Політична система суспільства. Політичні режими. 2 страница

На відміну від демократичного і авторитарного політичних режимів, які були способом організації суспільно-політичного устрою суспільства протягом всієї державної і політичної історії людської цивілізації, тоталітарний політичний режим виник тільки в ХХ ст. Проте, тоталітарні ідеї і концепції беруть свій початок з політичних теорій стародавнього світу. Як спроби пошуку кращого суспільного устрою вони існували і були характерні для всіх етапів розвитку суспільно-політичної думки. Свого найбільшого розвитку вони набули в ХІХ – ХХ ст. в умовах становлення і розвитку індустріального суспільства, яке створило систему масових комунікацій, зробило технічно можливим ідеологічну індоктринацію (насильне впровадження ідеологічної доктрини), тотальний і всезагальний контроль над особистістю. Зміцніла і сама держава, розширились її соціальні функції. Зростання елементів раціональності, організованості суспільного життя, успіхи в розвитку науки, техніки і освіти створили ілюзію можливості переходу до раціонально організованої і тотально керованої форми життя в масштабах всього суспільства, що могла реалізувати всесильна і всепроникна державна влада.

Термін «тоталітаризм» увійшов у широкий науковий і загальний вжиток у кінці 20-х років ХХ ст. В політичну лексику цей термін було введено італійським вченим і політичним діячем, ідеологом фашизму Д. Джентіле. З цього часу поняття «тоталітаризм» ввійшло в пропагандистський, політичний, а згодом і в науковий лексикон.

Однією з головних ознак тоталітаризму є ідеологізація всіх сторін суспільного життя, прагнення підпорядковувати єдино «вірній» теорії з допомогою планування всі політичні, економічні, соціальні процеси. За своїм змістом тоталітарна ідеологія завжди революційна, вона обґрунтовує необхідність формування нового суспільства і людини на основі добре обґрунтованої «світлої» мети, ідеї, навколо якої інтегрується все суспільство і в яку повинні вірити всі. Така ідея проголошує прихід нового щасливого ладу, якого ще не було в історії (наприклад, «тисячолітнього рейху» в Німеччині, чи «пролетарського братерства пригноблених» в СРСР). Вся основа тоталітарної ідеології базується на певних соціальних міфах, наприклад, про капіталізм і комунізм, керівній ролі робітничого класу, винятковості і зверхності арійської раси тощо. Ці міфи не підлягають критиці, набувають характеру релігійних символів, служать основою раціонального обґрунтування всіх суспільно-політичних подій.

Тоталітарна ідеологія пронизана патерналістським духом, «батьківським» ставленням вождів, які досягли соціальної «істини», до недостатньо «просвітлених» мас. Ідеологія, як єдино вірне вчення, носить обов’язків для всіх характер (у нацистській Німеччині був прийнятий спеціальний закон, який закріплював єдину для всіх німців ідеологію). Тоталітарне суспільство створює могутню машину ідеологічної обробки населення, маніпулювання масовою свідомістю, політична пропаганда ритуалізується, набуваючи рис релігійного культу. Провідником офіційної ідеології виступає єдина партія нового, тоталітарного типу, яка, прийшовши до влади, зрощується з державними інститутами, концентрує всю повноту влади, насильницьким шляхом впроваджує ідеологію в життя, забороняючи при цьому всі інші партії. Існування єдиної партії є невід`ємною рисою у функціонуванні тоталітарних режимів.

Другою важливою і характерною ознакою тоталітарних систем, що, очевидно, безпосередньо пов’язана з першою, є монополія влади на інформацію, повний контроль над засобами масової інформації і жорстка цензура не тільки політичних видань, але і літературно-мистецьких та інших. Звідси і нетерпимість до інакодумства, ідейні противники розглядаються як політичні вороги. Про важливість цієї риси свідчить і те, що політика гласності в період перебудови стала першим кроком на шляху демократизації радянського суспільства, а в подальшому сприяла падінню авторитету КПРС і влади. Тоталітарний режим повністю ігнорує і відкидає громадську думку, замінюючи її офіційними політико-ідеологічними оцінками; основи загальнолюдської моралі, яка повністю підпорядковується офіційній ідеології.

