Хельд К. Подлинная экзистенция и политический мир // Вопросы философии. - №4. - 1997. - С. 39

держави і влади. В цій дилемі «політика-людина» саме остання ланка є домінуючою.«... Проблема співвідношення людини і політики, з погляду антропології політичної, ґрунтується на абсолютному пріоритеті особи як спеціально-політичного суб'єкта»³³. Філософія політики (політична філософія) у її антропологічній функції прагне, як і будь-яка філософська теорія, дослідити найглибші, сутнісні чинники існування політичної людини. В цих дослідженнях політичний філософ неодмінно має визна­чити як світоглядний, так і софійний раціональний аспекти своїх міркувань та узагальнень. Саме цим він відрізняється від політолога, теоретика політики, який переважно обмежує проблемне поле свого дослідження аналізом конкретних явищ політичного життя. У своєму знаменитому есе «Що таке політична філософія?» Лео Штраус виразно визначив відмінність між політичною філософією і політичною наукою, ініціював дискусію щодо правомірності розрізнення філософського і нефілософського політичного знання. Звичайно, таке розрізнення не має абсолютного і тим більше — антиномічного характеру. Політична філософія і політична наука жив­ляться одним і тим самим емпіричним джерелом, рефлексують спільну для них соціально-політичну реальність. Але вивчають її на різних рівнях, інтерпретують та пояснюють у неоднаковий спосіб.

«Результати досліджень на обох цих рівнях адресовані політичній практиці, але філософія, на відміну від науки, не звертається до практики безпосередньо. Вона сама не розв'язує ніяких практичних завдань, у неї свої завдання»³⁴. Неодмінними атрибутами політичної філософії є універ­салізм, субстанціоналізм, деонтологізм, тобто риси, які зумовлюють її абстрактність і певний утопізм (ідеалізація). В той же час політична наука характеризується своєю націленістю на конкретні проблеми і супереч­ності політичного життя, що, зокрема, відбивається у назві такої частини її теорії, як «практична політологія». Відомий сучасний італійський дослідник політики Дж. Сарторі стверджує, що політична філософія взагалі не піддається реалізації в дійсності, адже «філософія не є... думка у функції переведення ідеї у факт». Для цього існує наука, яка спрямовує «переведення теорії у практику», «проектування для втручання». Особливості власне філософського та політологічного підходу до політич­них об'єктів можна проілюструвати на прикладі свободи. Якщо для філософа свобода виступає неодмінною умовою «нормального» політич­ного існування в найзагальнішому та ідеальному сенсі, то для політолога-теоретика або практика-політика ця проблема існує як комплекс кон­кретних свобод — слова, совісті, зібрання тощо, а також як сутність суспільних механізмів їх забезпечення (політичні технології).

___________

³³ Антропологія політична // Політологічний енциклопедичний словник. — К., 1997. — С. 23.

Дата добавления: 2015-05-24