Розвиток писемності у різних цивілізацій

ВСТУП

Людське суспільство протягом довгих тисячоліть зазнало значних спливів щодо власної культури, розвитку, вірування, формування траиці тощо. Кожен нови етап у розвитку суспільства є тим щаблем, який будує суцільну драбину, яка дозволяє дійти до незнаних раніше висот. Тому актуальним питанням було і залишається для всіх нас важливість внеску минулих поколінь в історію нашого розвитку. Саме такі питання висвітлюються в моїй курсовій.

Писемність та початкова і середня освіта на ранніх етапах їхнього існування значно відрізнялися від того, якими вони є зараз. Проте, саме їхнє зародження діло поштовх до подальшого розвитку. Слід зауважити, що обива явища такі як ліквідація неписьменності та неосвіченості в різних цивілізаціях були зумовлені різними чинниками, при чому, – в різний період часу. Зародження писемності в одній державі спричиняло її появу в іншій. Тобто взаємозалежність цих процесів є очевидною.

В Україні зародження писемності та створення перших шкіл відбувалося на достатньо ранньому періоді розвитку суспільства – за часів Київської Русі, де рушіною силою було впровадження християнства як державної релігії. Статус християнської держави, а також власна писемність і освіта виводили могутню Руся на міжнародну арену.

В мої курсовій роботі викладено опис та оцінку писемності різних цивілізацій, виникнення в них першиш шкіл, їх подальший розвиток та вплив на формування і розвиток соціального та економічного стану суспільства в цілому. Варто також зауважити, що колись освіта була далеко н такою доступною, як в наш час, лише заможні родини могли дозволити собі стати грамотними, дати добру освіту своїм дітям для забезпечення кращого майбутнього для них.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПИСЕМНОСТІ1.1. Виникнення писемності Писемність виникла на певному етапі розвитку людства, коли продуктивні сили і суспільні відносини почали досягати певного, досить високого рівня. Цей рівень, за висловом Ф. Енгельса: „ Починається з плавки залізної руди і переходить у цивілізацію в результаті винаходу буквеного письма і застосування словесної творчості.”Причини, що зумовили появу писемності, всюди були більш-менш однакові. Письмо, що передає звукову мову, з’являється в період формування держави. Але різні народи не одночасно досягали однакового рівня суспільного розвитку, тому писемність з’являється в різних народів в рзні часи. Щоб зрозуміти, вивчити шлях розвитку тієї чи іншої писемності, треба знати історію народу, який її створив.Сучасна література трактує термін «писемність» як засіб передачі людської мови за допомогою знаків; також література, сукупність писемних пам'яток певного часу, певного народу; письменство.З далеких часів дійшли до нас різні види документів, за допомогою яких ми пізнаємо історію своєї країни, її героїчне минуле, з’ясовуємо особливості побуту народу, правові форми та етичні норми взаємовідності між суспільством і державою, між окремими особами, знайомимося з культурою становлення письмового мовлення.До появи письма для оформлення міжплеміних договірних відносин, а, також, для полегшення запам’ятовування предки використовували палиці із зарубками. Щоб закріпити договір чи торгівельну угоду, наприклад, записки про взятий борг, на палиці робились зарубки, а потім її розрубували впродовж. Кожен брав собі по половині. При поверненні боргу половинки складали разом і перевіряли правильність розрахунків. Наскельні малюнки та написи виконували примітивними інструментальними знаряддями (кам’яними секирами, довбнями) на рівних кам’яних брилах.З появою писемності виникає необхідність складати документи. Вважається, що необхідність в укладненні різноманітних документів (угоди, договори,тестаменти) і зумовила появу писемності як засобу фіксації і збереження державної і приватної документації. Так, знайдені під час розкопок біля м. Сузи в 1901р. французькими вченими на поверхні кам’яного стовпа клинописні тексти були законами, що належали вавилонському цареві Хаммураппі, який правив з 1792 по 1750р. до н.е.Фігура бога сонця Шамаша над текстом начебто затверджувала закони і дозволяла цареві творити від його імені суд над усіма своїми підданими. Всьго було близько трьох сотень законів і всі вони, за заявою Хаммураппі, захищали слабкого від сильного.