Наступною важливою ознакою тоталітаризму є надцентралізація влади, створення механізму владних структур на однопартійній основі на чолі з одноособовим лідером («фюрером», «вождем»), із жорстокою субординацією і дисципліною. Характерною особливістю цього є відміна або призупинення на невизначений строк дій конституції і законів, зосередження законодавчої, виконавчої і судової влад в одних руках, тобто перехід від принципу розподілу влад до єдності. Це викликано постійними і частими змінами в усіх сферах суспільно-політичного і економічного життя, а також необхідністю утвердження режиму і подальшою реалізацією відповідних ідей і цілей. Важливою рисою тоталітарних систем є відмова від федералізму в організації державного устрою. СРСР був організований як унітарна держава, що приводило до гострих суперечок між центральним керівництвом упродовж 20-х – поч. 30-х рр., поки Й. Сталіну не вдалось остаточно уніфікувати країну. Прийшовши до влади, А. Гітлер ліквідував федеральне самоуправління, введене Бісмарком.

Визначальною ознакою тоталітарних режимів є використання насильства і терору у великих масштабах, що здійснюють військові і напіввійськові структури, секретна поліція. Використання військового чи поліцейського терору для наміченої цілі є необхідне і повністю виправдане навіть з юридичного боку, з точки зору лідерів. Для цього створюються спеціальні концентраційні табори, збільшується число тюрем, провадяться масові депортації. Спочатку насильство спрямоване на знищення «внутрішніх» ворогів, як наприклад, залишків контрреволюції і буржуазії в СРСР чи євреїв у Німеччині, внутрішні вороги часто пов`язуються з зовнішніми ворогами. В не тоталітарних країнах не існує аналогів того, щоб у мирний час держава використовувала проти своїх громадян терор і насильство в таких масштабах, як це було в Радянському Союзі і Німеччині. Використання органів насильства не є притаманним лише тоталітарним режимам, воно пов’язане з традиціями попередніх політичних формацій, але в тоталітарному суспільстві вони перетворюються в інструмент терору, перестають функціонувати в режимі юридичних норм і права, діють безкарно, підпорядковані, як правило, вищій верхівці партії і режиму і їм підзвітні. Характерним для тоталітарних держав є не кількість поліцейських служб, а масштаби їхнього функціонування, охоплення своїм контролем суспільства. Поряд з пошуком суб’єктів внутрішнього насильства, існує і пошук зовнішніх ворогів, зовнішнє насильство. В сфері міжнародної політики і відносин всі режими, як тоталітарні, так і не тоталітарні, використовують однакові методи і способи функціонування, тому що діють в однакових міжнародних умовах, але в тоталітарних державах зовнішнє насильство використовується для маскування внутрішнього. Масовий терор, залякування населення, страх – важливі джерела ресурсів управління тоталітарним суспільством.

Відмінною від інших режимів ознакою для тоталітарних є характерна повна політизація суспільства, мобілізація якомога більшої його частини для участі в політичному житті. Це досягається створенням громадських організацій, які охоплюють своїм впливом і контролем переважну частину населення, а також забороною або приведенням до порядку організацій, опозиційних режимові. Тоталітарна політична система претендує на вираження народної волі, прагне бути втіленням найвищої демократії, для чого організуються різноманітні акції демонстрування всенародної підтримки, які не впливають на процес прийняття політичних рішень, а є їхнім результатом. Широко використовуються й інші форми безальтернативної демократії, як наприклад, організація виборів, де кількість виборців, які обирають, як правило одного кандидата, досягає 100%, що спостерігалося в Німеччині та Радянському Союзі. Як відомо, в демократичних країнах ця цифра складає 40 – 80%.

