Види, форми і методи фінансового контролю

В залежності від суб’єктів, що здійснюють фінансовий контроль, розрізняють наступні його види.

Державний фінансовий контроль проводять органи державної влади і управління. Державний фінансовий контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий.

Загальнодержавний контроль здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна митна служба, місцеві державні адміністрації та інші структури. Від того, як організовано загальнодержавний контроль в країні, залежать шляхи економічного розвитку суспільства, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки тощо.

Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств і організацій та проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. В останні роки в зв’язку з ліквідацією великої кількості міністерств, виникненням нових форм власності, масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.

Громадський фінансовий контроль при адміністративно-командній системі був наймасовішим видом фінансового контролю. Його здійснювали партійні органи і комітет громадського контролю (більше 10 млн. чол.). Реально громадський контроль не виконував своїх функцій через непрофесійність та незацікавленість виконавців. Зараз цей вид контролю в Україні здійснюють:

громадські організації (партії, рухи, профспілки, що стежать за виконанням умов трудового договору);

засоби масової інформації;

окремі фахівці (фізичні особи) на основі добровільності та без жодних матеріальних відшкодувань.

Аудит - відносно новий для України вид фінансового контролю. Це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Поява і розвиток аудиту в Україні обумовлені:

- відмиранням неефективного відомчого контролю;

- наявністю підприємств нових форм власності, для яких немає поняття “вищестояща організація”, яка б здійснювала контроль за їхньою діяльністю;

- неможливістю загальнодержавними органами фінансового контролю охопити регулярними і глибокими перевірками всі суб’єкти господарювання (що і покладається на аудиторські фірми).

В залежності від часу проведення виділяють наступні форми фінансового контролю:

- попередній, що проводиться до здійснення фінансових операцій (наприклад, бухгалтерія підприємства перед тим, як виписати документи на витрачання коштів, перевіряє доцільність витрат, їх відповідність потребам згідно норм);

- поточний, що проводиться в процесі здійснення фінансових операцій (наприклад, перерахування податків, здійснення виплат);

- наступний, що проводиться після закінчення певних періодів (по підсумках місяця, кварталу, року).

Основним методом проведення попереднього і поточного контролю є візуальні перевірки, що не оформляються ні актами, ні довідками. Вся справа зводиться до розпорядження, наказу в письмовій чи усній формі про недопущення чи призупинення незаконної фінансово-господарської операції. А за результатами наступного фінансового контролю складаються акти чи довідки.

Методи фінансового контролю - це конкретні прийоми проведення фінансового контролю. Вони поділяються на:

- натуральні, коли контроль проходить не по документах, а перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний замір, контрольний запуск сировини у виробництво, перевірка фактично виконаних робіт тощо);

- документальні, коли контроль проходить по документах (ревізії і перевірки).

При документальній перевірці спочатку здійснюється формальна перевірка - наявність реквізитів, підписів, печаток, відсутність виправлень, підчисток. Потім документи вивчають хронологічним або систематизованим методом.

Хронологічний метод - це вивчення документів без їх попередньої класифікації в тій послідовності, в якій відбувалися операції. Даний метод важко застосовувати на великих об’єктах, оскільки він не дозволяє охопити всі фінансово-господарські операції. Тому, здійснюючи ревізію на таких об’єктах, документи вивчають за певною системою, тобто по окремих операціях. Такий метод вивчення документів називається систематизованим.

Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи чи організації на предмет дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності; а також це є спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, спосіб попередження фінансових зловживань.

За результатами ревізії складається акт. Від юридично грамотно складеного акту в значній мірі залежить результативність ревізії. Адже акт - це не просто перелік допущених порушень, а документ, який повинен послужити основою для правильних висновків щодо наступної діяльності підприємства.

Види ревізій:

- планові і позапланові;

- повні і часткові (перевіряються всі або окремі сторони діяльності підприємств);

- суцільні і вибіркові (в залежності від повноти залучення документів);

- індивідуальні і бригадні (здійснюються одним або кількома перевіряючими);

- комплексні (бригадні із залученням спеціалістів);

- тематичні (проводяться в однотипних установах по певному переліку питань).

Перевірка - це обстеження окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств або їх підрозділів (наприклад, перевірка правильності віднесення витрат на собівартість продукції).

