Стилі гри

На думку футбольних фахівців, у світі існує кілька стилів гри. Так, ска­жімо, особливостями шотландського стилю гри є застосування гравцями численних коротких передач (на 5 - 10 м). Він вимагає високого рівня тех­ніки і виходів гравців на вільні позиції. Гра ведеться шляхом виконання пе­редач вперед, назад, упоперек, тому гравці розташовуються у вигляді три­кутників. Мета цього стилю: довести суперника до втоми за рахунок трива­лого збереження м'яча під своїм контролем і мінімальною витратою сил власної команди (тут гравці уникають індивідуальних дій).

Переваги шотландського стилю гри:

– тривале володіння м'ячем;

– намагання вести колективну гру;

– гра без м’яча;

– економія сил гравців.

Недоліки шотландського стилю гри:

– уповільнення гри (короткі передачі і прийом м'яча);

– неефективність його використання у складних метеорологічних умо­вах (мокре, брудне, болотисте поле);

– повільне оволодіння простором поля.

Англійський стиль, навпаки, ґрунтується на довгих сильних передачах (понад 30 м), переважно високих. Цей стиль гри застосовують у складних метеорологічних умовах (нерівне, мокре, брудне поле). Ме­тою цього стилю є швидке оволодіння простором поля, що вимагає першої "довгої" точної передачі.

Переваги англійського стилю гри:

– здійснення швидких атак;

– прискорення темпу гри;

– індивідуальні дії у грі (боротьба за м'яч);

– тиск під час ударів по воротах.

Недоліки англійського стилю гри:

– хаотичність гри;

– високі вимоги до кондиційних якостей гравців;

– втрата видовищності гри.

Футбольні школи

Відповідними модифікаціями класичних систем гри є футбольні школи. Так, австрійську школу гри характеризує елегантність рухів, точність пере­дач, надійність зупинок, філігранність обвідок та фінтів. Іншими слова­ми - плетіння "мережив". Ця школа досягла свого апогею у 1928 - 1934 рр. і побудована на видовищних ефектах.

В основі чеської школи - шотландський стиль гри. Її особливості - короткі подачі низом, гостра боротьба за м'яч і велика привабливість гри з неочікуваними середніми і довгими передачами м'яча між захисниками з виходом нападаючого на вільний простір до бічної лінії, відома "чеська вуличка".

Угорська школа також започаткувалася з шотландського стилю, але во­на збагатилася за рахунок чергування коротких і довгих передач м'яча, ви­сокого рівня фізичної підготовки гравців, швидкості і жорсткості в грі, високого рівня техніки володіння м'ячем і прояву в грі тактичної думки.

Представниками латинської школи є футболісти Італії, Франції, Іспанії, Португалії. Ця школа поєднала в собі риси англійської, угорської і південноамериканської шкіл. Їй властива швидкість рухів та комбінаційність дій, динаміка, ефектна гра, політ думки гравців.

Південноамериканська школа, представниками якої є Уругвай, Бразилія, Аргентина, увібрала в себе уругвайський дух боротьби, індивідуальність та імпровізацію бразильців і фізичну підготовку аргентинців. В її джерелі шотландський стиль гри, а характерні особливості - досконала, на рівні циркової, технічна підготовленість, еластичність рухів, імпровізація дій. Великий недолік цієї школи є занадто м'яка гра.

Яскравими представниками середньоєвропейської школи є Німеччина, Голландія, Бельгія та ін. Визначальні риси цієї школи: жорсткість боротьби за м'яч на землі та в повітрі на всіх ділянках поля, націленість гравців на ворота з використанням середніх і довгих передач, особлива інтенсивність гри, достатньо високий рівень володіння технікою та раціональність тактичних дій. Щоб так діяти протягом усього матчу, футбо­лісти мусять мати і відповідний рівень фізичної підготовки.

Дата добавления: 2015-05-24