Особливою ознакою тоталітаризму є його прояви в соціально-економічному житті держави. Тоталітаризм створює адекватну собі соціальну структуру, проголошує винятковість певного класу. Як це було в СРСР, чи раси, нації – в Німеччині, на основі цього знаходить собі масову соціальну опору. Відповідно, це приводить до поділу всіх людей на своїх і чужих, існування внутрішніх і зовнішніх ворогів – буржуазії, світового імперіалізму в СРСР чи євреїв у Німеччині. В процесі ліквідації або обмеження приватної власності відбувається масова люмпенізація населення, при якій індивід попадає в тотальну залежність від держави, без якої більшість людей не може одержати засобів існування, роботи, житла, освіти і т.д. Водночас з ломкою старої соціальної структури відбувається формування нової, диференціація суспільства в залежності від наділення реальною владою або впливу на неї, що є основою соціальної стратифікації, економічних і соціальних привілеїв. Утворюється номенклатурний панівний клас, який, за словами критика радянського тоталітаризму, одного з колишніх лідерів Союзу комуністів Югославії М. Джіласа, був «новим класом, партійною бюрократією, яка володіє монополією на владу, ідеологію, власність». Саме цей новий номенклатурний панівний клас є головною соціальною опорою тоталітарного режиму, отримуючи за це різні економічні, соціальні, матеріальні пільги і привілеї.

Важливими економічними рисами тоталітарних систем є регулювання з єдиного центру економічного життя, одержавлення господарської діяльності, соціальне обмеження, повне або часткове усунення приватної власності, ринкових відносин, планування і командно-адміністративні методи управління. Держава стає монополістом у розпорядженні всіма суспільними ресурсами і, врешті-решт, самою людиною. Характерною особливістю як у нацистській Німеччині, так і в сталінськім СРСР було використання позаекономічних методів і засобів в економіці (праця ув’язнених, суворі адміністративні методи примусу і впливу, т. зв. «соціалістичні змагання» в СРСР).

отже, найхарактернішою ознакою тоталітарних режимів є наявність єдиної ідеології і ідеологізація всіх сторін суспільного життя з метою побудови «нового» суспільного устрою. Прийняття державою єдиної ідеології веде до утвердження панування єдиної партії, яка є носієм даної ідеології, зрощується з державним апаратом, формуючи однопартійну політичну систему, в якій немає місця опозиції, інакодумству, плюралізму, існуванню опозиційних партій, ідеологій. Відповідно для цього встановлюється контроль над засобами масової інформації і їх жорстка цензура, що поширюється і на інші сторони духовного життя суспільства. Все це забезпечує легітимність існуванню режиму, авторитет вождя, партії, політичної влади.

Наявність панівної ідеології, що визначає зміст і діяльність тоталітарних режимів, дає змогу типологізувати їх на ліві (комуністичні) і праві (нацизм, фашизм).

Історично першою і класичною формою тоталітаризму був соціалізм радянського зразка в період правління Сталіна. Цей різновид тоталітаризму більше як інші типи виражав основні ознаки цієї суспільно-політичної системи, так як була ліквідована приватна власність, що означало остаточну ліквідацію всякої автономної особистості, абсолютну владу і волю держави. Виникнення і існування радянської комуністичної держави вплинуло на формування тоталітарних режимів в інших країнах, зокрема в Італії та Німеччині в 20 – 30-х рр. ХХ ст.

Другим різновидом тоталітарних політичних систем є фашизм. Вперше він був встановлений в Італії в 1922 р. Необхідно зауважити, що тут тоталітарні риси були виражені недостатньо. Італійський фашизм прагнув у своїх ідеях не до будови «нового» суспільства, а до відродження величі Римської імперії, встановлення порядку, твердої державної влади. Фашизм претендував на забезпечення колективної ідентичності на культурній або етнічній основі, відновлення чи очищення т.зв. «народного духу», ліквідацію масової і організованої злочинності. Масштаби тоталітаризму в Італії визначались позиціями найбільш впливових кіл – короля, аристократії, офіцерства, церкви, що в значній мірі обмежувало вплив і діяльність правлячої партії. Коли приреченість стала очевидною, власне ці кола змогли усунути Муссоліні від влади.

