Психологічні особливості старшого юнацького віку та врахування їх у навчально-виховному процесі ВНЗ

Юність - пора самоаналізу і самооцінок. Старший юнацький вік – це період найбільш інтенсивного дозрівання особистості. Саме на нього припадає досягнення стабільності більшості психіч­них функцій; це вік переоцінки цінностей і мотивації поведінки, посилен­ня свідомих мотивів поведінки. Проте спеціалісти в галузі вікової психології і фізіології відзначають, що здатність до свідомої саморегуляції своєї поведінки розвинена у студентів не повною мірою. Водночас - це вік безкорисливих жертв і самовіддачі; це центральний період формування якостей характеру та інтелекту; саме на нього припадає досягнення стабільності та піку більшості психічних функцій (пік розвитку уваги 22, 24 роки, в подальшому в 27, 29 років - спад; пік розвитку пам'яті 23, 24, 29 років; пік розвитку мислення від 20-22 до 25 років). У першокурсників часто можна спостерігати досить різкий перехід від захоплюючого очікування при вступі до вищого навчального закладу і в перші місяці навчання в ньому до скептич­ного, критичного та іронічного ставлення до викладачів, вузівсь­кого режиму. Другий період юності характеризується максималізмом і категоричністю думок, які не завжди свідчать про принциповість. Іноді категоричність переходить в негативне ставлення до думки дорослих, особливо літніх людей і неприйняття їх порад. Оскіль­ки юність має підвищену соціальну активність, при відсутності необхідного виховання це призводить до конфліктів. До третього курсу майже кожен студент є представником якоїсь з груп, які відрізняються своєю спрямованістю, спільністю світоглядних позицій, інтересів. На сучасному етапі розвитку нашого суспільства постають нові проблеми: невпевненість у завтрашньому дні призводить до «запрограмованого» неблагополуччя молоді; агресивність з одного боку, соціальна інфантильність з іншого частіше й частіше харак­теризують студентів, особливо енергійних і романтичних. Романтизм часто змінюється скептицизмом і цинізмом, прагнення до високих ідеалів - споживацькою психологією.

71. Класичні університети України періоду нової та новітньої історії.

Львівський університет - найдавніший з класичних університетів України (1661р.). Його структуру в 1661р. складали чотири факультети: теологічний, юридичний, медичний, філософський, а також повна гімназія. Історична доля Львівського університету склалася так, що викладання в ньому велося спочатку латинською, а згодом, понад 80 років, німецькою мовою. Харківський університет - перший на території України, що входив до складу Російської імперії - був заснований наприкінці січня 1805р. З діяльністю університету пов'язана діяльність Петра Гулака-Артемовського, Григорія Квітки-Основ'яненки, вихованцем Харківського університету був Микола Костомаров. Університетські вчені видавали українські альманахи, етнографічні збірки, інші україномовні видання. Київський університет був відкритий 15 липня 1834р. Спочатку у навчальному закладі функціонував усього один факультет - філософський. Він мав два відділення - історичне і фізико-математичне. З Київським університетом нерозривно пов'язане ім'я геніального українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Одеський університет (1865р.) створювався як новоросійський на базі Рішельєвського ліцею, що функціонував в Одесі з 1814р. З початку свого існування університет мав історико-філологічний, фізико-математичний, юридичний і медичний факультети. Ініціатором відкриття Одеського університету був відомий вчений-педагог М.І.Пирогов. Чернівецький університет (1875р) був заснований з німецькою мовою викладання, але з самого початку його існування тут діяли кафедри української мови і літератури. В 1918-1920р. університет перетворено на румунський, скасовано українські кафедри, кількість студентів-українців значно скоротилась. В ньому навчався Іван Франко. Після приєднання Буковини до УРСР в 1940р. університет був реорганізований. Кількість факультетів зросла до семи, а з 1995р. - до тринадцяти.

72. Адаптація студентів у ВНЗ.

Зі вступом до освітнього закладу студент проходить соціальну адаптацію до процесу в освітньому закладі. Соціально-педагогічна адаптація - це засвоєння молодою людиною норм студентського життя, включення в систему міжособових стосунків групи. Адаптацію студентів вузу слід розглядати як комплексну проблему, виділяючи в ній різні окремі рівні і ланки, кожна з яких має специфічні механізми, зумовлені рівнем розвитку студента, групи і колективу. Процес адаптації студентів проходить на декількох рівнях «пристосування»: до нової системи навчання; до зміни режиму праці і відпочинку; до входження в новий колектив. Протягом перших курсів складається студентський колектив, формуються навички й уміння раціональної розумової праці, усвідомлюється покликання до обраної праці, дозвілля, побуту, встановлюється система роботи щодо самоосвіти і самовиховання професійно-значущих якостей. Період адаптації, пов'язаний із руйнуванням попередніх стереотипів, може на перших порах зумовлювати порівняно низьку успішність та труднощі у спілкуванні. В одних студентів вироблення стереотипу відбувається стрибкоподібно, у інших - рівно. Безперечно, особливості перебудови пов'язані з типом нервової системи, проте соціальні чинники теж мають позитивне значення. Знання індивідуальних особливостей студента, на основі яких будується система його включення в нові види діяльності і нове коло спілкування, дає можливість запобігти дезадаптичному синдрому, зробити процес адаптації рівним і психологічно комфортним.

Дата добавления: 2015-05-24