або розвідувальні виходи з відхиленням від основного маршруту. Радіальні виходи, як правило, роблять від основного маршруту для огляду цікавих у пізнавальному значенні об'єктів.

Кільцевий варіант характерний тим, що початок і кінець маршруту розташовані в одній точці. Він зручний, бо туристи повертаються в початкову точку походу, де можна заздалегідь замовити квитки на зворотний шлях.

Одна з обов'язкових вимог до туристського маршруту — наявність зручних під'їздів і підходів. При цьому дотримуються такого правила: час на під'їзди до маршруту та на зворотний шлях, а також транспортні витрати не повинні перевищувати чверті затрат часу та коштів на всю подорож.;

Під час розробки майбутнього маршруту орієнтовно визначають категорію його складності, користуючись нормативами, вказаними у Правилах організації самодіяльних туристських подорожей (для школярів від І до III категорії). Складність маршруту насамперед від рівня туристської підготовки учасників і керівників.

У походах І категорії складності дозволяється брати участь здоровим дітям віком від 14 років. У походах II категорії допускаються діти віком від 15 років причому група випускається на маршрут, якщо 3/4 її складу брали участь у поході І категорії, а інші виконали норматив «Турист». У туристський похід ІІІ категорії складності мають право виходити діти не молодші 16 років. При цьому склад групи повинен бути таким: 2/3 юних туристів брали участь у поході II категорії складності.

Основними чинниками, що характеризують категорію складності туристського маршруту, є загальна його довжина та протяжність ділянок з природними перешкодами. На пішохідних маршрутах це ділянки з дуже пересіченою місцевістю, наявністю буреломів та завалів, стелюхів або чагарників, заболочених земель, осипів, скельних виходів, гірських перевалів, переправ через водні перешкоди тощо. Природними перешкодами для лижних подорожей є: снігова цілина, на якій потрібно прокладати лижню; дуже пересічена місцевість, ліс з густим переліском, бурелом; суворі погодні умови (низька температура, сильні вітри, висока вологість повітря); відсутність дров.

Чинники, що визначають складність гірської подорожі: кількість перевалів і трудність їх подолання, складність і тривалість підходів до них, кількість ночівель вище снігової лінії, середня та максимальна висота маршруту, наявність палива на бівуаках, тривалість перебування на висоті.

До природних перешкод у водній подорожі належать швидкість течії річки, наявність перекатів, порогів, бистрин, завалів, волоків тощо. При визначенні складності водного маршруту враховуються також греблі, шлюзи, заплави, розсипний сплав; рух проти течії за допомогою жердин або мотузки; складність підходу до початку водного маршруту; рух по відкритих водних просторах (море, озеро, водосховище) на віддалі, що дорівнюють денному переходу або перевищують його.

Траса маршруту подорожі повинна проходити через найзручніші природні шляхи (польові дороги, стежки, долини річок, струмки, обладнані переправи через водні перешкоди, гірські перевали), а також населені пункти, бази, метеорологічні станції, гідромости. Проміжні населені пункти та різноманітні бази і станції є опорними пунктами для туристських груп. У них туристи влаштовують ночівлі та днівки, лагодять і припасовують спорядження, поповнюють запаси продуктів телеграфують про проходження маршруту.

Маршрут наносять на карту району подорожі, причому за картою та описами виявляють всі можливі ділянки з природними перешкодами та підраховують загальний кілометраж. Для кращого дослідження географічної обстановки вздовж маршруту виготовляють «маршрутну стрічку». Відмірюють по обидва боки маршрутної лінії невеликі відрізки завдовжки 10-15 км і переводять їх на кальку або прозорий папір, Стрічку можна виготовляти з кількох частин, але обов'язково на кожній ставити стрілочку, яка б вказувала напрямок «північ — південь». Стрічка розміром приблизно 30X150 см складається гармошкою. На неї можна детально наносити географічні відомості про маршрут.

Враховуючи наявність природних перешкод, рівень фізичної і технічної підготовленості учасників походу, масу їхніх рюкзаків, темп руху, час для пошукової роботи, розташування населених пунктів і наявність екскурсійних об'єктів, для огляду яких необхідні зупинки, розробляють календарний план походу, графік руху в цілому і денних переходів зокрема. При цьому потрібно залишати резервний час на випадок негоди, непередбаченої природної перешкоди, хвороби когось з учасників походу тощо. Для п'яти-, семиденного походів рекомендується мати в резерві один день, а для двотижневого — два дні.