Третім різновидом тоталітаризму був націонал-соціалізм у Німеччині. Як реальний політичний і суспільний устрій він виникає в 1933 р., після призначення А. Гітлера рейхсканцлером. Націонал-соціалізм має подібності з фашизмом, проте це не дає можливості його повного ототожнення з ним, що нерідко зустрічається в науковій і публіцистичній літературі, коли і сам термін «фашизм» вживається як синонім до націонал-соціалізму. Власне фашистський рух був ліквідований Гітлером у Німеччині протягом 1934 – 1935 рр. Тоталітаризм у формі фашизму є дещо іншим явищем, ніж тоталітаризм нацистський. Фашизм в Італії можна визначити як філософсько-політичну, крайнє консервативну течію, що характеризувалась авторитаризмом і тоталітаризмом, культом держави корпоративного типу. В ідеології націонал-соціалізму, на першому місці було поняття раси, а не поняття держави, що відзначалось в італійському фашизмі. Для нацизму не було характерним явище корпоративно-синдикалістський тоталітаризм. Нацизм мав ряд ознак лівого руху, запозичень у радянського комунізму, насамперед революційні і соціалістичні компоненти, форми організації тоталітарної партії і держави, систему концентраційних таборів для інакодумців і надуманих «ворогів». У цей же час у нацистській ідеології місце класу займає нація, місце класової ненависті – расова. Якщо в комуністичних системах вістря агресивності направлене перш за все всередину у країни, проти власного народу (класового ворога), то в націонал0соціалізмі і фашизмі – назовні. Проти інших народів. Головні відмінності основних різновидів тоталітаризму також чітко виражені в їхніх цілях: комунізм, відродження імперії, світове панування арійської раси; соціальних пріоритетах – робітничий клас в СРСР, нащадки римлян в Італії, арійська раса в Німеччині. Як бачимо, тоталітарні держави так чи інакше примикають до трьох основних різновидів тоталітаризму, хоча всередині кожної з цих груп існують відмінності.

Необхідно зазначити і те, що є позитивні риси і в тоталітаризмі. В умовах тоталітарного режиму можлива швидка мобілізація народу на вирішення важливих завдань. За короткий період країна може досягти високих результатів у соціально-економічній сфері. Інша справа, якою ціною. В СРСР це було досягнуто працею мільйонів в’язнів ГУЛАГУ, штучним голодомором в Україні під час масової колективізації.

Авторитаризм є різновидом автократичного (недемократичного) політичного режиму, при якому політична влада здійснюється конкретним суб’єктом (групою, партією, класом) при мінімальній участі народу.

Авторитаризм має, на відміну від демократії, багату політичну історію. До неї можна віднести азійські сатрапії, стародавні тиранії, деспотії, олігархії, абсолютистські монархії Середньовіччя і Нового часу, новітні диктаторські режими і військові хунти. Класичним виразом, який влучно передає сутність авторитарного політичного режиму, можна вважати слова французького короля Людовіка ХІV «Держава – це я». В сучасному світі авторитарні режими найбільше поширені в країнах Азії, Африки, Близького Сходу, Латинської Америки та в пострадянських республіках.

Авторитаризм у наш час можна вважати як проміжний режим між демократією і тоталітаризмом. З демократичним режимом його зближує наявність автономних, не контрольованих державою суспільних сфер і елементів громадянського суспільства. З тоталітаризмом його поєднує абсолютна, не обмежена законом влада. Режим може як самостійно функціонувати, так і при певних обставинах і умовах (політичних, економічних, соціальних) трансформуватися в сторону першого чи другого.

Авторитаризм характеризують наступні ознаки:

- концентрація влади в центрі і на місцях у руках політичного лідера чи певного кола, партії, коаліції з одного боку, а з іншого, – відчуження народу від реального впливу на владу;

- деформується принцип розподілу влади на користь виконавчої, а наявність деяких елементів демократії (наприклад представницьких органів влади) обмежується владними суб’єктами;

- деформована дія принципу виборності державних органів і посадових осіб та їх контроль і підзвітність зі сторони суспільства. Поповнення (рекрутування) правлячої політичної еліти здійснюється в основному закритим способом – т.зв. система гільдій.

