Фаворити чемпіонату світу

Фаворитами виходили бразильці і на фінальний матч чемпіонату світу 1950 р. Все говорило тоді за них: І великі перемоги в попередніх матчах, і рідні стіни, і нова тактика гри ("з чотирма захисниками"), яку, як виявилось на ділі, бразильці вперше застосували не в 1958 р., а вісьмома роками раніше. Але чемпіоном світу вдруге стала команда Уругваю, ведена видатним стратегом Хуаном Скьяффіно.

Правда, перемога південно-американців не залишала відчуття повної, беззастережної: адже в чемпіонаті світу не брали участь дві найсильніші команди Європи 1950 р. Мабуть, збірні Угорщини та Австрії (у складі яких грали відомі всьому світу Дьюла Грошіч, Іожеф Божик, Нандор Хідегкуті і Вальтер Земан, Ернст Хаппель, Герхард Ханаппі і Ернст Оцвірк), бери участь вони в чемпіонаті світу, захистили б честь європейського футболу на стадіонах Бразилії більш гідно.

Збірна Угорщини незабаром довела це на ділі - стала в 1952 р. олімпійським чемпіоном і перемогла у 33 матчах майже всі кращі команди світу, лише п'ять зігравши внічию і два програвши (в 1952 р. збірної Москви - 1: 2 і у фіналі першості світу 1954 м. збірної ФРН - 2:3). Такого досягнення не знала жодна команда земної кулі після гегемонії англійців на початку століття! Невипадково збірну Угорщини першої половини 50-х фахівці футболу називали командою мрії, а її гравців - чудо футболістами...

Кінець 50-х і 60-і рр.. увійшли в історію футболу як незабутні, коли видатну майстерність демонстрували прихильники різних ігрових шкіл. Оборона брала гору над атакою, і знову тріумфувала атака. Кілька маленьких революцій пережила тактика. І на тлі всього цього сяяли найяскравіші зірки, мабуть, найяскравіші в історії національних футбольних шкіл: Лев Яшин та Ігор Нетто, Альфреда ді Стефано і Франсіско Хенто, Раймон Копа і Жюст Фонтен, Полеі Діді, Гаррінча і Жільмар, Драгослав Шекуларац і Драган Джаіч, Йозеф Масопуст і Ян Поплухар, Боббі Мур і Боббі Чарльстон, Герд Мюллер, Уве Зеелер і Франц Беккенбауер, Ференц Відні і Флоріан Альберт, Джачінто Факкеттіі Джанні Рівера, Жаірзіньо і Карлос Альберті...

У 1956 р. олімпійськими чемпіонами вперше стали радянські футболісти. Чотири роки потому вони ж відкрили список володарів Кубка Європи. У складі збірної СРСР того періоду виступали воротарі Лев Яшин, Борис Разінскійі Володимир Маслаченко, захисники Микола Тищенко, Анатолій Башашкін, Михайло вогників, Борис Кузнєцов, Володимир Кесарії, Костянтин Крижевський, Анатолій Масленкін, Гіві Чохелі і Анатолій Крутиков, півзахисники Ігор Ні-то, Олексій Парамонов, Йосип Беца, Віктор Царьов та Юрій Воїнів, нападники Борис Татушін, Анатолій Ісаєв, Микита Симонян, Сергій Сальников, Анатолій Ільїн, Валентин Іванов, Едуард Стрільців, Володимир Рижкін, Слава Метревелі, Віктор понеділок, Валентин Бубукін і Михайло Месхи. Ця команда затвердила свій високий клас двома перемогами над чемпіонами світу - футболістами ФРН, над збірними Болгарії та Югославії, Польщі та Австрії, Англії, Угорщини та Чехословаччини. До повного тріумфу в ці чотири роки до виграшу двох найпочесніших титулів (олімпійського та європейського чемпіонів) хотілося б завоювати і титул чемпіона світу, але...

Кращими з кращих в цей час були все-таки футболісти збірної Бразилії. Тричі - у 1958, 1962і 1970 рр..- Вигравали вони головний приз чемпіонату світу - "Золоту богиню Ніке", завоювавши цей приз навічно. Їх перемоги були справжнім святом футболу-ігри яскравою, якого немає дотепністю і артистизмом.