Складаючи графік руху, потрібно керуватись таким правилом: тривалість подорожей для учнів 7— 8 класів не повинна перевищувати 20 днів з добовими переходами 14—16 км, а для учнів 9—10 класів — 30 днів з добовими переходами 17—18 км.

Розроблений маршрут детально обговорюється на зборах групи та затверджується на педагогічній раді школи у присутності всіх учасників подорожі. Тут учителі історії, біології, літератури та інших предметів можуть давати завдання групі щодо вивчення питань і збирання матеріалів, цінних для школи.

Після розробки маршруту складають план подорожі, який відображає головні завдання походу (пізнавальне, спортивне, суспільне корисне). У плані конкретизують краєзнавчу та суспільне корисну роботу на маршруті, перелічують екскурсійні об'єкти для відвідування, подають відомості про маршрут, графік руху подолання природних перешкод тощо.

Формування групи та розподіл обов'язків. Практика свідчить, що найкраще, коли у групі 12—16 чол. Наявність більшої кількості учасників викликає певні труднощі під час переїздів, ночівель тощо. Важливо, щоб учасники подорожі були приблизно однакові за віком, фізичною та спеціальною підготовкою, витривалістю, психологічно сумісні. Бажано, щоб вони були об'єднані спільними інтересами.

З виховною метою до складу групи можна включити учнів з низькою успішністю та недисциплінованих. Нерідко такі учні, потрапляючи у згуртований дитячий колектив, починають відчувати себе повноцінними його членами і докорінно змінюють свою поведінку та ставлення до навчання, виявляють певні інтереси і здібності. Чимало так званих «важких» учнів поліпшують успішність, стають активними туристами-краєзнавцями та помічниками учителів.

Важливим моментом в організації подорожі є розподіл обов'язків у групі. При цьому повинні бути враховані туристський досвід, фізичні дані, практичні навички, бажання виконувати ті чи інші доручення.

Керівника групи призначає та затверджує педагогічна рада. Це один з учителів, ним може бути і один з батьків або представник шефської організації. Керівник відповідає за підготовку і проведення подорожі, формує групу та організовує всіх її членів. Він відповідає за безпеку учасників подорожі та успішне проходження маршруту. Після закінчення подорожі керівник очолює підготовку звіту.

Заступником керівника може бути вчитель, лаборант, батько якогось учня, представник шефів, студент-практикант, досвідчений учень тощо.

Заступник є головним помічником керівника його розпорядження обов'язкові для всіх учасників подорожі, довше діє відповідно до рішень керівника. У разі відсутності керівника на окремих етапах підготовки до подорожі або у випадку тимчасового поділ групи на маршруті він виконує роль керівника.

Завгосп відповідає за харчування групи: закупляє продукти, розподіляє їх по рюкзаках, веде облік продуктів, турбується про їх збереження і поповнення на маршруті, в разі необхідності разом з керівником перерозподіляє продукти в поході.

Відповідальний за спорядження відає обліком і ремонтом, турбується про збереження спорядження.

Шеф-кухар відповідає за складання меню, приготування їжі та збереження кухонного інвентаря, разом із завгоспом стежить за збереженням, витратою та поповненням продуктів.

Санінструктор ще до початку подорожі знайомиться із засобами першої допомоги хворому або потерпілому: комплектує, зберігає та поповнює похідну аптечку; видає ліки, стежить за здоров'ям членів групи, виконанням юними туристами санітарно-гігієнічних правил; дбає про санітарний стан бівуаку, а в разі потреби разом з керівником групи або його заступником надає першу медичну допомогу хворому або потерпілому.

Кореспондент веде щоденник подорожі, у який записує події, що відбулися в поході, складає хронометраж ходових днів. Щоденник може доповнюватися записами інших членів групи.

Фотограф відповідає за виготовлення фотографій для звіту, альбомів і стендів.

Кінооператор відповідає за кінознімання та виготовлення кінофільму.

Художник проводить замальовки в поході та складає «кроки» маршруту (окомірне знімання траси).

Політінформатор забезпечує групу свіжими газетами та організовує їх читання.

Культорганізатор відповідає за культмасову роботу (вечори туристських пісень біля багаття, концерт художньої самодіяльності для місцевих жителів), проводить культпоходи в кіно та театри, турбується про відвідання музеїв.