На сьогоднішній день у світі прийняти виокремлювати декілька типів писемності людських мов, основними з яких є:

· протописьмо («предметне письмо») — оптичні мнемонічні системи, які не відтворюють безпосереднього мовлення, а є нагадуванням чи підказкою для особи, яка приймає повідомлення.

· піктографія (малюнкове письмо) — відображення змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідовності малюнків

· ідеографічне письмо (ієрогліфічне письмо) — за допомогою знаків записуються думки (ідеї), слова. Часто називається малюнковим, адже кожній речі в цьому письмі відповідає свій малюнок. Найдавніший у світі спосіб письма, коли слова передавали малюнками, що зображували людей, рослини або предмети чи їхні частини. Яскравим зразком ієрогліфічного письма є давньоєгипетське. Сьогодні суто ієрогліфічним письмом користуються лише китайці. Елементи ієрогліфічного письма широко присутні також у японській мові. Знаки дорожнього руху є ідеографічним письмом.

· складове письмо — за допомогою знаків записуються окремі склади данної мови. Як правило це письмо виникає з ідеографічного, в якому цими знаками позначали односкладові слова.

· звукове (фонетичне) письмо — за допомогою знаків записуються окремі звуки даної мови. Як правило такі системи письма називають абеткою. Найдавнішою відомою абеткою є фінікійська. На її основі виникли староєврейська, арабська, грецька, кирилична і латинська абетки. Більшість сучасних народів користується саме звуковим письмом.

Крім цього, виділяють ще основні види писемності, які у свою чергу поділяються на підгрупи:

Стародавні писемності Близького Сходу та Середземномор'я:

· Єгипетське письмо

· Клинопис

· Шумерський

· Аккадський

· Еламський

· Хурритський

· Урартський

· Хеттський

Семітське (звукове) письмо і його похідні (крім грецького):

· Біблоське письмо

· Протоханаанейская писемність

· Протосинайське письмо

· Угаритське письмо (клинописний)

· Древньоханаанейське письмо

Фінікійське письмо:

· Карфагенське письмо

· Моавське письмо

· Палеоєврейське письмо

· Самаритянський алфавіт

· Арамейське письмо

· Гебрейська абетка (квадратне письмо)

· Пальмірське письмо

· Сирійське письмо (естрангело, несторианскому та СЕРТ)

· Арабське письмо Джаві — Малайзія та Індонезія

· Согдійське письмо

· Староуйгурське письмо

· Старомонгольске письмо

· Маньчжурське письсмо

· Древньолівійске письмо (нумідійське)

· Древньолівійске письом (Тіфінаг)

· Турдетанське письмо

· Недошифроване письмо гуанчей

· Південноаравійське письмо

· Ефіопське письмо

· Малоазійські алфавіти

· Іберське письмо

Системи, які виникли під впливом семітоідних:

· Орхонські руни (тюркські)

· Болгарські руни

· Угорські руни.

На світанку розвитку будь-якої культури найпершим і найбільшим її досягненням є народження писемності, всюди, - на будь-якому континенті, у будь-якій країні, - першим способом закріплення думки на відстані: в часі, першим способом обміну й збереження знань та досвіду людей був малюнок. Писемність з'явилася приблизно до 3300 р. до н.е. в Шумері, до 3000до н.е. в Єгипті, до 2000 р. до н.е. в Китаї. У всіх регіонах цей процесйшов за однією схемою: малюнок - піктограма - ієрогліф - алфавіт (останнійз'явився у фінікійців в 1 тис. до н.е.). Ієрогліфічна писемність зумовила особливості мислення народів Сходу, здатність мислити символами. Ієрогліф не передає звучання слова, а умовно зображує предмет чи є абстрактним знаком – символом поняття. Складний ієрогліф складається з більш простих елементів, наділених своїм значенням. При чому цих значень може бути декілька.

Написи знаходять на стінах грабніц, на черепках, глиняних табличках,пергаментах. Єгипетські папірус іноді досягають 30 - 40 м. довжини. Уруїнах стародавніх палаців знаходять цілі бібліотеки. При розкопках Ніневіївиявили 25000 клинописних табличок, що належать асирійського царя Ашшурбаніпалу. Це збірники законів, донесення шпигунів, рішення посудовим рецепти.

