Навчально-методичні рекомендації. 1. Процес впровадження політичних цінностей називається:

ТЕСТИ

1. Процес впровадження політичних цінностей називається:

а) політичною соціалізацією; б) передвиборною агітацією;

в) культурною інтеграцією особи; г) політичною стратифікацією.

2. Які елементи складають структуру політичної культури?

а) політичний досвід; б) політична поведінка; в) політичні символи;

г) політична соціалізація; д) політична свідомість.

3. Які риси притаманні патріархальній політичній культурі?

а) орієнтації на активну діяльність держави;

б) орієнтації на місцеві, общинні цінності;

в) орієнтація на активну участь громадян у політичному житті;

г) відсутність очікувань громадян стосовно політичної системи.

4. Які ознаки властиві підданській політичній культурі?

а) орієнтація на обмежену участь у політичному житті;

б) орієнтація на активну участь громадян у політичному житті;

в) орієнтації на місцеві, общинні цінності;

г) пасивне ставлення до політичної системи.

5. Які характеристики відповідають активістській політичній культурі?

а) орієнтація на активну неучасть у політичному житті;

б) орієнтація на активну діяльність держави;

в) орієнтація на активну участь громадян у політичному житті;

г) наявність вимог і очікувань громадян стосовно політичної системи.

6. Що таке політична соціалізація?

а) вплив держави на економіку; б) діяльність партії по завоюванню і реалізації влади;

в) процес залучення людини до політичних цінностей; г) процес виховання та освіти.

7. Згрупуйте дані політичні символи за типами:

а) державна політична символіка; б) процесуальна політична символіка;

в) графічна політична символіка; г) агітаційна політична символіка;

д) скульптурно-архітектурна політична символіка;

1) інаугурація; 2) емблема; 3) прапор; 4) присяга; 5) герб; 6) скульптура;

7) гімн; 8) ордени і медалі; 9) пам’ятники; 10) коронація; 11) гасла; 12) плакати.

8. Політичні міфи відіграють у суспільному житті:

а) конструктивну роль; б) деструктивну роль;

в) їхня роль може бути конструктивною або деструктивною залежно від обставин

політичного розвитку суспільтсва і типу міфу.

9. Політична психологія вивчає:

а) психологічний розвиток молоді; б) динамічні характеристики етносів і націй;

в) соціально-психологічні хаарктеристики політичного життя країни;

г) прогнозування взаємовідносин етнічних груп на основі їх психологічних

особливостей;

д) виховання і самовиховання у контексті вікової психології;

е) політичну елітизацію українського суспільства; є) політичне лідерство.

10. Духовними основами політики є:

а) політична свідомість; б) педагогічна психологія; в) політична психологія;

г) етнічна психологія; д) політична ідеологія; е) політична міфологія;

є) політична культура; ж) політична конфліктологія.

Тема 9. Політичні еліти. Політичне лідерство.

1. Сутність, типологія і функції політичного елітизму.

2. Природа, концепції та класифікація політичного лідерства.

Реферати: 1. Еліта і маси в політиці: проблеми взаємодії.

2. Класичні теорії еліт Г.Моски, В.Парето, Р.Міхельса.

3. Політична еліта України: особливості формування та етапи еволюції.

4. Політичні лідери сучасної України.

Основні поняття: політична еліта, правляча еліта, бюрократична еліта, адміністративна, вища, опозиційна, середня еліта, ліволіберальна, відкрита еліта, закрита еліта; демократична, ліберальна, авторитарна; політичний лідер, політичне лідерство, лідер-герой, лідер-менеджер, лідер-ідеолог, лідер-представник, лідер-харизматик, лідер-угодовець, лідер-фанатик, лідер-догматик, лідер-диктатор, демократичний лідер, автократичний, лідер-вождь, лідер-герой, лідер-„пожежник”, лідер-маріонетка, політичний вождь, партійно-політична еліта, політична олігархія, адміністративна еліта, номенклатура, політичний клас, правляча еліта, політичний клан, політичне керівництво, етнополітична еліта.

Студенти повинні насамперед уяснити і осмислити ключові поняття і терміни. Синтезуючи більшість існуючих думок, „політичну еліту” можна визначити як найвпливовішу частину правлячої соціальної верстви (класу), яка активно впливає на реалізацію її інтересів у владі, в політиці та взагалі у суспільному житті. Слід розкрити зміст основних концепцій еліт (елітарна концепція Платона, теорії еліт Н. Макіавеллі, Ф. Ніцше, О. Шопенгауера), звернувши увагу на те, що елітизм як цілісна система поглядів та концепцій сформувався у першій половині XX ст. завдяки працям В. Паретто, Г. Моски та Р. Міхельса. Розглядаючи якісні характеристики еліт та їх типологію, слід звернути особливу увагу на соціальне представництво еліти, систему її рекрутування, номенклатурну систему та її соціальні наслідки, особливості формування та етапи еволюції політичної еліти України, її роль та місце у становленні державності, шляхи формування сучасної демократичної політичної еліти в Україні.