Але й до корифеям підкрадаються невдачі. На першості міра1974 р. бразильці, виступаючи без великого Поле, склали чемпіонські повноваження. На чергове чотириріччя троном вдруге заволоділи - після 20-річної перерви-футболісти збірної ФРН. Допомогли їм не стільки "рідні стіни" (чемпіонат проходив в містах ФРН), скільки перш за все високу майстерність всіх гравців команди. І все ж заслуговують бути зазначеними персонально її капітан - центральний захисник Франц Беккенбауер головний бомбардир - центрфорвард Герд Мюллер. Дуже добре виступили і голландці, що зайняли друге місце. У їхніх лавах виділявся центральний нападаючий Йохан Кройфф. Другого великого успіху (після перемоги на олімпійському турнірі 1972 р.) Домоглися поляки, що зайняли на цей раз 3-е місце. Чудово грали їх півзахисник Казімєж Дейна і правий крайній нападаючий Гжегож Лято.

Наступного року знову змусили говорити про себе наші футболісти: Київське "Динамо" перемогло в одному з найбільших міжнародних турнірів - розіграші Кубка володарів кубків європейських країн.

Кубком європейських чемпіонів заволоділа мюнхенська "Баварія" (знову краще за інших грали в ній Беккенбауер і Мюллер).

З 1974 р.. володарі Кубка європейських чемпіонів і Кубка кубків у вирішальному матчі між собою змагаються за Суперкубок. Перший клуб, удостоєний честі заволодіти цим призом, - "Аякс" з голландського міста Амстердам. А друга - київське "Динамо", що перемогло знамениту "Баварію".

1976 приніс першу Олімпійську перемогу футболістам НДР. У півфіналі вони обіграли збірну СРСР, а у фіналі - поляків, що носять звання олімпійських чемпіонів 1972 р. У збірної НДР відзначилися в тому турнірі воротар Юрген Крій і захисник Юрген Дернер, щодо якого було записано 4 голи (більше, ніж він, забив лише центрфорвард польської збірної Анджей Шарма). Збірна СРСР, як і чотири роки тому, здобула бронзові медалі, перемігши в матчі за 3-е місце бразильців.

У тому ж, 1976 р. проводилося чергове першість Європи. Героями його стали футболісти Чехословаччини, які перемогли обох фіналістів Х чемпіонату світу - збірні Голландії (у півфіналі) і ФРН (у фіналі). А в чвертьфінальному матчі майбутнім переможцям першості поступилися футболісти СРСР.

У 1977 р. в Тунісі відбувся перший чемпіонат світу серед юніорів (гравців до 19 років), в якому взяли участь 16 національних збірних. Відкрили список чемпіонів юні футболісти СРСР, серед яких були добре відомі зараз Вагіз Хидіятуллін і Володимир Безсонов, Сергій Балтача і Андрій Баль, Віктор Каплун, Валерій Петраков і Валерій Новіков.

1978 дав футбольному світу нового чемпіона світу. Переможцями у суперечці кращих вперше стали аргентинці, які перемогли у фіналі голландців.

Аргентинські футболісти домоглися великого успіху і в 1979 р.: вперше перемогли в юніорському чемпіонаті світу (друга за рахунком), перегравши у фіналі першого чемпіонів - юніорів СРСР.

У 1980 р. найбільших футбольних турнірів було два. Перший - чемпіонат Європи - проходив у червні в Італії. Після восьмирічної перерви переможцями першості континенту стали футболісти збірної ФРН, в черговий раз показали чудову гру. Особливо відзначилися в західнонімецькій команді Бернд Шустер, Карл-Хайнц Румменігге і Ханс Мюллер.

Другим найбільшим у році змаганням футболістів став олімпійський турнір у Москві. Лаври чемпіонів Олімпіади вперше завоювали чехословацькі футболісти (на чемпіонаті Європи вони занялі3-е місце). Наша збірна у третій раз поспіль отримала бронзові нагороди.

1982 р. приніс третю перемогу в чемпіонаті світу футболістам Італії, в атаці яких відзначився Пасли Россі. У числі переможених ними були збірні Бразилії та Аргентини. Россі отримав у тому ж році і "Золотий м'яч" - приз найкращому футболістові Європи.

Але через два роки, на чемпіонаті Європи, найсильнішою була інша команда - збірна Франції, а кращим гравцем континенту став її лідер - Мішель Платіні (він же був визнаний кращим гравцем Європи в 1983 і в 1985 рр..).

1986.. У другий раз завоювали Кубок володарів кубків європейських динамівці Києва, а один з них - Ігор Бєланов - отримав "Золотий м'яч". На чемпіонаті світу в Мексиці найсильнішою командою, як і в 1978 р., стала збірна Аргентини. Кращим футболістом року було визнано аргентинець Дієго Марадона.

Дата добавления: 2015-05-24