Єгипетська писемність, яка виникла десь у глибині IV тисячоліття до нашої ери, питань, медичні спочатку була піктограічною, тобто малюнковою. Шампольйон писав, що під час виникнення египетської цівілізації перша писемність, яка почала вживатися, полягала у простому замальовуванні предметів.«Піктографія - це недосконала система, яка поступово упорядкувалася, майже повністю змінилася тільки під впливом прогресу людського розуму свій характер і утворила... ієрогліфічне письмо»У піктограмі кількість знаків залежала від фантазії людини, що її малювала, від ступеня і „малюнкової говіркості”. Але на початку III тис. до нашої ери в Єгипті становище змінюється. Кількість знаків обмежується, звужується значення кожного окремого зображення, стандартизується їхня форма. Кожен знак тепер точно означає певне слово. Оскільки цей вид писемності передавав не лише назви предметів, а й цілі слова, поняття, ідеї, його називають ідеографією. Ідеографія –перехідний ступінь від піктографії до звукової, мовної графікі.Важко переоцінити внеск вавилонян і ассирійців та інших шумеро-аккадських предків у культуру документування. По-перше, це винайдення письма. Вавилонське клинописне письмо, а точніше – шумерське, з якого воно розвинулось, найдавніше у світі. Використовували його у різних видозмінах протягом трьох тисяч років, тобто досше ніж сучасний латинський алфавіт. Цим письмом користувалися народи від Вірменських гір до Перської затоки, від Єгипетського моря до кордонів Індії. Саме в Месопотамії виник перший великий теоретично-філософський твір „Сказання про Гільгамеша”. Тема цього документа - пошуки людського безсмертя, яке можна здобути лише корисними для людства справами – сягають справжньої філософської глибини і забезпечують йому почесне місце середнайвизначних робіт усіх часів і народів.

Спочатку китайці робили свої записи на панцирах церепах, кісткахтварин; пізніше на бамбукових дощечках і шовку. Зміни, пов'язані дощечки булипершими книгами.

Ієрогліфічна писемність має серйозні недоліки: численність знаків в системі (від кількох сотень до багатьох тисяч) ітруднощі при освоєнні читання. За підрахунками китайських вчених, тільки внайдавніших написах 14 – 11 століттях до н.е. зустрічається близько 2000 різнихієрогліфів. Це була вже розвинена система письма.

Сторінки історії, на жаль, і доси рясніють „білими плямами”. Навіть, про те, що вже, здається, вивчене, інколи ховає чимало цікавих таємниць. 1.3. Писемність на теренах Київської Русі

Питання походження слов'янської писемності ще не повністю з'ясоване. Справа ускладнюється тим, що до нашого часу збереглося дві слов'янські азбуки — глаголиця та кирилиця. Яка з них давніша і яку винайшов слов'янський просвітитель Кирило, ці питання залишаються предметом дослідження вітчизняних і зарубіжних учених.

Болгарський письменник Чорноризець Храбр на початку X ст. так уявляв собі виникнення слов'янської писемності: «Прежде оубо словяне не имеху книгъ, ноу чрьтами и резами чьтехоу и гатаахоу, погани суще, крьстивше же ся, римскими и гречьскыми письмены ноуждаахоуся (писати) словенскоу речь безь оустроения... и тако бешоу многа літа». За Храбром, слов'яни спочатку не мали писемності, а лічили та гадали за допомогою рисок і зарубок. Потім, з появою християнства, вони почали користуватися грецькими та латинськими літерами. Подальший розвиток слов'янської писемності Храбр пов'язує з винаходом азбуки Кирилом. Більшість учених вважає, що це була глаголиця.

Накреслення літер кирилиці, вірогідно, взяте з візантійського уставу VI—VIII ст. Цю думку висловив російський вчений І. І. Срезневський. Кирилиця поступово виникла з грецького уставу, літерами якого слов'яни користувалися для свого письма, згідно з повідомленням Храбра, а глаголицю винайшов Кирило. У наш час цю гіпотезу поглибив та доповнив новими матеріалами болгарський учений Є. Георгієв. Слов'яни, на його думку, користуючись грецьким алфавітом, поступово доповнили його деякими літерами, необхідними для точнішої передачі фонетики слов'янської мови. Така протокирилівська писемність існувала досить довго. У 60-х роках IX ст. Кирило винайшов глаголицю, але вона великого поширення не набула, бо накреслення її літер було занадто складним.