Найпоширенішими підходами до пояснення феномену політичних еліт у політології є ціннісний і функціональний.

Еліти типологізують за такими критеріями: за способом формування (закриті, відкриті); спо­собом отримання і збереження влади (легітимні, нелегітимні); здатністю стабілізувати суспільство (фрагментовані, нормативно інтегровані, ідеологіч­но інтегровані); ідеологічними цінностями і спо­собом здійснення влади (демократичні, ліберальні, тоталітарні, авторитарні); за видами політ. діяльності (державна, муніципальна, партійна, груп тиску).

О. Конт вважав, що зі зміною типу суспільства змінюється і тип еліти. Спочатку домінувала еліта свяще­ників, далі — чаклунів і, нарешті, учених. В американській політології еліта поділяється на статичну і виконавчу (за особистими якостями), а також на про­фесійну і групову (за типом впливу) (Дж. Сандерс, Р. Нейфа). Еліта оцінюється залежно від форми правління як традиційна, внутрішня і зовнішня (Д. Рісмен). Першій відповідає статична еліта, другій — динамічна, третій — наслідувальна.

Залежно від методів володарювання В.Парето виділив два типи еліт:

- еліта лисиць, в якій володіє "інстинкт комбінацій": здатність лавірувати, переконувати, обманювати. Прихід цієї еліти в систему управління втілює сусп. тенденцію до змі­ни;

- еліта левів. Для цього типу еліти характерна ставка на силові методи впливу і нездатність до укладання компромі­сів. Леви виражають консерватизм, тенденцію до стабільних форм організації суспільного життя.

Розрізняють дві системи рекрутування еліт: система гільдій та антрепренерська система (підприємниць­ка).

Політична еліта виконує декілька основних функцій:

• стратегічна функція - полягає в розробці загальнонацціональної програми дій щодо удосконалення та розвитку політ. й ек. ходу суспільства;

• організаторська функція — передбачає організаційну діяльність щодо практичної реалізації прийнятих стратегічних рішень;

• інтеграційна функція - проявляється в діяльності еліти, спрямованій на досягнення єдності та стабільності політичної й економічної систем суспільства.

У зв’язку з тим, що у сучасній політології лідерство не має однозначного тлумачення, то при підготовці другого питання необхідно з'ясувати існуючі підходи до визначення лідерства. Проблема лідерства перебу­ває у центрі уваги дослідників упродовж багатьох століть. Ф. Ніцше вба­чав у лідерстві вияви "творчого інстинкту", Г. Тард - наслідування по­слідовників, 3. Фрейд - наслідки ущімленого лібідо. До найважливіших теорій політичного лідерства належать теорія рис, ситуаційна теорія, психологічна теорія, марксистська теорія лідерства.

У сучасній політології воно не має однозначного тлумачення. Існує декілька різних підходів до визначення лідерства: "вплив, авторитет, влада і контроль над іншими" (Едінгер); своєрідне підприєм­ництво, що здійснюється на політичному ринку, де "підприєм­ці" у конкурентній боротьбі обмінюють свої соціальні програ­ми і способи розв'язання суспільних завдань на керівні посади (Опенгеймер, Фроліх та ін.); символ спільності й зразок політичної поведінки групи, здатний реалізувати її інтереси з допомогою влади (Амелін, Баталов); набір особистісних соціально-психологічних якостей лідера (Херманн, Дженнінгс); "функція певної ситуації" (Рісмен, Фромм).

Термін "лідер" (від англ.) означає "керівник", "провідник". Політичне лідерство є різнови­дом соціального лідерства і воно пов'язане з управлінням державними та суспільними процесами. Феномен політичного лідерства передбачає першість особи у політичних структурах державної влади, політичних партіях і групах тиску. Він розкривається через особистісні риси політика, рівень його команди, тип політичного режиму і характеру політичної ситуації.

У системі політичного лідерства виділяються три головні компоненти:

1) соціальні умови і чинники, які впливають на політичного лідера;

2) індивідуальні соціально-психологічні особливості лідера;

3) ресурси чи засоби, якими володіє лідер для здійснення політичної діяльності.

До типових рис політичного лідера відносяться: наявність професійної освіти й досвіду, інноваційність, ораторське мистецтво, висока комуніка­бельність, вміння сформувати команду.

