Добова та сезонна динаміка

Добова динаміка. Визначальним фактором добової динаміки геосистеми є обертання Землі на своїй осі. В результаті цього квазіперіодично змінюються значення метеорологічних показників, з якими зв’язані такі важливі процеси, як волого обіг, продуційний та ін. Цей зв’язок зумовлює добову періодичність процесів випаровування, транспірації, поглинання рослинами поживних елементів, фотосинтезу (вночі він взагалі не протікає, тому що ФАР надходить до геосистеми тільки в світлу частину доби) та ін. Добова періодичність виявляється у поведінці тварин, активності мікроорганізмів. Від часу дня залежить також інтенсивність деяких екзогенних рельєфоутворюючих процесів (зокрема, вітрової ерозії), ґрунтових (так, І.М.Гоголєв установив, що різке підвищення кислотності чорноземів при їх зрошенні, так званий “лужний удар”, зумовлене поливами в світлу частину дня, коли за високої температури грунту при його зволоженні різко підвищується активність іонів Na, а при поливах увечері цей процес не виникає.

Крім добового обертання Землі, внутрішньо добову динаміку визначають і деякі інші зовнішні фактори, зокрема зумовлені станом диску Сонця при змінній хмарності. Стани геосистем, викликані цим фактором, мають тривалість у кілька хвилин і відрізняються лише параметрами, зв’язаними з трансформацією сонячної енергії, - температурою повітря і поверхні грунту, відносної вологості повітря, пружності водяної пари. Зміни цих параметрів протягом кількох хвилин можуть бути досить суттєвими (за даними Марткопського стаціонару, поблизу Тбілісі їх відхилення від середніх значень сягає 50%). Не зважаючи на це, мала тривалість таких станів та незначне число характеристик, які при них змінюються, обмежують практичне значення їх дослідження.

Сезонна динаміка. Обертання Землі навколо Сонця зумовлює сезонну ритміку багатьох процесів та характеристик геосистеми. Оскільки кожному процесу властива деяка інерційність, тобто відставання реакцій на зовнішні впливи, сезонні зміни різних процесів та геокомпонентів геосистем асинхронні.Це ускладнює періодизацію річного циклу геосистеми. В рамках фенології та ландшафтознавства було запропоновано досить багато варіантів поділу року на сезони, фази, періоди. Так, В.О.Фріш (1974) розрізняє літній і зимовий варіанти ландшафтної структури, а в кожному з них по чотири етапи – формування, консолідації, кульмінації та деградації. А.А.Краукліс (1985) для геосистем південної тайги виділяє 12 фаз річного циклу, А.Г.Ісаченко (1991) для району Санки-Петербурга – 14, а Н.Л.Беручашвілі для району Тбілісі – 9 фаз. Є й інші подібні схеми, проте грунтуються вони на не досить чітко сформульованих критеріях, часто – формальних (типу дати переходу середньодобової температури через деяке фіксоване значення, наприклад 5⁰).Крім внутрішньо річних фаз, зумовлених обертанням Землі навколо Сонця, виділяються стани меншої тривалості, зумовлені циркуляційними процесами в атмосфері (наприклад, вторгненням теплих та вологих повітряних мас).

Ефективний підхід до поділу річного циклу на окремі “стани” (точніше – області станів) розробив Н.Л.Беручашвілі. У 1971 р. Він увів поняття стексу – відрізку року тривалістю не менше доби, специфіка якого зумовлена сезонною ритмічністю, погодою та динамічною тенденцією зміни вертикальної структури геосистеми.

Основні ознаки виділення стексів: характер зовнішніх факторів, що зумовлюють формування стксу; термічні умови; зволоженість геосистеми; тенденції зміни вертикальної структури. Для кожної з цих ознак встановлено градації і відповідні їм індекси, тому стксам можна дати стислі універсальні назви в індексній формі. За головними факторами динаміки, що діють протягом доби, стекси поділяються на нівальні – при випадінні снігу (індекс N), плювіальні (Р) – при випадінні дощу, пірог енні (П)- при пожежах, еолові (В) – при пилових бурях, гравігенні (Г) – при зсувах, сельових потоках тощо. Якщо стекс формується без впливу цих факторів, у його назві ці індекси не вказуються.

За термічними умовами виділяється шість основних груп стексів: морозні (кріотермальні) – при температурі повітря менше 0⁰ (індекс 1); дуже прохолодні (нанотермальні) – температура 0-5⁰ (2); прохолодні (мікро термальні) – 5-10⁰ (3); помірно теплі (мезотермальні) 10-15⁰ (4); теплі (макротермальні) – 15-22⁰ (5); жаркі – температура понад 22⁰ (6).

За умовами зволоження стекси поділяються на екстрагумідні – хоч би в одному з геогоризонтів переважають гідромаси (індекс Н); гумі дні (G) – із середнім або підвищеним вмістом гідромас в усіх геогоризонтах; семіаридні (S) – з одним геогоризонтом з недостатнім вмістом гідромас; аридні (А) –дефіцит вологи в усіх геогоризонтах.

За тенденцією змін вертикальної структури виділяються стекси: стабілізація структури – зміна складу та потужності геогоризонтів не спостерігається (індекс - ˉ); створення структури (↑↑) – утворення нових геогоризонтів та геомас; руйнування структури (↓↓) – зникнення деяких геогоризонтів та геомас; ускладнення структури (↑) – збільшення потужності геогоризонтів; спрощення структури (↑); трансформація структури (→) – зміна активності динамічних процесів у геогоризонтах. Відповідно до цих критеріїв виділяються та індексуються стекси. Наприклад, 5G↑ - стекс весняного ускладнення структури теплий гумідний, 1Н – морозно-сніговий стекс тощо.

Різні геосистеми внаслідок своїх позиційних особливостей, залежності метеоумов від рельєфу та інших причин в один і той самий день можуть знаходитися в різних стексах, причому навесні просторова контрастність стексів геосистем значно більша, ніж узимку та влітку (рис. 37).

На відміну від фаз річного циклу, які змінюють одна одну в строго обовязковій послідовності (після ранньовесняної фази йде пізньовесняна і т.д.), один вид стексу може формуватися протягом року неодноразово і змінюватись не одним певним видом стексу, а різними. Наприклад, після теплого семіаридного стексу спрощення структури (5S↓) можуть іти стекси 5S, 5A, 4S↓ та деякі інші. Проте серед сукупності можливих переходів між стексами виділяються найбільш характерні (часто повторювані). Виявивши такі переходи, можна побудувати сітьовий граф змін стексів протягом року, який Н.Л.Беручашвілі (1990) називає етоциклом геосистеми. Кожна геосистема характеризується власним типовим етоциклом (рис. 38).

В окремі роки етоцикли, що фор муються в геосистемі, можуть відрізнятися від типового, оскільки окремі стекси можуть не виникати (наприклад, нівальні при безсніжних зимах), а також внаслідок “екстравагантних” переходів (наприклад, при раптовому вторгненні під час теплої осені холодних повітряних мас, що зумовлює снігопад, вібувається такий такий нетиповий перехід, як 4G↓ → 2N↓↓).

ЛЕКЦІЯ №13

Дата добавления: 2015-05-24