На початку X ст. у м. Преславі за болгарського царя Симеона (893— 927) офіційним стало протокирилівське письмо; вдосконалене, воно здобуло назву «кирилиці».

Кирилиця, таким чином, являла собою складну, творчу переробку грецького алфавіту. До її складу ввійшла майже половина літер, невідомих грецькій писемності (19 з 43), які були введені до кирилиці для точнішої передачі фонетичних особливостей слов'янської мови. Отже, кирилиця, як і глаголиця, цілком оригінальна слов'янська система письма.

Виникнення писемності у східних слов'ян пов'язане з їх політичним та соціально-економічним розвитком у IX ст. Саме в цей час сформувалася давньоруська держава — Київська Русь, розвивалися феодальні відносини. Писемні джерела переконливо свідчать про знайомство з писемністю на Русі задовго до офіційного введення християнства в 988 р. На це, можливо, вказує знахідка Костянтином (Кирилом) Філософом у Корсуні євангелія та псалтиря — книжок, писаних «руськыми письмены». Про існування писемності на Русі свідчать договори з греками, тексти яких переписані у «Повісті временних літ». Доведено, що договори укладались у двох примірниках. Один з примірників договору, той, що залишився на Русі, ще у давнину був перекладений слов'янською мовою. У договорі 911 р. згадується про звичай руських писати духівниці на випадок смерті. Один із пунктів договору 944 р. вимагав, щоб посли або купці, які прямували до Царграда, мали при собі спеціальні грамоти, підписані князем, а не золоті та срібні печатки, як раніше. Все це свідчить, що писемність на Русі у цей час вже набула поширення не тільки в державних установах, а й у побуті.

Існування писемності на Русі до 988 р. засвідчується й археологічними знахідками. Під час розкопок гнездовських курганів поблизу Смоленська було виявлено корчагу другої чверті X ст. — велику керамічну посудину для зберігання рідких або сипучих речовин. На ній є напис: «Гороухща» або «Гароушна», що вказує на вміст посудини, можливо, — гірчиці або пального.

Загадкову знахідку було виявлено у Софійському соборі в Києві. Графіто, видряпане на стіні, нагадує азбуку, що складається з 23 грецьких та чотирьох (Б, Ж, Ш, Щ) слов'янських літер. Останні, можливо, призначалися для поліпшення передачі особливостей слов'янської фонетики. Накреслення літер графіто аналогічне кирилиці. Але це не кирилиця з 43 літер і не азбука з 38 літер, яку згадував Храбр, і не грецький алфавіт з 24 літер. Якщо це не випадковий напис — знахідка відображає якийсь перехідний етап слов'янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати перші слов'янські літери. Дальші епіграфічні дослідження дадуть можливість перевірити це припущення.

Наведені пам'ятки свідчать також, що на Русі у IX—X ст. письмо було не глаголичним, а подібним за графікою до кирилівського.

Писемність на Русі з'явилася, мабуть, у 60—70-х роках IX ст. Про це до деякої міри можна судити на підставі згадки у Никонівському літописі під 864—867 pp. про похід київського князя Аскольда на Царград, угоду з греками та часткову християнізацію Русі. Це повідомлення підтверджується грецькими джерелами, зокрема «Окружним посланням» Фотія.

Із впровадженням християнства на Русі в 988 р. разом з писцями та богослужебними книгами з Болгарії прийшло досконале слов'янське письмо — кирилиця, якою написані книжкові пам'ятки XI ст.: Остромирове євангеліє, Ізборники 1073 та 1076 pp. та ін.

Донедавна єдиним джерелом, на підставі якого можна було судити про давньоруську писемність, були тільки згадані книжкові пам'ятки. Останнім часом археологічними дослідженнями виявлені нові матеріали, що мають велику цінність для вивчення писемності Русі та поширення її серед різних верств населення. Так, важливе значення мають написи на різних виробах: пряслицях, ливарних формочках, господарських посудинах — корчагах, голосниках та цеглі, металі, дереві тощо.