Лідер у суспільстві має виконувати такі функції:

1) інтегративна (об'єднання мас) є важливою функцією політичного лідера в суспільстві. Лідер покликаний об'єднувати громадян навколо загальних цілей і цінностей, подавати приклад служіння народові, державі, Вітчизні;

2) комунікативна функція лідера характеризує його як суб'єкта владних відносин, який несе, в очах суспільства, персональну відпо­відальність за гарантії прав і свобод населення та, як наслідок, - за загальну діяльність керівної еліти. Через лідера зміцнюються канали політичного й емоційного зв'язку народу та влади;

3) мобілізаційна функція лідера виявляється в його здатності організувати та спрямувати активність населення на вирішення тих або тих конкретних проблем у державі та суспільстві. У виконанні цієї функції важливу роль відіграють авторитет лідера, його вміння надихнути населення на певні солідарні з режимом дії;

4) прогностична функція лідера полягає у віднаходженні й ухваленні оптимальних політичних рішень. Лідер вивчає ситуацію, оцінює її, визначає найважливіші проблеми й негативи і тенденції та встановлює, що і як має бути виправлено.

Лідер покликаний охороняти народні традиції, своєчасно помічати найменші нововведення, забезпечувати прогрес суспільства;

6) функція соціального арбітражу та патронажу, сутністю якої є захист членів суспільства від беззаконня, самоуправства бюрократії, спрямована на підтримку порядку та законності через контроль, заохочення чи покарання;

7) функція об'єднання керівної еліти полягає в тому, що по­літичний лідер, будучи вищим представником політичної еліти, здійснює зміцнення її внутрішньої цілісності, підвищення конкурентної здатності у взаєминах з іншими опозиційними угрупованнями.

В основі типологізації лідерства лежать такі критерії: джерело ви­знання (традиційне, легальне, харизматичне лідерство); місце у політичному режимі і стиль діяльності (авторитарне, демократичне); специфіка політичної діяльності (адміністра­тивне, агітаторське, теоретичне).

У залежності від того, яким способам зміни політичної та соціальної дійсності віддають перевагу лідери, їх поділяють на реформаторів, рево­люціонерів і консерваторів. Лідер-реформатор обирає еволюційний шлях зміни дійсності, прагне зберегти здобутки минулого, опирається на тра­диції. Лідер-революціонер заперечує існуючі у суспільстві базові цінності

й орієнтується на створення принципово нової суспільної системи, Лідер-консерватор вважає, що існуючий суспільний лад є найраціональнішим, і його він прагне зберегти й зміцнити.

Політичних лідерів поділяють за способом приходу до вла­ди на: «лідерів мимоволі», «лідерів зверху», «лідерів на під­ставі відборів й довір'я», «політичних кар'єристів», «лідерів на віру», «лжелідерів» (Тихомиров); та за стилем лідерства на: «бюрократів-політиків», «флюгерів-політиків», «інфант-політиків», «авантюр-політиків» (Курашвілі).

Цікаву типологію політичного лідерства запропонував Є. Вятр. Вона ґрунтується на психологічних рисах і типах поведінки політичних лідерів:

а) щодо ставлення до власного впливу й можливостей (лідер-ідеолог і лідер-прагматик);

б) стосовно своїх прихи­льників — лідер-харизматик (формує волю виборців) і лідер-представник (виражає волю тих, хто його висунув);

в) щодо супротивників — лідер-угодовець (залагоджує кон­флікти, обминає гострі кути) і лідер-фанатик (бажає загос­трити конфлікт або знищити супротивника);

г) за способом оцінки здібностей — відкритий лідер та лідер-догматик.

Викликає інтерес типологія політичних лідерів М. Херманн. Згідно з цією типологією виділяються чотири основні типи лідерів:

— лідер-«прапороносець» — видатна людина, яка має влас­не бачення дійсності, власний погляд на події та шляхи їх роз­витку (Ленін, Троцький, Мартін Лютер Кінг, Хомейні);

— лідер-«служитель» виступає у ролі виразника інтересів своїх прихильників, виборців, діє від їх імені — такі лідери схильні до популізму (Нурсултан Назарбаев, Леонід Кравчук, Олександр Мороз, Джордж Буш, Франсуа Міттеран та ін.);

— лідер-«торговець» схожий на продавця товару, який прагне умовити покупця купити товар. Цей тип лідера пови­нен переконати осіб, які «купують» його ідеї або плани, аби залучити людей до їх здійснення;

— лідер-«пожежник» швидко реагує на ті проблеми, що по­стають перед суспільством, відгукується на події і проблеми, діє відповідним чином.