Фізорг проводить ранкову зарядку, влаштовує спортивні і туристські ігри й змагання серед учасників подорожі, а також з місцевими жителями.

Костровий відповідає за своєчасне розпалювання вогнища за будь-яких погодних умов і гасіння його.

З метою кращої організації руху на маршруті призначають направляючого та замикаючого. Це переважно досвідчені учні, добре фізично розвинені та витривалі. Бажано, щоб вони мали певний туристський досвід. Направляючий задає та регулює темп руху, а замикаючий стежить за тим, щоб під час руху групи на маршруті не було відстаючих. В разі потреби замикаючий надає допомогу відстаючим.

Для проведення пошуково-дослідницької роботи призначають відповідальних за окремі види робіт і спостережень залежно від інтересів, здібностей, нахилів і знань того чи іншого учня: топограф, геолог, метеоролог, гідролог, ґрунтознавець, ботанік, зоолог, ландшафтознавець, історик, етнограф, економіст-географ тощо.

Розподіляючи обов'язки, керівник повинен враховувати цінну ініціативу юних туристів. Він дає більше персональних завдань і вимагає особистої відповідальності кожного. У невеликих за кількістю групах виконання обов'язків може поєднуватися. Розбивкою бівуаку, заготівлею дров, забезпеченням водою, приготуванням їжі та іншими господарськими роботами займаються по черзі всі учасники подорожі — чергові. Кожний член групи повинен навчитися виконувати ці нескладні господарські справи, сумлінно виконуючи обов'язки. Це знадобиться в житті.

В разі потреби в нічний час встановлюються по черзі змінні чергування. Чергові підтримують багаття, охороняють нічний відпочинок товаришів, сушать їхній одяг і взуття, своєчасно готують сніданок і будять групу. Для збереження сил учасників походу і кращого нічного відпочинку можна не організовувати нічних чергувань. Так роблять перед або після важких переходів, якщо цьому сприяють похідні умови (віддаленість бівуаку від населених пунктів, відсутність, небезпечних диких і здичавілих тварин, протипожежна безпека, відсутність загрози стихійних природних явищ тощо).

Сумлінне виконання покладених на учнів обов'язків у поході є відмінною школою трудового і професійного виховання.

Складання кошторису. Кошторис подорожі складався ще під час розробки маршруту та формування групи. Він передбачає витрати на харчування, придбання і виготовлення спорядження; переїзди, ночівлі у населених пунктах або на турбазах; поштово-телеграфічні операції; екскурсії, придбання квитків у музеї і театри, кіно; фото-, кіноматеріали; оформлення звіту; резервний фонд (затримка на маршруті, аварійні ситуації). Резервний фонд виділяється в розмірі 10— 15% загальної суми витрат.

Є різні шляхи збирання коштів для подорожі. Найбільш ефективний з них — робота школярів у таборах праці та відпочинку, у колгоспах та радгоспах, на промислових підприємствах. Необхідні кошти можна за робити, беручи активну участь у ремонті школи, заготівлі металевого брухту та макулатури, збиранням лікарських рослин, ягід, грибів, насіння дерев тощо.

Частину витрат на подорож покривають батьки та профспілкові організації, тих підприємств та організацій, де працюють батьки. Існують також інші шляхи збирання коштів на подорож, виходячи з конкретних обставин.

Гроші зберігаються у керівника подорожі та його заступника. Для обліку і контролю витрат бажано створити фінансову комісію, в яку вводять керівника завгоспа і шеф-кухаря. В кінці походу фінансова комісія звітує перед групою за витрачені кошти.

Одержання дозволу на подорож. Перед виходом у туристський похід оформляються відповідні маршрутні документи. За місяць до початку походу беруть дозвіл у маршрутно-кваліфікаційної комісії (МКК) обласної дитячої туристично-екскурсійної станції на організацію категорійної подорожі за межі своєї області. Для одержання такого дозволу в МКК подається заявочна книжка, підписана директором школи та завірена печаткою; завірена копія наказу про проведення туристської подорожі, призначення її керівника та його заступника; медичні довідки про стан здоров'я учасників подорожі; кваліфікаційні документи, що підтверджують рівень спортивно-туристської підготовки кожного члена групи.