Написи на пряслицях — це частіше за все позначення власника речі: «Потворин пряслень», «Княжо єсть», «Молодило», «Невесточ», «Янка вдала пряслень Жирці» та ін. Написи на корчагах робилися для визначення вмісту цих великих посудин, наприклад «Ярополче вино», «Гороухща»; але іноді на них трапляються імена або побажання майстрів, що їх виготовляли.

Часто зустрічаються написи й на металевих виробах. Цікавий напис майстра на руків'ї меча (X—XI ст.), виявленого у с. Хвощеватій на Полтавщині, на лезі якого інкрустовано дротом: «Коваль Людота».

Визначними пам'ятками писемності є знайдені у Новгороді та деяких інших давньоруських містах берестяні грамоти. Це здебільшого переписка городян про різні господарські справи: купівлю землі, готовність до сівби, боргові зобов'язання лихварям, духівниці на випадок смерті тощо. Берестяні грамоти писалися чоловіками, жінками і дітьми (знайдено шкільні вправи хлопчика Онфіма). Новгородські берестяні грамоти — яскраве свідчення того, що писемність відігравала важливу роль в економічному й культурному житті середньовічного феодального міста та його околиць.

Важливе значення має також дослідження давньоруських написів (XI—XIV ст.), зроблених відвідувачами на стінах стародавніх архітектурних будов, зокрема Софійського собору у Києві. Тут виявлені написи: про смерть 1054 р. «царя нашого» Ярослава Мудрого, про чотирилітнє князювання в Києві Святослава Ярославича, про мир, укладений під Києвом на Желяні Святополком Ізяславцчем, Володимиром Мономахом й Олегом Святославичем, та ін. Великий напис зроблено з приводу внесення до Софії десятини від продажу Боянової землі, що, можливо, мала якесь відношення до славетного Бонна з «Слова о полку Ігоревім».

Серед авторів графіті — представники різних верств населення міста. Тут і особи князівської адміністрації: соцький — боярин Ставр Городятинич, оспіваний у давньоруських билинах (Ставр Годинович), княжий мечник Василь, отроки і писці-професіонали — Іван, дяк Давидів та Лука, дяк з м. Турова, залежні люди — прощеник Михаль. Багато написів зроблено ченцями, попами, куццями. Серед них, безперечно, були й такі, що мали відношення до переписування книжок та літописання. Серед авторів графіті є не тільки кияни, а й жителі давньоруських міст Білгорода, Білої Вежі (Остерської), Турова, Полоцька, Чернігова. У соборі відкрито фрагменти глаголичних написів, що свідчить про знайомство на Русі з цим письмом, і, нарешті, стародавню азбуку, про що згадувалося вище. Графіті виявлені також у Новгороді, Старій Ладозі, Смоленську, Чернігові.

Високого рівня давньоруська писемність досягла у книжковій справі. За Ярослава Мудрого в Києві при Софійському соборі було засновано спеціальну майстерню з книгосховищем, де переписували книжки та робили переклади з грецьких оригіналів. Про ці події так розповідає «Повість временних літ» під 1037 р.: «И собра (Ярослав) писці многы и перекладаше от Грекъ на словеньское писмо. И списаша книгы многи... написавъ положи в святій Софьи церкви, юже созда самъ».

Однією з найдавніших книжкових пам'яток є Остромирове євангеліє 1056—1057 pp. Це велика з художнім смаком оздоблена літургійна книга. Текст її написано на пергаменті крупним уставом (урочистим письмом) у два стовпчики. На трьох аркушах вміщені мініатюри, які за технікою виконання нагадують давньоруські емалі. Вони зображують євангелістів Іоанна, Луку, Марка. Текст прикрашено художніми заставками, що подібні до орнаментів Софійського собору у Києві, та великими початковими буквами-ініціалами, розмальованими фарбами. Назва євангелія походить від імені новгородського посадника Остромира — замовника книги. Переписав книгу, як видно з приписки на останньому аркуші, дяк Григорій з помічниками.

У XI ст. з'явилися книги для світського читання з текстами повчального характеру, так звані Ізборники; два з них збереглися до нашого часу. Перший виготовлений на замовлення київського князя Святослава Ярославича 1073 р. Це збірник творів різних грецьких авторів богословсько-філософського змісту. Більшу частину книги займають так звані Анастасієві відповіді. Цікаві також статті Євсевія про назви місяців у різних народів, Георгія Херовоска «О образех» — міркування про поетичні тропи та фігури: алегорії, метафори тощо. До Ізборника входять, крім того, уривки з грецького «Літописця вскоре» Никифора.