- державне управління характеризується жорсткими командно-адміністративними методами керівництва, можуть використовуватися каральні заходи у внутрішньої політиці, але практично не використовуються масові репресії, вони мають вибірковий характер;

- органи державної влади, виходячи з власного розуміння політичної доцільності, можуть діяти на свій розсуд, нерідко ігноруючи норми закону і маніпулюючи ними в своїх інтересах. Силові структури практично непідконтрольні суспільству і часто використовуються владою у політичних цілях;

- єдина ідеологія відсутня, але її можуть замінити традиції, релігія, культура, які наділяють легітимністю лідера і одночасно можуть і частково обмежувати його владу;

- існує обмежена свобода слова, напівгласність, часткова цензура, але повний контроль над всіма сферами відсутній;

- права і свободи людини можуть декларуватися, але реально не забезпечуватися, перш за все у політичній сфері. Людина позбавлена гарантій безпеки у своїх відносинах з державою, де судова система залежить і контролюється владою, є додатком до неї і залежна у своїх рішеннях;

- існування обмеженого ідеологічного і політичного плюралізму, що є, на думку багатьох політологів, однією з найхарактерніших рис авторитаризму.

Обмеження стосуються виключно політичних об`єднань, партій, груп інтересів і тиску. Рівень обмеження дозволяє функціонування політичних партій, певних схем напів- і псевдо опозиції режиму в умовах напівсвободи. Напівопозиційні партії і групи можуть дозволити собі навіть критику режиму, але одночасно визнавати його легітимність, а також прагнути до участі у владі. Разом з тим, застосовуються репресії проти реальних опонентів, тих, хто справді представляє реальну загрозу владі. Тоді може вводиться жорстка цензура, заборонятися окремі політичні партії, ставати жорсткою правова система, відбуватися маніпулювання законом для переслідування і покарання політичних супротивників (з цього приводу класичним є вираз, який приписують іспанському диктатору Ф. Франко: «Моїм друзям все, ворогам – по закону»).

Краще зрозуміти сутність авторитаризму допоможе розгляд його основних різновидів:

- традиційні режими, які поширені в державах з абсолютистською формою монархії. Для них властива необмежена влада монарха, легітимність якої має традиційний характер. Монарх наділений необмеженою владою в законодавчій, виконавчий та судовій сферах, призначає уряд, який виконує його волю і підзвітний йому, а представницькі органи можуть бути відсутні або підпорядковані йому. Такі режими функціонують у країнах Арабського Сходу – Саудівській Аравії, Омані, Катарі, Брунеї, Об’єднаних Арабських Еміратах;

- військово-бюрократичні диктатури, що встановлюються в результаті військових переворотів (путчів). Владу захоплюють військові, діяльність політичних партій і організацій, представницьких органів забороняється, або обмежується. Такими були диктатура «чорних полковників» у Греції, військові хунти у Чилі, Аргентині, Бразилії, Парагваї та інших країнах Латинської Америки, Азії, Африки;

- персональні тирані. За умов такого персоніфікованого режиму влада належить одноособовому диктатору, який опирається на репресивний поліцейський апарат, а інші інститути влади слабкі. Прикладами такого режиму є режим Саддама Хусейна в Іраку, Іді Аміна в Уганді, Самоси в Нікарагуа. Різновидом такого режиму є султанізм, де при владі задіяні близькі родичі і друзі диктатора, які мають вирішальний вплив на економіку та інші сфери суспільного життя (режим Дювальє в Гаїті, ДР Конго при диктатурі Мобуту, Центральноафриканська республіка при Бокассо);

- неоавторитарні режими. Вони характеризуються концентрацією влади в руках правлячої еліти при формальному функціонуванні багатьох партій, опозиції, періодичних і конкурентних виборів. Проте влада, завдяки різного роду маніпуляціям зберігається в руках однієї партії. Такі режими, наприклад, функціонують в Мексиці, Сирії, а також у Росії та в більшості пострадянських республік;

- теократичні авторитарні режими характеризуються владою фанатичних релігійних кланів. Прикладом такого типу є політичний режим в Ірані, який утворився в наслідок революції 1979 р., коли владу захопили ісламські фундаменталісти на чолі з аятолою Хомейні; режим талібів в Афганістані в др. пол. 90-х рр. ХХ ст. Такі режими мають багато спільних рис з тоталітарними, роль ідеології займає релігія.

