Головна мета сутність і особливості сучасного нац. виховання молоді

Сучасні гуманістичні теорії, концепції і підходи до виховання, освіти, навчання і розвитку особистості.

Проблеми вищої педагогічної освіти в працях видатних українських педагогів.

Дидактичні погляди Михайла Грушевського

Михайло Грушевський (1866—1934) — професор, видатний вчений, публіцист, громадський діяч, перший Президент України. Увійшов в історію України як один із світочів національно-визвольного та державницького руху. Інтерес до української історії успадкував від батька і зберіг його на все життя. Після захисту дисертації (1894) очолював кафедру історії Львівського університету, створив наукову школу істориків України. Автор нової концепції української історії, в якій висвітлив багато проблем, що замовчувались та перекручувалися не на користь українського народу. Вважав історію надзвичайно важливим і могутнім засобом громадського виховання, одним з моральних елементів навчання. Вів активну політичну та наукову діяльність, редагував “Записки...” Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, був головою дирекції “Українсько-руської видавничої спілки”, досліджував історію козаччини. У 1906 р. заснував у Петербурзі “Украинский вестник”, що став органом української громади у Державній Думі. З березня 1917 р. одностайно обраний головою Української Центральної Ради, а в 1918 р. — Президентом Української Народної Республіки. Невтомно боровся за відродження української школи і педагогіки, обстоював виховну роль історичної пам'яті народу. Є автором підручників з історії України, виховних програм з краєзнавства.

Гуманізація, передбачає не лише вивчення в школі дисциплін гуманітарного циклу, які наповнюють зміст освіти проблемами людини, а й духовно-особистісну спрямованість кожного навчального предмета, формування стосунків між учителями й учнями, учнів між собою на основі поваги до людини, довіри, доброти, чуйності, уваги, співчуття, віри у позитивність її дій. Найголовнішими принципами гуманістичного виховання: 1. Принцип безперервного загального розвитку особистості. 2. Принцип культуровідповідності виховання. 3. Принцип включення особистості в діяльність. 4. Принцип природовідповідності виховання. 5. Принцип індивідуально-особистісного виховання. 6. Принцип ціннісно-смислової спрямованості виховання. 7. Принцип діалогічного (полісуб'єктного) підходу. 8. Принцип індивідуально-творчого підходу. 9. Принцип комплексності 10. Принцип наступності та безперервності.

Необхідність формування і впровадження Концепції національного виховання студентської молоді зумовлена багатьма викликами сьогоднішнього дня, зокрема потребою подальшої розбудови Української держави, відродженням української нації, формування духовно, морально, національно свідомого громадянина України. Проект Концепції розроблено відповідно до Рекомендацій наради проректорів з виховної роботи вищих навчальних закладів України (червень 2008 року). Проект пройшов широке громадське обговорення. Його було розміщено на сайті МОН. За своєю структурою Концепція національного виховання студентської молоді є цілісним документом та складається з таких розділів: загальні положення; принципи національного виховання; мета і завдання національного виховання; основні напрями національно-виховної діяльності; шляхи та очікувані наслідки реалізації Концепції. Головною метою національного виховання студентської молоді є формування свідомого громадянина - патріота України, активного провідника національної ідеї. У розділі "Загальні положення" дано визначення основних понять, котрі використані для формування простору, в якому буде реалізовуватися запропонована Концепція. Визначальними є поняття національного виховання як системи поглядів, переконань, традицій та звичаїв, створених впродовж віків українським народом. Важливим є усвідомлення того, що нинішня студентська молодь формуватиме ядро майбутньої української інтелігенції. Центральне місце займають принципи, на яких ґрунтується Концепція. Вони розташовані за ступенем соціальної значимості: демократичність, гуманність, єдність навчальної та виховної діяльності, послідовність, системність та наскрізність, диференціація та індивідуалізація виховного процесу, єдність теорії і практики та пріоритету правової свідомості.

Дата добавления: 2015-05-24