У заявочну книжку вносять такі відомості: план подорожі, список групи та розподіл обов'язків, схема маршруту та його варіанти, матеріальне забезпечення групи (перелік групового та особистого спорядження), раціон харчування, кошторис витрат; вказують заходи, передбачені в разі надзвичайних обставині нещасних випадків, відхилень від маршруту та графік руху; передбачають заходи безпеки при різкому погіршенні погоди, порядок зв'язку.

У плані вказують маршрут подорожі (включаючи переїзди від місця проживання і назад); графік руху (дати, ділянки маршруту, кілометраж); способи пересування, екскурсійні об'єкти, які передбачають відвідати; суспільне корисну та пошуково-дослідницьку роботу.

Список групи оформлюють за такою формою: прізвище, ім'я та побатькові; вік (дата народження); місце роботи чи навчання, посада (клас); домашня адреса; туристська підготовка (перелік подорожей, здійснених у даному виді туризму кожним з учасників і керівником із зазначенням району та категорії складності); обов'язки в групі.

На схемі маршруту вказують місця передбачених ночівель і днівок. Крім основного, наноситься запасний варіант (на випадок, якщо неможливо пройти за основним варіантом). Категорійність маршруту туристського походу обґрунтовується, виходячи з прийнятих у спортивній класифікації норм. До схеми додають короткий опис найскладніших ділянок походу та способи їх проходження.

Залежно від виду туризму, пори року, району подорожі та можливостей групи готується спеціальне групове й особисте спорядження, а також ремонтний інвентар. Спорядження повинно бути порівняно легким і мінімальним кількісно. У переліку його вказують масу кожного предмета. Правильно підібране спорядження є важливою умовою успішної подорожі.

У переліку продуктів харчування вказують найменування продукту, його масу, в тому числі у середньому на одного учасника в день і всього на групу на весь похід; вказують також продукти, які група бере з собою (перелік і маса), та продукти, які передбачається придбати на маршруті.

На схемі вказують перелік предметів похідної аптечки, загальну кількість і масу кожного предмета; наводять кошторис витрат, у тому числі витрати по статтях (на одного учасника і разом на всю групу); вказують контрольні строки і пункти, з яких повідомлятиметься про проходження групою маршруту радіограмами, телеграмами, телефонограмами, листами.

Після затвердження маршруту категорійного туристського походу група отримує друкарський бланк маршрутної книжки. Якщо такого бланка немає, його можна видрукувати на машинці. Для некатегорійних сходів видається бланк маршрутного листа. Бланк маршрутної книжки заповнює керівник подорожі або його заступник.

У маршрутну книжку заносяться такі відомості: як ударний план подорожі (дні дороги, ділянка маршруту, способи пересування, відстань у кілометрах); список групи (прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, місце роботи чи навчання, клас, домашня адреса); строки проходження маршруту і контрольні пункти, з яких група зобов'язана повідомляти про проходження маршруту; особливі застереження групі від МКК та консультантів; відмітки про проходження контрольних пунктів.

Маршрутна книжка завіряється підписом директора школи та печаткою. Після цього вона вважається офіційним похідним документом, який дає право на здійснення туристської подорожі.

Заповнена і завірена маршрутна книжка реєструється у МКК обласної дитячої туристично-екскурсійної станції.

Підготовка групи до виходу на маршрут. Ретельна підготовка групи до виходу на маршрут повинна забезпечити проведення змістовного, цікавого і безпечного туристського походу. Для цього сформована туристська група задовго до виходу на маршрут здійснює відповідну підготовку: проводить систематичні фізичні тренування, вдосконалює елементи спортивної і туристської техніки (подолання природних перешкод, робота з картою та компасом, розбивка бівуаку, подання першої допомоги «потерпілому» тощо). Взагалі учитель, готуючи школярів до туристської подорожі, фактично цілий рік проводить з ними тренування. З цією метою регулярно проводяться заняття туристського гуртка. Перед виходом у похід на останньому контрольному зборі керівник особисто перевіряє готовність кожного члена групи до подорожі.

Основи техніки туризму. Техніка туризму передбачає цілий ряд прийомів, за допомогою яких можна у різних типах місцевості та при різній погоді раціонально й безпечно пересуватися, орієнтуватися, долати природні перешкоди, подавати першу медичну допомогу та влаштовувати привали. Покажемо це на прикладі пішохідного туризму, найбільш популярного серед школярів.