Авторитарні режими найпоширеніші в сучасному світі і тому багатоманітні. В політичній науці виділяють ще й такі типи:

- однопартійні режими (Єгипет при Насері, Аргентина при Пероні);

- корпоративний авторитаризм, тіньовий авторитаризм – влада тіньових, нерідко і кримінальних угрупувань;

- бюрократичний авторитаризм – влада здійснюється закритою групою чиновників, адміністративно-управлінським апаратом, що спирається на армію та силові органи;

- олігархічний авторитаризм – влада заснована на сполученні політичного та економічного панування, союзі бюрократії олігархічних угрупувань (Туніс, Філіппіни при Маркосі (1972 – 1985)). Соціальним результатом політики при такому режимі є різка диференціація і поляризація населення на бідну більшість і меншість, яка швидкими темпами багатіє;

- популістські режими – засновані на здобуванні популярності в широких масах за допомогою демагогії, використання стереотипів і міфів, маніпулювання суспільною думкою, широкого використання форм безпосередньої демократії – виборів, референдумів, різноманітних форм політичної участі громадян (мітингів, демонстрацій) для легітимації влади.

Політологи виділяють також як окремий різновид т.зв. «авторитаризм розвитку». Його головними рисами є не консервація існуючих соціально-політичних відносин, що історично склалися в суспільстві і є характерними для вище означених типів авторитаризму, а сприяння і стимулювання соціальної, політичної та економічної модернізації. Держава стає ініціатором змін у соціально-економічному житті, впроваджує їх під своїм йде на користь всього суспільства контролем, що в кінцевому результаті (Китай, Південна Корея у 80-х рр., Таїланд, Індонезія). Авторитаризм може бути, як вже зазначалося вище, перехідним режимом під час трансформації тоталітаризму. Для такого режиму характерним є одночасна наявність і функціонування як авторитарних, так і демократичних елементів, він визначається в політології як перехідний, гібридний, є характерним для пострадянських держав (Росія, Білорусь, Молдова, а також Україна).

Завершуючи аналіз авторитарних політичних режимів, необхідно акцентувати на тому, що неправомірною оцінкою є оцінка авторитаризму як лише негативного явища. Політична історія знає багато прикладів, коли авторитарні режими, завдяки здатності мобілізувати соціальні ресурси на стратегічних напрямках розвитку суспільства і нейтралізації політичних супротивників, забезпечили успішний розвиток багатьох країн – Іспанії, Індонезії, Таїланду, Південної Кореї, Чилі та інших.

Висновки:

1. Політична система – це сукупність взаємозалежних державних і суспільних інститутів, цінностей і норм, а також принципів організації та здійснення політичної влади.

2. Основоположниками класичної теорії політичних систем є Д. Істон, Г. Алмонд, К. Дойч, які використовували для наукового аналізу системний, структурно-функціональний і комунікативний метод дослідження.

3. У структурі політичної системи виділяють «інституціональні» (політичні інститути – держава, партії, групи інтересів, громадські організації) і «орієнтаційні» (політична культура) елементи.

4. Життєдіяльність політичної системи виявляється в процесі виконання цілої низки функцій: мобілізаційної, розподільчої, регулятивної, адаптаційної, функції політичного реагування, рекрутування еліт, політичної соціалізації та ін.

5. Існує чимало класифікацій політичних систем. Серед найпоширеніших – виділення англо-американських, європейсько-континентальних, до індустріальних і тоталітарних систем (Г. Алмонд), відкритих і закритих систем (К. Поппер), ліберальних, комуністичних, традиційних, популістських і авторитарно-консервативних систем (Ж. Блондель).

6. Політичний режим як функціональний аспект політичної системи являє собою сукупність засобів і методів реалізації політичної влади.

7. серед великої кількості підходів до класифікації політичних режимів можна віднести типологію традиційних політичних систем (диктатури та демократії) і сучасних політичних систем (демократії та автократії). До основних різновидів автократичних режимів відносять тоталітарний і авторитарний.