Також досить часто на підприємствах проводять зустрічні перевірки - зіставлення даних підприємства з даними його контрагентів з метою переконання в реальності здійснених підприємством господарських операцій.

Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Кожна перевірка і ревізія повинні бути ретельно підготовленими. Для цього вивчаються відповідні закони, постанови, інструкції; проводиться ознайомлення з матеріалами попередніх ревізій і перевірок; вивчаються особливості виробництва тощо.

На основі підготовчої роботи складається програма ревізії, і вже на її основі розробляється робочий план, тобто деталізована програма.

Проведення ревізії здійснюється в такій послідовності:

1) представлення повноважень;

2) проведення організаційних зборів з відповідальними працівниками підприємства;

3) проведення інвентаризації (встановлення відповідності матеріальних цінностей і грошових коштів їхнім документам);

4) особисте ознайомлення з підконтрольним об’єктом;

5) попередній аналіз господарської діяльності;

6) безпосередньо документальна ревізія чи перевірка;

7) систематизація матеріалів ревізії чи перевірки;

8) складання акту чи довідки;

9) реалізація матеріалів ревізії чи перевірки;

10) перевірка усунення виявлених недоліків.

До органів, що здійснюють фінансовий контроль в Україні, відносяться:

- Рахункова палата Верховної Ради України;

- Кабінет Міністрів України;

- Міністерство фінансів (Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство);

- Державна податкова служба;

- галузеві міністерства;

- Фонд державного майна (контролює процеси, пов’язані з приватизацією);

- Національний банк (здійснює контроль за наявністю грошей в обігу, дотриманням касової дисципліни, контроль при видачі, перевірці забезпечення і стягнення позик);

- державні комітети (Державний комітет по цінах; Державний комітет статистики; Державний антимонопольний комітет; Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації; Державний комітет у справах захисту прав споживачів; Державна служба зайнятості і соціальної політики);

- інші (Пенсійний фонд, органи охорони навколишнього природного середовища; органи санітарно-епідеміологічного нагляду; органи пожежного нагляду тощо).

В Україні аудит як вид фінансового контролю функціонує відносно недавно. 22 квітня 1993 року був прийнятий закон “Про аудиторську діяльність”, який визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності і був спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству.

Аудит здійснюється незалежними особами - аудиторами або аудиторськими фірмами.

Аудиторські перевірки можуть проводитися з ініціативи керівництва або власників господарюючого суб’єкта.

Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть надаватися у вигляді консультацій з питань організації бухгалтерського обліку та проведення ефективної фінансово-господарської діяльності. Аудиторські фірми - це комерційні організації, і тому всі свої послуги вони виконують за плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і аудитором.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що завдання аудиту схожі із завданнями фінансового контролю: визначення достовірності інформації, що перевіряється, і відповідність здійснених господарських операцій діючому законодавству.

В той же час між цими двома формами фінансового контролю є суттєві відмінності:

1) аудиторська діяльність направлена на захист інтересів клієнтів. А ревізійна діяльність, в першу чергу, захищає інтереси держави;

2) зв’язки між перевіряючою організацією і об’єктом контролю при аудиті - горизонтальні і здійснюються на добровільній основі, а при ревізії - вертикальні, тобто здійснюються в порядку адміністративного призначення;

3) аудиторські послуги оплачує клієнт або за його згодою орган, який потребує аудиторського заключення. Ревізії ж оплачуються вищестоящим органом або державою;

4) і аудитор, і ревізор можуть проводити перевірки вибірковим методом. Але при виявленні порушень аудитор має право обмежитись вибірковою перевіркою і надати можливість клієнту самому виправити помилки за весь період. Ревізор в цьому випадку повинен провести суцільну перевірку за весь період для визначення розміру шкоди і встановлення винних;

5) ефективність аудиту визначається клієнтом як співвідношення затрат на проведення аудиту і результатів аудиторської перевірки. Ефективність ревізії визначається відповідним контролюючим органом, що кількісно відображається розмірами донарахованих в бюджет податків та інших поступлень;

6) результати аудиторської перевірки відображаються в аудиторському заключенні і рекомендаціях для клієнта. За результатами ревізії складається акт, який містить організаційні висновки, обов’язкові вказівки, виконання яких пізніше контролюється;

7) аудитори зобов’язані забезпечити конфіденційність отриманої інформації і результатів аудиту. Ревізори ж мають право їх висвітлити перед громадськістю.

Дата добавления: 2015-05-24