У туристському категорійному поході важливе значення має подолання природних перешкод. Під час руху на маршруті техніка ходьби спрямована на вироблення найраціональнішої і найлегшої ходи. При такій ходьбі на рівнинній місцевості ногу ставлять спочатку на п'яту, потім переходять на всю ступню, обидві ступні ставлять паралельно одна одній. Масу тіла з однієї ноги на другу переносять плавно. При сповільненому русі на підйомах ногу ставлять на всю ступню. На спусках, особливо на крутих схилах, йдуть на ледь зігнутих ногах, трохи відкинувши назад корпус. Таке положення тіла зменшує затрату зусиль і полегшує спуск. Підйом на крутий схил долають не в «лоб», а «серпантином», поперемінне то правим, то лівим боком до схилу, поступово набираючи висоту. Під час руху по трав'янистому схилу вздовж нього (траверсування) ступня ноги, розміщеної вище, ставиться на всю підошву поперек схилу, а ступня другої повертається носком на певний кут донизу. По второваній стежці з легким рюкзаком можна спускатися бігом, якщо схил пологий. При цьому ноги майже не згинаються і ставляться якнайдалі вперед, а корпус відхиляється дещо назад. На крутіших ділянках спускаються на напівзігнутих ногах. На спусках треба бути особливо обережним, щоб не розтягнути зв'язки в гомілковостопному суглобі. Це може трапитися внаслідок прискореного спуску, коли під час руху зростає навантаження на ногу приземлення. По кам'янистих схилах і курумах потрібно йти зигзагоподібно, щоб при падінні зрушеного каменя ніхто не потерпів.

У густих лісових заростях темп руху знижується. Група рухається строєм у колону по одному. При цьому дотримуються дистанції 1—1,5 м. Обережно просуваючись уперед, передній притримує гілки, щоб вони не завдали травми тому, хто йде позаду. Рух у густому лісі може сповільнюватися внаслідок перегороджений шляху завалами і буреломами. Завал краще обходити з боку окоренка лежачого дерева, а бурелом — обминати.

Проходячи заболочені ділянки, спочатку розвідують шлях, випробовуючи і промірюючи сумнівні місця жердинами завдовжки 2—3 м. Пересуваються повільно та обережно, користуючись купинами і корінням низькорослих поодиноких дерев і кущів, для того щоб мати порівняно тверду опору при пересуванні.

У малонаселених і слабкообжитих районах туристам доводиться нерідко долати водні перешкоди. Переправляючись через річку вбрід, ідуть під кутом проти течії. Для переправи вибирають порівняно мілке поряд з твердим дном. Переправляються бродом у взутті, обережно ступаючи, щоб не потрапити у вимоїни-ями. При швидкій течії річки користуються таким таджицьким способом. Суть його в тому, що одночасно переправляються кілька чоловік, міцно взявшись за плечі і повернувшись до протилежного берега. При цьому сильні йдуть вище за течією. В разі сильної течії організовують страхування, натягуючи по трасі переправи вище за течією мотузкові поручні Для цього використовується капронова (основна) мотузка. На переправах через бурхливі гірські потоки надійне страхування забезпечує зачеплена на карабін-гачок грудна обв'язка, що легко переміщується вздовж поручнів. Грудна обв'язка робиться з капронового шнура 5—б мм завтовшки і близько 4 м завдовжки. Той, хто переправляється останнім, відв'язує закріплений на березі кінець основної мотузки і переходить убрід за допомогою цієї самої мотузки на протилежний берег.

У туристських походах важливе значення надається організації бівуаку. Бівуак — це місце відпочинку туристів. Тут вони харчуються, відпочивають, розважаються, сплять і готуються до наступних переходів. Бівуак розбивається у мальовничому, затишному і зручному для організації ночівлі місці, де є порівняно рівний сухий майданчик для встановлення наметів і розпалювання вогнища, джерело питної води і сухе паливо для приготування їжі та розведення нічного багаття. Однією з найважливіших вимог при виборі місця для бівуаку є гарантування безпеки. Отже, тут не повинно бути загрози затоплення, обвалу, каменепаду, лавини, селю тощо. Не рекомендується розбивати бівуаки на краю урвищ берегів річок або озер. Під ударами хвиль стрімкі береги можуть обвалитися разом з наметами. Не варто розбивати бівуаки поблизу низьких і заболочених берегів, улоговин та западин.

Дата добавления: 2015-05-24