8. Тоталітарний режим характеризується повним контролем державної влади над усіма сферами громадського життя, диктатом однієї партії, єдиною ідеологією, репресивними методами управління. Основними історичними різновидами тоталітарних режимів є комуністичний тоталітаризм, фашизм і націонал-соціалізм.

9. Авторитарний політичний режим заснований на диктатурі однієї особи, певної групи, партії або інституту. Для авторитаризму характерна: відмова від тотального контролю над суспільством, відсутність єдиної ідеології при збереженні всіх інших ознак автократичного режиму. До різновидів авторитаризму відносять військові, традиційні, теократичні, персоніфіковані, неоавторитарні та ін. режими.

10. Демократичний політичний режим характеризується домінуванням закону в усіх сферах громадського життя, високим ступенем реалізації прав людини, політичним плюралізмом, реалізацією принципу розподілу влади, розвиненим громадянським суспільством.

11. До сучасних теоретичних концепцій демократії відносять елітарні моделі демократії (концепція плюралізму еліт і теорія демократичного елітизму), засновані на концепції конкурентної демократії, теорію партісіпаторної демократії, а також ціннісну, модернізацій ну, економічну, раціонально-утилітарну, інституціональну та ін.

12. В залежності від форм і способів участі громадян у політичному житті виділяють пряму (безпосередню) і представницьку демократію.

13. Під поліархією розуміється форма здійснення політичної влади, що характеризується плюралістичністю та опозиційністю.

Контрольні питання та завдання для самостійної роботи:

1. У чому полягає сутність поняття «політична система»?

2. Як діє механізм функціонування політичної системи за ідеєю Д. Істона?

3. Який з елементів політичної системи виступає основним, визначальним? Чому?

4. Які функції виконує політична система?

5. Які типи політичної системи відомі Вам? До якого з них можна віднести політичну систему України?

6. Від чого залежить стабільність політичної системи?

7. Що таке політичний режим?

8. Які фактори відіграють вирішальну роль в становленні того чи іншого політичного режиму?

9. Які з ознак демократичного політичного режиму Ви вважаєте визначальними й чому?

10. У чому полягає сутність тоталітаризму?

11. Назвіть основні різновиди тоталітаризму. Зрівняйте тоталітарні режими різних країн.

12. У чому полягає відмінність авторитарного режиму від демократичного?

13. Який політичний режим існує в Україні? Аргументуйте свою відповідь.

Дайте відповідь на тестові завдання:

1. Яке з понять політології характеризує взаємодію держави, політичної системи з суспільством і особою?

А) партійна система

Б) громадянське суспільство

В) політична еліта

Г) політичний режим

2. Яка з рис політичного життя властива тоталітаризму?

А) монополія влади єдиною партією, її зрощення з державним

апаратом

Б) відсутність офіційної політичної ідеології

В) контроль громадянського суспільства за діяльністю державних

органів

Г) пріоритет прав людини над правами держави

3. Авторитарний політичний режим – це:

А) влада народу

Б) влада натовпу

В) влада однієї особи чи групи осіб

Г) монопольна влада однієї партії

4. Яка із названих рис не відноситься до демократичних політичних режимів?

А) всі демократичні режими допускають існування реальної опозиції

до влади

Б) всі демократичні режими характеризуються розподілом влади

В) для демократичних режимів характерний федеративний

державний устрій

Г) всі демократичні режими гарантують права і свободи громадян

5. З яких підсистем складається політична система?

А) інституційної, світоглядної, нормативної, культурної,

комунікативної

Б) економічної, соціальної, культурної

В) владно-політичної, правової

Г) «входів» та «виходів» з політичної системи

6. Які зміни у політичній системі відбуваються у процесі політичних реформ?

А) певних змін зазнають усі підсистеми при збереженні існуючого

суб’єкта влади

Б) змінюється суб’єкт політичної влади

В) істотно змінюються функції політичної системи

Г) перебудовується інституційна підсистема політичної системи

Література:

1. Андреев С. Политические системы и политическая организация общества // Социально-политические науки. – 1992. – № 1.

Дата добавления: 2015-05-24