Досить цікавими є політико-психологічні роздуми російсь­кого політолога В. В. Ільїна щодо формування «політичних типів» у ході політичної участі. По-перше, він аргументує те­зис: визначеність політичних типів детермінується не фізіо­логічно, а головним чином, екзистенційно і соціально, хоча вплив психосоматики на політичну участь у вигляді базових схильностей є реальним. По-друге, використовуючи відомий підхід І. Павлова та комбінуючи особливості центральної нер­вової системи (темперамент) з акцентованими якостями осо­би, він здійснює таку класифікацію та персоналізацію:

— сангвінік — сильний, активний, «невгамовний» (по­літичний тип Петра І, В. Леніна, Л. Троцького);

— флегматик — сильний, врівноважений, інертний (політичний тип імператорів Миколи І, Олександра III, геть­мана І. Мазепи);

— холерик — сильний, неврівноважений, рухливий (по­літичний тип Олександра II, гетьмана Б. Хмельницького, президента України Л. Кравчука);

— меланхолік — слабкий, неврівноважений (політичний тип Петра II, Петра III, деякою мірою Миколи II).

Професійна компетентність лідера полягає у його здат­ності згуртувати навколо себе команду експертів, здатну роз­робити ефективні економічні та політичні програми:

• лідер-"ключник" є "обличчям" групи, яку він виражає у зовнішньому середовищі і від імені якої діє;

• лідер-третейський суддя і миротворець орі­єнтується на вирішення соціальних конфліктів, на роль судді, гаранта суспільної безпеки. Цей тип політика відображає, з од­ного боку, прагнення різних сегментів еліти мати арбітра, який гасив би її корпоративні конфлікти, а з іншого - прагнення на­селення мати захисника від свавілля бюрократії і можливих ризиків, викликаних конфліктними суспільними відносинами або економічними труднощами;

• лідер-"символ". Багато суспільно-політичних рухів ідентифікуються з іменами своїх засновників або найбільш яс­кравих лідерів. Лідер-"символ" може виступати в різ­них іпостасях: втілює собою релігійність (Р.Хомейні), суспільно-політичну (Й.Сталін, А.Сахаров) або національну орієнта­цію (О.Бісмарк як втілення "німецькості");

• лідер-"батько". Політик подібного типу концентрує в собі увесь набір ролей, очікуваних від нього його послідовни­ками, Політик ідентифікується з ідеалами групи чи усього на­селення і вбирає в себе позитивні емоції і відчуває відданість з боку своїх послідовників. Можливі ситуації, коли складається культ особи, під яким розуміють крайню, максимально зави­щену оцінку функцій і ролі політичних лідерів в історії, включно до їхнього обожнення. Найважливішим наслідком культу може стати велика концентрація політичної, духовної, економі­чної та інших типів влади в руках однієї людини;

• лідер-"офірний цап". Як справедливо зазначають психологи, наскільки лідер може бути об'єктом позитивних відчуттів у випадку досягнення групою поставленої мети, на­стільки ж він може служити мішенню для звинувачувань у ви­падку невдачі. На політика переноситься відповідальність за невдалий економічний і політичний курс, за політичну нестабі­льність, за падіння престижу країни на міжнародній арені.

Як правило, "чисті" типи лідерів зустрічаються рідко; у кожному із них у певних пропорціях поєднуються риси кількох різновидів лідерства. Але домінування у їх поведінці певних якостей дозволяє віднести їх до певного типу.

Переважання політичної культури, орієнтованої на активну участь у політиці, наявність стійких демократичних традицій, неза­лежного від держави громадянського суспільства звужують можливості для некомпетентного політичного лідерства, виявів волюнтаризму і зловживання владою лідерами. Мож­ливість ненасильницьким шляхом усунути від влади негідного лідера є однією з ознак демократії.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ:

1. Дайте визначення поняттям „еліта”, „політична еліта”, „соціальна еліта”, „правляча еліта”.
2. Як впливає політична соціалізація в суспільстві на формування політичної еліти і політичного лідерства?
3. Назвіть основні типи еліт.
4. Порівняйте концепції еліт Д.Донцова і В.Липинського.
5. Поясніть взаємозв’язок трансформації політичних систем і політичних еліт.
6. Які відмінності між політичною елітою і номенклатурною системою?
7. Проаналізуйте основні функції політичної еліти.
8. Яку людину можна вважати політичним лідером?
9. Яка різниця між політичним лідером і демагогом?
10. Як класифікуються політичні лідери?
11. Які вимоги висуває суспільство до політичного лідера?
12. Проаналізуйте історико-соціальну ретроспективу української еліти, її становлення і руйнування.

Дата добавления: 2015-05-24