Малюнок на другому аркуші Ізборника дає яскраве уявлення про мистецтво книжкової мініатюри XI ст. Він зображує замовника книги Святослава Ярославича з родиною. Князь у синьому плащі-корзно, отороченому золотою каймою та застібнутому фібулою біля правого плеча. На голові — князівська напівсферична шапка з хутряною опушкою. Княгиня одягнута у довгий з широкими рукавами одяг, підперезаний золотим поясом. На голові — платок. Сини князя зображені у червоних каптанах, теж підперезаних поясами. У збірнику є й інші барвисті мініатюри. Цікаві малюнки на полях книги. Це знаки зодіаку: Діва, Стрілець, Рак, Єдинорог тощо. Текст прикрашено чудовими заставками, кінцівками, ініціалами, писаними золотом та фарбами. Другий Ізборник 1076 р. починається «Словом некоего калугера (ченця) о четьи книг», в якому говориться про користь освіти: «Добро есть, братие, почитанье книжное...».

Збірник містить дидактичні статті, в яких відбиті етичні погляди панівної верхівки. Серед них, крім вказаного «Слова некоего калугера», є ще: «Наказаніе богатим», «Слово некоего отца к сину своєму...» та ін. Існує думка, що Ізборник 1076 р. був складений руськими книжниками. З пам'яток книжного письма XI ст., що дійшли до нас, можна назвати ще Архангельське євангеліє 1092 p., а також так звані службові мінеї 1095, 1096, 1097 pp. — книги, що призначалися до церковної служби.

Значно більше збереглося писемних книжних пам'яток XII ст. Серед них головне місце посідає розкішно оздоблене Мстиславове євангеліє (близько 1115 p.). Книга написана у два стовпчики красивим уставом на 213 аркушах. Початкові рядки тексту писані розчином золота. Вони прикрашені великими ініціалами та художніми заставками, розмальованими фарбами й золотом. На окремих аркушах зображено традиційних євангелістів. Книга оправлена в коштовну палітурку з срібла філігранної роботи, прикрашену бляхами з золота, на яких є кілька кіотців з емалі з зображеннями святих. В приписці до книги зазначається, що текст євангелія переписаний поповичем Олексою, а писав золотом інший майстер — Жаден. Дорогоцінна оправа з срібла, золота та коштовного каміння частково виконана у Царграді, куди возив книгу княжий тіун Наслав, а вся робота над нею завершена у Києві.

Юр'ївське євангеліє (1119—1128) є зразком порівняно скромно оздобленої книги. У ньому також багато заставок, виконаних з особливою художньою фантазією і великою майстерністю, ініціалів у вигляді зображень звірів, птиць, людських постатей, рослинного плетива. Ці малюнки мають безпосередній зв'язок з давньоруським фольклором. Художнє оформлення книги хоч і виконане з великим смаком та вмінням, але просто, за допомогою лише кармінової фарби. Назва євангелія походить від Юр'ївського монастиря у Новгороді, для якого воно було переписане, можливо, у Києві.

Богослужебні книжки не належали до оригінальної давньоруської літератури, оскільки вони переписувалися з болгарських рукописів, але високий рівень їх виконання, художні якості заставок та мініатюр вказують на давні сталі традиції у справі переписування та оздоблення книжок на Русі.

Швидкий розвиток писемності був пов'язаний із загальним піднесенням культури та духовними потребами давньоруського населення. У XI — першій половині XIII ст. писемність вже обслуговувала майже всі сфери життя феодального суспільства Русі. Урочистим уставом переписувалися церковні та богословсько-філософські книжки, писалися князівські грамот и, договори та інші офіційні документи. Купці, городяни та ремісники писали берестяні грамоти, робили написи на різних виробах і на стінах будов. Все це свідчить про велике поширення писемності не тільки серед панівної верхівки та служителів церкви, а й серед інших верств населення. Центрами переписування книжок на Русі, крім Києва, можна назвати ще міста: Новгород, Ростов, Рязань, Псков, Галич, Чернігів, Володимир-Волинський та ін

Дата добавления: 2015-05-24